Дім Землі та Крові

34

Хвилини повільно текли одна за одною, поки Брайс із Рунном чекали на Ганта біля Парку Провидиці. А коли він знову з’явився, пильно вдивляючись в її обличчя… Брайс зрозуміла, що справи кепські. Хай що він дізнався від Провидиці.

Гант зачекав, доки вони проминули тихий житловий квартал, що межував із парком, і розповів їм, що Провидиця сказала про Ріг.

Його слова досі витали у яскравому ранковому повітрі, коли Брайс шумно видихнула. Гант, який стояв поруч, зробив те саме, а потім сказав:

— Якщо хтось після стількох років дізнався, як відновити Ріг, то зможе зробити протилежне тому, що зробив Принц Пелій. Він зможе відкрити Північний Розлом. Ось вам і мотив для вбивці прибирати кожного, хто може його викрити.

Рунн провів рукою по виголеному боці голови.

— Як і сталося з тією послушницею — або це було попередження нам, щоб ми трималися подалі від Рога, або їй закрили рота, щоб вона нічого не сказала, якщо вона щось дізналася.

Гант кивнув.

— Ісая розпитав служительок храму — вони сказали, що дівчина була єдиною послушницею на чергуванні у ніч, коли викрали Ріг, і після цього її допитали, але вони стверджують, що вона нічого не знала.

Почуття провини скрутило нутрощі Брайс.

— Можливо, вона була надто налякана, щоб говорити, — сказав Рунн. — А коли з’явилися ми…

— Ті, хто шукають Ріг, не захотіли, щоб ми крутилися поблизу нього, — закінчив Гант. — Вони могли дізнатися, що вона чергувала в ту ніч, і витягнути з неї потрібну інформацію. А потім захотіли впевнитися, що вона більше нікому про це не розповість — впевнитися, що вона замовкне. Назавжди.

Брайс додала смерть дівчинки до списку інших смертей, за які вона відплатить, перш ніж усе це скінчиться. Потім вона сказала:

— Якщо той знак на ящику справді зображував Ріг, можливо, члени руху Офіон — або навіть кересівської секти — шукають Ріг, щоб використати його у своєму повстанні. Щоб відкрити портал у Хел, повернути сюди демонічних принців і, об’єднавшись із ними у своєрідному союзі, звалити астері, — вона здригнулася. — Можуть загинути мільйони. — У відповідь на приголомшене мовчання Ганта і Рунна вона продовжила: — Можливо, Даніка дізналася про їхні плани щодо Рога — і її за це вбили. І послушницю теж.

Гант, чиє обличчя набуло попелястого кольору, потер потилицю.

— Щоб прикликати демона такого рівня їм знадобилася б допомога ваніра, але й це можливо. Деякі ваніри підтримують повстання. Або демона прикликала якась відьма. Можливо, нова королева відьом випробовує свою силу чи щось таке.

— Навряд чи до цього причетна відьма, — трохи напружено промовив Рунн, і рядок сережок у його вусі блиснув на сонці. — Відьми підкоряються астері — вони вірні їм уже тисячі років.

— Але скористатися Рогом може лише Зоренароджений, — сказала Брайс. — Тобто ти, Рунне.

Крила Ганта зашелестіли.

— Тому, можливо, вони шукають спосіб обійти потребу в Зоренародженому.

— Чесно кажучи, — промовив Рунн, — я не впевнений, що можу скористатися Рогом. Принц Пелій володів, по суті, океаном зоряного світла, — його чоло наморщилося від зусиль і на кінчику його пальця з’явився крихітний сяйливий вогник. — А я здатен максимум на це.

— Але ж ти не збираєшся використати Ріг, навіть якщо ми його знайдемо, тож це не має значення, — зауважила Брайс.

Рунн схрестив руки на грудях.

— Якщо хтось зуміє відновити Ріг… Навіть не знаю, як це можливо. Я читав деякі згадки про те, що Ріг мав таку собі чутливість — майже як жива істота. Може, було б доречним застосувати якусь цілющу силу? Медвідьми знаються на такому.

— Вони зцілюють людей, а не предмети, — заперечила Брайс. — А в книзі, яку ти знайшов у бібліотеці, сказано, що Ріг можна полагодити лише світлом, яке не є світлом, і магією, яка не є магією.

— Це легенди, — сказав Гант, — а не правда.

— Все ж варто розглянути цей варіант, — промовив Рунн і замовк, переводячи погляд з Брайс на Ганта, який насторожено дивився на неї краєм ока. Хай що це не означало. — Я пошукаю підхожих медвідьом і зроблю кілька обачних візитів, — додав він.

