Дім Землі та Крові

35

Люмінесцентні труби першосвітла гуділи у білосніжному коридорі, обшитому білими панелями, який тягнувся глибоко під Коміціумом. На тлі блискучих білих кахлів Гант здавався чорно-сірою бурею, яка рішуче сунула до запечатаних металевих дверей у кінці довгого коридору.

Брайс, яка йшла за крок від Ганта, лише спостерігала за ним — за тим, як упевнено він рухався, за тим, як охоронці на вході, навіть не перевіривши його документи, жестом пропустили їх усередину.

Вона і не уявляла, що під п’ятьма сяйливими вежами Коміціуму ховається подібне місце. З камерами. І кімнатами для допитів.

Кімната, в якій вона побувала у ніч загибелі Даніки, була за п’ять кварталів звідси. В установі, в якій діяли за протокольним порядком. Але тут… Вона намагалася не думати про те, для чого було призначене це місце. І про те, які закони тут припиняли діяти, щойно переступаєш поріг.

Відсутність будь-яких запахів, окрім відбілювача, свідчила про те, що коридор відмивали досить часто. А водостоки, які траплялися через кожні кілька кроків, означали…

Ні, вона не хотіла знати, що означали ці водостоки.

Вони дійшли до кімнати без вікон, і Гант приклав долоню до круглого металевого замка ліворуч від дверей. Почулося гудіння і шипіння, і Гант, відштовхнувши плечем двері, зазирнув усередину, а тоді кивнув до Брайс.

Лампи першосвітла гуділи, наче шершні. На що піде її власне першосвітло, ця маленька крапля, яку вилучать після Занурення? Щодо Ганта, то його вибуху світла, сповненого енергії, який він, імовірно, вивергнув під час свого Занурення, вистачило би на підживлення цілого міста.

Вона іноді замислювалася про це: чиє першосвітло живить її телефон, стереосистему чи кавоварку.

«Зараз не час думати про всіляку маячню», — дорікнула сама собі Брайс. Вона зайшла за Гантом до камери і побачила у ній блідого чоловіка.

Перед металевим столом у центрі кімнати — до якого були прикуті кайдани Бріґґса — стояли два стільці. Комбінезон чоловіка був білосніжний, але…

Побачивши його виснажене, худе обличчя, Брайс ледь не здригнулася. Його темне волосся було коротко обстрижене, і хоча на шкірі не було ні синців, ні подряпин, погляд його темно-синіх очей був… порожній і безнадійний.

Бріґґс мовчки дивився, як Брайс із Гантом сідають навпроти нього за стіл. У всіх кутках кімнати блимали червоні вогники камер, і Брайс була впевнена, що хтось підслуховував їх в апаратній по сусідству.

— Ми не заберемо в тебе багато часу, — промовив Гант, ніби теж помітивши цей змучений погляд.

— Час — це все, що у мене зараз є, янголе. До того ж бути тут краще, ніж… там.

Там — це в Адрестійській В’язниці, де вони його тримали. Де з ним творили таке, через що його погляд став такий згаслий і безпорадний.

Брайс відчувала німе прохання Ганта поставити перше запитання і глибоко вдихнула, готуючись наповнити затісну камеру з гучливими лампами першосвітла своїм голосом.

Але Бріґґс спитав першим:

— Який зараз місяць? І день?

Її пройняв жах. Вона нагадала собі, що цей чоловік хотів убити сотні невинних. Навіть якщо виявиться, що він не вбивав Даніку, він планував убити багатьох інших, щоб розпалити масштабнішу війну між людьми і ванірами. Щоб скинути астері. Саме тому він і залишався за ґратами.

— Дванадцяте квітня, — тихо відповів Гант, — 15035 року.

— Минуло лише два роки?

Брайс важко ковтнула, хоч у роті пересохло.

— Ми прийшли спитати тебе про дещо, пов’язане з подіями дворічної давнини. І з нещодавніми теж.

Бріґґс перевів на неї погляд і вдивився в її обличчя.

— Навіщо?

Гант відкинувся на спинку стільця — мовчазна ознака того, що тепер її черга заправляти балом.

— Кілька днів тому було підірвано нічний клуб «Білий Ворон». Враховуючи, що кілька років тому клуб був однією з твоїх головних цілей, докази вказують на те, що знову активізувалася повстанська група Кереса.

