Дім Землі та Крові

41

Злива не вщухала.

Гант не знав, чи це було це удачею, бо на вулицях не лишилося нікого, крім ванірів, прямо або опосередковано пов’язаних з водою, чи паршивим невезінням, оскільки дощ змивав найменші шанси відчути запах демона, що блукав містом.

— Ну, давай уже — крекнула Брайс.

До заходу сонця лишалися лічені хвилини. Спершись на стіну біля входу в галерею, Гант розмірковував, чи не дістати телефона і не зняти сцену, що розгорталася перед ним: Сирінкс, вчепившись кігтями у килим, пручався і вив на все горло, а Брайс намагалася підтягнути його за задні лапи до дверей.

— Це. Лише. Вода! — скреготнула зубами вона, знову смикнувши химеру.

— І-і-і-т-ц-ц! — проскиглив Сирінкс.

Дорогою з офісу Вікторії, Брайс заявила, що перш ніж вирушати до П’яти Троянд, вони мають повернути Сирінкса додому.

Вона знову крекнула, піднімаючи химеру, і її ноги напружилися.

— Ми. Йдемо. Додому!

З підлоги повискакували гвіздки, і зелений килим, за який відчайдушно чіплявся Сирінкс, почав підніматися разом із ним.

Помилуй його Хтона. Хихикнувши, Гант зробив Джесібі послугу і, поки Сирінкс не добрався до дерев’яних панелей, прикликав прохолодний вітерець й огорнув ним химеру. Чоло на зосередженому обличчі янгола наморщилося, коли він магічним жестом підняв Сирінкса з килима, і плавний потік вітру доставив химеру просто йому в руки.

Сирінкс закліпав до Ганта, а тоді наїжачився, вищиривши маленькі білі зубки.

— Навіть не здумай, звірюго.

Сирінкс фиркнув, а тоді обм’якнув.

Гант помітив, що Брайс теж здивовано кліпає, і всміхнувся до неї:

— Ти теж верещатимеш?

Вона щось буркнула, але злива заглушила її слова. Сирінкс напружився у руках Ганта, коли вони вийшли у дощовий вечір. Брайс замкнула за ними двері галереї. Вона трохи накульгувала. Схоже, після сутички з химерою у неї знову заболіла нога.

Гант мовчки вручив їй Сирінкса, і химера вчепилась у її сукню, буквально прориваючи її до дір. Він знав, що її турбував біль у нозі. Знав, що це через нього, через його коновальську роботу степлером. Але якщо вона хотіла поводитися по-дурному і не показувати ногу медвідьмі — що ж, це її вибір.

Утім, він промовчав і про це, коли Брайс, волосся якої вже встигло змокнути, міцно обхопивши Сирінкса, підійшла до нього. Гостро відчуваючи кожною клітинкою доторк її тіла до свого, він підхопив її на руки, змахнув крилами і злетів у грозові небеса під фиркання і сичання Сирінкса.

На той час, коли вони, мокрі мов хлющі, опинилися на кухні, Сирінкс пробачив їм обом, і Брайс заробила ще кілька очок на свій рахунок, насипавши додаткову порцію корму в його миску.

Брайс переодяглася у спортивний костюм і через тридцять хвилин вони вже стояли перед Трояндовою Брамою. Троянди, гліцинії та інші численні квітки виблискували дощем у першосвітлі ліхтарних стовпів, що обрамляли кільцеву транспортну розв’язку за брамою. Повз них проїхало кілька автівок, які, розвернувшись, рушали або вулицями міста, або Центральним Проспектом, який проходив крізь Браму і перетворювався на довгу темну широчінь Східної Дороги.

Гант і Брайс примружено вдивлялися крізь дощ у площу, Браму і розворотне кільце. Жодних ознак демона на маршрутах, зазначених Вікторією.

Краєм ока Гант побачив, що Брайс потирає стегно, морщачись від болю. Він зціпив зуби, але притримав свою докірливу промову про відвідування лікаря.

Йому не хотілося вислуховувати чергову лекцію про поведінку владних альфа-козлів.

Гаразд, — промовила Брайс. Кінчики її волосся, зібраного у кінський хвостик, закрутилися від вологи. — Оскільки це ти псих, який зберігає на телефоні десятки знімків з місць злочинів, ти і займайся розслідуванням.

— Дуже смішно.

Гант дістав телефон, швидко клацнув роздратовану Брайс під дощем, а тоді відкрив фото роздруківок, зроблених Вікі.