— Чудово, — сказала Брайс. Побачивши, що брат напружився, вона виправилася: — Хороша ідея.

Хоча більше у цій справі нічого хорошого не було.

Абстрагуючись від звуків на планшеті Лехаби, яка дивилася черговий серіал, Брайс намагалася зосередитися над мапами переміщень Даніки. Намагалася, але марно, оскільки відчула на собі пильні очі Ганта, який сидів по інший бік бібліотечного стола. Усоте лише за цю годину. Вона підвела на нього погляд, і він швидко відвернувся.

— Що?

Він похитав головою і повернувся до пошуків.

— Ти цілий день витріщаєшся на мене, ще й з таким химерним виразом обличчя.

Він забарабанив пальцями по столу, а тоді випалив:

— Не хочеш розказати, чому Провидиця попередила мене триматися від тебе якнайдалі?

Брайс коротко засміялася.

— То ось чого ти здався переляканим, коли вийшов з храму?

— Вона хотіла розповісти мені своє видіння про тебе — схоже, вона має на тебе зуб.

Від цих слів у Брайс мороз пішов поза спиною.

— Якщо вона досі злиться, я її не засуджую.

Гант зблід, але Брайс пояснила:

— У фейській культурі є звичай: коли у дівчат уперше починаються місячні або коли їм виповнюється тринадцять років, вони йдуть до Провидиці. Ці візити дають можливість побачити, якої сили вони набудуть до зрілого віку, щоб їхні батьки могли планувати шлюбні союзи задовго до їхнього Занурення. Хлопці також ходять до Провидиці, коли їм виповнюється тринадцять. У наш час, якщо батьки прогресивні, це для них лише давня традиція, яка дозволяє зрозуміти, яку кар’єру будувати їхнім дітям. Стати солдатами, цілителями чи будь-ким, ким захочуть маленькі фейці, які не можуть дозволити собі байдикувати і цілими днями лежати на дивані та їсти виноград.

— Нехай фейрі та малахими ненавидять одне одного, але у них багато спільного.

Брайс угукнула і продовжила:

— У мене місячні почалися за кілька тижнів до тринадцятиліття. А в моєї мами була… ну, не знаю. Скажімо, криза? Раптовий страх, що вона позбавила мене частини моєї спадщини. Вона зв’язалася з моїм біологічним батьком. За два тижні з’явилися документи, які оголошували мене повноправною громадянкою. Утім, була одна притичина: я мусила визнати своїм Домом Дім Неба і Подиху. Я відмовилася, але мама фактично наполягла на тому, щоб я це зробила. Вона вбачала у цьому своєрідний… захист, не знаю. Вочевидь, вона була настільки переконана в його намірі захистити мене, що запитала, чи не хоче він зустрітися зі мною. Вперше в житті. Та й я зрештою охолола після всієї цієї історії з Домами достатньо, щоб зрозуміти, що теж хочу з ним зустрітися.

Вона замовкла, і Гант усе зрозумів з її мовчання.

— Зустріч минула невдало.

— Ні. Тоді ж я вперше познайомилася з Рунном. Я приїхала сюди на літо, жила у П’яти Трояндах. Зустрілася з Королем Осені, — брехати було легко. — І також зі своїм батьком, — додала вона. — Перші кілька днів усе було не так погано, як боялася моя мати. Мені подобалося те, що я бачила. Навіть коли фейські діти шепотілися, що я — напівкровка, я знала, що це правда. Я ніколи цим не пишалася — тобто, своєю людською половиною.

І я знала, що мене запросив батько, а отже, він, як мінімум, хотів, щоб я була там. Мені було байдуже, що думають інші. До зустрічі з Провидицею.

Гант скривився.

— Передчуваю, нічого хорошого з цього не вийшло.

— Це була катастрофа, — від спогадів про це Брайс важко ковтнула. — Коли Провидиця зазирнула у дим, вона закричала. І вп’ялася кігтями собі в очі, — не було сенсу це приховувати. Про цю подію було відомо у певних колах. — Пізніше я дізналася, що вона осліпла на цілий тиждень.

— Здуріти можна.

Брайс розсміялася.

— Вочевидь, моє майбутнє виявилося настільки поганим.

Але Гант навіть не посміхнувся.

— І що сталося?

— Я повернулася у передпокій. Було тільки й чути, як Провидиця кричить і проклинає мене. До неї кинулися послушниці.

— Я про твого батька.