— І ви вважаєте, що за цим стою я? — Суворе кутасте обличчя скривилося в гіркій посмішці. — Дівчино, я не знаю, який зараз рік. І ви думаєте, що мені якось вдається підтримувати контакти з зовнішнім світом?

— А як щодо твоїх послідовників? — обережно спитав Гант. — Вони зробили б це на твою честь?

— Який сенс?. — Бріґґс відкинувся на стільці. — Я їх підвів. Підвів наш народ, — він кивнув у бік Брайс. — І підвів таких, як ти, — небажаних.

— Ти ніколи не представляв мої інтереси, — тихо промовила Брайс. — Я щиро зневажаю те, що ти намагався зробити.

Бріґгс засміявся хрипким, надламаним голосом.

— Коли ваніри скажуть тобі, що ти недостатньо хороша для роботи через свою людську кров, коли покидьки, як-от цей, що сидить біля тебе, дивитимуся на тебе лише як на шматок м’яса, який можна трахнути, а потім викинути, коли побачиш, як до твоєї матері — у тебе ж людська мати, еге ж? — ставляться, як до непотребу, — а це завжди так… то ти побачиш, що самовпевненість згасне дуже швидко.

Брайс відмовлялася щось відповідати. Відмовлялася згадувати ті рази, коли бачила, як її мати ігнорували, як з неї насміхалися…

— То ти стверджуєш, що не причетний до цього вибуху, — втрутився Гант.

— Ще раз кажу, — промовив Бріґґс, смикнувши кайдани, — єдині, кого я бачу щодня, — це ті, хто розривають мене на частини, наче труп, а потім, до смерку, зшивають докупи. А їхні медвідьми роблять так, щоб ніхто не підкопався.

Брайс занудило. Навіть Гант важко ковтнув.

— Твої послідовники не могли розглядати можливість підірвати нічний клуб, щоб помститися?

— Помститися кому? — спитав Бріґґс.

— Нам. За розслідування вбивства Даніки Фендир і пошуки Місячного Рога.

Бріґґс заплющив свої сині очі.

— То недоумки з 33-го зрозуміли, що я її не вбивав.

— Офіційно з тебе не знято жодного звинувачення, — різко сказав Гант.

Бріґґс похитав головою, вдивляючись у стіну зліва.

— Про Місячний Ріг мені нічого не відомо, і я впевнений, що кересівським солдатам також, але Даніка Фендир мені подобалася. Навіть коли затримала мене — все одно подобалася.

Гант дивився на змученого, замордованого чоловіка — оболонку, яка лишилася від кремезного чолов’яги, яким він був два роки тому. Те, що з ним творили у в’язниці… Хай милують боги.

Гант міг зробити кілька припущень щодо способу катувань. Він досі прокидався від спогадів про тортури, яким піддавали його самого.

— Що означає, вона тобі подобалася? — кліпаючи, спитала Брайс.

Бріґґс усміхнувся, насолоджуючись подивом Квінлан.

— Вона кілька тижнів обробляла мене і моїх агентів. Ми навіть двічі зустрічалися. Вона сказала мені відмовитися від своїх планів — інакше мене арештують. Тобто, це у першу нашу зустріч. А другого разу вона попередила мене, що має достатньо доказів проти мене і що мусить мене арештувати, але я можу легко відбутися, якщо зізнаюся у своїх намірах і зараз же з ними покінчу. А втретє… Вона привела свою зграю, і на цьому все скінчилося.

Гант стримав емоції, зберігаючи байдужий вираз обличчя.

А от Брайс зблідла мов полотно.

— Даніка була до тебе поблажлива? — вражено спитала вона. Ганту було на диво важко стримуватися, щоб не взяти її за руку. — Намагалася бути, — Бріґґс водив покорченими пальцями по своєму білосніжному комбінезоні. — Вона була справедливою як для ваніра. Думаю, у дечому вона з нами погоджувалася. Не з моїми методами, так, але, гадаю, вона могла стати нашою прибічницею.

Бріґґс знову подивився на Брайс із такою невимушеністю, що в Ганта пір’я стало дибки. Почувши слово «прибічниця», він ледь не загарчав, але стримався і спитав:

— Твої послідовники це знали?

