Дім Землі та Крові

6

Напівфейка виглядала як Хел.

Ні, не як Хел, зрозумів Ісая Тиберіан, дивлячись на неї крізь шпигунське дзеркало у слідчому центрі легіону. Як смерть.

Вона нагадала йому солдатів, які виповзали із закривавлених панґерських полів битв.

Напівфейка сиділа за металевим столом посеред кімнати для допитів і дивилася у нікуди. Як і попередні кілька годин.

Геть не схожа на ту особу, яка верещала і відбивалася, коли Ісая зі своїм підрозділом знайшли її у провулку Старої Площі. Її сіра сукня була подерта, а з лівого стегна так юшила кров, що він був подумав, що вона знепритомніє. Вона була у напівбожевільному стані: або від сущого жаху того, що сталося, або від горя усвідомлення, або від наркотиків у її крові.

Імовірно, з усіх трьох причин. А враховуючи те, що вона була не лише джерелом інформації про напад, але й наразі становила небезпеку для себе самої, Ісая наказав доставити її до стерильного підземного слідчого центру, що був розташований за кілька кварталів від Коміціуму. Як свідка — він подбав, щоб саме це було зазначено у протоколі. Не як підозрювану.

Ісая шумно видихнув, опираючись бажанню спертися чолом на спостережне вікно. У приміщенні було чути лише безперервний гул джерел першосвітла під стелею.

Перші хвилини тиші за останні кілька годин. Ісая майже не сумнівався, що це скоро закінчиться.

Так і сталося — ніби його думки почула сама Урд. З дверей за його спиною пролунав грубий чоловічий голос.

— Вона так і не заговорила?

В Ісаї пішло два століття на полі бої і поза ним на те, щоб звикнути і не здригатися від звуку цього голосу. Щоб повільно розвернутися до янгола, який неодмінно стоятиме, спершись на одвірок, у своєму звичному чорному бойовому екіпіруванні, — янгола, який, як нагадували Ісаї розум і минулий досвід, був союзником, хоча всі інстинкти буквально кричали протилежне.

Хижак. Убивця. Монстр.

Однак мигдалюваті темні очі Ганта Аталара були прикуті до вікна. До Брайс Квінлан. Не зашелестіло ні одненьке сіре перо на його крилах. Ще з перших днів їхньої служби у 17-му Легіоні на півдні Панґери Ісая намагався не звертати уваги на те, що Гант наче існував усередині якогось вакууму постійного спокою. Поруч із ним здавалося, ніби вся земля затамувала подих, — така собі тиша перед бурею.

Для Ісаї, який бачив, що робить Гант зі своїми ворогами й обраними мішенями, це не було дивиною.

Гант перевів погляд на нього.

Точно. Він же його запитав. Ісая ворухнув білими крилами і відповів:

— Відколи її привезли, вона не сказала ні слова.

Гант знову подивився на Брайс.

— Чи надходив наказ перевести її до іншої кімнати?

Ісая прекрасно розумів, яку саме кімнату Гант мав на увазі. Одну з тих, які були створені для того, щоб змушувати людей говорити. Навіть свідків.

Ісая поправив свою чорну шовкову краватку і без особливої надії подумки попросив п’ятьох богів, щоб до світанку його темно-сірий діловий костюм не вкрився плямами крові.

— Ще ні.

Гант кивнув, його золотаво-коричневе обличчя було незворушне.

Без наказу він точно не займатиметься самодіяльністю. Ісая обвів янгола очима. Сьогодні він був без свого шолома у вигляді черепа, завдяки якому заробив прізвисько, що ним його пошепки називали по всіх закутках Міста Півмісяця, — Умбра Мортіс.

Тінь Смерті.

Невпевнений, що відчуває — полегшення чи стурбованість — через відсутність сумнозвісного шолома, Ісая мовчки передав особистому асасину Михея тонку папку.

Він простежив, щоб не торкнутися своїми темно-коричневими пальцями шкіряних рукавичок Ганта, які досі були у крові, запах якої розповзався кімнатою. Ісая упізнав у ньому запах янгола, отже, інший, напевно, належав Брайс Квінлан.

Ісая кивнув у бік кімнати для допитів, облицьованої білою плиткою.

— Брайс Квінлан, двадцять три роки, напівфейка-напівлюдина. Аналіз крові десятирічної давності підтверджує наявність у неї ванірської тривалості життя. Рівень сили незначний. Занурення ще не здійснила. Записана як повноправна громадянка. Знайдена у провулку з одним із наших, голіруч намагалася не дати його серцю випасти з грудної клітки.

Слова прозвучали наче з вуст безпристрасного лікаря. Але Ісая знав, що Гант прекрасно обізнаний у деталях. Як і сам Ісая. Зрештою, вони були в тому провулку. І розуміли, що навіть тут, у безпечній кімнаті спостереження, було би по-дурному озвучувати делікатні подробиці вголос.

Удвох вони спромоглися підняли Брайс на ноги, але вона одразу завалилася на Ісаю — не від горя, а від болю.

Гант усе зрозумів першим: на її стегні була рвана рана.

Брайс дико борсалася і виривалася, коли вони вирішили знову вкласти її на землю. З її стегна ринула кров, й Ісая викликав медвідьму. Була зачеплена артерія. Те, що вона не померла до їхнього приїзду, було справжнім дивом.

Гант став перед нею навколішки, і вона, брикнувшись, мало не заїхала йому ногою по яйцях. Він міцно вилаявся. Але потім зняв свій шолом. Подивився їй просто у вічі.

І наказав заспокоїтися.

Вона повністю замовкла. Просто дивилася на Ганта порожнім, відсутнім поглядом. Навіть не здригалася від проколів медичного степлера, що його Гант дістав із маленької аптечки, передбаченої у його бойовому костюмі. Вона все дивилася й дивилася на Умбру Мортіса.

