Дім Землі та Крові

64

Ганту вдалося підвестися з ліжка і показати себе достатньо бадьорим, щоб Рунн Данаан нарешті пішов. Він не сумнівався, що фейський принц зателефонував своїй кузині й відзвітував, але це не мало значення: через п’ятнадцять хвилин Брайс була удома.

Її обличчя було мертвотно-бліде, настільки сполотніле, що веснянки здавалися бризками крові. Але більше жодних ознак того, що щось було негаразд, усі ниточки її чорної сукні були цілісінькі.

— Що сталося?

Він сидів на дивані й дивився вечірній випуск новин, у якому Ріґелус, Яскрава Десниця астері, виголошував медову промову про конфлікт з повстанцями на Панґері, але з появою Брайс миттю опинився біля дверей. Схопившись із дивана, він скривився: мине ще день-два, перш ніж він зможе ходити без болю. Мине кілька тижнів, перш ніж його крила відростуть. А після цього знадобляться ще кілька днів, перш ніж він зможе спробувати злетіти. Завтра, мабуть, почнеться нестерпний свербіж.

Він пам’ятав кожну принизливу секунду того першого разу, коли йому обрізали крила. Усі вцілілі Упалі янголи отримали таку кару. І публічне знущання — коли їхні крила розвісили у кришталевому палаці астері як трофеї і попередження.

Але Брайс спершу спитала:

— Як почуваєшся?

— Прекрасно.

Брехня. Сирінкс стрибав біля його ніг, вкриваючи його долоню слинявими поцілунками.

— Що сталося?

Брайс мовчки замкнула двері. Зашторила вікна. Тоді дістала з кишені куртки телефон, відкрила імейл — пересланий від себе ж — і натиснула на вкладений файл.

— Даніка сховала у підкладці куртки флешку, — сказала вона тремтливим голосом і повела Ганта назад на диван. Поки вантажилося відео, вона допомогла йому сісти, і Сирінкс, стрибнувши до нього, згорнувся клубком поруч. Брайс сіла з іншого боку, так близько, що вони торкалися стегнами. Здавалося, вона цього не помічала. За мить Гант також про це забув.

Це був зернистий беззвучний запис із палати, оббитої повстю.

У нижній частині відео виднілася плашка: «Штучне посилення при дисфункції фізичних здібностей. Піддослідний № 7».

Посеред кімнати сиділа худюща людська жінка у медичному халаті.

— Що це в біса таке? — спитав Гант. Але він уже знав відповідь.

Синт. Це були науково-дослідницькі випробування синту.

Брайс незадоволено буркнула — дивись далі.

До кімнати увійшов молодий фракієць у лабораторному халаті з тацею медичного приладдя. Відео пришвидшилося, ніби хтось із поспіху збільшив швидкість запису. Дракієць записав основні життєві показники жінки, а тоді вколов їй щось у руку.

Потім він пішов. І замкнув двері.

— То вони… — Гант ковтнув. — Він щойно вколов їй синт?

Брайс коротко угукнула.

Запис тривав. Минула хвилина. П’ять. Десять.

До кімнати зайшли двоє ванірів. Двоє величезних перевертнів-плазунів, які зміряли очима людську жінку, замкнену разом із ними. Усередині Ганта усе стиснулося. І стиснулося сильніше, коли він побачив на їхніх руках рабські татуювання і зрозумів, що це були в’язні. Коли зрозумів — із того, як змії вишкірювалися до жінки, яка, зіщулившись, втиснулася у стіну, — що вони збиралися робити.

Вони кинулися до неї.

Але жінка теж кинулася до них.

Усе відбувалося так швидко, що Гант ледве встигав слідкувати. Той, хто монтував відео, знову вповільнив запис.

Тож він дивився, у всіх подробицях, як людська жінка кидається на двох ванірських чоловіків.

І розриває їх на шматки.

Це було неможливо. Абсолютно неможливо. Хіба що…

Таріон казав, що синт здатен тимчасово наділяти людей силою, могутнішу за силу більшості ванірів. Силою, достатньою для вбивства.

— Ти розумієш, як сильно цього хотіли б людські повстанці? — спитав Гант.

