Дім Землі та Крові

50

Лише вранці Гант зрозумів, наскільки сенсаційна заява Сабіни приголомшила Брайс. Вона не вийшла на пробіжку. Не встала вчасно, щоб зібратися на роботу.

Випила чашку кави, але відмовилася від приготованої ним яєчні. Не сказала йому й трьох слів.

Гант знав, що вона не сердиться на нього. Знав, що вона просто… у роздумах.

Він не наважився спитати, чи були пов’язані ці роздуми також із тим, що вони вчора робили на даху. Це було не на часі. Хоча після того йому довелося прийняти холодний, буквально крижаний душ. І взяти справу у свої руки. Згадуючи обличчя Брайс, її запах і той хрипкий стогін, який вона видала, вигнувшись у його руках, він так бурхливо кінчив, що йому аж іскри з очей посипалися.

Але це хвилювало його найменше — те, що сталося між ними. Хай чим це було.

На щастя, нічого про напад у парку не просочилося до преси.

Після роботи Брайс майже не розмовляла. Він приготував їй вечерю, і вона, поколупавшись у ній, лягла спати ще до дев’ятої. Звісно ж, більше не було ніяких обіймів з подальшим тицянням носом.

На другий день усе повторилося. І на третій теж.

Гант із розумінням відійшов убік. Боги знали, що іноді він теж потребував простору. Щоразу, коли він убивав за наказом Михея, йому потрібно було побути на самоті.

Він розумів, що Сабіна не бреше. Так, звинуватити мертвого було найпростіше, але хоча Сабіна й була чудовиськом, слави брехухи вона не мала.

Розслідування зайшло у глухий кут, а Даніка померла — за що? За древній зламаний артефакт. Артефакт, який не працював уже п’ятнадцять тисяч років і ніколи не працюватиме.

Можливо, Даніка сама хотіла відновити Ріг і застосувати його? Але навіщо? Гант навіть не уявляв.

Він знав, що такі ж думки обсідали голову Брайс. Уже п’ять довбаних днів вона майже не їла. Лише ходила на роботу, спала і знову йшла працювати.

Щоранку він готував їй сніданок. Щоранку вона ігнорувала поставлену тарілку.

Михей зателефонував тільки раз, щоб спитати, чи дістали вони доказ причетності Сабіни. «Це глухий кут», — лише відповів Гант, і Губернатор поклав слухавку. Його лють через нерозкриту справу була відчутною.

Це було два дні тому. Гант досі чекав подальшого розвитку подій.

— Я думала, що полювання за древньою смертоносною зброєю буде захопливим, — буркнула Лехаба, яка сиділа на своєму диванчику й одним оком дивилася якусь ідіотську денну телепрограму.

— Я теж, — пробурмотіла Брайс.

Гант підвів погляд від доказового звіту, який він проглядав, і збирався відповісти, коли у двері галереї подзвонили. У зовнішній камері з’явилося обличчя Рунна, і Брайс, важко й шумно зітхнувши, мовчки натиснула кнопку, впускаючи його.

Гант повів задерев’янілим плечем. Руку досі ломило — наслідок смертельної отрути, яка вирвала магію просто з його тіла.

Через кілька секунд на зеленому килимі на сходах з’явилися чорні чоботи принца, який, вочевидь, побачивши відчинені двері бібліотеки, зрозумів, де їх шукати. Лехаба миттю пурхнула до нього, залишаючи по собі іскристий слід, і, просяявши, промовила:

— Ваша Високосте!

Рунн злегка усміхнувся, спрямувавши погляд на Квінлан. Він одразу помітив тиху задумливу втому. І тон, яким вона сказала:

— Чим ми заслужили на таку честь?

Рунн сів навпроти них за завалений книжками стіл. Зоряний Меч, що висів у піхвах за його спиною, не відбивав світло бібліотеки.

— Захотів перевірити, як справи. Є новини?

Ніхто з них не розповів йому про Сабіну. І Деклан, вочевидь, теж. — Ні, — відповіла Брайс. — Знайшов щось по Рогу?

Рунн проігнорував її запитання.

— Що сталося?

— Нічого, — промовила Брайс, але її спина напружилася.