Утім, закривши її рану на нозі, Гант не затримався — він кинувся у морок ночі робити те, що вмів найкраще: шукати ворогів і знищувати їх.

Наче помітивши кров на своїх рукавичках, Гант вилаявся, зірвав їх і кинув до металевої урни біля дверей.

Потім янгол почав гортати тоненьке досьє Квінлан. Чорне волосся, що сягало плечей, спадало на його непроникне обличчя.

— Схоже, це твоя компетенція: звичайна розпусна тусовщиця, — сказав він, гортаючи сторінки. — Який сюрприз, — додав він, і кутики його рота вигнулися в неприємній посмішці, — вона сусідка Даніки Фендир. Самої «Принцеси вечірок».

Це прізвисько використовувалося лише у 33-му Легіоні — тому що ніхто у Місяцеграді, навіть фейська знать, не наважився б це сказати. Але Ісая жестом запропонував Ганту читати далі. Умбра Мортіс покинув провулок, так і не дізнавшись усього масштабу лиха.

Гант продовжив читати, і його брови підскочили.

— Урд мене візьми.

Ісая чекав цього.

Темні очі Ганта розширилися.

— Даніка Фендир мертва? — Він читав далі. — Разом з усією Зграєю Дияволів, — він похитав головою і повторив: — Урд мене візьми.

Ісая забрав папку.

— Паршиві справи, друже мій.

Гант стиснув щелепи.

— Я не знайшов жодних слідів демона, який це зробив.

— Знаю, — побачивши запитальний погляд Ганта, Ісая пояснив: — Якби знайшов, то зараз тримав би в руках не теку, а відрубану голову.

Ісая бачив це — багато разів, — коли Гант переможно повертався з полювань на демонів, на які його відряджали архангели, що в різні часи були при владі.

Гант злегка смикнув губами, ніби згадавши, коли він востаннє вбивав у такий спосіб, але опанував себе і схрестив свої дужі руки на грудях. Ісая не звернув уваги на жест домінування, що символізувала ця поза. У їхній команді з п’яти воїнів, які звалися тріарії та входили до найелітнішого підрозділу Імперського Легіону— маленької особистої ватаги Михея, — існувала певна ієрархія.

Хоча Михей і призначив Ісаю Командиром 33-го, він ніколи офіційно не оголошував його лідером. Але Ісая завжди вважав, що стоїть на найвищій сходинці й має негласний титул найкращого солдата серед тріаріїв, незважаючи на свій модний костюм і краватку.

А ось Гант… за ці два роки після його повернення з Панґери ніхто насправді не вирішив, яке місце займає він. Ісая також був не до кінця впевнений, чи хоче це знати.

Офіційна роль Ганта полягала у вистежуванні та знищенні демонів, які пролізали крізь тріщини у Північному Розломі або потрапляли у цей світ завдяки незаконним ритуалам, і ця роль чудово відповідала певному набору його вмінь. Самим лиш богам було відомо, скільки демонів він вистежив за ці століття, починаючи зі служби у тому найпершому панґерському підрозділі легіону, в якому вони були разом з Ісаєю — 17-му, — завданням якого було відправляти цих істот у потойбічний світ.

Але своє прізвисько він заслужив завдяки роботі, яку таємно виконував для архангелів — наразі для Михея. Гант підпорядковувався безпосередньо Михею, і решта янголів трималася від нього подалі.

— Наомі щойно арештувала Філіпа Бріґґса за підозрою у скоєнні масового вбивства, — сказав Ісая, згадавши капітана піхоти 33-го. — Сьогодні Бріґґс вийшов з в’язниці — і саме Даніка зі Зграєю Дияволів були тими, хто колись запроторили його туди. — Те, що ця честь не дісталася 33-му, безкінечно дратувало Ісаю. Принаймні сьогодні вночі його затримала Наомі. — Не розумію, як така людина, як Бріґґс, змогла викликати такого могутнього демона.

— Гадаю, невдовзі дізнаємося, — похмуро промовив Гант.

Так, чорт забирай, безумовно, дізнаються.

— Це ж яким треба бути бовдуром, щоб одразу після звільнення вчинити таку різанину.

Утім, лідер групи повстанців Кереса — відгалуження масштабнішого повстанського руху Офіон — не був бовдуром. Лише фанатиком, одержимим ідеєю розпочати конфлікт, аналогічний війні, що лютувала за морем.

— Або, можливо, Бріґґс діяв, керуючись єдиною можливістю на волі, яка у нього була, перш ніж ми знайшли би привід повернути його під варту, — заперечив Гант. — Він розумів, що його час обмежений, і хотів упевнитися, що матиме перевагу над ванірами.

Ісая похитав головою.

— Сам чорт ногу зломить.

Це ще м’яко кажучи.

Гант шумно видихнув.

— ЗМІ вже щось пронюхали?

— Ще ні, — відповів Ісая. — І кілька хвилин тому я отримав наказ тримати цю справу в таємниці — навіть якщо завтра про це торочитимуть в усіх ранкових новинах.

Очі Ганта спалахнули.

— Мені нікому розповідати.

Справді, Гант і поняття друзів — речі несумісні. Навіть серед тріаріїв, навіть пробувши тут два роки, Гант досі тримався осторонь, невтомно працюючи заради одного — свободи. Чи радше примарного шансу її отримати.

Ісая зітхнув.

— Коли прибуде Сабіна?

Гант глянув на екран свого телефона.

— Сабіна вже спускається і з’явиться просто… — Двері розчахнулися. Гант блиснув очима. — Зараз.

Сабіна виглядала ненабагато старшою за Брайс Квінлан. Вона мала тонкі риси обличчя і довге сріблясто-світле волосся, але в її блакитних очах була лише безсмертна лють.

