Дім Землі та Крові

96

Їй додому подзвонив Ріґелус, Яскрава Десниця астері. У Брайс так тремтіли руки, що вона ледве тримала телефон біля вуха.

— Ми бачили ваші сьогоднішні дії і хотіли висловити свою вдячність, — промовив мелодійний голос.

Вона ковтнула, замислившись, чи знає наймогутніший з астері, що вона стоїть у рушнику з мокрою головою, з якої на килим крапає вода.

— Нема за що.

Ріґелус тихо засміявся.

— У вас був важкий день, міс Квінлан.

— Так, Ваша Сяйносте.

— День, повний сюрпризів — для всіх нас.

Ми знаємо, хто ви і що ви зробили.

З зусиллям переставляючи ноги, Брайс попрямувала до вітальні. У дверях своєї кімнати стояв Гант. Його обличчя було бліде, а руки мляво висіли вздовж тіла.

— Щоб показати вам, наскільки глибока наша вдячність, ми би хотіли зробити вам послугу.

Цікаво, чи сірчисті ракети теж були послугою. Але Брайс лише сказала:

— Це необов’язково…

— Це вже зроблено. Упевнені, що ви будете задоволені.

Брайс знала, що Ганту було чутно голос на лінії, коли він підійшов до неї.

Але він лише простягнув руку. Татуйований зап’ясток з офіційним знаком поверх рабського тавра.

Звільнений.

— Я…

Брайс схопила Ганта за руку, а тоді поглянула на нього. Але на його обличчі не було радості — почувши голос у її телефоні, він зрозумів, хто дарував йому свободу.

— Ми також віримо, що ця послуга послужить нагадуванням вам і Ганту Аталару. Ми щиро бажаємо, щоб ви лишилися у місті та проводили свої дні у мирі й вдоволеності. Щоб використання дару ваших предків приносило вам радість. І щоб ви утримувалися від використання іншого дару, нанесеного на вашу спину.

Використовуй зоряне світло для фокусів на вечірках і ніколи в житті не користуйся Рогом.

Це питання робило її найбільшою ідіоткою на Мідґарді, але вона запитала:

— А як же Михей і Сандріель?

— Губернатор Михей вчинив самоправство і погрожував знищити невинних громадян імперії своїм свавільним підходом до конфлікту повстанців. Губернаторка Сандріель отримала по заслузі через недбалий контроль власних рабів.

В очах Ганта блиснув страх. Брайс була певна, що в її також. Усе не могло бути так просто — так легко. Мав бути якийсь підступ.

— Звісно ж, це делікатні питання, міс Квінлан. Їхнє публічне розголошення призведе до великих проблем для всіх причетних.

Для вас. Ми вас знищимо.

— Усіх свідків обох подій було повідомлено про потенційні наслідки.

— Ясно, — прошепотіла Брайс.

— Щодо прикрого руйнування Місяцеграда: ми беремо на себе повну відповідальність. Сандріель повідомила нас, що місто евакуйоване, і ми відправили Астерійську Гвардію знищити нашестя демонів. Сірчисті ракети були крайнім заходом, спрямованим на порятунок усіх нас. Це неймовірне щастя, що ви знайшли рішення.

Брехун. Древній, огидний брехун. Він обрав ідеального цапа-відбувайла — мерця. Гнів, який промайнув на обличчі Ганта, сказав їй, що він поділяв її думку.

— Мені справді пощастило, — тільки й спромоглася сказати Брайс.

— Так, можливо, завдяки силі у ваших венах. Такий дар, якщо з ним поводитися нерозумно, може призвести до катастрофічних наслідків, — він зробив паузу, ніби посміхаючись. — Упевнений, ви навчитеся володіти як обома вашими неочікуваними силами, так і світлом усередині вас… розсудливо.

Не лізьте не у свої справи.

— Звісно, — пробурмотіла Брайс.

— Чудово, — сказав Ріґелус. — І як гадаєте, чи необхідно мені зв’язатися з вашою матір’ю, Ембер Квінлан, і попросити її також виявити розсудливість?

