Дім Землі та Крові

45

— То ти думаєш, що після цього сезону тебе підвищать до прими-балерини?

Притискаючи телефон плечем до вуха, Брайс замкнула двері квартири, скинула туфлі й потьопала до панорамного вікна. Сирінкс, спущений з повідця, кинувся до своєї миски в очікуванні вечері.

— Навряд, — промовила Юніпер м’яким тихим голосом. — Цього року вражаючі успіхи в Юджинії. Гадаю, примою зроблять її. Я трохи фальшивлю у деяких сольних партіях, я це відчуваю.

Брайс визирнула у вікно, побачила Ганта, який стояв саме там, де й казав, і чекав, коли вона дасть сигнал, що благополучно дістала до квартири, і махнула рукою.

— Ти знаєш, що фантастично танцюєш. Не прибідняйся.

Гант махнув їй у відповідь і злетів у небо. Пролітаючи повз її вікно, він підморгнув Брайс, а тоді попрямував до бару «Гуґін і Мунін».

Йому не вдалося переконати її приєднатися до його побратимів-тріарїїв у барі, тож він змусив її поклястися усіма п’ятьма богами, що поки його не буде, вона не виходитиме з квартири і нікому не відчинятиме.

Ну, майже нікому.

З їхньої короткої розмови вона зрозуміла, що Ганта частенько запрошували до бару, але він ніколи туди не ходив. Чому ж він сьогодні пішов уперше? Можливо, вона діяла йому на нерви? Брайс такого не відчувала, але, мабуть, йому просто був потрібен вільний вечір.

— Здається, я справді все роблю правильно, — визнала Юніпер.

Брайс цокнула язиком.

— Ти надто переймаєшся цієї правильністю.

— Я тут подумала, Бі, — обережно промовила Юніпер. — Моя інструкторка зазначила, що відкриває танцювальний клас для широкого загалу. Ти могла би записатися.

— Твоя інструкторка — найзатребуваніша викладачка у цьому місті. Мені нізащо туди не потрапити, — відказала Брайс, спостерігаючи за потоком автівок і пішоходів під її вікном.

— Знаю, — промовила Юніпер. — Тому і попросила її зберегти за тобою місце.

Брайс завмерла.

— У мене зараз багато справ.

— Двогодинні заняття, двічі на тиждень. Після роботи.

— Дякую, але я у формі.

— Була, Брайс. Ти була у формі.

Брайс зціпила зуби.

— Але у недостатній.

— До смерті Даніки тобі це було неважливо. Просто сходи на заняття. Це не прослуховування — а у прямому сенсі клас для тих, хто любить танцювати. Чим ти і займаєшся.

— Чим я займалася.

Юніпер шумно видихнула у слухавку.

— У Даніки серце б краялося, якби вона дізналася, що ти більше не танцюєш. Навіть для себе.

Брайс вдавано мугикнула, ніби замислившись над словами подруги.

— Я подумаю.

— Чудово, — сказала Юніпер. — Я надішлю тобі деталі.

— Не хочеш прийти і подивитися якесь паршивеньке шоу? — змінила тему Брайс. — Сьогодні о дев’ятій «Любощі у пляжному будиночку».

— А янгол удома? — лукаво спитала Юніпер.

— Пішов на пиво зі своєю бандою вбивць.

— Їх називають тріаріями, Брайс.

— Ага, ти в них спитай, — Брайс відвернулася від вікна і рушила на кухню. Сирінкс досі чекав біля миски, виляючи лев’ячим хвостиком. — А що б змінилося, якби Гант був удома?

— Я би помчала на всіх парах.

Брайс засміялася.

— Безсоромниця, — сказала вона і стала насипати корм у миску Сирінкса. Химера гарцювала на місці, клацаючи кігтями по підлозі й рахуючи кожний шматочок. — На жаль для тебе, здається, його серце зайнято.

— На жаль для тебе.

— Ой, я тебе прошу, — вона відчинила холодильник і набрала купу їжі. Здебільшого вегетаріанської. — Нещодавно я познайомилася з русалом, який такий гарячий, що на його кубиках можна яєчню смажити.

— Ти верзеш якусь нісенітницю, але, здається, суть мені зрозуміла.