— Де ця курва-напівкровка?.. — ледь стримуючись почала вона й одразу помітила Брайс у вікні. — Я її зараз задушу…

Ісая розправив біле крило, перегороджуючи Першій Претендентці шлях назад до дверей і до кімнати для допитів за кілька кроків ліворуч від них.

Гант зайняв невимушено позу по інший бік від Сабіни. На кісточках його пальців грали блискавки.

Слабка демонстрація сили, свідком якої не раз був Ісая: Гант обрушував на ворогів блискавки, здатні зруйнувати будинки.

І у звичайних янголів, і в архангелів сила завжди була таким собі різновидом природних стихій: дощем, бурею, іноді торнадо — сам Ісая міг прикликати вітер, здатний стримувати ворожі атаки, але ніхто за пам’яті тих, що живуть нині, не мав такої сили, як у Ганта, — здатності підкорити блискавку своїй волі. Ніхто не вмів сягати глибин своєї сили, роблячи її справді руйнівною. Це було його спасіння і прокляття.

Ісая прикликав прохолодний вітерець і пустив його крізь світле шовковисте волосся Сабіни до Ганта.

Вони завжди добре працювали разом — Михей знав це, коли два роки тому звів Ганта з Ісаєю у підрозділі 33-го, попри тернові вінці, витатуйовані на їхніх чолах. Татуювання Ганта здебільшого було приховане його темним волоссям, але тонка чорна смужка на його лобі лишалася відкритою.

Ісая ледве міг пригадати, як виглядав його друг до того, як ті панґерські відьми затаврували його, додавши свої інфернальні заклинання до самого чорнила, аби ніколи не дозволити йому забути про свої злочини і зв’язати відьомською магією більшу частину його сили.

Німб — як вони його називали, глузуючи з божественної аури над головами янголів, з якими їх колись зображували древні люди.

На чолі Ісаї також було неприховане татуювання — таке ж, як і на чолі Ганта, як і на чолах майже двох тисяч бунтівних янголів, що два століття тому були хоробрими, дурними ідеалістами.

Астері створили янголів, аби ті були їхніми ідеальними солдатами і вірними слугами. Янголи, наділені такою силою, насолоджувалися своєю роллю у світі. До Шахари, архангелиці, яку вони називали Ранковою Зорею. До Ганта та інших, які служили в елітному 18-му Легіоні Шахари.

Їхнє повстання провалилося — та сорок років тому люди почали власне. Інша причина, інша група і види бунтівників, але настрої були, по суті, ті самі: Республіка була ворогом, а жорсткі ієрархії — гівняним порядком.

Коли люди розпочали свою війну, комусь із цих бовдурів варто було спитати Упалих янголів, чому те повстання, яке відбулося ще задовго до їхнього народження, провалилося. Ісая напевно дав би їм кілька порад щодо того, чого робити не варто. І просвітив би щодо наслідків.

Тому що на правих зап’ястках янголів виднілося ще одне татуювання: «SPQM».

Чотири літери у колі з семи зірок прикрашали кожен прапор і документ Республіки і красувалися на зап’ястках своїх власників. Навіть якби Ісая відрубав собі руку, на відрослій кінцівці все одно з’явилося б тавро. Такою була сила відьомського чорнила.

Доля, гірша за смерть: стати вічним слугою тих, кого вони прагнули скинути.

Вирішивши врятувати Сабіну від того, як Гант зазвичай вирішує проблеми, Ісая м’яко спитав:

— Сабіно, я розумію ваше горе, але чи є у вас причина бажати Брайс смерті?

— Вона забрала меч, — гаркнула Сабіна, вказуючи на Брайс. — Ця любителька вовків забрала меч Даніки. Я знаю, що це вона, меча в квартирі немає — і він належить мені.

Ісая був у курсі, цих подробиць: знав, що зникла сімейна реліквія родини Фендир. Але не було жодних ознак того, що меч був у Брайс Квінлан.

— Який стосунок має меч до смерті вашої доньки?

На її обличчі боролися гнів і горе. Сабіна струсила головою, ігноруючи запитання, і промовила:

— Даніка не могла не лізти в халепу. Ніколи не могла тримати язика за зубами і не знала, коли треба його прикусити у колі ворогів. І подивіться, що з нею сталося. Ця дурна сучка досі дихає, а Даніка — ні, — її голос ледь не тремтів. — Даніці слід було бути обережнішою.

— Обережнішою з чим? — ще м’якіше спитав Гант.

— З усім, — відрізала Сабіна і знову струсила головою, проганяючи горе геть. — Починаючи зі своєї сусідки-шльондри, — вона ривком розвернулася до Ісаї — уособлення гніву. — Розкажіть мені усе.

— Він ні хріна не повинен вам розповідати, Фендир, — холодно промовив Гант.

Будучи Командиром 33-го Імперського Легіону, Ісая за рангом був рівний Сабіні: вони обоє засідали на тих самих радах правління і обоє звітували перед керівництвом як власних лав, так і власних Домів.

Сабіна обвела оком Ганта, і її ікла подовжилися.

— Хіба я з тобою розмовляю, Аталаре?

Очі Ганта зблиснули. Але Ісая дістав телефон і, набираючи повідомлення, спокійно обірвав їх:

— Ми досі отримуємо звіти. Зараз сюди прямує Вікторія, щоб поговорити з міс Квінлан.

— Я сама з нею поговорю, — заклекотіла Сабіна. Її пальці скрючилися, ніби були готові вчепитися Ганту в горлянку. Гант їдко посміхнувся, ніби промовляючи: «Спробуй». Блискавки заграли на його кісточках пальців і обвили зап’ясток.

На щастя для Ісаї, двері кімнати для допитів відчинилися і до них увійшла темноволоса жінка у бездоганно зшитому темно-синьому костюмі.

