Дім Землі та Крові

60

— Притягнуто за вуха, — сказав через годину Гант зі свого місця на дивані поруч із Брайс. Вона поділилася з ним своєю останньою теорію, і його брови здивовано здіймалися з кожним її словом.

Брайс передивлялася сторінки на сайті «Реднер Індастріз».

— Даніка підробляла у Реднера. Вона рідко розповідала про те, що саме робить для них. У відділі безпеки чи щось таке, — вона відкрила сторінку авторизації. — Можливо, у її старому робочому акаунті збереглася інформація про її службові обов’язки.

Злегка тремтливими пальцями вона почала вводити ім’я користувача, яке сотні разів бачила на своєму телефоні в минулому: «ДФендир».

ДФендир — Діфендер. «Захисник». Брайс лише зараз це зрозуміла. У голові залунали різкі слова Ф’юрі.

Брайс відігнала їх і ввела один із паролів Даніки, які вона зазвичай вигадувала нашвидкуруч: 1234567. Відхилено.

— Ще раз кажу, — обережно промовив Гант, — це все притягнуто за вуха. — Він відкинувся на подушки. — Краще подвоїти наші шанси на успіх і разом з Данааном шукати Ріг, а не ганятися за цим наркотиком.

Брайс заперечила:

— Даніка була замішана у цій історії з синтом, але ніколи про це не говорила. Тобі не здається це дивним? Не думаєш, що, можливо, тут приховане ще щось?

— Вона також не сказала тобі правди про Філіпа Бріґґса, — з осторогою промовив Гант. — Або про те, що це вона вкрала Ріг. Можливо, мати від тебе таємниці було для неї звичною практикою.

Брайс у відповідь лише ввела черговий пароль. Тоді ще один. І наступний.

— Нам потрібна повна картина, Ганте, — сказала вона, роблячи ще одну спробу. Їй потрібна повна картина. — Усе це якось пов’язано.

Але всі паролі було відхилено. Жодна зі звичних Даніччиних комбінацій не підходила.

Брайс заплющила очі і, постукуючи ногою по підлозі, почала перераховувати факти:

— Достатньо велика доза синту, ймовірно, здатна відновити Ріг. Одним з інгредієнтів синтетичної магії є обсидіанова сіль. За допомогою обсидіану можна прикликати кристалоса… — Гант мовчав, а вона далі розмірковувала вголос: — Кристалоса створили для пошуків Рога. Отрута кристалоса блокує магію. Медвідьмі потрібна отрута, щоб перевірити, чи зможе вона створити антидот до синту за допомогою своєї магії чи щось таке.

— Що?

Брайс розплющила очі.

— Рунн мені сказав, — вона розповіла йому, як Рунн напівжартома попросив у неї отрути для медвідьми.

Очі Ганта потемніли.

— Цікаво. Якщо ми на порозі того, що синт стане смертельним вуличним наркотиком… то ми повинні допомогти їй з отрутою.

— А що з Рогом?

Він стиснув щелепи.

— Продовжимо шукати. Але якщо торгівля синтом активно зростатиме — не лише у цьому місті, але й по всій території, по всьому світу… то протиотрута просто життєво необхідна, — він пильно подивився на Брайс. — Як ми можемо роздобути трохи отрути для неї?

Брайс шумно видихнула.

— Якщо ми прикличемо кристалоса…

— Ми так не ризикуватимемо, — прогарчав Гант. — Знайдемо інший спосіб дістати отруту.

— Я можу впоратися сама…

— Я не можу впоратися сам, Квінлан. Особливо якщо тобі загрожуватиме небезпека.

Ці слова лунко прокотилися між ними. Його очі спалахнули, переповнені почуттями — якби ж вона тільки наважилася їх прочитати.

Але раптом задзижчав телефон Ганта, і він підняв задницю з дивана, щоб дістати його з задньої кишені штанів. Глянувши на екран, він ворухнув крилами і злегка їх підібгав.

— Михей? — наважилася спитати вона.