— Він назвав мене нікчемним ганьбиськом, вибіг крізь вихід для віп-персон, щоб ніхто не дізнався, ким він мені доводиться, і поки я наздоганяла його, сів в автівку й поїхав геть. Повернувшись до його будинку, я знайшла свої валізи на тротуарі.

— Покидьок. І Данаан нічого не сказав йому про те, що його кузину виставили з дому?

— Король заборонив Рунну втручатися, — Брайс роздивлялася свої нігті. — Повір, Рунн намагався опиратися. Але короля було годі вблагати. Тож я викликала таксі й поїхала на вокзал. Рунну вдалося сунути мені в руку гроші на проїзд.

— Твоя мати, напевно, не тямилася від люті.

— О так, — Брайс на мить замовкла, а тоді сказала: — Схоже, Провидиця досі злиться.

Гант слабко усміхнувся.

— Я би вважав це певною відзнакою.

Брайс мимоволі усміхнулася у відповідь.

— Мабуть, ти єдиний, хто так вважає.

Гант знову затримав погляд на її обличчі, і вона зрозуміла, що цього разу це не мало ніякого стосунку до застереження Провидиці.

Брайс відкашлялася.

— То як, щось знайшов?

Зрозумівши її натяк змінити тему, Гант розвернув до неї ноутбук.

— Я кілька днів переглядаю цей довбаний антикваріат — і це все, що я знайшов.

Теракотова амфора, яка була створена майже п’ятнадцять тисяч років тому. На той час від смерті Принца Пелія минуло приблизно століття, але згадки про кристалоса не зникли зі спільної пам’яті народів. Брайс прочитала коротенький каталожний опис і сказала:

— Вона в галереї у Мірсії, — Мірсія була розташована за морем, за три тисячі кілометрів від Місяцеграда. Брайс підтягнула ноутбук до себе і клікнула по зменшеному зображенню файлу, збільшуючи його. — Але цих фотографій має вистачити.

— Нехай я і з’явився раніше за комп’ютери, Квінлан, але я знаю, як ними користуватися.

— Я просто намагаюся вберегти твій імідж крутелика від подальшого руйнування. Ми не можемо допустити, щоб пішли чутки, що Умбра Мортіс — комп’ютерний ботанік.

— Дякую за турботу, — він глянув їй у вічі, і кутик його губ трохи вигнувся.

Брайс піджала пальці у туфлях. Зовсім трошки. А потім вирівнялася.

— Гаразд. Розповідай, на що я дивлюся.

— На гарний знак, — Гант вказав на зображення, відтворене чорною фарбою на теракотовій поверхні амфори, яка, вигорівши, стала помаранчевою: кристалос із відкритою пащею і воїн у шоломі, який пронизує голову демона мечем.

Брайс нахилилася до екрана.

— І чому це гарний знак?

— Тому, що кристалоса можна вбити у старий традиційний спосіб. Наскільки я зрозумів, тут не використовується ні магія, ні особливий артефакт. Лише груба фізична сила.

У Брайс скрутило нутрощі.

— Ця амфора може бути художньою інтерпретацією. Та істота вбила Даніку й Зграю Дияволів і добряче надерла зад Михею. І ти хочеш мені сказати, що якийсь древній воїн убив кристалоса, лише проштрикнувши його голову мечем?

Хоча Лехаба досі дивилася свій серіал, Брайс знала, що вогняна спрайта уважно їх слухає.

— Можливо, тієї ночі на користь кристалоса зіграв елемент несподіванки, — припустив Гант.

Брайс марно намагалася заблокувати спогади, які виринули в її голові: червоні купи плоті, забризкані кров’ю стіни, те, як усередині неї усе зламалося, коли вона стояла і дивилася на те, що лишилося від її друзів.

— Або, можливо, це все бридні художника, який почув пісню біля вогнища, прикрашену побрехеньками, і зробив власну інтерпретацію, — вона почала постукувати ногою під столом, ніби це якось могло заспокоїти її пришвидшене серцебиття.

Гант піймав її погляд, його чорні очі були суворі, проте щирі.

— Гаразд.

Вона чекала, що він тиснутиме на неї і стоятиме на своєму, але Гант лише розвернув ноутбук до себе і примружено вдивися в екран.

— Дивно. Тут написано, що амфора походить із Партосу, — він схилив голову набік. — Я думав, що Партос це міф. Людська казочка.

— Тому що до появи астері люди були мов ті мавпи з палицями?

— Тільки не кажи, що ти віриш у цю конспірологічну маячню про древню бібліотеку в центрі тодішньої людської цивілізації, — Брайс промовчала, і Гант виклично спитав: — Якщо щось подібне справді існувало, то де докази?