Брайс знову розсміялася.

— Розігріти тобі вегетаріанській бургер чи як?

— Я би з радістю, але…

— Але тобі потрібно тренуватися.

Юніпер зітхнула.

— Я не стану примою, якщо цілий вечір валятимуся на дивані.

— Ти можеш травмуватися, якщо перенапружуватимешся. Ти вже виступаєш у вісьмох виставах на тиждень.

М’який голос Юніпер став різкішим.

— Я в порядку. Давай у неділю, добре?

Це був єдиний день, коли балетна трупа не виступала.

— Звісно, — відповіла Брайс. У грудях защеміло і вона додала: — Подзвони, коли будеш вільна.

— Авжеж.

Вони швидко попрощалися, і Брайс, поклавши слухавку, миттю набрала інший номер.

На телефоні Ф’юрі одразу ввімкнувся автовідповідач. Брайс не стала залишати повідомлення і, відклавши телефон, відкрила контейнери з хумусом, залишками локшини і, найімовірніше, зіпсованим свинячим рагу. Магія зберігала більшість їжі у холодильнику свіжою, але ж у межах розумного.

Буркочучи, Брайс викинула рагу в смітник. Сирінкс похмуро глянув на неї.

— Навіть ти не став би це їсти, друзяко, — сказала вона.

Сирінкс махнув хвостом і помчав на диван.

Тиша у квартири ставала гнітючою.

Одна-єдина подруга — ось на що перетворилося її коло спілкування. Ф’юрі ясно дала зрозуміти, що вона більше не зацікавлена з нею водитися.

Тож тепер, коли її єдина подруга була надто зайнята своєю кар’єрою і мала надто щільний графік, щоб тусуватися, особливо враховуючи прийдешній літній сезон, коли трупа виступатиме цілими тижнями… Настрій Брайс упав до нуля.

Вона через силу їла хумус, занурюючи у нього вже трохи обслизлі морквини. Їхній хрускіт заповнював тишу, що запала у квартирі.

У душу почало закрадатися надто знайоме відчуття жалю до себе, і Брайс, викинувши моркву із хумусом у смітник, попленталася на диван.

Вона перемикала канали, доки не натрапила на місцеві новини. Сирінкс підняв голову і вичікувально подивився на неї.

— Сьогодні лише ми з тобою, друзяко, — сказала вона, плюхнувшись поруч із ним.

У новинах з’явився Ріґелус, Яскрава Десниця астері. Він виголошував промову про нові закони у сфері торгівлі, стоячи за позолоченою трибуною, а позаду нього, на тронах кришталевої палати з холодними обличчями сиділи п’ятеро інших астері, випромінюючи багатство і владу. Як завжди, сьомий трон стояв порожнім — на честь їхньої давно загиблої сестри. Брайс знову перемкнула канал, цього разу на іншу інформаційну програму. На кадрах цілі ряди людей у екзоскелетах билися з елітними Імперськими Легіонами на брудному полі. На іншому каналі зголоднілі люди вишикувалися у чергу по хліб у Вічному Місті, а їхні діти плакали від голоду.

Брайс перемкнула на передачу про купівлю дачних будинків і дивилася її, до пуття не заглиблюючись у суть.

Коли вона востаннє читала книжку? Не по роботі і не для розслідування, а для задоволення? До смерті Даніки вона багато читала, але після усіх подій ця частина її мозку просто відключилася.

Їй хотілося заглушити будь-який спокій і тишу. У цьому її помічником став телевізор. Що тупіша передача, то краще.

Брайс вмостилася на подушках. Сирінкс скрутився калачиком біля її ноги, і вона чухала його оксамитово-м’якенькі вушка. Химера викручувалася і вимагала ще.

Тиша ставала все густішою і щільнішою. У Брайс пересохло у роті, кінцівки зробилися легкі й порожнисті. У голові ось-ось почнуть прокручуватися сьогоднішні події у Лігві, з холодним обличчям Ітана на передньому плані.

Брайс глянула на годинник. Усього пів на шосту.

Вона шумно видихнула. Лехаба помилялася — зараз було не так, як тієї зими. Їй більше ніколи не буде так погано, як тієї першої зими без Даніки. Вона цього не допустить.