Вони були фасадом, ці костюми, що їх носили Ісая і Вікторія. Такими собі обладунками, так, але також останньою спробою вдати, що вони хоч трохи нормальні.

Не дивно, що Гант ніколи цим не заморочувався.

Вікторія граційно підійшла до Брайс, але та не впізнала приголомшливу жінку, услід якій оберталися представники усіх Домів.

Але Брайс уже кілька годин була в такому стані. На білій пов’язці на її голому стегні досі проступали плями крові. Вікторія витончено принюхалася і звузила блідо-зелені очі, над якими на чолі виднілося темне татуювання німба. Примара була однією з небагатьох немалахимів, які приєдналися до їхнього повстання двісті років тому. Невдовзі після цього її віддали Михею, і її покарання не обмежилося витатуйованим вінцем і рабським тавром. Не настільки жорстокі, порівняно з тим, що переживали Ісая і Гант у підземеллях астері, а потім у численних темницях архангелів упродовж багатьох років після цього, її власні муки, тим не менш, продовжувалися навіть тоді, коли їхні припинилися.

— Міс Квінлан, — звернулася Вікторія.

Брайс не відповіла.

Примара підтягнула металевий стілець, що стояв біля стіни, і поставила його по інший бік стола. Вмостившись, Вікторія схрестила довгі ноги і дістала теку зі справою, що стирчала з кишені жакета.

— Ви можете сказати, хто винний у масовому вбивстві, скоєному сьогодні вночі?

Брайс навіть губами не поворухнула. Сабіна тихо загарчала.

Примара склала білі, як алебастр, руки на колінах. Надприродна елегантність була єдиною ознакою древньої сили, яка нуртувала під спокійною поверхнею.

У Вікі не було власного тіла. Хоча вона воювала у 18-му Легіоні, Ісая дізнався її історію, лише коли прибув сюди десять років тому. Про те, як вона набула це тіло і кому воно належало раніше, він не питав. А вона не розповідала. Примари володіли тілами так, як люди автівками. Більш марнославні часто їх міняли, зазвичай за перших ознак старіння, але Вікторія зберігала це тіло довше, ніж зазвичай. Казала, що їй подобалися його статура і рухи.

Зараз же вона перебувала у ньому, бо не мала вибору. Це було покаранням Михея за її участь у повстанні: бути закутою у цьому тілі. Навіки. Без можливості його змінити чи обміняти на новіше й елегантніше. Упродовж двохсот років Вікі була змушена справлятися з повільним зношуванням тіла, яке зараз чітко простежувалося: навколо очей почали з’являтися тонкі зморшки, а над смужкою витатуйованого тернового вінця на лобі утворилася борозна.

— Квінлан впала у шок, — зауважив Гант, стежачи за кожним подихом Брайс. — Вона не говоритиме.

Ісая був схильний погодитися, поки Вікторія не розгорнула справу і, пробігши очима по вкладеному аркушу, не промовила:

— Я, наприклад, вважаю, що ви зараз не здатні повністю контролювати своє тіло чи дії.

А потім вона зачитала список наркотичних і алкогольних коктейлів, від яких би у звичайної людини зупинилося серце. Як на те пішло, і в нижчого за класом ваніра — теж.

Гант знову вилаявся.

— Чи є хоч щось, що вона сьогодні не винюхала і не скурила? Сабіна наїжачилася.

— Паскудна напівкровка…

Ісая глянув на Ганта. Цього було достатньо, аби передати пропозицію.

Не наказ — він ніколи не наважувався наказувати Ганту. Через його запальний характер цілі імперські бойові підрозділи колись перетворювалися на тлійний попіл. І хоча заклятий німб зв’язував його силу і зменшував її вдесятеро, бойова майстерність Ганта це компенсувала.

Але Гант кивнув — єдина ознака того, що він згоден із пропозицією Ісаї.

— Сабіно, вам потрібно заповнити деякі папери нагорі, — Гант видихнув, ніби нагадуючи собі, що Сабіна була матір’ю, яка сьогодні втратила свою єдину дитину, і додав: — Якщо вам треба побути самій — без проблем, але потрібно підписати…

— У сраку ваші папери і вашу ввічливість. Якщо доведеться, розіпніть сучку, але змусьте її дати свідчення, — Сабіна плюнула Ганту під ноги.

Язик Ісаї вкрило ефіром, коли Гант кинув на Сабіну холодний погляд, який на полі бою слугував останнім попередженням для його ворогів. Після того, що відбувалося потім, вцілілих не лишалося.

Схоже, Сабіна це згадала і розважливо вибігла у коридор. На ходу вона зігнула пальці, з яких з’явилися чотири гострі мов бритва пазурі, і різонула ними по металевих дверях.

Гант посміхнувся їй услід. Ціль позначена. Не сьогодні, навіть не завтра, а колись у майбутньому….

А люди ще кажуть, що перевертні краще ладнають з янголами, ніж із фейрі.

Вікторія м’яко промовила до Брайс:

— У нас є відеозапис із «Білого Ворона», який підтверджує ваше місцеперебування. Також є запис того, як ви повертаєтеся додому.

Увесь Місяцеград був нашпигований камерами з неперевершеною візуальною і звуковою передачею, але будинок Брайс був старий, і монітори, наявність яких у коридорах була обов’язковою, не лагодилися десятиліттями. Сьогодні на домовласника очікував візит компетентних органів через порушення правил, яке підісрало всьому розслідуванню. Камерам будівлі вдалося зафіксувати лише крихітний уривок аудіозапису — і все. Але на ньому не було нічого поза тим, що вже і так відомо. Усі телефони Зграї Дияволів були знищені під час нападу.

Жодного повідомлення з них не надійшло.

— А от чого у нас немає, Брайс, — вела далі Вікторія, — то це запису того, що сталося у вашій квартирі. Ви можете мені розповісти?