Брайс смикнула свій амулет на ланцюжку і кивнула у бік зображення на екрані.

— Цю амфору зробила якась німфа, — сказав Гант, — а не якась міфічна просвітлена людина.

— Можливо, на той час Партос був не повністю стертий з лиця землі.

Гант з-під лоба глянув на Брайс.

— Серйозно, Квінлан? — Коли вона знову промовчала, він кивнув у бік її цифрового планшета. — А як у тебе справи з переміщеннями Даніки?

Перш ніж вона встигла відповісти, задзижчав телефон Ганта, але Брайс, отямлюючись від зображення кристалоса на амфорі, яке нагадувало їй про те, що сталося з Данікою, про те, що від неї лишилося, сказала:

— Я досі виключаю речі, які, ймовірно, не були пов’язані, утім… Справді, єдиним винятком серед усього є той факт, що Даніка була на чергуванні у Храмі Богині Місяця. Іноді вона чергувала у цьому районі, але конкретно у самому храмі — ніколи. І чомусь, за кілька днів до загибелі, її поставили саме туди? До того ж дані свідчать про те, що вона перебувала у храмі, коли було вкрадено Ріг. Послушниця також була там тієї ночі. Усе це має якось поєднуватися.

Гант відклав телефон.

— Можливо, Філіп Бріґґс просвітить нас щодо цього ввечері.

Вона різко звела голову.

— Сьогодні?

Після цих слів Лехаба геть забула про свій серіал.

— Щойно отримав повідомлення від Вікторії. Його перевели з Адрестії. За годину він чекатиме нас у камері під Коміціумом, — Гант обвів очима усі наявні дані. — Буде нелегко.

— Знаю.

Він відкинувся на стільці.

— Бріґґс не підбиратиме слів про Даніку. Ти впевнена, що зможеш вислухати його отруйні промови?

— Впевнена.

— Точно? Тому що щойно ця ваза вибила тебе з колії, а розмова віч-на-віч із цим типом навряд чи буде легшою.

На неї почали тиснути стіни.

— Забирайся, — різко сказала вона. — Те, що ми працюємо разом, не означає, що ти маєш право втручатися в мої особисті справи.

Гант лише обвів її очима. І все зрозумів. Але суворо промовив:

— Через двадцять хвилин я планую вирушати до Коміціуму. Чекатиму тебе надворі.

Брайс провела Ганта до виходу, аби впевнитися, що він не торкнеться до книг і ті не причепляться до нього, а тоді, навіть не дочекавшись, доки він вийде на вулицю, захлопнула залізні двері.

Потім вона припала до дверей і, сповзши на килим, обхопила руками коліна.

Їх не стало — усіх їх. Через того демона, зображеного на древній амфорі. Вони загинули, і тепер у її житті більше не буде вовків. Більше ніяких тусовок у їхній квартирі. Ніяких п’яних дурнуватих танців на розі вулиці, ніякої оглушливої музики о третій ранку, поки їхні сусіди не почнуть погрожувати викликати 33-й.

Більше ніяких друзів, які казатимуть «Я люблю тебе» і справді матимуть це на увазі. До неї підкралися Сирінкс і Леле: химера згорнулася клубочком біля її зігнутих ніг, а вогняна спрайта вляглася животом їй на руку.

— Не звинувачуй Аті. Гадаю, він хоче бути нашим другом.

— Мені начхати на те, чого хоче Гант Аталар.

— Юніпер зайнята балетом, а Ф’юрі з кінцями пропала. Можливо, настав час для нових друзів, Бібі. Ти знову сумна. Як дві зими тому. Однієї миті наче весела, а іншої вже зажурена. Танцями не займаєшся, ні з ким не спілкуєшся, не…

— Припини, Лехабо.

— Гант приємний. І Принц Рунн приємний. А Даніка ніколи не була до мене приязною. Завжди підколювала чи огризалася. Або взагалі мене ігнорувала.

— Стеж за язиком.

Спрайта злізла з руки Брайс і зависла перед її обличчям, склавши ручки на кругленькому животику.

— Ти буваєш така холодна, як жнець, Брайс, — сказала Лехаба й зі свистом чкурнула геть, щоб зупинити товстий фоліант у шкіряній палітурці, який повз сходами нагору.

Брайс важко видихнула, намагаючись заткнути діру в грудях.

Двадцять хвилин, сказав Гант. У неї було двадцять хвилин, перш ніж вирушити на допит Бріґґса. Двадцять хвилин, щоби привести себе до ладу. Чи принаймні прикинутися, що все гаразд.