— Так. Думаю, того вечора вона навіть дозволила кільком із них утекти.

Гант шумно видихнув.

— Це неабияке звинувачення проти Лідерки Допоміжних сил.

— Вона померла, хіба ні? Яка тепер різниця?

Брайс здригнулася. Цього разу Гант не стримався і загарчав.

— Даніка не була прибічницею повстанців, — просичала Брайс. Бріґґс згорда глянув на неї.

— На той час ні, — погодився він, — але Даніка могла почати цей шлях. Можливо, вона бачила, як інші ваніри ставляться до її гарненької подружки-напівкровки, і їй це також не подобалося.

Почувши його правильну здогадку щодо їхніх із Данікою стосунків, Брайс здивовано кліпнула, і Бріґґс із розумінням посміхнувся, ймовірно, прочитавши усі емоції на її обличчі.

— Мої послідовники знали, що Даніка була потенційною кандидаткою на вербування, — продовжив він. — Ми обговорювали це — аж до самого нальоту. Але і того вечора Даніка та її зграя повелися з нами справедливо. Ми билися, і навіть спроміглися добряче налупцювати її першому заступнику, — він присвиснув. — Коннору Голстрому.

Брайс завмерла.

— Міцний був парубок, — з жорсткого вигину її губ він, вочевидь, помітив, як вона напружилася, почувши ім’я Коннора. — Голстром був твоїм хлопцем? Шкода.

— Це тебе не стосується.

Її слова були неживі, як і погляд Бріґґса. У Ганта стиснуло груди — від її слів, від порожнечі у її голосі.

— Чому ти не згадував про це, коли тебе арештували вперше? — спитав Гант.

— З якого хріна я став би закладати потенційну прибічницю, такого неймовірно могутнього ваніра, як Даніка Фендир? — пирхнув Бріґґс. — Я міг потрапити сюди… — він обвів рукою камеру, — …але наша справа продовжувалася би. Вона мала продовжуватися, і я знав, що хтось такий, як Даніка, може стати нашою союзницею.

— А чому не згадав про це під час слухання, коли тебе судили за вбивство? — обірвав його Гант.

— На суді? Ти про ту дводенну показуху, яку крутили по телевізору? З тим так званим адвокатом, якого призначив мені Губернатор? — Бріґґс зайшовся сміхом. Ганту довелося нагадати собі, що перед ним — в’язень, який зносить невимовні тортури, а не той, кому можна заїхати кулаком в обличчя. Навіть якщо від його сміху Квінлан засовала на стільці. — Я знав, що вони все одно повісять це вбивство на мене. Знав, що потраплю сюди, навіть якщо скажу правду. Тому на випадок, якщо у Даніки залишилися друзі, які поділяють її думки, я зберігав її таємниці при собі.

— А зараз їх видаєш, — сказала Брайс.

Але Бріґґс нічого на це не відповів. Натомість він роздивлявся вм’ятини на поверхні металевого стола.

— Я казав це два роки тому і скажу ще раз: повстанці Кереса не вбивали Даніку та Зграю Дияволів. Але щодо вибуху в «Білому Вороні» — вони могли би з цим впоратися. І добре, якщо впоралися.

Гант заскрипів зубами. Невже він так само втратив зв’язок із реальністю — тоді, коли послідував за Шахарою? Невже так само був на межі фанатизму, який спонукав його повести янголів 18-го Легіону до гори Гермон? Якби тоді, в останні дні перед битвою, хтось порадив би йому не робити цього, чи став би він узагалі слухати?

У пам’яті спливли туманні спогади: саме це й робив Ісая, намагаючись докричатися до нього у бойовому наметі. Прокляття.

— Чи багато ванірів загинуло від вибуху? — спитав Бріґґс.

Брайс відразливо скривилася.

— Ні, — відповіла вона, підводячись зі стільця. — Жодного.

Вона говорила владним, королівським тоном. Ганту не лишалося нічого, як встати за нею.

Бріґґс цокнув язиком і сказав:

— Шкода.

Гант стиснув кулаки. Він був шалено закоханий у Шахару, у їхню ідею повстання — то чим був кращий за цього чоловіка?

