Дім Землі та Крові

2

На той час, коли Даніка знову з’явилася у виставковій залі галереї, Брайс уже отримала помірно загрозливу догану від Джесіби через свою некомпетентність, один імейл від вередливої клієнтки, яка вимагала, щоби Брайс прискорила оформлення документів на придбану нею старовинну урну, аби вона змогла продемонструвати її своїм таким же вередливим друзям на коктейльній вечірці у понеділок, і два повідомлення від членів зграї Даніки, які питали, чи не збиралася їхня Альфа вбити когось через звільнення Бріґґса.

Наталі, друга заступниця Даніки, перейшла одразу до справи: «Вона ще не знавісніла через Бріґґca?»

Коннор Голстром, перший заступник Даніки, був трохи обережніший з тим, що відправляв в ефір. Завжди існувала ймовірність витоку інформації. Він спитав лише: «Ти вже говорила з Данікою?»

Брайс саме відповідала йому: «Так. Я знаю, що робити», — коли сіра вовчиця завбільшки з поні захлопнула залізні двері архіву, скреготнувши кігтями по металу.

— Тобі настільки гидкий мій одяг? — спитала Брайс, підводячись з-за столу. У цій подобі Даніки такими ж лишилися тільки її карамельні очі — і лише ці очі пом’якшували відверту загрозу та граційність, що їх із кожним рухом випромінювала вовчиця, наближаючись до столу.

— Не хвилюйся, я вдяглася, — довгі гострі ікла виблискували з кожним словом. Даніка нащулила пухнасті вуха, роздивляючись вимкнений комп’ютер і сумочку, яку Брайс поклала на стіл. — Ти йдеш зі мною?

— Потрібно дещо знайти для Джесіби, — Брайс схопила в’язку ключів, які відчиняли двері до різних частин її життя. — Вона знову діставала мене пошуками Місячного Рога. Наче я не шукала його без упину весь минулий тиждень.

Даніка глянула на одну з видимих камер у виставковій залі, встановлену за обезголовленою статуєю фавна в танці, якій було десять тисяч років, і махнула пухнастим хвостом.

— Навіщо він узагалі їй потрібен?

Брайс знизала плечима.

— Духу не стало спитати.

Намагаючись не зачепити кігтями жодної нитки у килимі, Даніка обережно підійшла до вхідних дверей.

— Навряд чи вона збирається повернути його до храму від щирого серця.

— Мені здається, Джесіба використає повернення Рога на свою користь, — погодилася Брайс.

Вони вийшли на тиху вуличку, розташовану за квартал від річки Істрос. Полуденне сонце обпалювало брукований тротуар, а Даніка суцільною стіною з хутра і м’язів відділяла Брайс від дороги.

Крадіжка священного рога під час вимкнення електрики стала найсенсаційнішою халепою: грабіжники, скориставшись вночішним покривом, влізли до Храму Богині Місяця і вкрали стародавню фейську реліквію, яка спочивала на колінах масивної фігури божества на троні.

Архангел Михей особисто оголосив чималу винагороду за будь-яку інформацію стосовно повернення рога і пообіцяв, що трикляті святотатці, які вкрали його, будуть притягнуті до відповідальності.

Відомої також як публічне розпинання на хресті.

Брайс завжди намагалася не наближатися до площі у ЦДР, де зазвичай ці розп’яття проводилися. У певні дні — залежно від вітру і спеки — запах крові і сморід гниття плоті, міг розноситися на декілька кварталів.

Брайс ішла в ногу з Данікою, а велетенська вовчиця ретельно роздивлялася вулицю, винюхуючи найменший натяк на небезпеку. Завдяки своєму напівфейському нюху Брайс могла розпізнавати запах людей значно детальніше, ніж прості смертні. У дитинстві вона безперестанку розважала своїх батьків, описуючи запахи всіх мешканців їхнього маленького гірського містечка Нідароса — люди не володіли таким умінням витлумачувати навколишній світ. Але здібності Брайс і близько не стояли до здібностей її подруги.

Продовжуючи обнюхувати вулицю, Даніка один раз вильнула хвостом — і не від радості.