Повільно, ніби повертаючись до свого зраненого тіла, Брайс перевела свої бурштинові очі на Вікторію.

— Де її сім’я? — суворо спитав Гант.

— Людська мати з вітчимом живуть в одному з гірських містечок на Півночі — обоє перегрини, — відповів Ісая. — Батько не був зареєстрований або відмовився визнавати батьківство. Очевидно, феєць. І, ймовірно, якась шишка, оскільки виклопотав їй статус повноправної громадянки.

Більшість нащадків, народжених від людських матерів, отримували статус перегринів. І попри те що Брайс перепало трохи фейської елегантної краси, її обличчя виказувало в ній людину — шкіра, ніби присипана золотистим пилом, розсип веснянок на носі й високих вилицях, повні губи. Хоча шовковистий водоспад червоного волосся і загострені вуха були чисто фейськими.

— Батькам вже повідомили?

Ісая провів рукою по своїх жорстких каштанових кучерях. Телефонний дзвінок розбудив його о другій годині ночі, через хвилину він уже летів з казарми сюди, і тепер почав відчувати наслідки безсонної ночі. Мабуть, наближався світанок.

— У матері була істерика. Вона все питала, чи знаємо ми, чому напали на квартиру і чи це не Філіп Бріґґс. Вона бачила у новинах, що його звільнили через недотримання формальностей, і впевнена, що це його рук справа. Зараз вилітає патруль 31-го, тож батьки протягом години піднімуться у повітря.

У переговорному пристрої почувся голос Вікторії, яка продовжувала допит:

— Ви можете описати істоту, яка напала на ваших друзів? Але Квінлан уже знову наче зникла за відсутнім поглядом.

Завдяки вуличним камерам вони отримали змазані відеозаписи, на яких було видно, що демон рухався швидше за вітер і намагався триматися подалі. Їм ще не вдалося його ідентифікувати — навіть обширні знання Ганта не допомогли. Усе, що в них було, — це розпливчаста сірувата пляма, якої не можна було роздивитися навіть за режиму вповільненого перегляду, і Брайс Квінлан, яка мчить босоніж вулицями міста.

— Дівчина не готова давати свідчення, — промовив Гант. — Ми лише марнуємо час.

Але Ісая спитав його:

— Чому Сабіна так ненавидить Брайс — чому натякає на те, що вона винна у цьому всьому? — Коли Гант не відповів, Ісая кивнув у бік двох тек, що лежали на краю стола. — Поглянь на досьє Квінлан. До цього притягалася лише раз — за непристойну поведінку під час параду на честь Дня літнього сонцестояння. Дуріла біля стіни і була спіймана на гарячому. Ніч просиділа у камері, наступного дня сплатила штраф, упродовж місяця виконувала громадські роботи, щоб стерти запис з особової справи, — Ісая міг поклястися, що на губах Ганта промайнула слабка посмішка.

Але він лише постукав мозолястим пальцем по сусідньому вражаюче товстому стосу тек.

— Це перша частина досьє Даніки Фендир. З семи. Починається з дрібних крадіжок у десятирічному віці, продовжується до повноліття, якого вона досягла п’ять років тому. Потім усе якось підозріло затихає. Якщо хочеш знати мою думку, то це вона повела Брайс згубною стежкою — а потім Брайс, імовірно, навернула Даніку на добру путь.

— Недалеко ж вони зайшли, якщо це не завадило їй винюхати кінську дозу світлошукача, — зауважив Гант. — Припускаю, вона відривалася не сама. Чи був із нею хтось із подруг?

— Дві. Юніпер Андромеда — фавна, солістка міського балету, і… — Ісая прогортав матеріали справи і пробурмотів молитву. — Ф’юрі Акстар.

Почувши ім’я найманки, Гант тихо вилаявся.

Ф’юрі Акстар мала ліцензію на вбивство у пів дюжині країн. Зокрема в їхній.

— Ф’юрі сьогодні ввечері була з Квінлан? — спитав Гант.

Вони достатньо перетиналися з найманою вбивцею і знали, що краще триматися від неї подалі. Михей навіть наказував Ганту вбити її. Двічі.

Але у неї було повно впливових союзників. І дехто, якщо вірити чуткам, навіть з Імперського Сенату. Тому обидва рази Михей вирішував, що наслідки того, шо Умбра Мортіс перетворить Ф’юрі

Акстар на справжнісінький підсмажений тост, принесуть більше клопоту, ніж користі.

— Так, — відповів Ісая. — Ф’юрі була з нею в клубі.

Гант насупився. Але тут Вікторія знову нахилилася до Брайс:

— Ми намагаємося знайти того, хто це зробив. Ви можете надати нам якусь інформацію?

Перед примарою сиділа порожня оболонка.

Вікторія промуркотіла вкрадливим голосом, почувши який люди зазвичай були готові їсти в неї з рук:

— Я хочу вам допомогти. Хочу знайти вбивцю. І покарати його.

Вона залізла до кишені жакета, дістала телефон і поклала його екраном догори на стіл. Його зображення вмить вивелося на маленький монітор у кімнаті спостереження, і розпочалася відеотрансляція. Ісая і Гант по черзі дивилися то на примару, то на монітор, на якому одне за одним почали вигулькувати повідомлення.

— Ми завантажили дані з вашого телефона. Ви можете просвітити мене щодо цього?

Скляний погляд Брайс упав на маленький екран, який з’явився з прихованого відсіку в лінолеумній підлозі. На ньому відображалися ті самі повідомлення, які зараз читали Ісая і Гант.

Перше було від Брайс:

«Вечори перед телеком — для шмаркатих щенят. Приходь пограти з дорослими сучками».