Брайс притислася ближче, щоб роздивитися фотографію, і Гант відчув спокусливе тепло її тіла. Він завмер, намагаючись його ігнорувати, коли вона підвела голову.

— Ось ця камера, — сказала вона, вказуючи на одну з камер, встановлених на Брамі. — З якої був зроблений розмитий знімок.

Гант кивнув, роздивляючись Трояндову Браму та її околиці. Жодних ознак Сабіни. Не те щоб він чекав, що Перша Претендентка стоятиме на відкритому місці й викликатиме демона, наче якийсь шарлатан на міській площі. Особливо у такому людному місці, зазвичай переповненому туристами.

За ці століття, відколи фейрі вирішили прикрасити свою Браму квітами і в’юнкими рослинами, Трояндова Брама стала однією з найбільших туристичних принад. Тисячі людей щодня стікалися сюди, щоб віддати краплю сили і загадати бажання, торкнувшись диска, майже прихованого під плющем, та щоб по-фотографувати чудових маленьких створінь, які влаштували свої гнізда і домівки у заростях зелені. Але о цій годині й у таку погоду навіть Трояндова Брама була тиха і темна.

Брайс знову потерла своє кляте стегно. Гант проковтнув роздратування і спитав:

— Думаєш, демон покинув місто?

— Молюся, щоб це було не так.

Широка Східна Дорога врізалася у темні пагорби і кипариси. Де-не-де сяяли золоті вогники першосвітла — єдина ознака ферм і вілл, розкиданих серед виноградників, пасовищ і оливкових гаїв. Прекрасні місця, щоб сховатися.

Брайс трималася близько до Ганта, коли вони, перетнувши вулицю, зайшли у центр невеличкого парку посеред розворотного кола. Вона оглянула слизькі від дощу дерева навколо.

— Є щось?

Гант саме збирався похитати головою, але зупинився. Він помітив щось по той бік мармурового кола, на якому стояла Брама. Він дістав телефон і світло екрана відбилося на його суворому обличчі.

— Мабуть, ми помилилися. Щодо лей-ліній.

— Ти про що?

Він показав їй мапу міста і провів пальцем по Патрульному Проспекту. Потім по Центральному Проспекту. І по Головній Вулиці.

— Кристалос з’являвся поблизу всіх цих вулиць. Ми думали, це через те, що вони пролягають близько до лей-ліній. Але ми забули, що пролягає під самими вулицями, дозволяючи демону з’являтися і зникати непоміченим. Ідеальне місце для Сабіни, щоб викликати демона і спрямовувати його по всьому місту, — він вказав на інший бік Брами. На каналізаційну решітку.

— Ти, мабуть, жартуєш, — простогнала Брайс.

— О боги, як же смердить, — просичала Брайс, затуляючи обличчя ліктем. Вона стояла навколішках біля Ганта і вдивлялася у відкриту каналізацію — у потік, що вирував унизу. — Якого біса.

Промоклий Гант, який також стояв на колінах Оґенас зна на чому, приховав усмішку. Промінь його ліхтарика обережно ковзнув слизькими цеглинами підземного тунелю, а потім — каламутною темною річкою, яка нуртувала завдяки водоспадам дощу, що лилися крізь решітки.

— Це каналізація, — відповів він. — Чого ти чекала?

Вона показала йому середній палець.

— Гаразд, ти, воїне, слідчий і майстре на всі руки, може спустишся туди і пошукаєш якісь зачіпки?

— Ти справді думаєш, що Сабіна так просто залишила по собі слід? — Може, там лишилися подряпини від пазурів абощо.

Брайс роздивлялася древній тунель. Гант не розумів, чому вона переймається. Сліди від пазурів і подряпини тут були всюди. Найімовірніше, їх залишила усіляка потолоч, яка століттями тут жила і полювала.

— Це не якийсь там детективний серіал, Квінлан. Усе не так просто.

— Ніхто не любить зарозумілих придурків, Аталаре.

Він криво усміхнувся. Брайс вдивлялася у морок унизу, стиснувши губи, ніби хотіла, щоб зараз з’явився кристалос або Сабіна. Гант уже надіслав повідомлення Ісаї та Вікі, щоб на Браму, цю решітку каналізації та на інші решітки поблизу встановили додаткові камери. Якщо вони зсунуться хоч на сантиметр — вони знатимуть. Але він не наважився попросити встановити спостереження за Сабіною. Поки що ні.

— Треба спуститися туди, — заявила Брайс. — Можливо, ми зможемо вловити її запах.

— Ти не здійснила Занурення, — обережно промовив Гант.

