Дім Землі та Крові

59

— Ти хочеш сказати, що Даніка продавала синт?

Таріон похитав головою.

— Не знаю, чи продавала, чи купляла, чи щось іще, але безпосередньо перед тим, як синт почав з’являтися на вулицях міста, її бачили глупої ночі на човні Допоміжних сил. З контейнером синту на борту.

— Усе завжди впирається в Даніку, — пробурмотів Гант.

Попри шум у голові, Брайс сказала:

— Можливо, вона його конфісковувала.

— Можливо, — погодився Таріон, а тоді провів рукою по рудому волоссю. — Але цей синт — ще те лайно, Брайс. Якщо Даніка була в цьому замішана…

— Не була. Вона би ніколи нічим таким не займалася, — її серце калатало так швидко, що їй здалося, що її зараз знудить. Вона розвернулася до Ганта. — Але це пояснює, чому на її одязі були сліди синту — якщо вона конфіскувала його для Допоміжних сил.

— Можливо, — похмуро промовив Гант.

Брайс схрестила руки на грудях.

— То що таке цей синт?

— Синтетична магія, — відповів Таріон, переводячи погляд між ними. — Спершу це був засіб для зцілення, але, вочевидь, хтось зрозумів, що у суперконцентрованих дозах він може надавати силу, могутнішу за сили більшості ванірів. Короткочасну, але потужну. Століттями його намагалися створити, але це здавалося неможливим. Більшість вважала, що це щось із категорії алхімії — так само малоймовірно, як перетворити будь-який метал на золото. Але, вочевидь, сучасна наука з цим впоралася, — він схилив голову набік. — Це якось пов’язано з демоном, на якого ви полювали?

— Є така ймовірність, — відповів Гант.

— Я повідомлю, якщо отримаю ще якусь інформацію, — промовив Таріон і, не прощаючись, пірнув у воду.

Брайс дивилася на річку в променях полуденного сонця, стискаючи опал у кишені куртки.

— Я розумію, що ти не це хотіла почути, — обережно промовив Гант.

— Її вбили ті, хто створюють синт? Можливо, на тому човні вона конфіскувала їхню поставку? — Брайс заправила пасмо волосся за вухо. — Якщо синт гіпотетично здатен відновити Ріг, можливо, той, хто його продає, і той, хто шукає Ріг, — одна особа?

Гант почухав підборіддя.

— Можливо. Але це також може бути глухий кут.

Брайс зітхнула.

— Не розумію, чому вона ніколи про це не згадувала.

— Мабуть, це не вартувало згадки, — припустив Гант.

— Мабуть, — пробурмотіла вона. — Мабуть.

Дочекавшись, коли Гант рушить до спортзали, розташованої у її будинку, Брайс набрала Ф’юрі.

Вона й сама не знала навіщо. Ф’юрі місяцями не відповідала на її дзвінки.

Судячи з гудків, уже мав увімкнутися автовідповідач, коли Ф’юрі взяла слухавку:

— Привіт.

Брайс із несподіванки плюхнулася на ліжко і випалила:

— Невже ти відповіла?

— Видалася перерва. Багато роботи.

Або, можливо, Юніпер відчитала її за дворічний ігнор.

— Я думала, що ти повернешся, щоб знайти того, хто підірвав «Ворон», — сказала Брайс.

— Я теж так думала, але виявилося, що для цього мені знадобилося б перетинати Хальдренське море.

Брайс сперлася на спинку ліжка і простягнула ноги.

— То за вибухом справді стояли людські повстанці?

Можливо, той знак на ящиках, який Рунн сприйняв за символ Рога, був звичайним логотипом.

— Ага. Але подробиці й імена засекречені.

Ф’юрі стільки разів повторювала цю фразу в минулому, що Брайс втратила лік.

— Хоча б скажи, ти їх знайшла?

Існувала велика ймовірність того, що зараз Ф’юрі гострила свій арсенал зброї за столом одного з шикарних готелів, у яких вона зазвичай переховувалася.

— Хіба я не сказала, що у мене багато роботи?

— Тебе привітати?

На тому кінці пролунав тихий сміх, який досі до чортиків лякав Брайс.

— Чому б і ні, — Ф’юрі замовчала. — Як справи, Бі?

Ніби якимсь чином зникли два роки майже повного мовчання.

— Даніка колись казала тобі про синт?

Брайс могла поклястися, що на задньому плані брязнуло щось важке і металеве.

— Хто розповів тобі про синт? — тихо спитала Ф’юрі.

