Дім Землі та Крові

21

Спершись на одну з мармурових колон внутрішнього святилища Храму Богині Місяця, Рунн Данаан чекав на свою сестру.

Туристи, клацаючи фотокамерами проходили повз нього, але ніхто не помічав його присутності — завдяки тіньовій завісі, якою він себе огорнув.

Кімната була довгою, з високою стелею. Це було необхідно, щоб розмістити статую, яка сиділа на троні у дальньому кінці святилища.

Дев’ятиметрова статуя Богині Місяця, що сиділа на різьбленому золотому троні, була дбайливо відтворена у мерехтливому місячному камені. Її кучері, зібрані у високу зачіску, прикрашала срібна тіара у формі повного місяця, який тримали два півмісяця. Біля її ніг, узутих у сандалії, лежали вовки-близнюки, злісний погляд яких відбивав бажання будь-якого паломника підійти ближче. На спинці трону висів лук із чистого золота і сагайдак, повний срібних стріл. Складки її мантії спадали додолу, прикриваючи тонкі пальці, що лежали на колінах.

І вовки, і фейрі вважали Богиню Місяця своєю покровителькою — тисячоліття тому навіть воювали за її прихильність. Але тоді як зв’язок вовків з нею у вигляді двох вирізьблених сіроманців був очевидним, символ фейського зв’язку був відсутній уже два роки. Можливо, Король Осені мав рацію, коли казав про повернення слави народу фейрі. Не з зарозумілих, єхидних мотивів, як у його батька, але… відсутність фейської спадщини на статуї діяла Рунну на нерви.

У внутрішньому дворику за дверима святилища зашурхотіли кроки, супроводжувані захопленим шепотом і клацанням фотоапаратів.

— Сам внутрішній двір створений на зразок такого ж дворика у Вічному Місті, — почувся голос жінки-гіда, за якою до храму, наче вивід каченят, прослідувала чергова група туристів.

А у кінці групи — винно-червона шевелюра.

І надто впізнавана пара сірих крил.

Рунн скрипнув зубами, продовжуючи ховатися у тіні. Принаймні вона прийшла.

Група туристів зупинилася посеред внутрішнього святилища. Блиски їхніх фотокамер були наче спалахи блискавки Аталара у темряві. Поки всі розосереджувалися, гідеса голосно заговорила:

— А ось і вона, друзі: статуя самої Богині Місяця. Скульптуру покровительки Місяцеграда було вирізьблено з цільної брили мармуру зі знаменитих Каліпрійських Кар’єрів біля ріки Мелантос на Півночі. Цей храм став першою будівлею, спорудженою після заснування міста п’ятсот років тому. Розташування міста було обране саме завдяки тому, як вигиналося русло ріки Істрос. Чи може хтось сказати, на щось схожий цей вигин?

— На півмісяць! — вигукнув хтось, і слова, відбившись луною від мармурових колон, пройшли крізь дим, що клубочився з чаші з пахощами, встановленої між вовками біля ніг богині.

Рунн побачив, що Брайс із Гантом роззираються, шукаючи його, і на мить відсунув тіньову завісу, щоб вони його помітили. Але це їх не вразило: обличчя Брайс лишилося невимушеним, а Аталар лише усміхнувся.

Неймовірно, хай йому Хел.

Оскільки всі туристи були зосереджені на гідесі, ніхто не помітив, як незвична парочка відійшла від групи. Рунн стримував завісу, поки Брайс із Гантом не наблизилися, — а тоді наказав тіням охопити і їх.

— Хитромудрий трюк, — тільки й сказав Гант.

Брайс промовчала. Рунн намагався не згадувати, як сестра захоплювалася щоразу, коли він демонстрував їй поєднання своїх тіней і зоряного світла — дві половини його магічної сили працювали як одне ціле.

— Я кликав тебе. Не його, — промовив Рунн.

Брайс узяла Аталара під руку. Виглядала ця парочка кумедно: Брайс була у своїй вишуканій робочій сукні й на підборах, а янгол — у своєму чорному бойовому костюмі.

— На жаль для тебе, тепер ми нерозлийвода. Найкращі друзі.