Наступним було коротке й темне відео. Зображення було рване, а хтось, хто знімав, голосно заливався і тремтів від сміху. Брайс показала в камеру середній палець, схилилася над доріжкою білого порошку — світлошукача — і вдихнула його своїм веснянкуватим носом. Вона сміялася на записі так радісно і живо, що зараз, сидячи на стільці у кімнаті, скидалася на випатраний труп. Брайс на відео заверещала у камеру:

— ЗАПАЛЮЙ, ДАНІКО-О-О-О!

Письмова відповідь Даніки була саме такою, яку й очікував Ісая від Лідерки вовків, яку він бачив лише звіддаля на офіційних заходах і яка, схоже, вміла створювати проблеми всюди, де з’являлася:

«НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ, СТЕРВО. НЕ ЧІПАЙ СВІТЛОШУКАЧ БЕЗ МЕНЕ. КОЗА».

Справді, «Принцеса вечірок».

Брайс відповіла через двадцять хвилин:

«Я тут перепихнулася з одним у туалеті. Не кажи Коннору».

Гант похитав головою.

Але Брайс мовчки сиділа, поки Вікторія спокійно зачитувала повідомлення.

Даніка відповіла:

«І як, сподобалося?!!?»

«Непогано, трохи попустило хотілку».

— Це не стосується справи, — пробурмотів Гант. — Зупини Вікторію.

— У нас є наказ.

— У пекло накази. Ця бідолашна зараз зірветься, і добром це не скінчиться.

Потім Брайс припинила відповідати Даніці.

Але Даніка й далі строчила повідомлення. Одне за одним. Упродовж наступних двох годин.

«Передача закінчилася. Де ви, шельми?»

«Чому не відповідаєш на дзвінки? Ну все, дзвоню Ф’юрі».

«Де, БЛЯХА, ця Ф’юрі?»

«Юніпер ніколи не бере з собою телефон, тож із нею я навіть не заморочуватимуся. Де ти є?!!!»

«Мені підкотити у клуб? Зграя звалює через десять хвилин. Припини трахатися з незнайомцями у туалеті, бо зі мною йде Коннор».

«БРА-А-АЙС. Сподіваюся, ти розізлишся, побачивши 1000 сповіщень».

«Торн каже, щоб я перестала тобі писати. Я сказала йому, щоб не пхав свого довбаного носа у мої справи».

«Коннор каже, що тобі слід подорослішати і припинити сидіти на мутній наркоті, бо так роблять лише лузери. Він не зрадів, коли я сказала, що не впевнена, чи дозволю тобі зустрічатися з таким лицемірним ханжею».

«Усе, за п’ять хвилин виходимо. Побачимося, смокталко. Запали там».

Брайс, не кліпаючи, уп’ялася поглядом в екран. Її змучене обличчя у світлі монітора було хворобливо-білим.

— Більшість камер у будинку зламані, але та, що в коридорі, все ж змогла записати звук, хоча відеозйомка і не функціонувала, — спокійно промовила Вікторія. — Увімкнути?

Брайс мовчала. Тож Вікторія увімкнула аудіозапис.

З динаміків почулося приглушені гарчання і крики — досить тихі, щоб стало зрозуміло, що камера у коридорі вловлювала лише найгучніші звуки, які долинали з квартири. А потім хтось заревів — диким вовчим ревом: «Досить, прошу…»

Слова обірвалися. Але аудіозапис продовжувався.

Даніка Фендир кричала. На задньому плані почувся удар і тріск — наче її жбурнули об меблі. А камера все продовжувала записувати.

Крики не вщухали, лунали знову і знову. Паузи були викликані всього лиш збоями у системі камери. Приглушене харчання і ричання було злісне і лихе, а Даніка схлипувала, просячи пощади, плакала і кричала, благаючи нападника зупинитися…

— Вимкнути, — наказав Гант, рушивши кімнатою. — Вимкнути негайно. — Він вийшов так швидко, що Ісая не встиг його зупинити: Гант миттю опинився біля дверей до кімнати для допитів і розчахнув їх, перш ніж Ісая його наздогнав.

Але аудіозапис тривав, звук потріскував і переривався. З динаміків у стелі лунав голос Даніки, яка все ще благала про пощаду. Її пожирали живцем і рвали на шматки.

Від мовчання вбивці, як і від ридань та криків Даніки, кров холола у жилах.

Вікторія розвернулася до дверей, коли всередину увірвався Гант із побагровілим від люті обличчям і розправленими крилами. Тінь Смерті зірвалася з прив’язі.

Ісая відчув присмак ефіру. На кінчиках пальців Ганта звивалися блискавки.

Кімнату наповнювали приглушені й, здавалося, безкінечні крики Даніки.

Ісая увійшов саме тоді, коли Брайс вибухнула.

Він прикликав вітер і оточив себе й Вікі повітряною стіною. Гант зробив те саме, коли Брайс схопилася зі стільця і перекинула стіл. Він перелетів через голову Вікторії і вдарився у шпигунське дзеркало.

Дике гарчання наповнило кімнату, коли Брайс схопила свій стілець і жбурнула його у стіну, з такою силою, що металевий каркас зігнувся і сплющився.

А потім її знудило на підлогу. Якби не захисна повітряна стіна Ісаї навколо Вікторії, її до абсурду дорогі туфлі, зроблені на замовлення, заляпало б блювотинням.

Аудіозапис нарешті обірвався, коли коридорну камеру знову почало глючити і вона зависла.

Важко дихаючи, Брайс дивилася на калюжу блювотиння. А тоді впала у неї навколішки.

Її знову знудило. І ще раз. А потім, зігнувшись над блювотними масами і вмочивши у них своє шовковисте волосся, вона почала хитатися з боку в бік у приголомшливій тиші.

