Перше Правило Чарівника

24

— Я ненавиджу свою маму.

Магістр сидів на траві, схрестивши ноги. Він затримався з відповіддю, дивлячись у сумні очі хлопчика.

— Це дуже серйозно, Карл. Мені не хотілося б, щоб ти говорив те, про що, подумавши, потім пошкодуєш.

— Я подумав достатньо, — різко відповів Карл. — Ми довго говорили про це. Тепер я розумію, як вони мене обманювали, як використовували мене. Які вони себелюбні. — Він примружився. — Наскільки вони ненавидять людей.

Рал підняв погляд до вікна, на перисті хмари, пофарбовані багрянцем в останніх променях призахідного сонця. Сьогодні. Сьогодні нарешті настане ніч, коли він повернеться в підземний світ.

Довгими днями і ночами Рал не давав хлопцеві спати, годуючи його чаклунськими зіллям. Він тиснув на Карла до тих пір, поки мозок дитини не спорожнів, готовий прийняти нову форму. Рал вів з хлопчиком нескінченні розмови. Переконував в тому, що всі його постійно обманювали, принижували, використовували. Часом Рал залишав Карла на самоті, змушуючи подумати над тим, про що вони говорили. Тоді Магістр спускався в усипальницю батька і там знову перечитував заповітні записи. Іноді він використовував цей час для сну.

Минулої ночі він узяв в ліжко дівчину, бажаючи трохи розслабитися і хоч на мить відволіктися від усього. Відчути теплу, живу плоть, зняти стримуване збудження. Вона повинна була вважати це за честь. Особливо після того, як Рал був з нею так ласкавий, так послужливий. Їй теж хотілося бути з ним.

І що ж? Вона розсміялася. Побачивши його шрами, вона розсміялася.

Згадуючи про це, Рал силкувався стримати сказ, силкувався посміхнутися хлопчику, приховати нетерпіння. Він подумав про те, що зробив з дівчиною. Згадав, як довго стримувана напруга вирвалася на волю. Почув її пронизливі крики. На його обличчі заграла усмішка. Вона більше не буде сміятися.

— Чому ти посміхаєшся? — Запитав Карл.

Рал подивився в карі очі хлопчика.

— Я подумав, що пишаюся тобою. — Його усмішка стала ширше, коли він пригадав, як юшила струменем гаряча липка кров, як нестямно кричало дівчисько. Куди поділася її насмішкуватість?

— Мною? — Карл зніяковіло посміхнувся.

— Так, Карл, тобою, — кивнув Рал. Світле волосся розсипалися в нього по плечах. — Небагато юнаків твоїх років могли б пізнати світ таким, яким він є насправді. Відволіктися від свого життя і поглянути на чудеса і небезпеки, які оточують нас. Зрозуміти, як наполегливо я працюю, щоб забезпечити народу мир і спокій. — Він сумно похитав головою. — Часом буває боляче дивитися, як ті, за кого я борюся, відвертаються від мене, відкидають мою невпинну турботу або, того гірше, приєднуються до ворогів народу. Я не хотів класти на тебе ношу занепокоєння за мене, але навіть зараз, коли я говорю з тобою, злі люди будують підступи, бажаючи завоювати і розтрощити нас. Вони знищили кордон, який захищав Д'хару, а тепер руйнують і другий. Боюся, вони готують вторгнення. Я намагався попередити народ про загрозу, що йде з Вестланда, намагався переконати їх хоч щось зробити для власного захисту, але вони люди бідні і прості. Вони чекають захисту від мене.

— Батько Рал, ти в небезпеці? — Очі Карла широко відчинилися.

Рал недбало махнув рукою.

— Я боюся не за себе, за народ. Якщо я загину, хто тоді захистить жителів Д'хари?

— Загинеш? — Очі Карла наповнилися сльозами. — О Батько Рал! Ти нам потрібен! Будь ласка, не дай їм вбити себе! Будь ласка, дозволь мені битися на твоєму боці. Я хочу захистити тебе. Мені боляче думати, що над тобою нависла загроза.

Рал уривчасто дихав. Серце його шалено калатало. Година наближалася. Вже недовго. Він ніжно посміхнувся Карлу, згадуючи крики того дівчиська.

— Мені боляче думати, Карл, що через мене ти зазнаєш небезпеки. За останні дні я краще взнав тебе, ти для мене більше, ніж просто хлопець, покликаний допомогти виконати обряд. Ти став моїм другом. Я ділив з тобою свої найпотаємніші турботи, бажання, мрії. У мене мало таких друзів. Мені досить уже того, що ти про мене турбуєшся.