Брайс вирівнялася.

— Я думаю, що він шириться містом. Сьогодні я зустрічалася з русалом, який сказав, що Даніку бачили у човні Допоміжних сил із контейнером синту — напередодні її загибелі.

Вона важко видихнула.

— Він небезпечний, Брайс. Дуже небезпечний. Ти цим не бався.

— Я не бавлюся, — боги, що ж це таке? — Я вже два роки нічого не вживаю, — а потім, не в змозі зупинитися, вона додала: — Ти би знала, якби знайшла вільну хвилину зателефонувати чи провідати мене.

— Я була зайнята.

Брехуха. Срана брехуха і боягузка.

— Послухай, — через силу промовила Брайс, я хочу знати, чи казала тобі Даніка про синт перед смертю, тому що мені — ні.

Знову мовчання.

— Отже, казала.

Навіть зараз Брайс не розуміла, чому її груди обпекло ревнощами.

— Може, вона й згадувала, що у місті продають якусь наркоту, промовила Ф’юрі.

— І тобі не спало на думку про це комусь сказати?

— Я сказала. Тобі. Біля «Білого Ворона», у ніч загибелі Даніки. Тоді хтось намагався продати тобі синт. Я сказала, щоб ти трималася від нього подалі.

— І ні тоді, ні після смерті Даніки ти не знайшла можливості сказати, що це вона спершу тебе попередила?

— Брайс, її пошматував демон. Наркоторговці з цим не пов’язані.

— А раптом пов’язані?

— Яким чином?

— Не знаю, я просто… — Вона постукала ногою по ліжку. — Чому вона не сказала мені?

— Тому що… — Ф’юрі осіклася.

— Тому що що? — роздратовано спитала Брайс.

— Гаразд, — промовила Ф’юрі різкішим голосом. — Даніка не сказала тобі, бо не хотіла, щоб ти до нього наближалася. Не хотіла, щоб ти навіть думала про те, щоби спробувати синт.

Брайс схопилася на ноги.

— Якого хріна мені взагалі…

— Тому що ми на власні очі бачили, як ти закидаєшся усім підряд.

— Але ти теж була зі мною, теж вживала і…

— Синт — це синтетична магія, Брайс. Заміна істинній магії. Якої у тебе немає. Синт надає людям силу й могутність ваніра приблизно на годину. А потім створює серйозні проблеми. Робить людину залежною і навіть гірше. Для ванірів він ще небезпечніший — неймовірний кайф і суперсила, які легко можуть обернутися бідою. Даніка не хотіла, щоб ти взагалі знала про його існування.

— Наче мені так відчайдушно хотілося бути схожою на вас, могутніх, крутих ванірів, що я прийняла би…

— Вона мала на меті захистити тебе. Завжди. Навіть від тебе самої.

Ці слова були для Брайс наче ляпас. Їй стиснуло горло.

Ф’юрі шумно видихнула.

— Послухай, я розумію, що це доволі жорстко. Але запам’ятай мої слова: не зв’язуйся з синтом. Якщо їм справді вдалося організувати масове виробництво за межами офіційної лабораторії і випускати його у навіть вищій концентрації, то це погані новини. Тримайся подалі від нього і всіх, хто з ним пов’язаний.

У Брайс тремтіли руки, але вона змогла сказати «Гаразд» рівним голосом, хоча була за крок від того, щоб розридатися.

— Слухай, мушу йти, — промовила Ф’юрі. — Маю справи на вечір. Але через кілька днів я повернуся до Місяцеграда. Мене запрошують на Саміт, який відбудеться за два тижні — у якомусь комплексі за кілька годин їзди від міста.

Брайс не спитала, навіщо Ф’юрі Акстар відвідувати Саміт різних вальбарських правителів. Насправді їй було байдуже навіть до того, що Ф’юрі взагалі повертається.

— Може, сходимо кудись пообідати, — додала Ф’юрі.

— Звісно.

— Брайс, — її ім’я прозвучало водночас як докір і як вибачення. Ф’юрі зітхнула. — До зустрічі.

У горлі пекло, але вона поклала слухавку. Зробила кілька глибоких вдихів. Нехай Ф’юрі йде у Хел.

Перейшовши до вітальні, вона сіла на диван, відкрила ноутбук і, запустивши пошуковик, набрала свого брата. Рунн відповів після другого гудка.

— Слухаю?

— Давай обійдемося без лекцій, застережень і всього цього лайна, добре?

Пауза.

— Добре.