— Охолонь, — промовила Брайс. — Викладеш свої думки Правителям, і тоді вони з усім розберуться.

Даніка прищулила вуха.

— Усе пропало, Бі. Геть усе.

Брайс насупилася.

— Ти справді хочеш сказати, що комусь із Правителів Міста такий бунтівник, як Бріґґс, потрібен на свободі? Вони знайдуть якусь зачіпку і запроторять його назад до в’язниці, — Оскільки Даніка так і не глянула на неї, Брайс додала: — Не може бути, щоб 33-й не пильнував кожен його подих. Бріґґсу достатньо не так кліпнути — і він побачить, яких страждань янголи нашлють на всіх нас. Хай йому Хел, Губернатор може навіть відправити по нього Умбру Мортіса, — особистий асасин Михея з рідкісним даром блискавиці у жилах міг ліквідувати майже будь-яку загрозу.

— Я й сама можу впоратися з Бріґґсом, — гаркнула Даніка, блиснувши зубами.

— Знаю, що можеш. Це всі знають, Даніко.

Даніка оглянула вулицю попереду, мигцем зиркнувши на плакат, прикріплений до стіни, — із зображенням шістьох астері на тронах і сьомим порожнім троном на честь їхньої загиблої сестри, — і важко зітхнула.

На її плечах завжди лежатимуть тягар і очікування, яких Брайс ніколи не доведеться зносити, і Брайс була збіса вдячна за цей привілей. Коли лажала Брайс, Джесіба зазвичай кілька хвилин бурчала та й по всьому. Коли лажала Даніка, цією новиною вибухали випуски новин та інтернет.

Сабіна робила для цього все можливе.

Брайс і Сабіна зненавиділи одна одну з того першого дня в університеті Міста Півмісяця, коли Альфа Зграї презирливо посміхнулася, глянувши на сусідку по кімнаті її єдиної доньки — нікчемну напівкровку. А Даніку Брайс полюбила тієї ж миті, коли нова сусідка все одно, вітаючись, простягла їй руку, а потім сказала, що Сабіна просто розізлилася, бо сподівалася попускати слину на м’язистого вампіра.

Даніка рідко дозволяла думкам інших — особливо Сабіни — підточувати її чванькувату поведінку і псувати її веселий настрій, утім у такі важкі дні, як цей… Брайс підняла руку і широким утішливим рухом провела по м’язистому боці Даніки.

— Гадаєш, Бріґґс зводитиме порахунки з тобою або зі зграєю? — спитала Брайс, відчуваючи, як усередині все стискається. Даніка затримала Бріґґса не сама — він міг помститися їм усім.

Даніка наморщила писок.

— Не знаю.

Два слова луною відбилися між ними. У рукопашному двобої Бріґґсу нізащо не вистояти проти Даніки. Але одна з тих його бомб могла все змінити. Якби Даніка здійснила Занурення у безсмертя, то, ймовірно, вижила би. Але оскільки вона цього не зробила — оскільки вона була єдиною зі Зграї Дияволів, хто досі цього не зробив… У Брайс пересохло в роті.

— Будь обережна, — тихо промовила вона.

— Буду, — відповіла Даніка, чий теплий погляд досі затьмарювали тіні. Але потім вона зателіпала головою, ніби обтрушуючись від води, — суто собачий рух. Брайс часто захоплювалася тим, як Даніка могла відганяти власні страхи, чи принаймні ховати їх достатньо глибоко, щоб рухатися далі. І справді, Даніка змінила тему.

— Сьогодні на зустрічі буде твій брат.

«Неповнорідний брат, — подумки виправила її Брайс. — Неповнорідний брат і повноцінний фейський засранець».

— І?

— Просто вирішила попередити, що побачуся з ним, — вираз на вовчій морді трохи пом’якшився. — Він спитається про тебе.

— Перекажи Рунну, що в мене купа важливих справ, а він нехай іде у сраку.

Даніка фиркнула від сміху.

— А де саме ти збираєшся шукати Ріг?