Здавалося, Рунн був готовий зчепитися зі своєю кузиною, тож Гант зробив їм обом — та й, щиро кажучи, собі — послугу і сказав:

— Ми чекаємо на відповідь мого інформатора з Дому Великих Вод про можливі шаблони нападів демона. Ти не зустрічав згадок про те, як кристалос позбавляє магічних сил?

Минуло вже кілька днів, а він ніяк не міг перестати думати про це — про те, як його сила, мляво затріскотівши, згасла у його жилах.

— Ні. Я досі не знайшов нічого про походження кристалоса, окрім того, що він був створений із крові першого Зоренародженого Принца і єства самого Пожирача Зірок. Ти не стикався з подібними демонами? — кивнув до нього Рунн.

— Ніколи. Відьомські закляття і горсіанські камені блокують магію, але це було інакше.

Гант мав справу і з одним, і з другим. Перш ніж зв’язати його сили за допомогою відьомських чорнил, його закували у кайдани, висічені з горсіанського каменю Долоських Гір — рідкісний метал, властивості якого позбавляли магії. Такі кайдани використовували для наймогутніших ворогів імперії — сама Лань була їхньою фанаткою і разом зі своїми слідчими заковувала у них ванірів, які опинилися у лавах шпигунів і лідерів повстанців. Але вже багато років у казармах 33-го ширилися чутки про те, що повстанці намагаються знайти спосіб перетворити метал на спрей, який можна було би застосувати проти ванірських воїнів на полі бою.

Рунн вказав на древній фоліант, який кілька днів тому залишив на столі, досі розгорнутий на розділі про Зоренароджених фейрі.

— Якщо Пожирач Зірок створив кристалоса зі свого єства, то, ймовірно, це і дає демону можливість пожирати магію. Так само, як кров Принца Пелія наділяє його здатністю шукати Ріг.

Брайс насупилася.

— Отже, твоя інтуїція Обраного не допомогла знайти слід Рогу? Рунн смикнув срібне кільце у нижній губі.

— Ні. Але вранці я отримав повідомлення від медвідьми, з якою нещодавно познайомився, — тієї, яка латала Ганта у саду. Це лише припущення, але вона сказала, що на ринку з’явився відносно новий препарат, який лише починають застосовувати. Це синтетична цілюща магія.

Гант із Брайс випросталися.

— Без ретельного контролю препарат може спричинити химерні побічні ефекти. У відьми немає доступу до його точної формули чи до випробувань, але вона сказала, що дослідження показують, що швидкість зцілення препаратом майже вдвічі перевищує швидкість зцілення першосвітлом.

— Думаєш, за допомогою чогось такого можна відновити Ріг? — спитала Брайс.

— Як варіант. Це підходить під ту ідіотську загадку про світло, яке не є світлом, і магію, яка не є магією, здатну полагодити Ріг. Саме цим і є ця синтетична суміш.

Очі Брайс спалахнули.

— І її… легко дістати?

— Вочевидь, в останні кілька років препарат уже вийшов на ринок. На неживих предметах його не випробовували, але хто-зна? Якщо істинна магія не може зцілити Ріг, можливо, синтетична суміш зможе.

— Ніколи не чув про синтетичну магію, — сказав Гант.

— Я теж, — зізнався Рунн.

— Отже, у нас є потенційний спосіб відновити Ріг, — замислено промовила Брайс, — але не його сутність, — вона зітхнула. — І ми досі не знаємо, чи вкрала Даніка Ріг заради забавки, чи задля якоїсь конкретної цілі.

Рунн приголомшено подивився на неї.

— Що зробила Даніка?

Брайс скривилася, а тоді виклала принцу все, що вони дізналися. Коли вона закінчила, Рунн відкинувся на стільці. З його обличчя було видно, що він був шокований.

Тишу перервав Гант.

— Незалежно від мотивів Даніки, факт лишається фактом: Ріг вкрала вона.

— Думаєш, вона хотіла залишити Ріг собі? Полагодити його і використати? — обережно спитав Рунн.