Карл глянув на Магістра. В його карих очах стояли сльози.

— Батьку Рал, — прошепотів він, — заради тебе я готовий на все. Будь ласка, дозволь мені залишитися. Після обряду дозволь мені залишитися з тобою. Присягаюся, я зроблю для тебе все. Якби мені тільки можна було залишитися.

— Карл, це так благородно, так схоже на тебе. Але в тебе своє життя, батьки, друзі. І Тінке, не забудь про свого собаку. Скоро тобі захочеться повернутися до них.

Карл повільно похитав головою, не зводячи очей з Рала.

— Ні, не захочеться. Я хочу бути тільки з тобою. Батько Рал, я люблю тебе. Для тебе я готовий на все.

Рал з серйозним виглядом обмірковував слова хлопчика.

— Тобі небезпечно зі мною залишатися. — Рал відчував, як відчайдушно забилося його серце.

— Мені все одно. Я хочу служити тобі, нехай навіть мене вб'ють. Я тільки хочу допомогти тобі. А більше нічого мені не треба. Тільки допомогти тобі битися з ворогами. Батьку Рал, якщо я загину за тебе, то загину не марно. Будь ласка, дозволь мені залишитися. Я буду робити все, що ти скажеш. Завжди.

Рал зробив глибокий вдих і повільно видихнув повітря, намагаючись справитися з диханням. Обличчя його стало серйозним.

— Ти в цьому впевнений, Карл? Ти впевнений, що дійсно цього хочеш? Ти дійсно готовий заради мене пожертвувати життям?

— Клянуся. Я готовий померти заради тебе. Моє життя належить тобі. Візьми його.

Рал злегка відкинувся назад і кивнув, поклавши руки на коліна. Блакитні очі наскрізь пронизували хлопчика.

— Так, Карл. Я візьму його.

Карл не посміхнувся, а тільки злегка схилив голову на знак покірності. На його обличчі читалася відчайдушна рішучість.

— Так коли ж ми приступимо до обряду? Я хочу допомогти тобі і твоєму народу.

— Скоро, — сказав Рал. Зіниці його розширилися. Він повільно промовляв кожне слово. — Сьогодні вночі, після того як я тебе погодую. Ти готовий?

— Так.

Рал піднявся, відчуваючи, як кров стукає в скронях. Він з усіх сил стримував збудження. Зовні було темно. Відблиски смолоскипів відбивалися в блакитних очах, грали на довгому світлому волоссі, огортали сяйвом білий одяг. Перед тим, як відправитися в кімнату з горном, він поставив перед Карлом ріг для годування.

У маленькій темній кімнаті, схрестивши руки на грудях, чекали охоронці. Краплі поту стікали по випещеній шкірі, залишаючи вологі сліди, які зблискували в червоному світлі горна. На вогні стояв тигель, від нього піднімався їдкий запах.

— Демміні повернувся? — Запитав Рал.

— Кілька днів тому, Магістре.

— Скажи, щоб прийшов сюди і чекав, — насилу прошепотів Рал. — А тепер залиште мене.

Вони вклонилися і вийшли через задні двері. Рал провів рукою над тиглем. Сморід перетворилося на апетитний аромат. Закривши очі, він подумки закликав до духу свого батька. Дихання Магістра стало переривчастим і частим. Даркена Рала захлеснула буря емоцій. Облизавши кінчики пальців, Рал провів ними по губах.

Потім Магістр прикріпив до тигля дерев'яні ручки, щоб не обпектися, піднімаючи його, за допомогою магії полегшив його тяжкість, взяв у руки тигель і увійшов в Сад. Смолоскипи висвітлювали білий пісок з написаними на ньому символами, коло зеленої трави і вівтар на клині з білого каменю. Світло відбивалося від кам'яного обеліска, відкидаючи відблиски на залізну чашу і на статую Шинга — Звіра підземного світу.

Ця картина відбилася і запам'яталася в очах Рала. Він наблизився до хлопчика і зупинився біля отвору мідного рогу. Даркен Рал подивився на звернене до нього лице Карла. У блакитних очах блиснули крижинки.

— Ти впевнений, Карл? — Хрипко запитав він. — Можу я довірити тобі своє життя?

— Я приніс тобі клятву вірності, Отець Рал. Навіки.

Глибоко зітхнувши, Рал закрив очі. На обличчі проступив піт, біле облачення прилипло до тіла. Рал відчув жар, що йшов від тигля. Він додав магічного вогню, не даючи охолонути вмісту тигля.

Магістр почав тихо, співуче вимовляти на стародавній мові слова заклинань. Чари і закляття наповнили Сад примарними шерехами. Рал відчув, як у ньому наростає могутність. Спина його вигнулась. Він затремтів. Тепер він звертався до духа хлопчика.