Блиснула загроза, гостра мов ніж. Один крок за межу дозволеного — і вони знатимуть, куди вдарити найперше. Гант стиснув кулаки.

— Ні, — відповіла Брайс. — Вона не знає про Губернаторів.

— І ніколи не дізнається. Ніхто ніколи не дізнається, Брайс Квінлан.

Вона Важко ковтнула.

— Так.

Тихий смішок.

— Тоді посилаємо вам із Гантом Аталаром наше благословення.

Зв’язок обірвався. Брайс витріщилася на телефон, ніби він мав випустити крила і полетіти кімнатою.

Гант важко опустився на диван, потираючи обличчя.

— Живіть тихо й непомітно, тримайте рота на замку, ніколи не користуйтеся Рогом — і ми не вб’ємо вас і всіх, кого ви любите.

Брайс сіла на бильце дивана.

— Убий кількох ворогів — і отримай взамін удвічі більше.

Гант гмикнув. Брайс повернула голову до нього.

— Чому ти в чоботах?

— Я потрібен Ісаї у Коміціумі. У нього серйозні проблеми з янголами, які хочуть заперечити його право на владу, і йому потрібна підмога, — він запитально вигнув брову. — Хочеш погратися зі мною у Страшного Негідника?

Попри все — попри те, що за ними спостерігали астері, попри все, що сталося, — Брайс усміхнулася.

— У мене якраз є підхожий одяг.

Брайс із Гантом не зробили й двох кроків на даху, коли вона вловила знайомий запах. Визирнувши за край, вона побачила тих, хто мчав по вулиці. Брайс глянула на Ганта і він, підхопивши її на руки, злетів на тротуар. Торкнувшись носом його міцної шиї, вона глибоко вдихнула його запах — можливо, навіть засильно.

Те, як Гант ніжно провів рукою по її спині за мить до посадки, сказало їй, що він теж відчув цю її витівку. Але наступної миті вона вже стояла перед Рунном, Ф’юрі і Трістаном Флінном.

Ф’юрі миттю кинулася до Брайс і обійняла її так міцно, що у неї застогнали кістки.

— Ти везуча ідіотка, — промовила Ф’юрі, тихо сміючись. — І кмітлива сучка.

Ф’юрі відпустила її, і Брайс, усміхнувшись подрузі, теж збиралася засміятися, коли дещо згадала і потягнулася до телефона… Ні, вона ж залишила його десь у місті.

— Юніпер…

— Вона в безпеці. Я зараз збираюся до неї, — Ф’юрі стиснула її руку і кивнула Ганту. — Хороша робота, янголе, — промовила вона і побігла геть, розчиняючись у ночі.

Брайс розвернулася до Рунна і Флінна. Останній лише витріщався на неї. Але Брайс подивилася на свого брата, абсолютно нерухомого і мовчазного. Його подертий одяг підказав їй, що до того, як першосвітло всіх зцілило, справи у нього були кепські. Певно, він продирався через місто, закишіле демонами.

А тоді Рунн забурмотів:

— Таріон пішов допомагати виводити евакуйованих з Блакитного Двору, а Амелі побігла до Лігва перевірити, що з вовченятами усе гаразд, але ми майже дійшли… ми були десь за кілометр від Річкової Брами, коли я почув тебе. Тобто почув, як ти говориш крізь Браму. Демонів було стільки, що я не міг пробратися до Брами, але потім я почув Даніку, побачив, як спалахнуло світло і… — Він затнувся і важко ковтнув. Його сині очі блищали у світлі вуличних ліхтарів. До світанку було ще далеко. Вітер, що віяв з Істрос, тріпав його чорне волосся. І Брайс, побачивши сльози, які наверталися на його очі, побачивши його захоплений погляд, кинулася до нього. Вона обійняла брата і міцно притисла до себе.

Рунн враз обійняв її. Він так тремтів, що Брайс зрозуміла, що він плаче.

Зашурхотіли кроки, підказуючи, що Флінн вирішив залишити їх наодинці. Вітерець із запахом кедра, що промайнув повз, також означав, що Гант злетів у небо.

— Я думав, ти померла, — промовив Рунн, голос якого тремтів так само, як і тіло. — Разів із десять я думав, що ти померла.