Вона була напівфейкою, рівень її сили був геть незначний. Те, що вона щойно зробила зі столом і стільцем… Чиста фізична лють. Навіть найспокійніші фейрі були нездатні стримати напад тваринного гніву, коли той їх охоплював…

Гант із незворушним виразом обличчя рушив до Брайс, високо піднявши свої сірі крила, аби не влізти у блювоту.

— Привіт, — промовив він, опускаючись перед нею навколішки, і потягнувся до її плеча, але опустив руку. Чи багато людей бачило, щоб руки Умбри Мортіса тягнулися до них без натяку на насильство?

Гант кивком вказав на розтрощені стіл і стілець.

— Вражає.

Брайс іще сильніше нахилилася вперед, до синців стискаючи побілілими пальцями себе за плечі, і надірвано проскрипіла:

— Я хочу додому.

Темні очі Ганта зблиснули. Але він більше нічого не сказав.

Вікторія, похмуро оглядаючи безлад, вислизнула на пошуки прибиральника.

Ісая сказав:

— Боюся, вам не можна додому. Це чинне місце злочину, — до того ж квартира була така розгромлена, що навіть якби її відшкрібали з відбілювачем, будь-який ванір, зайшовши, відчув би запах бійні. — Вам небезпечно повертатися, поки ми не знайдемо того, хто це зробив. І чому.

Тоді Брайс видихнула:

— А С-сабіна…

— Так, — м’яко відповів Ісая. — Усіх, хто був пов’язаний із Данікою, оповістили.

А за кілька годин про це дізнається весь світ.

Досі стоячи навколішках біля Брайс, Гант суворо промовив:

— Ми можемо перевести вас до кімнати з ліжком і душем. Принести вам якийсь одяг.

Її сукня була така подерта, що більша частина її голого тіла була виставлена напоказ, а з розриву на талії виднілося темне татуювання, що підіймалося спиною. Гант бачив повій на М’ясному Ринку, які вдягалися скромніше.

У кишені Ісаї задзижчав телефон. Дзвонила Наомі. Ісая відповів і почув напружений голос капітана піхоти 33-го Легіону:

— Відпустіть дівчину. Негайно. Виведіть її з будівлі і, заради нашого ж блага, щоб ніхто не смів сідати на хвіст. Особливо Гант.

— Чому? Губернатор віддав нам протилежний наказ.

— Мені подзвонили, — сказала Наомі. — Довбаний Рунн Данаан. Він розлючений тим, що ми не попередили Дім Неба і Подиху про те, що забрали дівчину. Каже, що це підпадає під юрисдикцію фейрі і ще хрін знає кого. Тому начхати, чого хоче Губернатор, — пізніше він подякує нам за те, що ми позбавили його цього страшенного геморою. Відпустіть дівчину негайно. Вона може повернутися у супроводі фейрі, якщо ті козли цього хочуть.

Гант, який чув усю розмову, вивчально дивився на Брайс Квінлан незворушним поглядом хижака. Будучи однією з тріаріїв, Наомі Бореас підпорядковувалася безпосередньо Михею і не повинна була їм нічого пояснювати, але нехтувати його прямим наказом на користь фейрі…

— Виконуй, Ісає, — додала Наомі і поклала слухавку.

Хоча Брайс і мала загострені фейські вуха, в її скляному погляді не було й натяку на те, що вона чула розмову.

Ісая поклав телефон у кишеню.

— Ви можете йти.

Вона розігнулася і, попри пов’язку на стегні, підвелася на, як не дивно, тверді ноги. Утім, її голі стопи були вкриті засохлою кров’ю і брудом. Цього було достатньо, щоб Гант сказав:

У нас є штатна медвідьма.

Але Брайс проігнорувала його слова і, кульгаючи, вийшла крізь відчинені двері у коридор. Гант втупився поглядом у дверний отвір, за яким поволі зникало човгання її босих ніг.

Якийсь час вони мовчали. Потім Гант шумно видихнув і підвівся.

— Куди Наомі прилаштувала Бріґґса?

Не встиг Ісая відповісти, як у коридорі почулися звуки кроків, що швидко наближалися. Це точно була не Брайс.

Хоча слідчий центр був одним із найбезпечніших місць Місяцеграда, Ісая і Гант одразу стали так, щоб швидко дотягнутися до зброї: перший схрестив руки на грудях, щоб витягти пістолет, схований під піджаком, а другий опустив руку до ножа з чорним руків’ям, що висів у піхвах на стегні. На пальцях Ганта знову заграли блискавки.

До кімнати для допитів увірвався темноволосий феєць. І хоча у його нижній губі було срібне кільце, довге синяво-чорне волосся було зголене з одного боку, а з-під шкіряної куртки виднілися його забиті рукави, з неймовірно гарного обличчя явно прозирало його походження.

Рунн Данаан, Кронпринц вальбарських фейрі. Син Короля Осені й нинішній володар Зоряного Меча — легендарного темного клинка древніх Зоренароджених фейрі, який доводив його статус Обраного серед фейрі, хоч Хел його зна, що це означало.

Зараз цей меч був пристебнутий до спини Рунна, його чорне руків’я поглинало яскраве першосвітло. Колись Ісая чув історію, що меч було зроблено з іридію, видобутого з метеорита, і викувано в іншому світі — ще до того, як фейрі пройшли крізь Північний Розлом.

Сині очі Данаана палали гарячим полум’ям — хоча сам Рунн не володів такою магією. Магія вогню була поширена серед вальбарських фейрі, і нею володів сам Король Осені. Але за чутками магія Рунна була радше як у його заморських родичів, які правили священним островом фейрі — Аваленом: сила викликати тіні й туман, здатні заслати не лише фізичний світ, але й розум. Можливо, він навіть володів телепатією.

Рунн глянув на калюжу блювотиння і відчув запах тієї, хто щойно пішла.

— Де вона, крилаті покидьки?

Гант завмер від холодного командного тону в голосі принца.