— Збав мене від цієї опікунської маячні.

Хай йому Хел, що за жінка.

— Я спущуся туди, тільки коли ми будемо озброєні до зубів, — у нього було лише два пістолета і ніж. — Окрім демона, якщо там буде Сабіна…

Нехай його сили і були могутніші за сили Сабіни, але більшу частину їх стримували відьомські чари, якими було заклято його витатуйований німб, і зараз у нього, як-то кажуть, були зв’язані руки.

Тож усе зводилося до грубої сили, і хоча тут він теж мав перевагу, Сабіна була смертельно небезпечною. Вмотивавною. І підлою, як гадюка.

— Я можу за себе постояти, — насуплено промовила Брайс.

Після побаченого у тирі він у цьому не сумнівався.

— Ідеться не про тебе, крихітко. Це я не хочу помирати.

— Хіба ти не можеш скористатися своїми диво-бликавицями, щоб захистити нас?

Почувши про диво-блискавиці, він стримав усмішку, але сказав: — Там унизу вода. Застосовувати проти неї блискавки нерозумно.

Брайс сердито зиркнула на нього. Гант так само глянув на неї у відповідь.

Пильно дивлячись на неї, він зловив себе на відчутті, наче проходить якийсь тест, коли нарешті Брайс злегка усміхнулася.

Уникаючи цієї слабкої усмішки, Гант оглянув брудний потік, що вирував унизу.

— Усі стоки ведуть до Істрос. Можливо, представники Великих Вод щось бачили.

Брайс здивовано звела брови.

— Чого б це?

— Річка — гарне місце, щоб скинути труп.

— Але демон залишав останки. Схоже, він — або Сабіна — не зацікавлений у їхньому приховуванні. Особливо якщо вона хоче зробити це частиною якоїсь схеми, щоб підставити під удар репутацію Михея.

— Наразі це лише теорія, — заперечив Гант. — У мене є знайомий у Домі Великих Вод, який може щось знати.

— Тоді рушаймо до пристаней. Хай там як, менше шансів, що нас помітять уночі.

— Але вдвічі більша ймовірність наштовхнутися на хижака у пошуках поживи. Почекаємо до ранку.

Боги свідки, вони й так достатньо ризикували, прийшовши сюди. Гант із глухим звуком повернув металеву решітку на місце. Глянувши на роздратоване й брудне обличчя Брайс, він пирснув від сміху і мимоволі випалив:

— З тобою весело, Квінлан. Попри ввесь жах цієї справи, попри все це, я давно так не веселився.

Власне, ніколи.

Він міг поклястися, що вона зашарілася.

— Потусуйся зі мною ще, Аталаре, — сказала вона, відтираючи бруд з ніг і долонь від стояння навколішках, — і можливо, перестанеш бути таким занудою.

Він нічого не сказав. У відповідь лише щось клацнуло.

Вона різко розвернулася і побачила, що він дістав телефон. І сфотографував її.

Гант блиснув широкою усмішкою у дощовій темряві.

— Краще бути занудою, ніж схожим на мокрого щура.

Брайс відмила взуття і руки під краном на даху будинку. У неї не було бажання тягнути вуличний бруд додому. Вона дійшла до того, що змусила Ганта скинути чоботи ще на вході, а потім, навіть не дивлячись, чи збирається він іти в душ, побігла до своєї кімнати і миттю відкрила воду.

Вона скинула одяг у купу в кутку, збільшила температуру води настільки, наскільки могла стерпіти, і почала нещадно терти себе мочалкою, намилюватися і знову терти. Згадуючи, як вона стояла навколішках на брудній вулиці та вдихала каналізаційне повітря, вона відмивалася знову і знову.

Через двадцять хвилин постукав Гант.

— Не забудь помити між пальцями ніг.

Хоча двері були зачинені, вона закрилася руками.

— Іди геть.

Його сміх перекрив шум води.

— У гостьовій душовій скінчилося мило. У тебе є ще брусочок?

— У коридорі, у шафі для білизни. Бери яке захочеш.

Він буркнув «дякую» і за мить зник. Брайс вимилася і знову намилилася. Гидота. Це місто було таке гидотне. А в дощ — іще гірше.

Тоді Гант постукав знову.

— Квінлан.

Його серйозний тон змусив її закрити воду.

— Що сталося?

Вона загорнулася у рушник і, ковзаючи мармуровими кахлями, підійшла до дверей. Гант стояв із голим торсом, притулившись до одвірка її спальні. Можливо, вона би й помилувалася його м'язами, якби його обличчя не було серйозне мов Хел.