— Ні, — тихо відповіла Брайс. — Ні, нехай у Даніки і були від мене таємниці, але я знала, що в її серці. Вона би нізащо не хотіла мати таку небезпечну зброю, як Ріг, — таку, що може наразити на небезпеку цілий світ, — Вона провела руками по обличчю. — Її вбивці досі на свободі. Напевно, Даніка вкрала Ріг, щоб він не дістався їм. Через це її вбили, але Ріг, мабуть, не знайшли, якщо досі викликають кристалоса для його пошуку, — вона махнула рукою у бік меча Рунна. — А ця штука не допоможе тобі знайти Ріг? Я досі вважаю, що найнадійніший спосіб знайти вбивць — це приманити їх Рогом.

Рунн похитав головою.

— Меч так не працює. Окрім вибагливості до того, хто його виймає, без ножа він не має сили.

— Ножа? — перепитав Гант.

Метал жалібно проскиглив, коли Рунн вихопив меч і поклав його на стіл. Намистинка зоряного світла, покотившись по жолобку на плазі клинка, зблиснула на кінчику меча, і Брайс подалася назад, подалі від холодної зброї.

— Крута штукенція, — промовив Гант, заслуживши цим сердитий позирк Рунна, який, багатозначно звівши брову, дивився на Брайс, безсумнівно, очікуючи від неї шанобливого ставлення до меча, який був старший за це місто, древніший за перші кроки ванірів на Мідґарді.

— До пари мечу був ніж, — сказав йому Рунн. — Довгий клинок, викуваний з іридію, видобутого з того метеорита, що впав на нашому старому світі, — світі, який фейці залишили, щоб пройти крізь Північний Розлом до Мідґарда. — Але ми втратили ніж багато еонів тому. Навіть у Фейських Архівах немає записів про те, як він загубився, але, схоже, це сталося у часи Перших Воєн.

— Чергове з численних безглуздих пророцтв фейрі, — пробурмотіла Брайс. — «Коли возз'єднаються ніж із мечем, тоді возз'єднається і наш народ».

— Саме ці слова і висічені над входом до Фейських Архівів — хай що б вони не означали, — промовив Рунн. У відповідь на це Брайс слабко усміхнулася.

Гант вишкірився. Ця її слабка усмішка була для нього наче сонце після кількаденного дощу.

Брайс вдала, що не помітила цього, але Рунн сердито зиркнув у бік янгола.

Наче знав про всі його брудні думки, про все, що він робив, вдовольняючи себе, уявляючи її губи навколо його стрижня, її руки, її ніжне тіло.

Прокляття — він був по вуха у лайні.

Рунн лише пирхнув, ніби знаючи і це теж, і сховав меч у піхви.

— Хотілось би мені побачити Фейські Архіви, — зітхнула Лехаба. — Уявляю всі ці пам’ятки древньої історії, усі ті славетні предмети…

— …які тримають під замком і показують лише чистокровним спадкоємцям, — закінчила речення Брайс, багатозначно глянувши на Рунна.

Рунн підняв руки вгору.

— Я намагався примусити їх змінити правила, — сказав він. — Усе марно.

— На великі свята туди пускають звичайних відвідувачів, — промовила Лехаба.

— Лише з затвердженого списку, — відказала Брайс. — І вогняних спрайт у ньому немає.

Лехаба перекотилася на бік і підперла голівку вогняною рукою.

— Мене би впустили. Я — нащадка Королеви Рантії Драл.

— Ага, а я — сьома астері, — сухо промовила Брайс.

Гант обережно намагався не відреагувати на її тон. Це була перша іскра, яку він побачив у ній за останні кілька днів.

— Це правда, — наполягала на своєму Лехаба, розвернувшись до Рунна. — Вона була моєю прабабусею у шостому коліні, яку скинули з престолу під час Стихійних Воєн. Наша родина була позбавлена милості…

— Історія щоразу змінюється, — сказала Брайс Ганту, кутики губ якого весело смикнулися.

— Неправда, — проскиглила Лехаба. Тепер усміхався і Рунн. — У нас був шанс повернути свій титул, але мою прабабусю видворили з Вічного Міста за…

— Видворили?

— Так, видворили. За абсолютно фальшивим звинуваченням у намаганні вкрасти короля-консорта у королеви-самозванки. Вона би перевернулася у попелі, якби дізналася, що сталося з її останньою нащадкою. Яка не що інше, як птаха у клітці.