— Дякую, що відповів на наші запитання, — стримано промовила Брайс і, не чекаючи відповіді, поспішила до дверей. Хоч Бріґґс і був прикований до стола, Гант одразу рушив за нею.

Те, що Брайс так швидко закінчила зустріч, дало Ганту зрозуміти, що вона поділяє його думку: Бріґґс справді не вбивав Даніку.

Гант уже був біля відчинених дверей, коли Бріґґс гукнув до нього:

— Ти один із Упалих, еге ж?

Гант зупинився. Бріґґс посміхнувся:

— Моя повага тобі, приятелю, — він обвів Ганта очима з голови до ніг. — У якому підрозділі 18-го ти служив?

Гант промовчав. Але сині очі Бріґґса засяяли.

— Колись ми скинемо цих виродків, брате.

Гант глянув на Брайс, яка швидко крокувала коридором. Здавалося їй було несила дихати одним повітрям із чоловіком, прикутим до стола, ніби їй потрібно було вибратися з цього жахливого місця. Сам же Гант нерідко тут бував і допитував людей — частіше, ніж хотів про це пам’ятати.

А вбивство, яке він скоїв учора ввечері… Воно ніяк не покидало Ганта. Чергову частину боргу перед Михеєм було сплачено, але важкість від скоєного досі гнітила його думки.

Бріґґс досі дивився на нього, чекаючи, що Гант заговорить. Згода, яку б Гант висловив кілька тижнів тому, зараз розчинилася на його язиці.

Ні, він був нічим не кращий за цього чоловіка.

І не знав, до чого це його привело.

— Отже, Бріґґса і його послідовників можна виключити зі списку, — промовила Брайс, сидячи на дивані й підібгавши під себе ноги. Біля неї вже хропів Сирінкс. — Чи, може, ти думаєш, що він брехав?

Гант сидів на іншому кінці дивану і насуплено дивився матч із сонцеболу, який саме розпочався по телевізору.

— Він казав правду. Я мав достатньо справ із… в’язнями, щоб відчувати, коли хтось бреше.

Гант говорив уривчасто. Він був наче на голках, відколи вони вийшли з Коміціуму через непримітні двері, у які власне, і заходили, уникаючи таким чином можливості наштовхнутися на Сандріель.

Він вказав на документи, які Брайс прихопила з галереї, — дані про переміщення Даніки і список підозрюваних:

— Нагадай мені, хто наступний підозрюваний у твоєму списку?

Брайс не відповіла. Вона роздивлялася його профіль: світло екрана телевізора відбивалося від його вилиць, згущуючи тінь під його вольовим підборіддям.

Він і справді був гарненький. І, схоже, справді у хріновому настрої.

— Що сталося?

— Нічого.

— Сказав той, хто так скрипить зубами, що аж мені чутно.

Гант зиркнув на неї і поклав мускулясту руку на спинку дивана. Вони повернулися пів години тому, зупинившись по дорозі біля торгового кіоска і швиденько перехопивши локшини з дамплінґами. Янгол встиг перевдягнутися і зараз був у м’якій сірій футболці, чорних спортивних штанах і білій кепці, розвернутій козирком назад.

Саме кепка спортивної команди з сонцеболу найбільше збивала з пантелику — вона була така звичайна і… хлопчача (якщо можна так сказати), що Брайс останні п’ятнадцять хвилин не могла припинити крадькома зиркати на нього. Завитки його чорного волосся вибивалися з-під кепки, ремінець майже приховував татуювання на його чолі, і Брайс сама не розуміла чому, але все це… страшенно її відволікало.

— Що? — спитав він, помітивши її пильний погляд.

Брайс потягнулася вперед, і її довга коса зісковзнула через плече. Вона схопила телефон янгола з журнального столика, швидко його сфотографувала і переслала копію собі — здебільшого тому, що навряд чи їй повірять, що довбаний Гант Аталар сидів на її дивані у звичайному одязі й кепці задом наперед, дивився телевізор і потягував пиво.

Пані та панове — Тінь Смерті!

— Це починає дратувати, — процідив він.

— Як і твій писок, — солодко промовила вона, кинувши йому телефон.

Гант узяв його, клацнув у відповідь Брайс, а тоді відклав телефон і знову втупився у гру.