— Брайс Квінлан звільнено, — відповів Ісая. — Ми відправили її нагору кілька хвилин тому.

Напевно Рунн скористався бічним входом, якщо не побачив її, а їх не попередили з рецепції про його прихід. Можливо, він скористався своєю магічною силою і пробрався крізь тіні.

Принц розвернувся назад до дверей, але Гант промовив:

— А тобі яке діло?

Рунн наїжачився.

— Вона моя кузина, недоумку. Ми піклуємося про своїх.

Кузина десятого коліна, оскільки в Короля Осені не було рідних братів і сестер, але, вочевидь, принц знав Брайс достатньо добре, якщо втрутився.

Гант насмішкувато посміхнувся до Рунна.

— Де ти був сьогодні ввечері?

— Пішов ти, Аталаре, — оскалився Рунн. — Припускаю, ти чув, що ми з Данікою зціпилися через Бріґґса на зустрічі Правителів Міста. Оце так версія. Просто молодець, — промовив він, відбиваючи кожне слово. — Якби я хотів убити Даніку, то впорався би без довбаного демона. Де Бріґґс, хай йому грець? Я хочу з ним поговорити.

— Уже в дорозі, — Гант продовжував посміхатися. Блискавки досі танцювали на його кісточках пальців. — Але перший постріл у нього буде не твій, — а потім додав: — На татусевих зв’язках і грошах далеко не заїдеш, Принце.

Не мало значення, що Рунн очолював фейський підрозділ Допоміжних сил і був так само добре підготовлений, як і кожен з їхніх елітних бійців. Або що меч за його спиною був не лише прикрасою.

Для Ганта — не мало. Не тоді, коли йшлося про королівську родину і жорстку ієрархію.

— Кажи-кажи, Аталаре. Побачимо, до чого ти добалакаєшся, — сказав Рунн.

— Тремчу від страху, — самовдоволено посміхнувся Гант.

Ісая відкашлявся. Вогняний Соласе, останнє, що йому було потрібно сьогодні, — це бійка між одним з його тріаріїв і фейським принцом. Він звернувся до Рунна:

— Скажіть, будь ласка, чи не була поведінка міс Квінлан напередодні вбивства якоюсь незвичною або…

— Власник «Ворона» сказав мені, що вона була п’яна і нанюхалася світлошукача, — відрізав Рунн. — Але Брайс набиває свій організм подібним лайном принаймні раз на тиждень.

— Навіщо вона взагалі це робить? — спитав Ісая.

Рунн схрестив руки на грудях.

— Вона робить те, що хоче. І завжди робила, — у його словах відчувалася гіркота, яка натякала на те, що за ними прихована історія — невесела історія.

— І наскільки ви двоє близькі? — манірно протягнув Гант.

— Якщо ти питаєш, чи трахаю я її, — заклекотів Рунн, — то відповідь — ні, недоумку. Вона моя родичка.

— Далека родичка, — зауважив Гант. — Чув, фейрі стежать за збереженням чистоти своєї крові.

Рунн витримав його гострий погляд. А коли Гант знову посміхнувся, кімнату наповнив ефір. Передвісник бурі пробіг по шкірі Ісаї.

Замислившись, чи вистачить йому дурості стати між ними, коли Рунн спробує врізати Ганту по зубах, а той перетворить принца на купу тлійних кісток, Ісая швидко сказав:

— Ми просто намагаємося робити свою роботу, Принце.

— Якби ви, кретини, наглядали за Бріґґсом так, як треба, можливо, всього цього взагалі б не сталося.

Сірі крила Ганта злегка розійшлися — звичайна стійка малахима перед бійкою. А ці темні очі… Це були очі грізного воїна, Упалого янгола. Того, хто за наказом кришив ворогів на полях битв. Того, хто вбивав за примхою Архангела, і робив це так славно, що його прозвали Тінню Смерті.

— Обережніше зі словами, — промовив Гант.

— Тримайтеся від Брайс подалі, кляті літуни, — прогарчав Рунн і, широко ступаючи, рушив геть — імовірно, за своєю кузиною. Принаймні у Брайс буде супровідник.

Гант показав середній палець порожньому дверному отвору.

За мить він пробурмотів:

— Той маячок у воді, яку випила Квінлан, прибувши сюди — скільки у нас часу?

— Три дні, — відповів Ісая.

Роздивляючись свій ніж у піхвах, Гант промовив:

— Даніка Фендир була однією з найсильніших ванірів міста, і це ще навіть не здійснивши Занурення. На записі під кінець вона благала про пощаду, як людина.

Сабіна ніколи не оговтається від ганьби.

— Я не знаю демона, який убиває в такий спосіб, — розмірковував далі Гант. — Чи з такою легкістю зникає. Я не зміг знайти ніяких слідів. Він наче провалився назад у Хел.

Ісая сказав:

— Якщо за цим стоїть Бріґґс, незабаром ми дізнаємося, що це за демон.

Якщо Бріґґс узагалі заговорить. Коли його накрили у лабораторії, де він виготовляв бомби, він мовчав як риба, попри всі зусилля слідчих 33-го і Допоміжних сил.

— Я доручу всім вільним патрулям назирці наглядати за іншими молодими зграями у Допоміжних силах, — додав Ісая. — Якщо виявиться, що Бріґґс не причетний до вбивства, тоді це може бути лише першим з епізодів.

— А якщо ми знайдемо демона? — похмуро спитав Гант.

Ісая знизав плечима.

— Тоді подбаємо про те, щоб він більше не становив проблем, Ганте.

Пронизливий погляд Ганта став майже смертельним.

— А що з Брайс Квінлан — після того, як минуть три дні?

Ісая насуплено глянув на стіл і покривлений стілець.

— Якщо вона не дурна, то заляже на дно і не привертатиме уваги інших могутніх безсмертних до кінця своїх днів.