— У храмі, — зітхнувши, відповіла Брайс. — Чесно кажучи, я цілісінькими днями вивчаю цю справу і нічого не можу зрозуміти. Ні підозрюваних, ні чуток на М’ясному Ринку про продаж Рога, ні мотивів для того, хто взагалі на це спромігся. Ріг настільки відомий, що той, хто його вкрав, дуже з цим заморочився, — вона насуплено глянула у ясне небо. — Я не здивуюся, якщо з цим і було пов’язане вимкнення електрики — якщо хтось відключив електросистему міста, щоб украсти Ріг у раптовому хаосі. У місті є близько двадцяти людей, здатних на такий підступний план, і в половини з них є можливості його втілити.

Хвіст Даніки смикнувся.

— Якщо вони здатні утнути щось подібне, то я б радила триматися подалі. Помороч трохи голову Джесібі, змусь її думати, що шукаєш Ріг, а потім залиш цю затію. На той час або Ріг з’явиться, або вона перейде до свого наступного дурного квесту.

— Я просто… Було би добре знайти Ріг. Для моєї власної кар’єри, — зізналася Брайс. Що б це не означало. Рік роботи в галереї не викликав нічого, крім огиди до непристойно великих грошей, що їх багатії тринькали на старезний мотлох.

Очі Даніки блиснули.

— Так, я знаю.

Брайс смикнула сюди-туди крихітну золоту підвіску — кулон у вигляді трьох переплетених кіл — по тонкому ланцюжку, що висів у неї на шиї.

Даніка вирушала на патрулювання озброєна пазурами, мечем і пістолетами, а ось щоденні обладунки Брайс складалися виключно з нього — архезійського амулета завбільшки з ніготь її великого пальця, подарунка Джесіби у її перший робочий день.

«Цілий захисний костюм у намисті», — здивувалася тоді Даніка, коли Брайс продемонструвала його солідні функції захисту від впливу різноманітних магічних речей. Архезійські амулети коштували недешево, але Брайс не тішилася надміру і розуміла, що її хазяйкою керувала виключно своєкорисливість. Якби у Брайс не було амулета, сума страхових виплат була би просто кошмарною.

Даніка кивком вказала на намисто.

— Не знімай його. Особливо якщо влазиш у цю брудну справу з Рогом.

Попри те що потужні сили Рога вже давно вичерпалися, якщо його вкрав хтось могутній, Брайс знадобиться увесь можливий магічний захист.

— Ага, аякже, — промовила Брайс, хоча Даніка мала рацію. Отримавши намисто, вона ніколи його не знімала. Брайс розуміла, що навіть якщо Джесіба колись турне її з роботи, їй доведеться знайти спосіб зробити так, щоб намисто лишилося у неї. Даніка не раз і не два повторювала це їй, не в змозі опиратися інстинкту Альфи вовків захищати за будь-яку ціну. Ось почасти за це Брайс і любила її — й ось чому в такі миті її груди розпирало від любові і вдячності.

У сумочці Брайс задзижчав мобільний, і вона його витягла. Даніка глянула на екран, побачила, хто телефонує, і завиляла хвостом, нашорошивши вуха.

— Ні слова про Бріґґса, — попередила Брайс і взяла слухавку. — Привіт, мамо.

— Привіт, сонечко, — ясний голос Ембер Квінлан наповнив вухо Брайс, викликаючи в неї усмішку навіть попри три сотні кілометрів відстані. — Хотіла ще раз пересвідчитися, що наш приїзд на наступних вихідних у силі.

— Привіт, мамусю! — гаркнула Даніка у телефон.

Ембер засміялася. Вона завжди була для Даніки «мамусею», ще з їхньої першої зустрічі. І сама Ембер, яка не мала дітей, окрім Брайс, була дуже рада знайти другу — таку ж свавільну й норовливу — доньку.

— Даніка з тобою?

Брайс закотила очі й простягла мобільний подрузі. Даніка на ходу блискавично змінила подобу, перекинувшись із величезної вовчиці у струнку дівчину. Вихопивши мобільний, вона притисла його вухом до плеча, розгладжуючи білу шовкову блузку, яку позичила їй Брайс, і заправляючи її у свої заплямовані джинси. Їй вдалося відтерти добрячу кількість слизу нічного сталкера зі штанів і шкіряної куртки, але футболку, вочевидь, було втрачено.