Блакитні очі злегка прочинилися, в них спалахнуло безумство пристрасті. Дихання переривалося, руки злегка тремтіли. Він втупив у хлопчика погляд.

— Карл, — хрипко прошепотів він, — я люблю тебе.

— Я люблю тебе, Отче Рал.

Рал повільно опустив повіки.

— Затисни ріг губами, хлопчику мій, і тримай його міцно.

Карл послухався. Рал вимовив останнє заклинання. Серце його скажено забилося. Смолоскипи сичали і розкидали білі іскри. Їх тріск зливався зі словами заклинання.

І тоді він вилив вміст тигля в ріг.

Очі Карла злякано відчинилися, він одночасно вдихнув і зробив судомний ковток. Розплавлений свинець потік в його горло, спалюючи нутрощі.

Рала била дрож. Він розтиснув руки. Порожній тигель впав на землю.

Магістр перейшов до наступного кола заклинань, які відправляли дух хлопчика в підземний світ. Він вимовляв слова, одне за іншим, в належній послідовності, відкриваючи шлях до підземного світу, відкриваючи безодню, темну порожнечу.

Руки Магістра зметнулися вгору і навколо нього закружляли чорні тіні. Гучні завивання наповнили нічне повітря жахом. Даркен Рал підійшов до холодного кам'яного вівтаря, став на коліна, простяг над ним руки і опустив голову. Він говорив на стародавній мові слова, які повинні були пов'язати його з духом хлопчика. Швидко вимовивши необхідні заклинання, Рал піднявся. Він стояв, вперши в боки стислі кулаки. Обличчя його палало. З тіні виступив Демміні Насс.

Рал спрямував на нього нерухомий погляд.

— Демміні, — хрипко прошепотів він.

— Мій пане, — відповів той, нахиливши голову.

Рал підійшов до Демміні. По його лиці стікали струмки поту.

— Відкопай його тіло і поклади на вівтар. Візьми відро води. Обмий його. — Він подивився на короткий меч, що висів у Демміні на поясі. — Розколи йому череп. Це все. Коли закінчиш, можеш вийти і почекати в Саду.

Він провів руками над головою Демміні. Повітря навколо поплило і затремтіло.

— Це заклинання охоронить тебе. Чекай тут. Перед світанком я повернуся. Ти мені знадобишся. — Рал відвернувся, занурений в думки.

Демміні зробив все, як велів Магістр. Поки він займався брудною роботою, Даркен Рал, немов у трансі, повторював співучі дивні слова, похитуючись з боку в бік.

Демміні витер меч і прибрав його в піхви.

— Ненавиджу цю частину, — пробурмотів він. Кинувши останній погляд на Рала, Демміні повернувся і відійшов у тінь, залишивши Магістра наодинці з його заклинаннями.

Даркен Рал, глибоко дихаючи, встав позаду вівтаря. Він різко викинув руку до заглиблення для вогнища, і язики полум'я з ревом зметнулися вгору. Рал простяг вперед руки, стискаючи пальці, і залізна чаша піднялася з постаменту, повільно попливла в повітрі і опустилася на вогонь. Діставши з піхов кривий кинджал, він поклав його на мокрий живіт хлопчика, скинув з себе одяг і відкинув його ногою. Піт покривав струнке тіло, струмками біг по шиї.

Під гладкою, пружною шкірою виступали треновані м'язи. Зліва від живота до коліна спускалися потворні шрами. Там його торкнулося полум'я, надіслане старим чарівником, чарівний вогонь, який поглинув батька. Даркен Рал стояв тоді по праву руку батька. Полум'я лизнуло і його, обпаливши магічним болем.

Це було полум'я, не схоже ні на яке інше: пекуче, обпалююче, всеохоплююче, живе, і він кричав до тих пір, поки не пропав голос.

Даркен Рал лизнув кінчики пальців і простягнув руку, щоб змочити виступаючі шрами. Як йому хотілося зробити це тоді. Як хотілося позбавитися від жаху безперервного болю.

Але лікарі не дозволяли. Говорили, що він не повинен чіпати опік, і зв'язували йому руки. Рал лизнув пальці і провів ними по губах, намагаючись зупинити сльози, відігнати образ батька, спаленого живцем. Місяцями він кричав, задихався, благав дозволити йому доторкнутися до опіків і полегшити біль. Але йому не дозволяли.

Як він ненавидів того чародія. Як бажав вбити його. Як жадав, дивлячись Чарівникові прямо в очі, запустити пальці в живу плоть і вирвати звідти серце.