— Просто справи легіону, — пробурмотів він і підвівся. — Я відлучуся на якийсь час. За тобою нагляне Наомі, — він вказав на ноутбук. — Продовжуй, якщо хочеш, але, Брайс, давай думати, перш ніж вживати радикальних заходів, щоб дістати отруту.

— Так, так.

Вочевидь, цього було достатньо, щоб Гант міг спокійно летіти собі геть, але він скуйовдив волосся Брайс, нахилився і прошепотів, торкнувшись губами її вуха:

— Джей-Джей би тобою пишалася.

Її пальці ніг піджалися у капцях і ще довго не розгиналися.

Спробувавши ще кілька варіантів пароля, Брайс зітхнула і вимкнула ноутбук. Коло звужувалося — вони наближалися до правди. Вона це відчувала.

Та чи готова вона до цієї правди?

Уранці в неї почалися місячні, врізавшись у її тіло, наче довбаний потяг. Брайс вирішила, що це якраз доречно, враховуючи який сьогодні був день.

Вона вийшла до вітальні й побачила, що Гант готує сніданок. Його волосся досі було скуйовджене після сну. Утім, відчувши її наближення, він напружився. Тоді розвернувся й обвів її очима. Його надприродний нюх вловив зміни в її організмі.

— Ти кровоточиш.

— Кожні три місяці, як годинник.

У чистокровних фейок місячні були взагалі рідко, у людських жінок — раз на місяць, а вона застрягла десь посередині.

Брайс опустилася на стілець за кухонний острівець. Глянула на телефон — жодних повідомлень. Ні від Юніпер, ні від Ф’юрі. Не було навіть розгніваного повідомлення від матері про те, що вона не з’явилася на прийом до медвідьми.

— Тобі щось потрібно? — спитав Гант, ставлячи перед нею тарілку з яєчнею з беконом, а потім чашку кави.

— Я вже прийняла спазмолітик, — вона сьорбнула каву. — Але дякую.

Гант щось буркнув і, розвернувшись, наклав сніданок і собі. Стоячи по інший бік кухонної стійки, він жадібно проковтнув кілька шматочків, а тоді сказав:

— Окрім синту й протиотрути, я думаю, що все крутиться навколо Рога. Треба зосередитися на його пошуках. Після вбивства охоронця храму жертв не було, але навряд чи мисливці за Рогом облишили пошуки, оскільки вже заморочилися по самі вуха. Я відчуваю: щойно ми знайдемо Ріг, убивці позбавлять нас необхідності їх шукати і самі прийдуть до нас.

— Або, можливо, вони вже знайшли місце, де Даніка його сховала, — вона з’їла черговий шматочок яєчні. — Можливо, вони просто чекають Саміту абощо.

— Можливо. Якщо це так, то ми маємо з’ясувати, у кого Ріг. Терміново.

— Але навіть Рунн не може його знайти. Даніка не залишила ніяких підказок, а жодне з останніх місць її перебування не підходить на роль схованки.

— Тоді, мабуть, сьогодні ми повернемося до вихідної точки. Переглянемо усе, що наразі дізналися, і…

— Сьогодні я не можу, — вона закінчила сніданок і віднесла тарілку до раковини. — У мене заплановано кілька зустрічей.

— То перенеси їх.

— Джесібі потрібно, щоб вони відбулися сьогодні.

Гант пильно подивився на неї, ніби бачачи її наскрізь, але зрештою кивнув.

— Гаразд, — сказав він, і Брайс проігнорувала тінь розчарування і стурбованості у його голосі й на його обличчі.

— Ти сьогодні зла, Бібі, — зітхнула Лехаба. — І не звалюй усе на свій цикл.

Брайс, яка сиділа за столом посеред бібліотеки, розправила брови вказівним і великим пальцями.

— Вибач.

Її телефон лежав поруч на столі й мовчав, відблискуючи темним екраном.

— Ти не запросила Аті до нас на обід.

— Мені ніколи відволікатися, — гладенько збрехала вона. Гант не дзвонив їй також і через іншу її брехню — що Джесіба ніби сьогодні стежитиме за камерами галереї, тож йому краще лишатися на даху.