— Найкращі, — підтакнув Гант, продовжуючи вишкірюватися. Богиня Місяця пристрелить його. Добром це не скінчиться.

Брайс кивнула у бік туристів, які пленталися за гідесою по храму:

— Може, тут камер і немає, але у них є.

— Вони зосереджені на екскурсії, — сказав Рунн. — А на тлі їхнього шуму наша розмова лишиться непоміченою. — Тіньова завіса приховувала його від сторонніх очей, але пропускала звук.

Крізь тонкі брижі у тінях було видно молоду пару, яка обходила статую. Вони без кінця фотографували і не помічали темніший згусток тіней у дальньому кутку. Але Рунн замовк, і Брайс із Аталаром зробили те саме.

Поки вони чекали, доки парочка пройде далі, гідеса продовжувала розповідь:

— За хвилину ми детальніше зануримося в архітектурні чудеса внутрішнього святилища, але спершу зверніть увагу на статую. Сагайдак, певна річ, зроблений з чистого золота, а стріли — срібні, з діамантовим вістрям.

Хтось захоплено присвиснув.

— Саме так, — погодилася гідеса. — Їх пожертвував Архангел Михей, який є меценатом і інвестором різних благодійних організацій, фондів та інноваційних компаній. На жаль, — продовжила вона, — два роки тому з храму було викрадено третій зі скарбів Богині Місяця. Чи може хтось сказати, що саме?

— Ріг, — озвався хтось. — Про це було у всіх новинах.

— Жахлива крадіжка. Цьому артефакту важко знайти заміну. Парочка рушила далі, і Рунн опустив руки.

— Гаразд, Данаане. Ближче до справи. Чому ти покликав Брайс?

Рунн вказав на туристів, які фотографували руку богині. Зокрема пальці, зігнуті у порожній хватці, які раніше тримали тріснутий мисливський ріг зі слонової кістки.

— Тому що Король Осені наказав мені знайти Місячний Ріг. Аталар схилив голову набік, але Брайс пирхнула.

— То ось чого ти вчора питав про нього?

Їх знову перервали слова гідеси, яка рушила у кінець святилища:

— Прошу за мною. Ми отримали спеціальний дозвіл подивитися на кімнату, у якій до жертвоприношення підготовлюють оленя, якого спалять на честь Богині Місяця.

Крізь густу завісу тіней Брайс змогла розгледіти невеличкі двері у стіні.

Коли усі туристи покинули святилище, Гант, прищурившись, спитав:

— А що це взагалі таке, цей Ріг?

— Рябої кобили сон, — пробурмотіла Брайс. — Ти справді притягнув мене сюди для цього? Щоб я що — допомогла тобі вразити татуся?

Загарчавши, Рунн дістав телефон і, переконавшись, що тіньова завіса навколо них надійно тримається, відкрив теку зі світлинами, які він вчора ввечері зробив у Фейських Архівах.

Але перш ніж показати їх, він сказав Аталару:

— Місячний Ріг був зброєю, якою під час Перших Воєн володів Пелій, перший Зоренароджений Принц. Фейці викували його на своїй рідній землі, назвали на честь богині свого нового світу, і за допомогою нього боролися з ордами демонів після того, як здійснили Перехід. Ріг належав Пелію до самої його смерті, — Рун приклав руку до своїх грудей. — Моєму предку— чия сила тече у моїх жилах. Не знаю, як саме діяв Ріг, як Пелій поєднував його зі своєю магією, але Ріг завдавав демонічним принцам чимало неприємностей і вони робили все можливе, щоб забрати його.

Рунн простягнув телефон, і фотографія ілюмінованого рукопису яскраво осяяла захисну завісу густих тіней. Зображення різьбленого рога, піднесеного до губ фейця у шоломі, за тисячу років не змінилося і лишилося у первозданному вигляді. Над фігурою воїна сяяла восьмикутна зірка — емблема Зоренароджених.

Брайс завмерла. Це було властиво фейрі — цілковито завмирати, як олень у лісі.

— Для того щоб знайти Ріг, Пожирач Зірок створив нове жахіття, поєднавши кров Пелія, яку йому вдалося пролити, вразивши Принца на полі бою, з власним огидним єством, — продовжив Рунн. — Світло і темрява зіштовхнулися, і їхнє протистояння породило звіра, — Рунн провів пальцем по екрану телефона, і з’явилася наступна світлина. Причина, з якої він покликав Брайс — з якої пішов на цю авантюру.