Брайс підвелася. Сирінкс фиркнув, ображений тим, що його потурбували.

— Я скоро повернуся, — пообіцяла вона, вказуючи на його вольєр у коридорі.

Химера похмуро глянула на неї і, зайшовши до клітки, бемкнула дверцятами, підчепивши їх гачкуватим кігтем.

Брайс замкнула вольєр, знову запевнивши Сирінкса, що вона ненадовго, і взула туфлі. Вона обіцяла Ганту, що залишиться вдома, — присяглася усіма богами.

Шкода, що янгол не знав, що вона більше не молилася жодному з них.

Не встиг Гант прикінчити першу кварту пива, коли задзвонив його телефон.

Він одразу зрозумів, що сталося.

— Вона пішла, еге ж?

Наомі тихенько засміялася.

— Ага. Ще й причепурена.

— Це її звичний вигляд, — буркнув він, потираючи скроню.

Вікторія, яка сиділа далі за різьбленою дубовою стійкою, граційно вигнула брову, і її витатуйований німб також зсунувся. Гант похитав головою і поліз по гаманець. Не варто було сьогодні приходити сюди. За останні чотири роки його частенько кликали на дружні посиденьки, але він завжди відмовлявся, оскільки це дуже нагадувало часи, коли він служив у 18-му Легіоні. Але цього разу, коли Ісая зателефонував зі своєю стандартною заготовленою фразою («Я знаю, що ти відмовишся, але…»), він погодився.

Сам не знав чому, але погодився.

— Куди вона вирушила? — спитав Гант.

— Зараз я стежу за нею, — сказала Наомі, і на тому кінці дроту зашумів вітер. Коли Гант годину тому зателефонував їй і попросив постерегти Брайс, вона не ставила зайвих запитань і поступилася місцем у сьогоднішніх посиденьках. — Схоже, вона прямує до П’яти Троянд.

Можливо, вона шукала свого кузена, щоб дізнатися останні новини.

— Тримайся поруч і будь напоготові, — сказав він, хоча знав, що це було зайве. Наомі була однією з найталановитіших воїтельок, яких він колись зустрічав, і будь-кому могла всипати перцю. Одного погляду на її туго заплетену чорну косу, вкриті барвистими татуюваннями руки й арсенал зброї на її мускулястому тілі вистачало, щоб більшість не наважувалася зв’язуватися з нею. Мабуть, навіть Брайс виконала би наказ лишатися вдома, якби його віддала Наомі. — Надішли мені свої координати.

— Буде зроблено.

Зв’язок обірвався. Гант зітхнув.

— Ти мав здогадатися, друже, — промовила Вікі.

Гант провів рукою по волоссю.

— Так.

Ісая, який сидів поруч, потягнув пиво.

— Ти можеш передоручити її Наомі.

— У мене таке відчуття, що разом ця парочка зрештою випустить Хел назовні й мені все одно доведеться покласти край їхнім веселощам.

Ісая і Вікі пирснули від сміху, а Гант поклав на барну стійку срібну марку. Вікторія підняла руку на знак протесту, але Гант не звернув уваги. Нехай вони і були рабами, але він був у змозі заплатити за свій клятий напій.

— Побачимося пізніше.

Ісая, салютуючи, підняв кухоль, а Вікторія з розумінням усміхнулася, і Гант почав проштовхуватися крізь натовп до виходу.

Юстиніан, який грав у більярд у дальньому кутку, махнув йому рукою на прощання. Гант ніколи не питав, чому всі вони віддавали перевагу тісному вуличному бару, а не одній з лаунж-зон на даху, де відпочивала більшість янголів. Вочевидь, сьогодні йому не випаде можливість це дізнатися.

Ганта не здивувало, що Брайс втекла. Щиро кажучи, єдине, що викликало у нього подив, було те, що вона аж так довго чекала.

Проштовхнувшись в освинцьовані скляні двері, він вийшов на задушливу вулицю. Відвідувачі потягували напої, стоячи за переробленими дубовими бочками, а шумна компанія перевертнів — можливо, вовків чи якихось великих кішок — пахкала сигаретами.

Гант насуплено глянув на смердючі стовпчики диму і злетів у небо, а тоді знову спохмурнів, дивлячись на хмари, що набігали з заходу. У повітрі вже відчувався густий запах дощу. Просто чудесно.

