Дім Землі та Крові

92

Стримуючи сльози, Брайс схопилася на ноги і кинулася до Брами, їй було все одно, як таке було можливо, коли Даніка знову повторила:

— Запалюй.

І тоді Брайс крізь сміх і сльози закричала:

— ЗАПАЛЮЙ, ДАНІКО! ЗАПАЛЮЙ, ЗАПАЛЮЙ, ЗПАЛЮЙ!

Брайс вдарила долонею по диску Брами.

І зв’язавши душу з душею подруги, про яку вона не забувала, подруги, яка не забувала її — навіть після смерті, — Брайс здійснила Занурення.

Приголомшлива тиша наповнила конференц-залу, коли Брайс поринула у свою силу.

З шаленим серцебиттям Деклан не зводив очей із відеотрансляції.

— Це неможливо, — промовив Король Осені.

Деклан був схильний з ним погодитися.

— Підземний Король казав, що у Даніки лишилося маленьке зерно енергії, — пробурмотіла Сабіна. — Крапля її єства.

— Хіба мертва душа може слугувати Якорем? — спитала Королева Гіпаксія.

— Ні, — відповіла Джесіба з усією категоричністю посланниці Підземного Короля. — Ні, не може.

Усі присутні затихли, зрозумівши, свідками чого вони стали: одиночного Занурення без страховки. Абсолютного вільного падіння. З таким самим успіхом Брайс могла стрибнути зі скелі й сподіватися на благополучне приземлення.

Деклан перевів погляд на екран одного з трьох комп’ютерів, які він відстежував, — на графік, що показував Занурення Брайс в елевсінській системі.

— Вона наближається до свого рівня магічної сили.

Позначка на шкалі сягала трохи більше нуля.

Гіпаксія заглянула йому через плече, вивчаючи графік.

— Але вона не вповільнюється.

Деклан вдивився в екран комп’ютера.

— Вона набирає швидкість, — він похитав головою. — Але… її сила визначилася на низькому рівні, практично нульовому, — сказав Деклан, почуваючись ідіотом.

— Але не сили Брами, — тихо промовила Гіпаксія.

— Що це означає? — вимогливо спитала Сабіна.

— Я не думаю, що це меморіальна дошка, — прошепотіла Гіпаксія. — На Брамі, — відьма вказала на табличку на сяйливих кварцових воротах. Бронза яскраво виділялася на тлі сліпучого каменю. — «Сила завжди належить тим, хто віддає своє життя за місто».

Брайс усе далі занурювалася у магічну силу, проходячи стандартні, а за ними й достойні рівні.

— Табличка — це благословення, — сказала Королева Гіпаксія.

У Деклана сплуталося дихання.

— Сила Брами — це сила, віддана кожною душею, яка колись торкалася її… — пробурмотів він. — Кожною душею, яка віддала краплю власної магії.

Він марно намагався підрахувати, скільки народу за кілька століть торкалося Брам у місті. Скільки краплин сил віддали охочі, щоб загадати бажання, немов кинувши монетку у фонтан.

Представники усіх Домів. Усіх рас. Мільйони й мільйони краплин сили підживлювали це одиночне Занурення.

Брайс проминала рівень за рівнем. Обличчя Короля Осені зблідло.

— Погляньте на Брами, — промовила Гіпаксія.

Кварцові ворота по всьому місту почали світитися. Червоним, потім жовтогарячим, потім золотим і зрештою білим сяйвом.

А потім з них вирвалося першосвітло, поширюючись по усьому місту.

Світло розливалося лей-лініями вздовж головних вулиць між Брамами, з’єднуючи їх між собою та утворюючи ідеальну шестикутну зірку.

Смуги світла почали розширюватися, огинаючи Оборонний Мур і відсікаючи шлях демонам, які вже збиралися вийти за межі міста.

Світло зустрічалося зі світлом, знову і знову, доки не оточило все місто і не осяяло кожну вулицю.

А Занурення Брайс не закінчувалося.

Це була радість і життя, смерть і біль, пісня і тиша.