Брайс лише кивком вказала на екран телефону. Зйомка досі тривала.

До кімнати запустили ще двох ванірів. Більших за попередніх. І вони теж перетворилися на шматки м’яса.

На купи плоті.

О боги.

Ще два ваніра. Потім три. Потім п’ять.

Уся кімната зробилася червоною. Ваніри дряпалися у двері, благаючи, щоб їх випустили. Вони благали, дивлячись, як їх супутників безжально розривають на шматки, але зрештою, для них усе скінчилося так само.

Жінка кричала, закинувши голову назад. Кричала від болю чи від люті — без звуку було незрозуміло.

Гант знав, що буде далі. Знав, але все одно продовжував дивитися.

Жінка переключилася на себе. Вона розривала себе на шматки, доки теж не стала купою плоті на підлозі.

Відео обірвалося.

— Певно, Даніка з’ясувала, над чим вони працюють у лабораторіях, — тихо промовила Брайс. — Гадаю, до цих випробувань причетний хтось конкретний… Чи могли вони продати формулу якомусь наркобарону? Той, хто вбив Даніку, зграю й інших, напевно був обдовбаний цим синтом. Або вони вколювали його комусь і нацьковували на потрібних жертв.

Гант похитав головою.

— Можливо, але як все це в’яжеться з демонами і Рогом?

— Може, вони прикликали кристалоса заради його отрути — та й по всьому. Вони хотіли спробувати створити власну протиотруту — на випадок, якщо дія синту обернеться проти них. Може, це взагалі ніяк не пов’язано з Рогом, — сказала Брайс. — Може, саме це ми і повинні були знайти. На флешці є ще два подібних відео, з іншими піддослідними. Даніка залишила їх для мене. Певно, вона знала, що по неї прийдуть. Тоді, на човні Допоміжних сил, коли конфісковувала синт, вона розуміла, що скоро до неї доберуться. Не було ніякого іншого демона, який полював разом із кристалосом. Це була людина — з цього світу. Хтось, хто накачався синтом і використав його силу, щоб зламати захисні чари нашої квартири. А потім убив Даніку і всю зграю.

Гант ретельно обдумував наступні слова, борючись із потоком думок.

— Можливо, Брайс. Але Ріг досі не знайдено. І ми також не знайшли синт, який гіпотетично може відновити Ріг — не знаю, збіг це чи ні. Ми аніяк не наблизилися до розгадки.

Зате ще й як наблизилися до неприємностей.

— Михей уже показав, що буде, якщо хоча б на крок переступити через дозволені межі, — додав він. — Треба пригальмувати з пошуками синту. Переконатися, що цього разу ми не помиляємося. І бути обережними.

— Жодному з вас не вдалося знайти нічого подібного. Чому я повинна пригальмовувати, коли в мене на руках єдина підказка про те, хто вбив Даніку і Зграю Дияволів? Це все пов’язано, Ганте. Я впевнена.

Вона замовкла, але потім знову відкрила рот, щоб заперечувати далі, тож Гант сказав те, що напевно мало її зупинити:

— Брайс, якщо ми продовжимо пошуки і помилимося, якщо Михей дізнається про черговий провал, то про угоду з ним можна буде забути. Наступного його покарання я можу і не пережити.

Вона здригнулася.

Усе його тіло протестувало, коли він простягнув руку і торкнувся її коліна.

— Брайс, уся ця хрінь із синтом жахлива. Я… я ніколи не бачив нічого подібного.

Це усе змінювало. Геть усе. Він навіть не знав, з чого починати розбір побаченого на відео. Можливо, йому слід зробити кілька дзвінків — неодмінно слід зробити кілька дзвінків з цього приводу.

— Але щоб знайти вбивцю і, можливо, Ріг, щоб упевнитися, що після цього у нас із тобою буде майбутнє, — тому що у них буде спільне майбутнє, він зробить для цього усе можливе, — нам потрібно бути розважливими. — Він кивком вказав на її телефон, — перешли мені відео. Я подбаю, щоб воно потрапило на наш зашифрований сервер до Вікторії. Побачимо, що вона зможе розкопати про ці випробування.