Але попри те, що сьогодні вона хотіла, щоб і він, і всі інші, трималися від неї на відстані, і попри свої заяви, що вона не шукатиме Ріг, вона вже кілька годин прочісувала різноманітні пов’язані з ним тексти. Утім, у них повторювалася одна й та сама інформація, знову і знову.

Слабкий дряпучий звук пронизав бібліотеку вздовж. Брайс підсунула до себе планшет Лехаби і збільшила гучність у динаміках. Простір вибухнув музикою.

Щось глухо й сердито плюхнуло. Краєм ока Брайс помітила, як некк відплив геть, розсікаючи мутну воду напівпрозорим хвостом.

Поп-музика: хто б міг подумати, що вона виявиться таким потужним стримувальним фактором для цієї істоти?

— Він хоче мене вбити, — прошепотіла Лехаба. — Точно тобі кажу.

— Навряд чи з тебе вийде ситна закуска, — сказала Брайс. — Коту на сльози не вистачить.

— Він знає, що якщо я опинюся у воді, то зараз же помру.

Брайс ще раніше зрозуміла, що це була ще одна форма тортур для вогняної спрайти. У такий спосіб Джесіба тримала Лехабу на гачку, замкнену в клітці тут, унизу, так само, як і решту тварин в акваріумах і тераріумах. Немає кращого способу залякати вогняного духа, ніж поставити загрозливий резервуар на чотириста тисяч літрів.

— Він і тебе хоче вбити, — прошепотіла Лехаба. — Ти його ігноруєш, і його це бісить. Я бачу лють і голод у його очах, коли він дивиться на тебе, Бібі. Будь обережна, коли годуєш його.

— Обов’язково.

Хай там як, відсік для годівлі був замалий для того, щоб істота могла у нього пролізти. А оскільки некк не наважувався висунути голову з води через страх повітря, єдину загрозу, коли відсік відчинявся й у воду опускалася квадратна платформа, становили його руки. Але коли Брайс закидала всередину стейки, некк тримався біля дна резервуара, ховаючись серед каміння, — і ті неспішно опускалися униз.

Він хотів полювати. Хотів велику, соковиту і сполошену здобич.

Брайс глянула на тьмяний резервуар, підсвічений трьома вбудованими прожекторами.

— Невдовзі він набридне Джесібі, і вона подарує його якомусь клієнту, — збрехала вона Лехабі.

— Навіщо вона взагалі нас колекціонує? — прошепотіла спрайта. — Хіба я не така ж особистість, як вони? — Вона вказала на татуювання на своєму зап’ястку. — Навіщо вони наполягають на цьому?

— Тому що ми живемо в республіці, яка вирішила, що ті, хто загрожує її порядку, мають бути покарані — і покарані так суворо, щоб інші двічі подумали, чи варто бунтувати, — слова Брайс були беземоційні. Холодні.

— Чи ти колись думала про те, як би воно було — без астері?

Брайс сердито зиркнула на неї.

— Помовч, Лехабо.

— Але ж, Бібі…

— Помовч, Лехабо.

Бібліотека була нашпигована камерами, і всі вони записували звук. Так, доступи до них мала лише Джесіба, але ж говорити про таке тут…

Лехаба підлетіла до свого диванчика.

— Аті поговорив би зі мною про це.

— Аті — раб, якому мало лишилося чого втрачати.

— Не кажи так, Бібі, — прошипіла Лехаба. — Завжди є що втрачати.

Настрій у Брайс був кепський. Можливо, це було якось пов’язано з Рунном або Юніпер. Уранці Гант бачив, як часто вона перевіряла телефон, ніби чекала на дзвінок чи повідомлення. Але телефон мовчав. Принаймні поки він проводжав її до галереї. І судячи з її відстороненого, різкого виразу, який досі лишався на її обличчі, коли вона вийшла з роботи перед заходом сонця, за цілий день їй також не було ні повідомлень, ні дзвінків.