Брайс ковтнула води.

— На цьому місці, хлопці, вона випрошуватиме у вас гроші, щоб купити собі свободу.

Лехаба зробилася багряного кольору.

— Це неправда, — вона вказала пальцем на Брайс. — Моя прабабуся билася разом з Гантом проти янголів — і це стало кінцем свободи усього мого народу.

Ганту зрезонували її слова. Усі присутні перевели погляди на нього.

— Мені шкода, — не знайшовши інших слів, промовив він.

— О, Аті, — зітхнула Лехаба, підлетівши до нього і зробившись яскраво-рожевою. — Я не хотіла… — Вона схопилася за щоки долонями. — Я не звинувачую тебе.

— Але це я вів усіх у бій. Не знаю, кого ще можна звинувачувати у тому, що через це сталося з твоїм народом, — глухо пролунали його слова, які тепер здавалися йому порожніми.

— Але тебе вела Шахара, — сказав Данаан, який не випускав його зі своїх синіх очей.

Почувши ім’я, яке злетіло з вуст принца, Гант наїжачився. Але усвідомив, що натомість дивиться на Брайс, мучачи себе очікуванням побачити на її обличчі згоду зі своїм кузеном.

Але на її обличчі була лише печаль. І щось на кшталт розуміння. Ніби вона бачила його справжнього — як тоді він побачив її у тирі. Бачила уламки його душі і не зважала на їхні гострі кути. Під столом носок її туфлі легенько торкнувся його чобота. Таке собі підтвердження, що так — вона бачить його провину й біль і не соромилася їх. Ганту защеміло у грудях.

Лехаба прочистила горло і спитала Рунна:

— А чи бували ви у Фейських Архівах на Авалені? Я чула, що тамтешні екземпляри монументальніші, ніж ті, що зібрані тут, — вона накрутила вогняний локон на пальчик.

— Ні, — відповів Рунн. — Але фейрі на тому туманному острові ще менш гостинні, ніж місцеві.

— Накопичують свої багатства, а іншим до них зась, еге ж? — спитала Лехаба, виразно глянувши на Брайс. — Так само, як і ти, Бібі. Тринькаєш гроші на себе, а мені приємних подаруночків не робиш.

Брайс прибрала ногу від ноги Ганта.

— Хіба я раз на два тижні не купую тобі полуничний кальян?

Лехаба схрестила руки на грудях.

— Це важко назвати подарунком.

— Сказала спрайта, яка вже прокурила свій скляний купол, цмулячи у ньому ночами кальян і просячи мене не турбувати її, поки вона не закінчить.

Брайс відкинулася на стільці, наче самовдоволена кішка, і Гант, помітивши іскру в її очах, знову ледь не усміхнувся.

Не встиг він й оком змигнути, як Брайс схопила зі стола його телефон і швидко його сфотографувала. Потім зробила фото Лехаби, а тоді клацнула Сирінкса.

Якщо Рунн і помітив, що його фотографувати вона не збиралася, то лише промовчав. Хоча Гант міг поклястися, що тіні у кімнаті згустилися.

— Усе, чого я хочу, Бібі, — сказала Лехаба, — це трохи визнання.

— Хай милують мене боги, — пробурмотіла Брайс, і навіть Рунн тепер усміхнувся.

Задзвонив телефон принца, і він відповів, перш ніж Гант устиг побачити, хто телефонує.

— Флінне?

Гант почув тихий голос Флінна:

— Ти потрібен у казармах. Тут виникла сутичка, через те що чиясь дівчина спить з кимось іншим, і чесно кажучи, мені ці довбані розборки до одного місця, але вони гамселять одне одного так, що юшка тече.

Рунн зітхнув.

— Буду через п’ятнадцять хвилин, — сказав він і поклав слухавку.

— Тобі справді доводиться вгамовувати таку дрібну гризотню?

Рунн провів рукою по руків’ю Зоряного Меча.

— А чому ні?

— Ти ж принц.

— Не розумію, чому з твоїх вуст це звучить як образа, — огризнувся Рунн.

— Чому б не займатися… важливішими справами? — спитав Гант.