— Ми з Брайс вирішили прогулятися.

Загострені вуха Брайс прекрасно почули, як її мати спитала:

— Куди?

Ембер Квінлан перетворила гіперопіку на спортивне змагання.

Переїзд сюди, до Місяцеграда, був випробуванням характерів. Ембер здалася лише тоді, коли дізналася, ким буде сусідка-першокурсниця її доньки, — а потім прочитала Даніці лекцію про те, як саме потрібно дбати про безпеку Брайс. На щастя, Рендалл, вітчим Брайс, через пів години осік дружину.

«Брайс знає, як себе захистити, — нагадав їй Рендалл. — Ми про це подбали. До того ж, поки вона тут, вона й далі тренуватиметься, хіба ні?»

Безперечно, Брайс продовжувала тренуватися. Усього кілька днів тому вона навідувалася до тиру, де вправлялася у всьому, що Рендалл — якого вона вважала своїм справжнім батьком — навчив її змалечку: збирати зброю, прицілюватися і контролювати дихання.

Загалом вона вважала вогнепальну зброю жорстокими машинами для вбивства і тішилася тому, що у Республіці це питання жорстко регулювалося. Але враховуючи те, що, крім швидкості й кількох відпрацьованих прийомів, їй більше не було чим захищатися, Брайс розуміла, що для людини зброя може означати різницю між життям і вбивством.

— Ми просто йдемо собі до торгових кіосків на Старій Площі — захотілося кебабу з баранини, — швидко збрехала Даніка, і перш ніж Ембер змогла продовжити допит, додала: — До речі, Бі, напевно, забула тобі сказати, що на наступних вихідних ми вирушаємо до Калаксоса — в Ітана там матч із сонцеболу, і ми всі їдемо вболівати.

Це була напівправда. Гра дійсно мала відбутися, але про те, щоб поїхати вболівати за молодшого брата Коннора, зіркового гравця команди університету Міста Півмісяця, не було і мови. Сьогодні по обіді Зграя Дияволів справді збиралася прийти на університетський стадіон і підтримати Ітана, але на виїзні ігри Брайс із Данікою не їздили ще з другого курсу, коли Даніка спала з одним із захисників.

— Дуже прикро, — промовила Ембер. В материному тоні Брайс чітко уявила її похмурий вираз. — Ми так чекали зустрічі.

Вогняний Соласе, ця жінка майстерно вміла тиснути на почуття провини! Брайс скривилася і забрала мобільний.

— Ми теж, але давай перенесемо її на наступний місяць.

— Але ж це так довго…

— Трясця, он іде мій клієнт, — збрехала Брайс. — Мушу йти.

— Брайс Аделаїдо Квінлан…

— Бувай, мамусю.

— Бувай, мамусю! — вторуючи подрузі, озвалася Даніка, перш ніж та натиснула «відбій».

Зітхнувши, Брайс глянула на небо, не звертаючи увагу на янголів, які ширяли вгорі, пролітаючи повз. Їхні тіні танцювали на залитих сонцем вулицях.

— Повідомлення надійде за три, дві…

Її мобільний дзенькнув.

«Якби я тебе не знала, Брайс, то подумала б, що ти нас уникаєш. Твій батько дуже засмутиться», — написала Ембер.

— Ого, а вона не промах, — присвиснула Даніка.

— Я не дозволю їм приїхати до міста, якщо Бріґґс бігатиме на волі, — важко зітхнула Брайс.

Усмішка Даніки згасла.

— Знаю. Будемо й далі годувати їх відмовками, доки все не налагодиться.

Дякувати Хтоні за Даніку — у неї завжди був план на будь-який випадок.

Брайс сунула мобільний до сумочки, лишивши материне повідомлення без відповіді.

Коли вони дійшли до Брами у серці Старої Площі, сонце осяювало лише верхній край її кварцової арки — дзеркально чистої, як прозорий ставок, — і його промені переломлювалися й кидали маленькі веселки на прилеглу будівлю. У День літнього сонцестояння, коли сонце ставало з Брамою в одну ідеальну лінію, воно всю площу заливало веселками, яких було стільки, що здавалося, наче гуляєш усередині діаманта.

