Дім Землі та Крові

53

Вранці досі дощило, і Брайс вирішила, що це поганий знак. Сьогодні буде паршивий день. Минулий вечір був паршивим. Сирінкс відмовлявся вилазити з-під ковдри, хоч Брайс і намагалася виманити його обіцянкою сніданку перед прогулянкою, і на той час, коли вона нарешті витягнула його на вулицю, поки Гант спостерігав з вікна, приємний стукіт дощу перетворився на відверту зливу.

Біля входу до будинку, у кутку під невеличким виступом, сиділа товста жаба, чекаючи, коли повз неї пролітатиме якийсь маленький, бідолашний ванір. Вона зміряла оком Брайс і Сирінкса, які прохлюпали повз, і коли химера наїжачилася й сердито фиркнула, відплигала бочком до стіни будівлі.

— Потвора, — пробурмотіла Брайс, церегукуючи дощ, що барабанив по каптуру її плаща, відчуваючи, як жаба проводжає їх поглядом у кінець кварталу. Ці істоти, завбільшки з її кулак, навчилися становити загрозу. А саме для усякого роду спрайтів. Навіть замкнена у бібліотеці Лехаба ненавиділа їх і страшенно боялася.

Попри темно-синій дощовик зверху, чорні легінси і біла футболка Брайс невдовзі зробились мокрі. Дощ ніби лив якось угору від землі. У її зелених гумових чоботах також зібралися калюжі, які хлюпали з кожним її кроком під зливою, що хльоскала в обличчя, і на вітру, від якого зі свистом гойдалися пальми вгорі.

«Найдощовитіша весна в історії», — оголосили вчора у вечірніх новинах. Брайс не сумнівалася, що так і буде.

Коли вони повернулися — Сирінкс завершив свій ранковий ритуал за рекордно короткий час, — жаба досі сиділа на місці. Брайс ненароком — а може, й свідомо, тупнула по сусідній калюжі.

Жаба висунула до неї язика, але поплигала геть.

Гант стояв біля плити і готував щось, що пахло беконом. Поки вона знімала дощовик, з якого текло по всій підлозі, він озирнувся і спитав:

— Ти голодна?

— Ні, дякую.

Його очі звузилися.

— Тобі потрібно щось з’їсти, перш ніж ми вирушимо.

Вона відмахнулася і, нахилившись, почала насипати корм у миску Сирінкса.

Випроставшись, вона побачила Ганта з простягнутою тарілкою в руці. Яєчня з беконом і товстий тост з чорного хліба.

— На цьому тижні ти п’ять днів колупалася у їжі, — грубо промовив він. — Більше такого не буде.

Вона закотила очі.

— Мені не потрібні чоловічі настанови, коли мені їсти.

— А як щодо дружньої зауваги, що у тебе зі зрозумілих причин була важка ніч і ти стаєш страшенно злою, коли голодна?

Брайс насупилася. Гант продовжував тримати перед нею тарілку.

— Знаєш, нервувати — це нормально, — сказав він і кивнув у бік паперового пакета, який вона залишила біля дверей, — з речами Даніки, складеними і готовими до аналізу.

Брайс підслухала, як пів години тому Гант телефонував Вікторії і просив її дістати у фейців обладнання для Мімір-тесту. Вікторія сказала, що Деклан уже його надіслав.

— Я не нервую, — відповіла Брайс. — Це просто одяг, — Гант виразно подивився на неї, і вона загарчала: — Не нервую, кажу. Нехай ці речі навіть пропадуть у відділі речдоків чи що у вас там.

— Тоді їж.

— Я не люблю яйця.

Кутики його губ смикнулися угору.

— Я бачив, як ти вмолола їх близько трьох десятків.

Їхні погляди зустрілися і затрималися.

— Хто навчив тебе готувати?

Гант однозначно був кращим кухарем, ніж вона. Нікчемна вечеря, яку вона приготувала йому вчора, була тому доказом.

— Сам навчився. Це корисна навичка для солдата. Робить тебе популярним у будь-якому таборі легіонерів. До того ж у мене два прожитих століття за плечима. Було би жалюгідно досі не вміти готувати, — він підніс тарілку ближче. — Смачного, Квінлан. Я не дозволю, щоб ці речі пропали.