Брайс пильно подивилася на нього. Відкритість, якою світилося її обличчя, ледь не змусила його стати перед нею навколішки. Гант чекав, що вона почне сперечатися, відверто нехтувати його словами і називатиме його ідіотом.

Але вона лише промовила:

— Гаразд.

Потім важко видихнула і відкинулася на диванну подушку.

Вона була настільки прекрасна, що він ледве стримувався, коли почув її тихе запитання:

— Яке майбутнє для нас ти маєш на увазі, Аталаре?

Він витримав її запитливий погляд.

— Хороше, — так само тихо відповів він.

Утім, вона не стала уточнювати. Не стала розпитувати про те, яким чином це буде можливо. Для нього. Для них. І що він для цього робитиме.

Її губи вигнулися в усмішці.

— Як на мене, непоганий план.

Якусь мить вони дивилися одне на одного — але це здавалося цілою вічністю.

І попри те, що вони щойно побачили, попри те, що ховалося у світі за межами квартири, Гант промовив:

— Справді?

— Справді, — вона гралася кінчиками волосся. — Ганте… Ти мене поцілував — у кабінеті медвідьми.

Він знав, що не варто цього робити, знав, що це було страшенною дурістю, але спитав:

— І що?

— Ти справді цього хотів?

— Так, — ніколи в житті він не говорив щиріше. — А ти хотіла, щоб я хотів?

Його серце закалатало так швидко, що він майже забув про біль у спині, коли вона сказала:

— Ти знаєш відповідь, Аталаре.

— Хочеш, щоб я це повторив?

Прокляття, його голос звучав на октаву нижче.

Її очі були ясні, блискучі. Безстрашні, сповнені надії та всього, що завжди заважало йому думати про щось інше, коли вона була поруч.

— Я хочу це повторити, — сказала вона. А потім додала: — Якщо ти не проти.

О так, Хел забирай. Він витиснув з себе криву усмішку:

— Роби свою брудну справу, Квінлан.

Вона хрипло хихотнула і, розвернувшись, підвела до нього обличчя. Гант намагався не дихати надто глибоко, щоб не налякати її. Сирінкс, вочевидь, зрозумівши натяк, поплентався до свого вольєра.

Руки Брайс дрижали, коли торкнулася його волосся, відкинула темне пасмо і провела по витатуйованому німбу.

Гант стиснув її тремтливі пальці.

— Що все це означає? — промуркотів він і, не стримавшись, припав губами до її сутінкового манікюру. Скільки разів він уявляв ці пальці на собі? Як вони пестять його обличчя, гладять його груди й обхоплюють його член?

Брайс шумно ковтнула. Він знову поцілував її руки.

— Цього не повинно було статися — між нами, — прошепотіла вона.

— Знаю, — промовив він, знову цілуючи її тремтливі пальці. Він обережно розтулив їх, розкрив її долоню і також поцілував у самісіньку середину. — Але, дякувати довбаній Урд, сталося.

Її руки перестали тремтіти. Гант підвів погляд і побачив, що її очі помережені сріблом — і наповнені вогнем. Він переплів їхні пальці.

— Чорт забирай, просто поцілуй мене, Квінлан.

І вона поцілувала. Хай йому Хел, поцілувала. Ледве він встиг договорити, як вона провела рукою по його щоці, обвила його шию і потягнулася губами до його губ.

Тієї миті, коли їхні вуста зустрілися, усередині Брайс усе вибухнуло.

Вона не знала, чи це через кількатижневу відсутність сексу, чи через самого Ганта, але вона наче з ланцюга зірвалася. Лише так можна було описати те, як вона запустила руки у його волосся і припала губами до його губ.

Які там несміливі, ніжні поцілунки. Це було не для них. Однозначно.

Від першого доторку її губи відкрилися, і його язик проник усередину, смакуючи її дикими, завзятими рухами. Пригубивши її, Гант застогнав — і цей звук розпалив Брайс.

Ставши на дивані навколішки й зарившись пальцями у його м’яке волосся, вона не могла насититися, упиваючись його смаком — смаком дощу, кедра, солі та справжньої блискавки. Його руки ковзнули по її стегнах повільним і впевненим рухом, поки його рот шалено вкривав її губи палкими, глибокими поцілунками.