Даркен Рал відняв руку від шрамів і, взявшись за ніж, відігнав спогади. Тепер він чоловік. Тепер він Магістр. Він повернувся думками до сьогодення. Сказавши потрібні заклинання, він занурив ніж в тіло хлопчика.

Рал обережно вийняв серце і опустив його в чашу з киплячою водою. Потім витягнув мозок і кинув туди ж. Нарешті відрізав яєчка і теж поклав їх в чашу. Рал опустив ніж. Кров змішалася з потом, що покрив його тіло. Кров капала у нього з ліктів.

Рал поклав руки на тіло і закликав до духів. Потім підняв обличчя до темних вікон, закрив очі і почав творити заклинання. Він чітко пам'ятав кожне слово і виголошував їх одне за іншим, рівно, без пауз, в потрібні моменти розмазуючи по грудях кров. Обряд тривав близько години.

Прочитавши заклинання, вибиті в усипальниці батька, Даркен Рал підійшов до магічного піску. Він нахилився і долонями розрівняв поверхню. Закривавлені руки вкрилися білою кіркою піску. Магістр присів на навпочіпки і почав ретельно креслити чаклунські знаки, що розходилися з центру подібно радіусам і розгалужувалися складними переплетеннями. Довгі роки присвятив Даркен Рал вивченню магічних фігур. Будь-яка, сама незначна помилка негайно спричинила б за собою його смерть. Він зосередився. Довге світле волосся обвисло брудними клаптями. Лоб прорізали глибокі зморшки. Рал напружено працював, додаючи все нові й нові лінії, штрихи, дуги. Все в суворій послідовності. Наближалася північ.

Рал скінчив креслити, встав і попрямував до священної чаші. Як він і розраховував, вода вже майже википіла. За допомогою магії він переніс чашу на постамент і охолодив вариво. Потім взяв кам'яний товкач, і почав товкти вміст чаші. Краплі поту стікали по його обличчю. Коли все, що було в священній посудині, перетворилося на кашку, Рал всипав туди магічні порошки.

Він встав перед вівтарем, тримаючи чашу на витягнутих руках, і створив закликаюче заклинання. Опустивши чашу, Магістр обвів поглядом Сад Життя. Він завжди віддавався спогляданню прекрасного перед подорожжю в підземний світ.

Потім Рал приступив до трапези. Він руками черпав кашку з чаші. Магістр ненавидів смак м'яса і їв тільки рослинну їжу, але зараз у нього не залишалося вибору. Щоб вирушити в підземний світ, необхідно з'їсти плоть. Рал постарався уявити собі, що перед ним улюблене овочеве пюре, і, не звертаючи уваги на смак, з'їв все без залишку. Облизавши пальці, він відставив порожню чашу і сів на траву, біля краю піщаного кола. На світлому волоссі запеклася кров. Рал схрестив ноги, поклав руки на коліна, закрив очі і зробив глибокий вдих. Він готувався до зустрічі з духом хлопчика.

Обряд завершений, заклинання вимовлені, чари накинуті. Магістр підняв голову і розплющив очі.

— Карл, прийди, — прошепотів він таємною давньою мовою.

На мить запанувала мертва тиша. Потім пролунав жалібний стогін. Земля затремтіла.

З центру піщаного кола повстав дух хлопчика в обличчі Шинга, звіра підземного світу.

Шинга з'явився, покликаний заклинаннями. Прозорий, як дим, піднімаючись із землі, він обертався, викручуючись з білого піску. Шинга з труднощами проштовхувався через поцятковану символами поверхню. Голова його відкинулася, з ніздрів повалили клуби диму. Рал спокійно спостерігав, як постає з глибин і нарощує плоть жахливий звір. Нарешті з-під землі вирвалися потужні задні лапи. Шинга завив ще голосніше. Розверзлася чорна, як дьоготь, діра, в яку тут же почав сповзати магічний пісок. Шинга ширяв над безоднею. Пронизливі карі очі дивилися на Рала.

— Дякую, що прийшов, Карл.

Звір опустив голову, обнюхуючи оголені груди Магістра. Рал підвівся і погладив Шинга по шерсті, стримуючи нетерпіння звіра. Коли Шинга заспокоївся, Рал видерся йому на спину і міцно вчепився в загривок.

На мить все освітилося сліпучим спалахом світла. Шинга і Рал зникли в чорній безодні. Земля здригнулася і з тріском зімкнулася за ними. На Сад Життя опустилася нічна тиша.

Демміні Насс, витираючи з чола краплини поту, виступив за дерев.

— Щасливої дороги, друг мій, — прошепотів він, — щасливої дороги.