Але вона рушила не додому. Вона попрямувала до пекарні.

Гант тримався сусідніх дахів, спостерігаючи за вулицею, поки Брайс не зникла у блакитних тонах інтер’єру і за три хвилин вийшла з білою коробочкою в руках…

Потім вона попрямувала до річки, обходячи робітників, туристів і любителів шопінгу, які насолоджувалися вечором. Навіть якщо вона усвідомлювала, що він її супроводжує, здавалося, їй було байдуже. Вона рушила до дерев’яної лавки на набережній, так і не глянувши вгору.

Призахідне сонце золотило тумани, що огортали Кістяний Квартал. Пройшовши кілька метрів брукованою доріжкою, Брайс побачила, як попереду неясно вимальовуються темні арки Чорної Пристані. Сьогодні під ними не було скорботних сімей, які чекали, доки оніксовий човен забере труну їхнього родича.

Брайс сіла на лавку з видом на річку і Спляче Місто, поклала поруч білу коробку з пекарні і знову перевірила телефон.

Втомившись чекати, поки вона зволить поговорити з ним про те, що її гризе, Гант тихо приземлився на набережну, а тоді опустився на лавку по інший бік від коробки.

— Що сталося?

Брайс невідривно дивилася на річку. Вигляд у неї був спустошений. Як тієї ночі, коли він уперше побачив її у слідчому центрі легіону.

Не підводячи погляду, вона промовила:

— Сьогодні Даніці виповнилося б двадцять п’ять.

Гант завмер.

— То… сьогодні її день народження.

Брайс глянула на телефон, що лежав на лавці.

— Ніхто не згадав. Ні Юніпер, ні Ф’юрі — ні навіть моя мама. Минулого року вони згадали, але… схоже, це була одноразова акція.

— Ти могла би їх спитати.

— Я знаю, що вони зайняті. До того ж… — Вона провела рукою по волоссю. — Чесно кажучи, я думала, що вони згадають. Хотіла, щоб згадали. Щоб надіслали хоча б якесь примітивне повідомлення, типу «Я сумую за нею» абощо.

— Що у коробці?

— Шоколадні круасани, — хрипко відповіла вона. — Даніка завжди замовляла їх на свій день народження. Це був її улюблений смаколик.

Гант перевів погляд з коробки на Брайс, а тоді на Кістяний Квартал, що вимальовувався у тумані на тому боці ріки. Скільки круасанів вона з’їла при ньому за ці тижні? Можливо, почасти тому, що вони пов’язували її з Данікою так само, як і шрам на її стегні. Коли він знову поглянув на неї, її губи були стиснуті й тремтіли.

— Паскудно, — промовила вона здушеним голосом. — Паскудно, що всі просто… живуть далі й забувають. Вони чекають, що і я забуду. Але я не можу, — вона потерла груди. — Не можу забути. І, можливо, це збіса дивно, що я купую своїй мертвій подрузі коробку круасанів на день народження. Але світ рухається далі. Наче Даніка ніколи і не існувала.

Гант пильно й довго дивився на неї. А тоді сказав:

— Те саме я відчував до Шахари. Я ніколи не зустрічав такої, як вона. Здається, я покохав її тієї ж миті, коли побачив у її палаці, хоча тоді вона височіла наді мною, наче місяць на небі. Але вона теж мене помітила. І чомусь обрала мене. З-поміж усіх інших вона обрала мене, — він похитав головою. Слова зі скрипом виривалися з нього, ніби поволі виповзаючи зі скриньки, в якій він весь цей час тримав їх під замком. — Я був ладен усе для неї зробити. І робив. Усе, про що вона просила. А коли все полетіло у Хел, коли мені сказали, що все скінчено, я відмовився у це вірити. Як вона могла померти? Це було все одно, що сказати, що зникло сонце. Просто… якщо не стало її, то не лишилося нічого, — він провів рукою по волоссю. — Це прозвучить невтішно, але у мене пішло близько п’ятдесяти років, перш ніж я справді у це повірив. Що це дійсно кінець. Але навіть зараз…

— Ти досі так сильно її кохаєш?