Брайс міркувала, чи не заїхати йому цією тарілкою в обличчя, але зрештою взяла її і плюхнулася на стілець на чолі обіднього столу. До неї підбіг Сирінкс, очікувально заглядаючись на бекон.

За мить на столі з’явилася чашка кави, у якій досі кружляли вершки.

Гант дурнувато усміхнувся.

— Не хочу, щоб ти вирушала у світ, не заправившись як слід.

Брайс показала йому непристойний жест, схопила його телефон, який лежав на столі, і зробила кілька світлин: сніданок, каву, дурне усміхнене обличчя янгола, Сирінкса, який сидів поруч, і власну похмуру фізіономію. Але каву все одно випила.

На той час, коли Брайс поставила чашку в раковину, Гант доїдав сніданок за столом, і вона виявила, що її хода стала легша, ніж була вже довгий час.

— Не загуби, — попередив Гант Вікторію, яка переглядала вміст пакета на її столі.

Примара підвела погляд від бляклої сірої футболки, на якій голосила фігура у мантії. Мерч гурту «Банші».

— У нашому відділі речдоків є одяг Даніки Фендир та інших жертв.

— Добре, але використай також і ці речі, — сказав Гант. На випадок, якщо хтось з працівників відділу підробив докази — і щоб дати Квінлан відчути, що вона допомогла. Зараз Брайс була у галереї з якимсь пихатим клієнтом, а за нею наглядала Наомі. — Ти отримала обладнання для Мімір-тесту від Деклана?

— Як я вже сказала по телефону: так, — Вікі знову зазирнула до пакета. — Я подзвоню, якщо щось спливе.

Гант підсунув по столі папірець.

— Перевір, чи не спливуть також сліди когось із них.

Мигцем глянувши на папірець, Вікторія зблідла, і на її чолі різко виділився витатуйований німб.

— Гадаєш, це один із цих демонів?

— Сподіваюся, що ні.

Гант склав список потенційних демонів, які могли працювати разом із кристалосом. Усі вони були древні і жахливі, і з кожним ім’ям, яке він додавав до списку, його страх посилювався. Багато з них були персонажами кошмарних казок перед сном. Але всі вони могли спричинити катастрофу, якщо проникнуть до Мідґарда. З двома з них Гант зустрічався раніше — і ледве пережив ці двобої.

Гант знову кивком вказав на пакет.

— Я серйозно: не загуби цей одяг, — повторив він.

— М’якшаєш, Аталаре?

Гант закотив очі й рушив до виходу.

— Просто хочу, щоб мої яйця лишилися на місці.

Увечері Вікторія повідомила Ганта, що вона досі проводить діагностику. Обладнання для фейського Мімір-тесту було солідним, тож на те, щоб провести аналіз, піде багато часу.

Гант подумки змолився, щоб результати виявилися не такими катастрофічними, як він очікував.

Він написав про це повідомлення Брайс, яка саме закінчувала роботу, посміюючись, помітивши, що вона знову перейменувала себе у його списку контактів: «Королева Брайс».

Вони не спали до пізньої ночі, запоєм дивлячись реаліті-шоу про компанію гарячих молодих ванірів, які працювали у пляжному клубі на Корональних Островах. Спершу Гант відмовлявся — але наприкінці першої години перегляду саме він увімкнув наступний випуск. А потім наступний.

Їх не бентежило, що тепер вони сиділи не на різних кінцях дивана, а поруч, і він притискався своїм стегном до її. Можливо, навіть грався з її косою. Можливо, вона йому це дозволяла.

Уранці Гант саме йшов слідом за Брайс до ліфта, коли задзвонив його телефон. Глянувши на номер, він скривився і відповів:

— Добрий день, Михею.

— У моєму офісі. Через п’ятнадцять хвилин.

Брайс натиснула кнопку ліфта, але Гант вказав на вихід на дах.

Він віднесе її до галереї, а потім вирушить у ЦДР.

— Гаразд, — обережно промовив він. — Хочете, щоб міс Квінлан приєдналася до нас?

— Лише ти.

Зв’язок обірвався.