Брайс поринала у магічну силу, і сила поринала у неї. Їй було все одно, тому що Даніка падала разом із нею, Даніка сміялася разом із нею, а їхні душі перепліталися між собою.

Вона була поруч, вона була поруч, вона була поруч…

Брайс занурилася у золоте світло і пісню в серці всесвіту. Даніка радісно завила, і Брайс повторила за подругою. Даніка була поруч. Цього було достатньо.

— Вона проходить рівень Рунна, — видихнув Деклан, не вірячи своїм очам. Не вірячи, що сестра його друга, любителька вечірок, перевершила самого принца. Перевершила самого Рунна Данаана.

Король Осені, досі блідий мов смерть, дивився, як Брайс проминула рівень сили Рунна. Це могло змінити весь усталений порядок фейрі. Могутня напівкровна принцеса з зоряним світлом у крові… Довбаний Хел.

Брайс нарешті почала вповільнюватися, наближаючись до рівня сили Короля Осені. Деклан ковтнув.

Усе місто було залите її світлом. Демони тікали, поспішаючи назад до порожнеч, вирішивши, що краще наразитися на сяйво Брам, ніж застрягнути на Мідґарді.

Сім променів світла злилися в один у центрі міста й вибухнули єдиним потоком у небо над Брамою Серця. Магістраль сили. Магістраль волі Брайс.

Портали між Мідґардом і Хелом почали закриватися, немов зіщулюючись від огидного їм світла. Ніби це нестримане, чисте першосвітло могло зцілити світ.

Так і відбувалося. Будівлі, потрощені вибухами ракет, поверталися на місце. Руїни перетворювалися на стіни, вулиці й фонтани. Поранені містяни зцілювалися на очах.

Швидкість Брайс стала ще повільнішою.

Деклан скрипнув зубами. Порожнечі всередині Брам ставали все меншими.

Демони поспіхом пролізали назад у Хел крізь отвори, що все звужувалися. Усе більше частин міста відновлювалися, поки Ріг закривав портали. Поки Брайс закривала портали: сила Рога текла крізь неї, підсилена першосвітлом, яке вона генерувала.

— О боги, — прошепотів хтось із присутніх.

Порожнечі між світами зробилися тонкими щілинами. А потім взагалі зникли.

Брами спорожніли. Портали щезли.

Брайс нарешті зупинилася. Деклан уважно поглянув на точне число рівня її сили — він був всього на одну десяту вищий за показник Короля Осені.

Деклан тихо засміявся, шкодуючи, що Рунна немає поруч і що він не побачить шокований вираз принца.

Обличчя Короля Осені натягнулося, і він гаркнув Деклану:

— Я б на твоєму місці так не тішився, хлопче.

Деклан напружився.

— Чому?

— Тому що це дівчисько хоч і використало силу Брам, щоб сягнути небаченого рівня сили, вона не зможе здійснити Підйом, — просичав Король Осені.

Пальці Деклана завмерли на клавіатурі ноутбука.

Король Осені невесело засміявся. Не від злоби, зрозумів Деклан, — а, схоже, від болю. Він навіть не здогадувався, що цей самовдоволений придурок здатен відчувати подібне.

Брайс упала на каміння біля Брами. Деклану не потрібні були медичні монітори, щоб зрозуміти, що її серце зупинилося.

Її смертне тіло згасло.

Годинник на комп’ютері показував, що елевсінська система розпочала зворотний шестихвилинний відлік. Саме стільки часу було в неї на те, щоб здійснити Пошук і Підйом: дозволити своєму тлінному тілу вмерти, зіткнутися з тим, що лежить на глибині її душі, і швидко помчати назад до порога життя, наповнившись новою силою. І виринути безсмертною.

Коли Брайс почне Підйом, елевсінська система це зафіксує і відображатиме весь процес.

Король Осені хрипко промовив:

— Вона здійснила Занурення сама. Даніка Фендир мертва — вона не справжній Якір. Брайс не зможе повернутися до життя.