Їхні язики сплелися у танці. Брайс застогнала, і Гант хрипко гмикнув, запустивши руку їй під сукню. Він гладив її спину, опускаючись усе нижче, і від доторку його мозолястих пальців Брайс вигнулася дутою. Гант відірвався від її губ.

Не встигла вона знову притягнути його обличчя до себе, як його вуста опинилася на її шиї. Він почав обціловувати її і покусувати чутливу зону під вухами.

— Скажи мені, чого ти хочеш, Квінлан.

— Усього.

Щодо цього у неї не було сумнівів. Жодного.

Гант провів зубами по її шиї, і їй перехопило подих. Уся її свідомість була зосереджена на цих відчуттях.

— Усього?

Вона опустила руку вниз. До його штанів — до твердого, солідного горбика, який випинався під тканиною. Помилуй її Урд. Вона обхопила його член рукою, і Гант засичав.

— Усього, Аталаре.

— Дякувати богам, — видихнув він їй у шию, і вона засміялася.

Але сміх затих, коли він знову накрив її губи своїми, ніби хотів відчути на смак і цей звук.

Важко дихаючи, вони знову поринули у вир сплетіння язиків і зубів. Його руки майстерно розстібали її ліфчик під сукнею.

Брайс незчулася, як опинилася верхи у нього на колінах і вже притискалася й потиралася об ту ідеальну, тверду опуклість. Сукня сповзла до талії, ліфчик зник, і тоді Гант припав губами і зубами до її грудей. Він цілував їх, посмоктував, покусував, і ніщо, ніщо, ніщо у світі не було правильнішим і приємнішим за ці відчуття.

Брайс було байдуже, що вона стогнала так голосно, що її чув кожен демон у Безодні. Особливо коли Гант перейшов до другої півкулі грудей і, взявши губами сосок, з силою його втягнув. Вона притислася стегнами до його стегон, віддаючись теплій хвилі, що почала підійматися усередині неї.

— О так, Брайс, — пробурмотів він, уткнувшись у її груди.

У відповідь вона сунула руку за пояс його штанів. Утім, його рука обхопила її зап’ясток. І зупинила її за кілька міліметрів від того, що вона вже кілька тижнів хотіла відчути у своїх руках, у своєму роті й у своєму лоні.

— Ще ні, — прогарчав він, з насолодою провівши язиком по нижній частині її грудей. — Спершу твоя черга.

Його слова обірвали усі логічні думки. І всі заперечення щезли, коли він сунув руку їй під сукню і провів нею по її стегну. Вище. Його губи знову опинилися на її шиї, поки його палець досліджував її мереживні трусики.

Виявивши, що вони геть мокрі, він знову засичав. Тонке мереживо кепсько приховувало доказ того, як сильно вона хотіла цього — хотіла його. Він провів пальцем униз, а потім знову вгору.

І зупинився на заповітному місці між її стегон. Легенько натиснув на нього великим пальцем поверх тканини — і з її горла вирвався стогін.

Брайс відчула, як він усміхнувся біля її шиї. Його палець повільно кружляв по тканині, і кожне коло було болісно-солодке.

— Ганте…

Вона сама не розуміла, чи питала вона його, чи благала.

Він лише відтягнув її трусики і торкнувся пальцями ніжної плоті.

Вона знову застогнала, і Гант почав гладити її, з усією стриманістю легенько проводячи двома пальцями вгору-вниз. Він лизнув її шию, продовжуючи безжально гратися з нею пальцями, і прошепотів:

— Ти на смак така ж приємна, як і на дотик, Брайс?

— Будь ласка, негайно це з’ясуй, — важко видихнула вона.

Його сміх прокотився по ній луною, але пальці не припинили свої неквапливі досліди.

— Ще ні, Квінлан.

Один палець знайшов вхід до її лона і затримався, кружляючи на місці.

— Ну ж бо, — промовила вона.

Якщо вона не відчує його всередині — пальці чи член, байдуже, — то може почати благати.

— Любиш покомандувати, — промуркотів Гант їй у шию і знову оволодів її губами. І потім, покусуючи і дражнячи її вуста, ввів палець глибоко у неї.