Він непохитно витримав її погляд.

— Після смерті матері, горе буквально поглинуло мене. Але Шахара — вона витягнула мене з нього. Змусила мене вперше відчути себе живим. Зрозуміти себе, свій потенціал. Тільки за це я завжди її кохатиму.

Брайс глянула на річку.

— Я й не усвідомлювала, — пробурмотіла вона. — Що ми з тобою дзеркала.

Він теж цього не усвідомлював. Але у його голові виринув її голос. «Ти виглядаєш саме так, як я почуваюся кожного дня», — прошепотіла вона йому тоді, у душі, після останнього завдання Михея.

— Це погано?

Кутик її рота вигнувся у слабкій усмішці.

— Ні. Ні, не погано.

— Тебе не бентежить, що Умбра Мортіс — твій емоційний близнюк?

Обличчя Брайс знову посерйознішало.

— Це лише твоє прізвисько, а не єство.

— І хто ж я такий?

— Скалка у моїй дулі, — її усмішка стала яскравішою за призахідне сонце над річкою. Гант розсміявся, але вона додала: — Ти мій друг. Який дивиться зі мною паршиві телепередачі й мириться з моїми вибриками. Ти той, перед ким мені не потрібно виправдовуватися — особливо коли це потрібно. Ти бачиш мене таку, якою я є, і не тікаєш від цього.

Він усміхнувся до неї, і його усмішка виражала те світло, яке засяяло всередині нього від її слів.

— Мені це подобається.

Брайс зашарілася, але глибоко видихнула і розвернулася до коробки на лавці.

— Що ж, Даніко, — промовила вона. — З днем народження.

Вона зняла стрічку і відкинула кришку коробки.

Її усмішка зникла. Вона захлопнула кришку, перш ніж Гант встиг побачити, що було всередині.

— У чому справа?

Брайс похитала головою, намагаючись схопити коробку, — але Гант схопив її перший і, поставивши собі на коліна, відкрив кришку.

Усередині лежало шість круасанів, викладених акуратним стосиком. А на верхньому шоколадною глазур’ю було майстерно виведено: «Нікчема».

Не грубе слово вразило Ганта, ні. Його вразило те, як затремтіли руки Брайс, як почервоніло її обличчя і як губи стиснулися у тонку лінію.

— Викинь їх, — прошепотіла вона.

У її голосі не було ні натяку на викличну непокору і лють. Лише біль виснаження і приниження.

У голові Ганта запала тиша. Жахлива, страшна тиша.

— Викинь їх, Ганте, — знову прошепотіла вона. На її очах заблистіли сльози.

Тож Гант узяв коробку і підвівся.

Він прекрасно уявляв, хто це зробив. Хто змінив вітальний напис на круасанах. Хто кричав те саме слово — нікчема — услід Брайс на тому тижні, коли вони покидали Лігво.

— Не треба, — благально промовила Брайс. Але Гант уже злетів у повітря.

Амелі Рейвенскрофт реготала з друзями, потягуючи пиво, коли Гант увірвався до бару в Місячному Лісі. Натовп загудів і відступив, поблискуючи магічними силами.

Але Гант дивився лише на неї. На вовчицю, яка самовдоволено йому посміхнулася. Він обережно поклав коробку з круасанами на дерев’яну барну стійку.

Зателефонувавши до Допоміжних сил, він дізнався, де зараз перевертниця. І здавалося, що Амелі чекала на нього, чи як мінімум на Брайс. Вона відкинулася на барну стійку і глумливо промовила:

— Так-так, невже це сам…

Гант схопив її за горло і притиснув до стіни.

Гарчання і спроби її зграї атакувати стіну пульсівних блискавок, які він викидав, були лише шумовим фоном. Гант заричав їй в обличчя і в широко розплющених, приголомшених очах Амелі блиснув страх.