Вона зачекала якусь хвилину, а потім сказала:

— Після зустрічі з Бріґґсом ти якийсь замислений.

Гант скривив рота.

— Ну вибач.

— Чому ти вибачаєшся?

Його пальці малювали коло на диванній подушці.

— Просто це розбудило у мені химерні спогади. Про те, як… як допоміг Шахарі очолити повстання.

Брайс замислилася, згадуючи кожне жахливе слово і репліку, що прозвучали у камері під Коміціумом.

Ой. Он воно що.

— Ти не такий, як Бріґґс, Ганте, — обережно промовила вона.

Він плавно перевів на неї свої темні очі.

— Ти погано мене знаєш, щоб так казати.

— Ти охоче і з радістю ризикував невинними життями, щоб сприяти повстанню?

Він піджав губи.

— Ні.

— Ну, ось тобі й відповідь.

Він знову скрипнув зубами, а тоді сказав:

— Але я був сліпий. Щодо багатьох речей.

— Яких, наприклад?

— Багатьох різних, — ухильно відповів він. — Побачивши Бріґґса, те, що вони з ним творять… Не знаю, чому цього разу це мене так зачепило. Я частенько бував там, унизу, з іншими в’язнями… тобто… — Його коліно смикнулося. — Ти знаєш, якими брудними справами мені доводиться займатися, — сказав він, не дивлячись на неї.

— Так, — м’яко промовила вона.

— Але чомусь сьогодні, побачивши Бріґґса у такому стані, я згадав власні… — Він знову замовк і потягнув пиво.

Крижаний, густий жах наповнив її шлунок, переплітаючись зі смаженою локшиною, яку вона проковтнула пів години тому.

— Довго вони робили це з тобою — після гори Гермон?

— Сім років.

Від цих слів її накрило важкою хвилею, і вона заплющила очі.

— Я теж втратив відчуття часу, — додав Гант. — Астерійська в’язниця розташована глибоко під землею, куди не доходить жодний промінь, і дні зливаються у роки, а роки перетворюються на дні, і… Коли мене випустили, я потрапив одразу до Архангела Рамієля. Свого першого… хазяїна. Він два роки продовжував у такому ж дусі, доки йому це не набридло і він не зрозумів, що я можу бути корисніший, якщо нищитиму демонів і виконуватиму його накази, аніж гнитиму у його катівнях.

— Вогняний Соласе… — прошепотіла Брайс.

Не підводячи очей, Гант продовжив:

— На той час, коли Рамієль призначив мене своїм особистим асасином, минуло дев’ять років, відколи я востаннє бачив сонячне світло. Відколи чув шелест вітру чи відчував запах дощу. Відколи бачив траву, річки чи гори. Відколи я літав.

Руки Брайс так тремтіли, що вона схрестила їх на грудях, міцно притиснувши пальці до тіла.

— Я… мені дуже шкода.

Його погляд став скляний, відсторонений.

— Єдине, що підживлювало мене протягом всього цього часу, — це ненависть. Така ж, як і в Бріґґса. Не надія, не любов. Лише невблаганна шалена ненависть. До архангелів. До астері. До них усіх, — він зрештою підвів на неї очі, порожні, як у Бріґґса. — Тож так. Нехай я і не хотів убивати невинних, щоб допомогти повстанню Шахари, але це єдина відмінність між мною і Бріґґсом. Так було і є досі.

Недовго думаючи, Брайс узяла його за руку.

Вона не усвідомлювала, наскільки в Ганта великі руки, доки не накрила його долоню своєю. Не усвідомлювала, скільки мозолів було на його долонях і пальцях, доки не відчула їхній грубий дотик.

Гант опустив погляд на їхні руки. Її нігті кольору сутінкового неба вирізнялися на тлі його темно-золотистої шкіри. Брайс затамувала дихання, чекаючи, що він висмикне руку, і спитала:

— Ти досі відчуваєш, що тобою рухає лише ненависть?

— Ні, — відповів він, підвівши на неї погляд. — Іноді, до чогось конкретного — так, але… Ні, Квінлан.

Брайс кивнула, але Гант не зводив з неї очей, тож вона знову потягнулася до документів.