Вони обоє застогнали.

— О так, Брайс, — знову промовив він. — О так.

Відчувши його палець, Брайс блаженно закотила очі. Вона погойдувала стегнами, відчайдушно спрямовуючи його глибше, і Гант слухняно вийняв палець майже до кінця, а тоді, додавши другий, ввів у неї їх обидва.

Брайс здригнулася, і її нігті уп’ялися йому в груди. Відчуваючи під долонями його шалене серцебиття, вона зарилася обличчям у його шию, покусуючи й облизуючи його шкіру, спрагло смакуючи кожну його краплину, поки його пальці знову входили у неї.

— Я трахатиму тебе, поки ти не забудеш своє ім’я, — видихнув їй у вухо Гант.

О боги, так.

— Аналогічно, — прохрипіла вона.

Усередині дикою, нерозважливою піснею замерехтіла хвиля оргазму, і Брайс, осідлавши його руку, рушила до неї. Другою рукою Гант обхопив її сідниці.

— Не думай, що я забув про цей твій актив, — пробурмотів він, стиснувши їх для підкреслення. — У мене є плани на твою прекрасну дупу, Брайс. Дуже, дуже брудні плани.

Вона знову застогнала. Його пальці продовжували невпинно рухатися.

— Кінчи для мене, крихітко, — промуркотів він біля її грудей, і лизнув сосок, у той час як один із його пальців зігнувся всередині неї, натрапивши на ту саму кляту точку.

I Брайс кінчила. З ім’ям Ганта на вустах, вона закинула голову назад і віддалася відчуттям, безтямно рухаючись на його руці й втискаючи їх обох у диванні подушки.

Він застогнав, і вона заглушила його стогін, накривши його губи своїми, поки кожна клітинка її тіла вибухала дивовижним зоряним світлом.

Потім було лише важке дихання і він — його тіло, його запах, його сила.

Зоряне світло згасло, і вона, розплющивши очі, побачила, що Гант закинув голову назад, оголивши зуби.

Не від задоволення. Від болю.

Вона втиснула його у подушки. Штовхнула пораненою спиною просто на диван.

Її охопив жах, немов накривши мокрим рядном і загасивши вогонь у її венах.

— О боги. Мені так шкода…

Гант розплющив очі. Коли вона кінчала, він застогнав від болю, але ж вона була у такій нестямі, що не помітила…

— Тобі боляче? — спитала вона, підводячись із його колін і простягаючи руку, щоб прибрати його пальці, які досі були всередині неї.

Гант схопив її іншою рукою за зап’ясток.

— Переживу.

Його очі потемніли, коли він подивився на її оголені груди, які досі були за кілька сантиметрів від його губ. Сукня скотилася вже майже донизу.

— Мені є на що відволіктися, — пробурмотів він, нахиляючись до її затверділого соска.

Тобто, спробувавши нахилитися. По його обличчю пробігла болісна гримаса.

— Хай йому Хел, Ганте, — гаркнула вона, вириваючись з його обіймів, і злізла з його руки, ледь не впавши у нього з колін.

Він навіть не опирався, коли вона схопила його за плече і глянула на спину.

Крізь бинти проступила свіжа кров.

— Ти при своєму розумі? — скрикнула вона, шукаючи щось поблизу, щоб притиснути рани. — Чому ти мені не сказав?

— Як ти любиш казати, — злегка тремтячи, важко видихнув він, — це моє тіло. І я вирішую, де межі моїх можливостей.

Опираючись бажанню придушити його, Брайс схопила телефон.

— Я викликаю медвідьму.

Він знову схопив її зап’ясток.

— Ми ще не скінчили.

— Та ні, ще й як скінчили, — процідила вона. — Я не займатимуся з тобою сексом, коли з тебе бухкає кров, наче з довбаного фонтана.

Перебільшення, але тим не менш.

Його очі були темні — палали бажанням. Тож Брайс штрикнула його у спину — на добрих п’ятнадцять сантиметрів нижче від рани. Його болісна гримаса у відповідь поклала край суперечці.

Поправивши трусики і повернувши сукню на місце, Брайс набрала номер місцевої клініки.