Вона ввімкнула гучний зв’язок і сперлася ліктями на коліна. Курсор завис над пошуковим рядком.

— Що відбувається між тобою й Аталаром? — спитав Рунн.

— Нічого, — відповіла Брайс, потираючи очі. — Він не мій типаж.

— Я цікавлюся, чому він не на службі, а не питаю, чи ви зустрічаєтеся, але радий це чути.

Брайс стиснула зуби і вбила запит «синтетична магія». Поки на екрані з’являлися результати пошуку, вона сказала:

— Аталар зайнятий тим, що відшліфовує свої розпрекрасні м’язи. Рунн пирхнув від сміху.

Брайс пробігла очима по результатах: невеличкі, короткі статті про застосування синтетичної цілющої магії у лікуванні людей.

— Та медвідьма, яка надіслала тобі дослідження з синтетичної магії, — чи були в неї думки щодо того, навіщо або яким чином синт потрапив на вулиці?

— Ні. Я думаю, її більше хвилює його походження — і протиотрута. Вона сказала, що вже намагалася створити антидот, випробувавши отруту кристалоса, яку тоді отримала з рани Аталара, на синті. Вона вважає, що цілюща магія може діяти на отруту як певний стабілізатор, і таким чином створити антидот, але їй потрібно більше отрути для подальших тестів. Не знаю. Якась хитромудра комбінація. Якщо натрапиш на кристалоса, попроси в нього трохи отрути, гаразд? — з сухою іронією додав він.

— Що, Рунне, закохався?

Він пирхнув.

— Вона зробила нам величезну послугу. Я хочу в будь-який можливий спосіб їй відплатити.

— Гаразд.

Брайс прогортала інші результати пошуку, зокрема патентну заявку «Реднер Індастріз» на виробництво препарату, схвалену десять років тому. Задовго до того, як там почала працювати Даніка.

— У дослідженні сказано, що препарат випускають дуже малими партіями, яких не вистачає навіть для медвідьом і їхньої роботи. Процес створення складний і неймовірно дорогий.

— А якщо… якщо два роки тому з «Реднер Індастріз» викрали партію синту разом із формулою, і Даніку відправили її знайти? А вона, можливо, здогадалася, що викрадачі синту планували за допомогою нього відновити Ріг, і вкрала його раніше за них. І за це вони її вбили.

— Але навіщо тримати це у таємниці? — спитав Рунн. — Чому б не арештувати того, хто за цим стоїть?

— Не знаю. Це лише теорія.

Усе одно краще, ніж нічого.

Рунн знову замовчав. Брайс відчула, що наближається Серйозна Розмова, і приготувалася.

— Я вважаю, що це гідне захоплення, Брайс. Те, що тобі досі не байдужа Даніка і Зграя Дияволів і ти продовжуєш розбиратися у цій справі.

— Я отримала наказ від своєї начальниці та Губернатора, не забув?

— Ти б усе одно стала копати, після того як дізналася, що вбивця не Бріґґс, — він зітхнув. — Знаєш, одного разу Даніка ледь усі ребра мені не порахувала.

— Не може бути.

— Ще й як може. Ми зіткнулися з нею у вестибюлі хмарочоса «Реднер Індастріз», коли я прийшов до Деклана — у нього була якась пафосна зустріч з їхнім керівництвом. Стривай — ти ж зустрічалася з придуркуватим синком Реднера, так?

— Так, — сухо промовила вона.

— Яка гидота. Фу-фу-фу, Брайс.

— Розказуй, як Даніка витирала підлогу твоєю жалюгідною дупою.

Вона відчула, як Рунн на тому кінці усміхнувся.

— Не знаю, як мова зайшла про тебе, але ми з нею зчепилися.

— Що ти їй сказав?

— Чому ти думаєш, що конфлікт спровокував я? Ти що, не знаєш Даніку? Такого гострого язика, як у неї, я ніколи не бачив, — він захоплено прицмокнув, і Брайс стиснуло груди. — Отже, я попросив її передати тобі, що я страшенно шкодую. А вона послала мене в дупу, разом із моїми вибаченнями.

Брайс здивовано кліпнула.

— Вона ніколи не розповідала, що наштовхнулася на тебе.

— Наштовхнулася — це м’яко сказано, — він присвиснув. — Вона ще не здійснила Занурення, а волочила мене по всьому вестибюлю. Деклану довелося втрутитися, щоб її зупинити.

Це було цілком у стилі Даніки. На відміну від того, що Брайс дізнавалася про неї останнім часом.