Побачивши недоладне бліде тіло і прозорі вищирені зуби у роззявленій пащі, Брайс відсахнулася.

— Ти впізнаєш його, — тихо промовив Рунн.

Брайс струсила головою, ніби намагаючись повернутися до реальності, і мимовільно потерла стегно.

— Це демон, який тоді напав на янгола у провулку.

Гант різко глянув на неї:

— І на тебе теж?

Брайс ствердно кивнула.

— Що це за демон?

— Він живе у найтемніших глибинах Безодні, — відповів Рунн. — Настільки непроглядних, що Пожирач Зірок назвав його кристалосом — за кришталево-прозорі ікла і кров.

— Ніколи про нього не чув, — промовив Аталар.

Брайс уважно роздивлялася малюнок.

— Але… у матеріалах по Рогу, які я досліджувала, не було й згадки про довбаного демона, — вона поглянула на Рунна. — І два роки тому ніхто не зміг зіставити одне з другим?

— Гадаю, на те, щоб це зробити, і пішло два роки, — обережно промовив Рунн. — Цей манускрипт зберігався у глибинах Фейських Архівів, разом з секретними матеріалами, які б ти ніяк не змогла підняти. Триклята книга написана Древньою Мовою фейрі, — і на переклад у нього пішла майже вся ніч. Дався взнаки затяжний дурман від кореня радості.

Брайс насупила брови.

— Але Ріг було зламано — по суті, він став непридатним, так?

— Так, — погодився Рунн. — Під час останньої битви епохи Перших Воєн принц Пелій і Принц Безодні зійшлися один з одним. Вони билися цілих три дні, доки Пожирач Зірок не завдав смертельного удару. Але Пелій встиг прикликати усю силу Рога і загнав Принца Безодні разом з його братією і їхніми арміями назад у Хел. Він назавжди запечатав Північний Розлом — тож тепер уся нечисть потрапляє у наш світ або крізь маленькі тріщини у Розломі, або завдяки незаконним ритуалам із сіллю.

Аталар нахмурився.

— То ти хочеш сказати, що смертельний артефакт, для полювання на який Принц Безодні буквально створив нову породу демонів, просто був собі тут? У цьому храмі? І ніхто ні з цього світу, ні з Хелу не намагався викрасти його до того вимкнення першосвітла? Чому?

Брайс відповіла на недовірливий погляд Ганта:

— Коли Пелій запечатав Північний Розлом, Ріг тріснув навпіл. Його силу було втрачено. Фейрі й астері роками намагалися відновити його за допомогою магії, заклять та іншої лабуди, але марно. Йому було відведене почесне місце в Астерійських Архівах, але коли через кілька тисячоліть вони заснували Місяцеград, то передали його у Храм Богині Місяця.

Рунн похитав головою.

— Те, що народ фейрі дозволив віддати артефакт, свідчить про те, що вони знехтували його цінністю, — навіть мій батько забув про його значимість.

Доки його не вкрали і Король Осені не вбив собі в голову, що Ріг може стати об’єднувальним символом влади під час можливої війни.

— Я думала, що це просто репліка Рога, поки Джесіба не наказала мені його шукати, — додала Брайс і розвернулася до Рунна. — То ти вважаєш, що хтось викликав цього демона, щоб знайти Ріг? Але навіщо, якщо Ріг втратив колишню силу? І як це пояснює хоча б одну зі смертей? Думаєш, жертви якось… контактували з Рогом, і це привело кристалоса просто до них? — Не чекаючи на відповідь, вона додала: — І до цього ця дворічна перерва?

— Можливо, вбивця зачекав, доки галас трохи вщухне, і поновив пошуки, — замислено припустив Гант.

— У мене такі ж здогадки, — зізнався Рунн. — Те, що демон з’явився одразу після зникнення Рога, не схоже на звичайний збіг. Знову почалися вбивства, які…

— …можуть означати, що хтось знову полює на Ріг, — похмуро закінчила Брайс.