Очікування медвідьми та огляд зайняли менш ніж годину. Вона сказала, що з ранами Ганта все гаразд і в Брайс від полегшення ледь ноги не підкосилися.

Потім Гант мав нахабство спитати, чи допущений він до сексу.

Медвідьма, треба віддати їй належне, не засміялася. Лише сказала:

— Коли зможете знову літати, тоді, гадаю, безпечно буде вести й активне статеве життя, — вона кивком вказала на диванні подушки — на плями крові, для видалення яких знадобиться заклинання миттєвого очищення. — Поки крила не загояться, я би радила також відкласти й ті… дії, що спричинили сьогоднішню травму.

Гант, схоже, збирався посперечатися, але Брайс поспішила випроводити відьму з квартири. А потім допомогла йому дійти до його кімнати. Усупереч його хвацьким запитанням, Ганта хитало на кожному кроці. Він майже завалився на ліжко, тоді відповів на кілька повідомлень на телефоні й заснув, перш ніж вона вимкнула світло.

Допущений до сексу, аякже.

Брайс міцно заснула у своєму ліжку попри те, що вона сьогодні дізналася і побачила про синт.

Але о третій ночі вона прокинулася. І зрозуміла, що має зробити.

Вона надіслала електронного листа з запитом і, попри пізню годину, через двадцять хвилин отримала відповідь: вона має зачекати, поки її запит не буде схвалено 33-м. Брайс насупилася. На це у неї часу не було.

Вона потайки вийшла зі спальні. Двері Ганта були зачинені, а у кімнаті було темно. На її звуки у коридорі він не виходив, тож Брайс успішно вислизнула з дому.

І попрямувала до своєї старої квартири.

Вона не була у цьому кварталі два роки.

Але завернувши за ріг і побачивши проблискові маячки і переляканий натовп, вона зрозуміла.

Зрозуміла, яка саме будівля горіла посеред кварталу.

Певно, хтось помітив, що вона сьогодні увійшла в корпоративний акаунт Даніки. Чи, може, хтось відстежував її електронну пошту — і побачив повідомлення, яке вона надіслала домовласнику. Той, хто це зробив, напевно діяв швидко, зрозумівши, що вона захотіла прийти і пошукати інші підказки, які Даніка могла залишити у квартирі.

Підказок мало бути більше. Даніці вистачало розуму не зберігати усі свої знахідки в одному місці.

Нажахані заплакані люди — її старі сусіди — скупчилися на вулиці, обіймаючись і дивлячись на полум’я, не годні повірити своїм очам. Вогонь лизав усі підвіконня будинку.

Це вона зробила — накликала біду на цих людей, які дивилися, як палають їхні домівки. У грудях защеміло, і біль не могли втамувати навіть підслухані слова водяної німфи, яка, проходячи повз, оголосила своїй пожежній команді, що всіх мешканців було врятовано.

Це вона винна.

Але… це означало, що вона наближалася до істини. «Шукай там, де болить найбільше», — порадила їй кілька тижнів тому Королева Змій. Брайс думала, що перевертниця мала на увазі її біль. Але, можливо, весь цей час ішлося про вбивцю.

А наблизившись до синту… Вочевидь, вона влучила в яблучко.

Брайс була на півдорозі додому, коли задзижчав її телефон. Вона дістала його з нашвидкуруч зашитої куртки, почувши, як білий опал у кишені дзенькнув об екран, і приготувалася до шквалу запитань від Ганта.

Але це було повідомлення від Таріона.

«Просто зараз на річці хтось проводить оборудку. Тут човен, подає сигнали. Одразу за Чорною Пристанню. Будь там через п’ять хвилин, і я допоможу тобі побачити усе на власні очі».

Вона стиснула в руці білий опал і написала:

«Оборудка з продажу синту?»

«Ні, цукрової вати», — відповів Таріон.

Брайс закотила очі.

«Буду через три хвилини».

І побігла. Вона не стала дзвонити Ганту. Чи Рунну.

Бо знала, що вони скажуть: «Не смій йти туди без мене, Брайс. Зачекай».

Але вона не могла надаремно гаяти час.