— Ти нічого не хочеш мені сказати?

Вона ковтнула, обводячи його очима з голови до ніг.

— Про що?

— Про те, що це за хрінь? — Він простягнув руку і розкрив великий кулак.

На долоні лежав фіолетовий блискучий єдиноріг.

Вона вихопила іграшку з його руки. Темні очі Ганта сяяли здивованими вогниками.

— Чого ти нишпориш у моїх речах? — вимогливо спитала вона. — Чого у твоїх шафі для білизни коробка з єдинорогами?

— Це єдиноріг-пегас, — вона погладила бузкову гриву. — Джемова Джина.

Гант лише витріщався на неї. Брайс проштовхнулася повз нього у коридор, де двері шафи досі були відчинені, а її коробка з іграшками тепер стояла на одній з нижніх полиць. Гант рушив за нею. Досі з голим торсом.

— Мило ось тут, — сказала вона, вказуючи на полицю просто на рівні його очей. — Але ти все одно дістав коробку з найвищої полиці?

Вона могла заприсягтися, що його щоки зашарілися.

— Я побачив фіолетовий блиск.

Брайс кліпнула до нього.

— І подумав, що це секс-іграшка, так?

Він промовчав.

— Ти думаєш, що я тримаю вібратор у шафі для постільної білизни?

Він схрестив руки на грудях.

— Я просто хочу знати, чому в тебе ціла коробка цих штукенцій.

— Тому що я їх люблю, — вона обережно поклала Джемову Джину в коробку, а натомість дістала помаранчево-жовту іграшку. — Це мій пегас, Персикова Мрія.

— Тобі двадцять п’ять років.

— І що? Вони блискучі, м’якенькі й податливі, — вона легенько стиснула Персикову Мрію, тоді поклала її назад у коробку й дістала третю іграшку — довгоногого єдинорога з м’ятно-зеленим хутром і рожевою гривою. — А це — Кремова Принцеса, — вона піднесла іграшку Умбрі Мортісу до обличчя і ледь не засміялася від такого зіставлення.

— Це ім’я навіть не збігається з її кольором. І чому всі клички їстівні?

Брайс провела пальцем по фіолетових блискітках на бочку іграшки.

— Тому що вони такі милі, що аж хочеться з’їсти. Що я і зробила, коли мені було шість років.

Губи Ганта смикнулися.

— Та ні.

— Її звали Ананасова Іскра, а її ноги були такі податливі та блискучі, що я зрештою не втрималася і… відкусила.

Виявилося, що всередині них справді желе. Але неїстівне. Мамі довелося викликати токсикологів.

Гант оглянув вміст коробки.

— І ти досі все це зберігаєш, бо?..

— Бо вони роблять мене щасливою, — у відповідь на його досі збентежений погляд вона додала: — Гаразд. Якщо хочеш заглибитися у це, Аталаре, то коли я гралася ними, інші діти уперше не ставилися до мене як до цілковитої дивачки. Коли мені було п’ять років, «Зоряні Конячки» були номером один у списку бажань кожної дівчинки на День зимового сонцестояння. І вони не всі були рівноцінними. Бідолашні Кремові Принцеси траплялися на кожному кроці, як жаби після дощу. А Джемова Джина… — Вона усміхнулася фіолетовому єдинорогу — спогадам, які він викликав. — Мама вперше за кілька років покинула Нідарос, щоб купити її в одному з великих міст, до якого було дві години їзди. Джемова Джина була найрідкіснішою з колекції. Не просто єдиноріг, не просто пегас — а єдиноріг-пегас. Я принесла цю лялю до школи, і діти мене одразу прийняли.

Брайс обережно поставила коробку на горішню полицю.

— Я більше ніколи з них не сміятимуся, — промовив Гант із сяйвом в очах.

— От і добре, — Брайс розвернулася до нього спиною, згадавши, що вона досі у самому рушнику, а він досі з голим торсом. Вона схопила коробку з милом і сунула йому в руки. — Тримай. Наступного разу, коли захочеш подивитися мої вібратори, Аталаре, просто спитай, — вона кивнула у бік своєї спальні й підморгнула. — Вони у лівій тумбочці.

Його щоки знову почервоніли.

— Я не… ну ти й скалка в дупі, ти це знаєш?

Вона захлопнула стегном дверцята шафи і неквапливо рушила до себе.

— Краще бути скалкою в дупі, — лукаво кинула вона через голе плече, — ніж нишпоркою-збоченцем.

Його гарчання слідувало за нею аж до ванної кімнати.