Вона хихотнула.

— Рада тебе розчарувати.

— Замовкни, Брайс, — він вдивився їй в обличчя. Його щоки були мокрі від сліз. — Ти… ти в порядку?

— Не знаю, — зізналася вона.

Обличчя Рунна спалахнуло стурбованістю, але вона не наважилася розповісти йому подробиці, особливо після дзвінка Ріґелуса. І не тоді, коли навколо була купа камер. Рунн із розумінням скривився. Так, пізніше вони поговорять про це дивне древнє зоряне світло у її венах. Про те, що воно означає для них обох.

— Дякую, що пішов за мною.

— Ти моя сестра, — Рунн навіть не потрудився притишити голос. Ні, в його голосі звучала гордість. І, чорт забирай, від його слів у неї приємно защеміло серце. — Звісно, я пішов рятувати твою дупу.

Вона жартівливо ляснула його по руці, але усмішка Рунна зробилася непевною.

— Ти серйозно говорила тоді Аталару? Про мене? «Перекажи Рунну, що я йому прощаю».

— Так, — не вагаючись, відповіла вона. — Абсолютно серйозно.

— Брайс, — спохмурнівши, сказав він, — ти справді думала, що мене більше хвилюватиме уся ця маячня з зоряним світлом, ніж ти? Думаєш, мені є різниця, хто з нас Зоренароджений?

— Ми обоє, — промовила вона. — У тих книжках, що ти читав, згадувалося, що подібні ситуації колись траплялися.

— Мені начхати, — злегка усміхнувшись, сказав він. — Мені начхати, чи зватимуть мене Принцом, Зоренародженим, Обраним чи ще якось, — він узяв її за руку. — Єдиним, ким я хочу зараз називатися, — це твоїм братом. Якщо ти дозволиш, — тихо додав він.

Хоча серце Брайс нестерпно защеміло, вона підморгнула:

— Я подумаю.

Рунн вишкірився, але потім його обличчя знову посерйознішало. — Знаєш, Король Осені захоче зустрітися з тобою. Будь готова. — Хіба отримання крутезної магічної сили не означає, що я не повинна нікому підкорюватися? І те, що я простила тобі, не означає, що я прощаю його.

Вона ніколи цього не зробить.

— Знаю, — очі Рунна зблиснули. — Але ти повинна бути насторожі.

Брайс відкинула братове застереження і запитально звела брову:

— Гант розповів мені про читання думок.

Він коротко згадав про це дорогою на дах, резюмуючи все, що сталося на Саміті.

Рунн сердито зиркнув на сусідній дах, на якому стояв Гант.

— В Аталара довгий язик…

І Брайс хотіла відчути його на різних частинах свого тіла. Але вона не сказала про це Рунну, бо не хотіла, щоб його знудило на її чистий одяг.

— І це не читання думок, — вів далі Рунн. — Це просто… розмова подумки. Телепатія.

— Наш старий добрий татусь знає?

— Ні, — і потім брат подумки додав: — І я хотів би, щоб так і лишалося.

Брайс вражено завмерла.

— Моторошно. Тримайся, будь ласка, подалі від моєї голови, братику.

— З радістю.

Задзвонив його телефон, і Рунн скривився, глянувши на екран.

— Мушу відповісти.

Звісно, тому що на них усіх чекала робота. Потрібно було приводити місто до ладу — і найперше подбати про мертвих. Величезна кількість Відплиттів, яка чекала попереду… Брайс не хотіла про це думати.

Рунн усе ще не взяв слухавку.

— Можна я завтра зайду? — спитав він.

— Так, — відповіла Брайс і самовдоволено посміхнулася. — Я додам тебе до списку гостей.

— Ага-ага, зрозумів, ти велика цяця, — він закотив очі й відповів на дзвінок. — Привіт, Деку.

Рунн рушив вулицею туди, де на нього чекав Флінн. Молодий лорд широко усміхнувся Брайс на прощання.

Брайс підвела погляд на сусідній дах. На янгола, який досі чекав на неї. Тінь на тлі ночі.

Але вже не Тінь Смерті.