— Тому що його татусь його боїться, — відповіла за Рунна Брайс.

Рунн застережливо зиркнув на неї.

— Він переважає мене і силою, і титулом.

— І все ж він подбав, щоб ти якомога раніше опинився у нього під п’ятою — наче ти якийсь звір, якого треба приручити, — сказала Брайс, і хоча її тон був спокійний, Рунн напружився.

— Усе було добре, — натягнуто промовив він, — доки не з’явилася ти.

Гант приготувався до бурі, яка, вочевидь, назрівала.

— Знаєш, Король Осені застав ті часи, коли востаннє з’явився Зоренароджений Принц. Ти взагалі колись питав, що з ним сталося? Чому він помер, не встигнувши здійснити Занурення?

Рунн зблід.

— Не кажи дурниць. Це був нещасний випадок під час його Випробування.

Гант зберігав незворушний вираз обличчя, але Брайс байдуже відкинулася на спинку стільця.

— Як скажеш.

— Ти досі віриш у ту маячню, яку в дитинстві намагалася мені втюхати?

Вона схрестила руки на грудях.

— Я хотіла, щоб ти відкрив очі на те, ким твій батько є насправді, поки і для тебе не стало надто пізно.

Рунн закліпав, але потім вирівнявся і, похитавши головою, підвівся з-за столу.

— Повір мені, Брайс, я вже давно знаю, хто він. Хай там як, а я з ним жив, — він кивком вказав на захаращений книжками стіл. — Якщо дізнаюся щось нове щодо Рога чи цієї синтетичної цілющої магії, дам знати, — зустрівшись поглядом із Гантом, він додав: — Будь обережний.

Гант злегка усміхнувся у відповідь, даючи принцу зрозуміти, що він прекрасно усвідомлює, чого саме стосується це попередження. І що йому було начхати.

Через дві хвилини після того, як Рунн пішов, у двері галереї знову подзвонили.

— Якого дідька йому ще треба? — пробурмотіла Брайс і, схопивши планшет, на якому Лехаба зазвичай дивилася свої ідіотські телешоу, вивела на екран трансляцію з зовнішньої камери.

І пронизливо верескнула. Видра у світловідбивальному жовтому жилеті стояла на задніх лапах, натискаючи передньою лапою кнопку, розташовану нижче за основну. Брайс вмовила Джесібу встановити цю кнопку для клієнтів меншого зросту, навіть не сподіваючись, що колись на її порозі стоятиме пухнастий вусатий посланець.

Брайс миттю схопилася зі стільця і, вгрузаючи підборами у килим, побігла нагору.

Повідомлення, яке видра принесла від Таріона, було коротким, але милим.

«Гадаю, тебе це зацікавить. Цілую, Таріон».

— Цілую? — перепитав Гант.

— Вочевидь, це він тобі, — сказала Брайс, досі усміхаючись видрі. Вона вручила посланцю срібну марку і той у відповідь смикнув вусиками і вишкірився, блиснувши зубками.

Це, без сумнівів, була знаменна подія її сьогоднішнього дня. Тижня. Року.

Чесно кажучи, усього її життя.

За столом у виставковій залі Брайс забрала листівку Таріона, яка лежала зверху на стосі надісланих паперів, і Гант почав їх продивлятися.

Побачивши фотографію в руці Ганта, вона зблідла.

— Це труп?

— Радше те, що від нього лишилося, після того як Таріон добув його з лігва себека, — пробурмотів Гант.

По спині Брайс пробігли дрижаки. Заввишки більш ніж сім із половиною метрів і вагою майже півтори тонни, мускулясті, вкриті лускою себеки вважалися одними з найнебезпечніших хижаків, що водилися у річці. Дорослий самець себека міг перекусити жертву навпіл, і більшість ванірів трималися подалі від цих лихих і сильних створінь.

— Він божевільний.

— О, це точно, — усміхнувся Гант.

Брайс похмуро глянула на жахливу фотографію, а тоді прочитала примітки Таріона.

— Він каже, що сліди укусів на тулубі не відповідають зубам себека. Жертва вже була мертва, коли її скинули в Істрос. Напевно, себек побачив легку здобич і затягнув її до свого лігва, щоб з’їсти пізніше.