— Тобі більше нічого сказати? — скривився Гант. — Тобі, яка має власну думку про все і всіх, більше нічого сказати про те, що я щойно розповів?

Вона закинула косу за плече.

— Ти не такий, як Бріґґс, — просто промовила вона.

Він насупився. І почав забирати свою руку, але Брайс стиснула його пальці.

— Можливо, ти бачиш себе таким, але я теж тебе бачу, Аталаре. Бачу твою доброту і… все інше, — вона міцніше стиснула його руку, щоб підкреслити сказане. — Я бачу все те, про що ти легко забуваєш. Бріґґс — погана людина. Можливо, колись він і долучився до людського повстання з правильних причин, але він погана людина. А ти — ні. І ніколи не будеш. Кінець історії.

— Угода, яку я уклав з Михеєм, свідчить про інше…

— Ти не такий, як він.

Від його пильного погляду в неї запалало обличчя.

Брайс якомога невимушеніше прибрала руку, намагаючись не звертати увагу на те, як його пальці, Здавалося, не хотіли її відпускати. Але потім подалася вперед, простягнула руку і клацнула по кепці.

— До речі, а це що таке?

Він легенько відштовхнув її.

— Це кепка.

— Вона не пасує до твого образу нічого хижака.

На мить Гант завмер. А потім засміявся, закинувши голову назад. Побачивши його сильну смагляву шию, Брайс знову схрестила руки на грудях, ховаючи тремтіння.

— Ох, Квінлан, — промовив він, хитаючи головою. Тоді зняв кепку і насунув її на голову Брайс. — Ти немилосердна.

Вона вишкірилася, розвернула кепку козирком назад і акуратно розклала папери.

— Давай ще раз подивимося. Оскільки Бріґґс був заарештований і алібі Королеви Змій підтвердилося… можливо, ми недобачаємо чогось пов’язаного з чергуванням Даніки у Храмі Богині Місяця у ніч, коли було викрадено Ріг.

Гант підсунувся ближче, торкнувшись стегном її зігнутої ноги, і вдивився у документи в неї на колінах. Брайс бачила, як він водить очима по сторінках, уважно вчитуючись у список переміщень Даніки. І намагалася не думати про теплий дотик янгольського стегна і його тверді м’язи.

Тоді Гант підвів голову.

Він сидів досить близько, і Брайс виявила, що його очі були не чорні, а темно-карого відтінку.

— Ми ідіоти.

— Принаймні ти сказав ми.

Він пирхнув, але не відсів. Не відсунув свою мускулясту ногу.

— У храмі є зовнішні камери спостереження. Вони мали працювати тієї ночі, коли вкрали Ріг.

— Ти так кажеш, наче 33-й не перевірив їх два роки тому. Вони сказали, що через вимкнення електрики від відеозаписів фактично не було жодної користі.

— Можливо, ми не обробили відзнятий матеріал як слід. Зробимо це ще раз. Попросимо потрібних людей перевірити відеозаписи. Якщо Даніка тієї ночі була у храмі, то чому про це ніхто не знав? Чому вона не повідомила про те, що була у храмі, коли вкрали Ріг? Чому послушниця нічого про це не сказала?

Брайс пожувала губу. Гант це помітив, і вона могла поклястися, що його очі потемнішали. Що його стегно сильніше втиснулося у її ногу, ніби кидаючи виклик — чи наважиться вона відсунутися.

Брайс не відсунулася, але її голос став хрипкий, коли вона сказала:

— Гадаєш, Даніка могла знати, хто вкрав Ріг, — і намагалася це приховати? — Вона похитала головою. — Даніка ніколи б так не вчинила. Здавалося, їй узагалі було байдуже до крадіжки Рога.

— Не знаю, — промовив Гант, — але почнімо з перегляду відеозаписів, навіть якщо нічого не знайдемо. Надішлемо їх тому, хто зможе зробити глибший аналіз.

Він зірвав кепку з голови Брайс і вдягнув сам — знову козирком назад, і знову завитки його чорного волосся вибилися з-під неї. На додачу він смикнув Брайс за косу, а тоді склав руки за головою і продовжив дивитися гру.

По шкірі Брайс — там, де раніше відчувався дотик його стегна, — пробіг холодок.

— Кого ти маєш на увазі?

Гант лише криво посміхнувся.