— Те, що кристалос у Місяцеграді, свідчить про те, що Ріг досі у межах міста, — сказав Гант.

Брайс пронизливо подивилася на Рунна.

— Чого це раптом Ріг знадобився Королю Осені?

— Можеш вважати це гордістю, — обережно підбираючи слова, відповів Рунн. — Він хоче повернути його народу фейрі. І щоб я знайшов його, не привертаючи загальної уваги.

— Але чому він наказав саме тобі шукати Ріг?

Тіньова завіса навколо них забрижила.

— Тому що у Ріг вплетена сила Принца Пелія — сила Зоренародженого. Яка й у моїй крові. Батько вважає, що я маю якийсь надприродний дар, який дозволить мені знайти Ріг. Коли я вчора передивлявся матеріали в Архівах, ця книга… просто покликала мене, — зізнався він.

— Буквально? — здивовано звівши брови, спитала Брайс?

— Це було наче якесь… мерехтіння, — відповів Рунн. — Не знаю, як сказати. Я просто був там кілька годин, а тоді відчув цю книгу, а коли побачив ілюстрацію Рога… Це було те, що треба. І мій переклад це підтвердив.

— Отже, кристалос може відстежувати Ріг, — сказала Брайс, блиснувши очима. — Але й ти теж.

Аталар криво усміхнувся, вловивши думку Брайс.

— Ми знайдемо демона, знайдемо того, хто його викликав. А якщо у нас буде Ріг…

— Кристалос явиться до нас, — скривився Рунн.

Брайс озирнулася на статую з порожніми руками.

— І тобі, Рунне, краще поквапитися.

Гант стояв біля входу у Храм Богині Місяця, спершись на колону і тримаючи біля вуха телефон. Він залишив Квінлан усередині з її кузеном, бо мав зробити один дзвінок, перш ніж вони почнуть діяти. Він міг подзвонити і з храму, але щойно відкрив список контактів, як отримав від Брайс в’їдливе зауваження щодо мобільних телефонів у священних місцях.

Помилуй його Хтона. Він вирішив промовчати й не влаштовувати сцен на публіці і вийшов через обсаджений кипарисами внутрішній дворик на парадні сходи.

З розкішної вілли, яка стояла за храмом, на полуденне прибирання вийшло п’ятеро послушниць з мітлами й шлангами, щоб помити сходи і кам’яні плити за ними.

Ганту хотілося сказати молодицям, що це — непотрібний клопіт. Враховуючи мряку, яка знову вкрила місто, шланги явно були зайві.

У телефоні чулися одноманітні гудки.

— Візьми слухавку, сучий ти сину, — скриплячи зубами пробурмотів Гант.

Темношкіра послушниця — чорноволоса, у білих шатах, років не більше дванадцяти — пройшла повз янгола, притискаючи мітлу до грудей і витріщаючись на нього. Ганта пересмикнуло усередині від усвідомлення того, що зараз він видається дівчині втіленням гніву, і він розслабив обличчя.

Фейка продовжувала дивитися на нього. Золотий серпик місяця на тонкому ланцюжку, що звисав на її чоло, виблискував у сірому світлі дня. Зростаючий місяць — доки вона не стане повноправною жрицею після досягнення зрілості й не змінить півмісяць на місяць уповні. А коли її безсмертне тіло почне старішати і в’янути, разом з цим ітиме до завершення і її місячний цикл — і вона знову змінить талісман, цього разу на спадаючий півмісяць.

В усіх жриць були власні причини пропонувати себе Богині Місяця, з яких вони залишали своє життя за межами храму і приймали вічну непорочність богині. Як вона не мала ні чоловіка, ні коханця, так і вони не матимуть.

Обітниця безшлюб’я завжди здавалася Ганту нудною. Доки його розбите після Шахари серце не закрилося для інших жінок.

Він спробував якомога приязніше всміхнутися до боязкої послушниці. На його подив, фейка сором’язливо усміхнулася у відповідь. Смілива дівчинка.

Юстиніан Гелос відповів після шостого гудка:

— Як тобі няньчиться?

Гант випростався,

— Не треба так зловтішатися.

Юстиніан засміявся.

— Не думаєш, що Михей просто вирішив тебе так покарати?