У роті Брайс пересохло. Вона ковтнула і знову глянула на труп на знімку. Дріада. Її грудна порожнина була розпорота, серце і внутрішні органи були відсутні, а все тіло було всіяне слідами укусів…

— Ці рани схожі на ті, яких тобі завдав кристалос. У русалковій лабораторії з’ясували, що, судячи зі ступеню розкладання, смерть настала п’ять днів тому.

— Того ж вечора, коли напали на нас.

Брайс вчиталася у висновки експертизи.

— У ранах була прозора отрута. Таріон каже, що відчував її усередині трупа ще до того, як у лабораторії провели дослідження, — більшість представників Дому Великих Вод могли відчувати процеси, що відбувалися у тілах інших, — хвороби, слабкості і, вочевидь, отруту. — А коли провели… — Брайс шумно видихнула. — Отрута блокувала магію.

Це напевно був кристалос. Морщачись, Брайс читала далі:

— Таріон переглянув записи про всі невпізнані тіла, які русалки знайшли у річці за останні кілька років. Два трупи з ідентичними ранами і такою ж прозорою отрутою були знайдені якраз у той час, коли… — Вона ковтнула. — Коли загинула Даніка і Зграя Дияволів. Дріада і перевертень-лис. Обоє вважалися зниклими безвісти. Цього місяця було знайдено п’ять жертв з такими ж ранами й отрутою. Усіх їх також оголосили зниклими безвісти, але заднім числом — за кілька тижнів.

Отже, у цих жертв, можливо, було небагато друзів чи рідних, — припустив Гант.

— Мабуть.

Брайс знову взялася вивчати знімок. Через силу змусила себе дивитися на страшні рани. Запала тиша, яку переривали лише віддалені звуки серіалу Лехаби з бібліотеки.

— Це не та істота, яка вбила Даніку, — тихо сказала вона.

Гант провів рукою по волоссю.

— Можливо, існує кілька кристалосів…

— Ні, — впевнено промовила Брайс, відкладаючи папери. — Даніку вбив не кристалос.

Гант наморщив чоло.

— Але ж ти була на місці подій. Ти бачила демона.

— Я бачила його у коридорі, не у квартирі. Тіла Даніки, членів зграї та останніх трьох жертв були пошматовані і складені у купи, — вона ледве могла говорити про це, ледве могла знову про це згадувати.

Ці останні п’ять днів були… непростими. Після катастрофічного візиту Сабіни, після сенсаційної новини про те, що Ріг украла Даніка, Брайс тільки й рятувалася тим, що намагалася ворушитися і ходити на роботу. І якщо вони весь цей час шукали не там…

Брайс підняла угору знімок.

— Ці рани геть не такі. Кристалос хотів вирвати твоє серце, твої внутрішні органи, а не перетворити тебе на… на купу плоті. Ні в Даніки, ні у членів Зграї Дияволів, ні в Терціана, ні у послушниці з охоронцем храму — ні в кого з них не було таких ран. І ні в кого не було прозорої отрути в організмі.

Гант лише розгублено кліпав очима.

— А раптом у наш світ пролізло щось іще? — тремтливим голосом промовила Брайс. — Раптом кристалоса справді прикликали для пошуку Рога, а там, у квартирі, діяв жахливіший демон? Якщо маєш силу прикликати кристалоса, то чому б не прикликати й інших?

Гант замислився.

— Але я не можу пригадати демона, який ось так знищує своїх жертв. Хіба що це якесь чергове древнє страховище просто з Безодні, — він потер шию. — Якщо кристалос убив цю дріаду — вбив усіх цих нещасних, чиї тіла змило до річки по каналізації, — тоді навіщо прикликати два різних види демонів? Кристалос і так смертельно небезпечний, мов Хел.

І це буквально.

Брайс розвела руками.

— Гадки не маю. Але якщо всі наші припущення щодо смерті Даніки помилкові, то ми повинні з’ясувати, як вона померла. Потрібен хтось, хто зможе нас проконсультувати.

Гант почухав підборіддя.

— Є ідеї?

Вона повільно кивнула, відчуваючи, як нутрощі проймає страх. — Пообіцяй, що ти не лютуватимеш.