Але потім він тихо промовив:

— Ти не говоритимеш до неї, не наближатимешся до неї і ніколи навіть не думатимеш про неї, — він пропустив крізь свій дотик розряд блискавки, знаючи, що тіло Амелі прониже біль. Вовчиці перехопило подих. — Ти мене зрозуміла?

Відвідувачі у барі повихоплювали телефони, викликаючи когось із 33-го Легіону та Допоміжних сил.

Амелі дряпала зап’ястки Ганта, її чоботи били його по гомілках. Він лише зміцнив хватку. Блискавка обвила її горло.

— Ти зрозуміла?

Його голос був крижаний. Абсолютно спокійний. Голос Умбри Мортіса.

Краєм ока він побачив, як до них наближається чоловік. Ітан Голстром.

Але Ітан дивився не на нього, а на вовчицю, і видихнув:

— Амелі, що ти зробила?

— Не прикидайся дурнем, Голстроме, — тільки й прогарчав Гант в обличчя Амелі.

І тоді Ітан помітив коробку на барній стійці. Амелі почала борсатися, але Гант міцно її тримав, коли її Перший Заступник відкрив кришку і зазирнув усередину.

— Що це таке? — тихо промовив Ітан.

— Спитай свою Альфу, — процідив Гант.

Ітан завмер. Але те, про що він задумався, Ганта не хвилювало, бо він, повернувши голову, знову побачив палаючий погляд Амелі.

— Ти залишиш її у спокої. Назавжди. Ясно? — сказав він.

Здавалося, що Амелі зараз плюне йому в обличчя, але він послав ще один розряд блискавки, від якого виверталися нутрощі. Вона скривилася і засичала, намагаючись відкашлятися. Але кивнула.

Гант прибрав руку з її горла, але його блискавки продовжували притискати її до стіни. Він поглянув на Амелі, на її зграю. Тоді на Ітана, жах на обличчі якого змінився чимсь подібним до горя, оскільки він напевно зрозумів, який сьогодні день, і склав усе докупи — чи принаймні згадав про ту, яка полюбляла їсти шоколадні круасани саме сьогодні.

— Які ж ви усі жалюгідні, — сказав Гант.

І вийшов з бару.

Через якийсь час він повернувся додому. Брайс чекала його на даху. З телефоном біля вуха.

— Ні, — сказала вона комусь на тому кінці. — Ні, він повернувся.

— Чудово, — почувся голос Ісаї, і здавалося, що він хотів ще щось додати, але Брайс поклала слухавку.

А потім обхопила себе руками за плечі.

— Який же ти придурок.

Гант цього не заперечував.

— Амелі мертва? — На її обличчі був страх, справжній страх.

— Ні, — прогуркотіла його відповідь, і вслід їй засичали блискавки.

— Ти… — Брайс потерла обличчя. — Я не…

— Тільки не треба називати мене владним й агресивним альфа-козлом — чи які там терміни ти використовуєш.

Брайс опустила руки, і на її обличчі був явно нажаханий вираз.

— Через це у тебе буде купа неприємностей, Ганте. Ти ніяк не зможеш…

Це був страх за нього. Страх за нього.

Гант підійшов до Брайс і взяв її долоні у свої.

— Ти моє дзеркало. Сама так сказала.

Він тремтів. Чомусь він тремтів, чекаючи на її відповідь.

Брайс глянула на свої руки в його руках і промовила:

— Так.

Уранці Брайс написала брату повідомлення: «Як зв'язатися з твоєю медвідьмою?»

Рунн негайно й без жодних запитань надіслав номер телефону.

Через хвилину Брайс уже набирала тремтливими руками номер клініки. Ясноголоса медвідьма відповіла, що може її записати — на зараз. Тож Брайс, не лишаючи собі часу передумати, написала Джесібі, поки вдягалася у спортивні шорти й футболку:

«Уранці йду до лікаря. До обіду буду в галереї».

Брайс застала Ганта за приготуванням сніданку. Вона пильно подивилася на нього, і він запитально звів брови.

— Я знаю, де ми можемо дістати отруту кристалоса для медвідьми.