За останні два дні Гант часто розмірковував над цим питанням. На іншому боці порожньої вулиці у сірому світлі дня виблискували пальми у м’якій вологій траві Парку Провидиці. Туман, що клубився над річкою, вкривав купольну оніксову будівлю Храму Провидиці.

Навіть опівдні Парк Провидиці був майже порожній, як не рахувати згорблених дрімотних фігур сповнених розпачем ванірів і людей, які блукали стежками і скверами, чекаючи своєї Черги увійти до наповнених пахощами коридорів.

А якщо відповіді, яких вони шукали, не були тим, на що вони очікували… Що ж, білокам’яний храм, на сходах якого зараз стояв Гант, міг запропонувати їм певну розраду.

Гант озирнувся до тьмяного нутра храму, що виднілося за височенними бронзовими дверима. У першосвітлі низки мерехтливих жаровень він ледве зміг розрізнити блиск червоного волосся, яке, наче рідкий метал, сяяло у тихій напівтемряві внутрішнього святилища, поки Брайс щось жваво пояснювала Рунну.

— Ні, — нарешті відповів Гант. — Не думаю, що це завдання було покаранням. У Михея не було вибору, і він знав, що я створив би більше проблем, якби стояв на варті біля Сандріель.

І Поллукса.

Він не став казати про угоду, яку уклав з Михеєм. Юстиніан мав такий самий витатуйований вінець, і Михей ніколи не виявляв до нього особливого інтересу, хоча у піхотних загонах 33-го наймолодший з тріаріїв тішився популярністю. Якщо Юстиніан теж уклав якусь угоду, щоб заслужити свободу, то ніколи про неї не згадував.

— Так, — видихнув Юстиніан, — тут обстановка стає дедалі напруженішою. Усі місця собі не знаходять, а вона ще навіть не приїхала. Краще лишайся там, де ти є.

Повз сходи храму прошкутильгав феєць зі скляним поглядом, добре роздивившись того, хто стояв на вході, — і поплентався через вулицю до Парку Провидиці й до купольної будівлі у його центрі. Чергова заблукана душа, яка шукає відповідей у диму і шепотінні.

— У цьому я не впевнений, — сказав Гант. — Мені треба, щоб ти дещо перевірив — інформацію про одного древнього демона. Кристалоса. Просто пошукай у базі даних — можливо, щось і спливе, — він попросив би Вікі, але вона вже була зайнята перевіркою алібі Королеви Змій і передивлялася надані нею відеозаписи.

— Я цим займуся, — сказав Юстиніан. — Як будуть якісь результати — напишу. Бажаю удачі, — додав він.

— Вона мені знадобиться, — зізнався Гант. З сотні довбаних причин.

— Хоча тобі вже пощастило, що в Тебе така гарненька партнерка, — лукаво додав Юстиніан.

— Мені треба йти.

— Знаєш, за найдовші страждання медалей не дають, — наполегливо промовив Юстиніан і його голос набув нетипової для нього серйозності. — Після смерті Шахари минуло два століття, Ганте.

— Як скажеш, — він не хотів про це говорити. Ні з Юстиніаном, ні з будь-ким.

— Те, що ти досі тримаєшся за неї, викликає захоплення, але будьмо реалістами…

Гант поклав слухавку. І замислився, чи не розбити йому телефон об колону.

Але він мав подзвонити Ісаї ти Михею щодо Рога. Прокляття. Коли два роки тому Ріг зник, головні інспектори 33-го і Допоміжних сил прочесали цей храм. І нічого не знайшли. А оскільки камери у стінах храму були заборонені, не було жодної зачіпки щодо того, хто міг його викрасти. Усі стверджували, що це було не що інше, як дурна витівка.

Схоже, що всі, окрім Короля Осені.

Тоді Гант не звернув особливої уваги на крадіжку Рога, і в дитинстві, звісно ж, пропустив повз вуха усе про Перші Війни на уроках історії. А після вбивства Даніки та Зграї Дияволів у них були важливіші турботи.

Він не знав, що було гірше: те, що Ріг, імовірно, був найважливішим елементом цієї справи, чи те, що тепер йому доведеться працювати пліч-о-пліч з Рунном Данааном, щоб його знайти.