Наомі надіслала свої координати у П’яти Трояндах, і через п’ять хвилин польоту Гант прибув до одного з нічних садів, який саме почав прокидатися у сутінках. На тлі мороку, що наповзав, розмитою плямою майоріли темні крила Наомі, яка ширяла над фонтаном, всипаним місяцецвітом, біолюмінесцентні квітки якого вже розкрилися і сяяли блідо-блакитним світом.

— Туди, — вказала Наомі, суворе обличчя якої золотило м’яке світло рослин.

Гант кивнув янголиці.

— Дякую.

— Успіхів.

Цього слова було достатньо, щоб Гант занервував і, навіть не попрощавшись, полетів над стежкою, обсадженою зірчастими дубами. Їхні крони, що створювали зелений купол угорі, виблискували, і м’яке світло танцювало на волоссі Брайс, яка неспішно крокувала кам’яною стежкою, обабіч якої розпускалися нічні квіти. У сутінковому повітрі стояв густий аромат жасмину — солодкий і вабливий.

— Ти не можеш мені дати навіть годину вільного часу?

Брайс і оком не змигнула, коли Гант приземлився біля неї.

— Захотілося на свіже повітря.

Вона зупинилася, милуючись папороттю, розкрите листя якої сяяло зсередини так, що було видно кожну прожилку.

— Ти йдеш кудись конкретно?

— Просто гуляю.

— Он як.

— Чекаю, коли ти почнеш кричати.

Вона рушила далі повз клумби нічних крокусів, лілові пелюстки яких мерехтіли серед яскраво-зеленого моху. Здавалося, сад прокинувся, щоб привітати її.

— Я кричатиму, коли дізнаюся, що ж було таке важливе, що ти порушила свою обіцянку.

— Нічого.

— Нічого?

— Нічого важливого, — промовила Брайс так тихо, що Гант уважно поглянув на неї.

— Ти в порядку?

— Ага.

Отже, точно ні.

— Іноді мене обтяжує тиша, — зізналася вона.

— Я запросив тебе до бару.

— Я не хотіла йти до бару з компанією тріаріїв.

— Чому?

Вона скоса зиркнула на нього.

— Я цивільна особа. Вони не змогли би розслабитися.

Гант відкрив рота, щоб заперечити, але Брайс виразно подивилася на нього.

— Гаразд, — визнав він. — Можливо.

Вони мовчки пройшли кілька кроків.

— Знаєш, ти можеш повертатися на свою гулянку. Та зловісна янголиця, яку ти послав няньчити мене, впоралася.

— Наомі полетіла.

— Вигляд у неї разючий.

— Вона така.

Брайс слабко усміхнулася.

— Ви з нею?..

— Ні, — хоча Наомі час від часу на це натякала. — Це б усе ускладнило.

Брайс гмикнула.

— Ти збиралася зустрітися з друзями?

Вона похитала головою.

— Зараз у мене є лише одна подруга, Аталаре. І вона надто зайнята.

— Тож ти вирішила вийти сама. Для чого?

— Щоб прогулятися по саду.

— Сама.

— Я знала, що ти пришлеш няньку.

Гант розвернувся і несвідомо схопив її за лікоть.

Брайс вдивилася в його обличчя.

— Це та мить, коли ти почнеш волати?

Небеса розколола блискавка і відлупила у його жилах. Гант нахилився ближче і вкрадливо спитав:

— Хочеш, щоб я кричав, Брайс Квінлан?

Брайс ковтнула, її очі сяяли золотим вогнем.

— Можливо?

Гант тихо засміявся. Він не намагався остудити жар, який охопив його.

— Це можна влаштувати.

Він пильно вдивлявся в її обличчя, помічаючи, як вона дивиться з-під вій на його губи. Рум’янець, який розцвів на її веснянкуватих щоках, спокушав його спробувати на смак кожен сантиметр її рожевої шкіри.

Існувала лише ця мить — лише Брайс.

Гант не чув, як зашелестіли темні кущі за його спиною. Не чув, як затріщали гілки.

Доки на нього не налетів кристалос і не вп’явся зубами йому в плече.