Навколо сновигали туристи, через усю площу повзла довга черга — усі чекали можливості сфотографуватися з шестиметровою міською пам’яткою.

Браму Старої Площі — одну з семи міських брам, вирізьблених із величезних брил кварцу, який видобували у Лаконських горах на півночі, — часто називали Брамою Серця — завдяки її розташуванню у самісінькому центрі Місяцеграда. Інші шість брам були рівновіддалені від неї і стояли на дорогах, які вели з обмурованого міста.

— Нехай уже зроблять спеціальний перехід через площу для місцевих, — пробурмотіла Брайс, проштовхуючись повз туристів і вуличних торговців.

— І почнуть брати з туристів штрафи за те, що плетуться мов черепахи, — буркнула у відповідь Даніка, утім блиснула широкою вовчою усмішкою до молодої людської пари, яка, упізнавши її, пороззявляла роти і почала поспішно фотографувати.

— Цікаво, що б вони подумали, якби знали, що ти вся у фірмовому соусі того нічного сталкера, — пробурмотіла Брайс.

— Дурепа, — штовхнула її ліктем Даніка, дружньо махнула до туристів і рушила далі.

По інший бік Брами Серця, серед невеличкого натовпу торговців, які продавали їжу і туристичні цяцьки, тягнулася друга черга людей, які чекали можливості наблизитися до золотої плити, що виступала з південного боку воріт.

— Це ще крізь них продиратися доведеться, — промовила Брайс, насуплено дивлячись на туристів, які нудилися під пекучим сонцем.

Але Даніка різко зупинилася і повернулася кутастим обличчям до Брами і пам’ятної таблички.

— Давай загадаємо бажання.

— Я не хочу стояти у цій черзі.

Зазвичай вони просто викрикували свої бажання у повітря пізніми вечорами, коли підхмелені поверталися з «Білого Ворона» і площа була порожня. Брайс перевірила час, глянувши на екран свого мобільного.

— Хіба тобі не треба вирушати до Коміціуму? — До п'ятивежової фортеці Губернатора було щонайменше п’ятнадцять хвилин ходу.

— Ще є час, — відповіла Даніка і, схопивши Брайс за руку, потягла подругу крізь натовп до справжньої туристичної принади Брами.

На висоті трохи більше метра над землею з кварцу виступала плита — блок із суцільного золота з сімома різними дорогоцінними каменями, які позначали сім різних кварталів міста, та з вигравіруваними під ними емблемами кожного району.

Смарагд і троянда позначали П’ять Троянд. Опал і пара крил — ЦДР. Рубін і серце — Стару Площу, сапфір і дуб — Місячний Ліс. Аметист і людська долоня — Асфоделеві Луки, тигрове око і змія — М’ясний Ринок. А онікс — такий чорний, що поглинав світло, — і череп зі схрещеними кістками позначали Кістяний Квартал.

Усередині півкола з дорогоцінних каменів і вигравіруваних емблем злегка виступав маленький кругленький диск. Його метал був затертий незліченними дотикам рук, лап, плавників та інших прерізних кінцівок.

На табличці поруч був напис: «Торкаєтесь на власний страх і ризик. Не користуватися у проміжку між заходом і сходом сонця. Порушники будуть оштрафовані».

Схоже, у людей в черзі, які чекали можливості доторкнутися до диска, страху не було.

Двоє підлітків-перевертнів — судячи з їхніх запахів, з родини котячих — хихотіли й підохочували один одного, штовхаючись ліктями і дражнячись, кожен провокуючи іншого торкнутися диска.

— Жалюгідне видовище, — промовила Даніка, рушивши повз чергу, огороджувальні мотузки і, схоже, знуджену охоронницю — молоду фейку — у самий початок. З кишені шкіряної куртки Даніка дістала жетон і потрусила ним перед охоронницею, яка заціпеніла, зрозумівши хто вліз без черги. Фейка відступила, навіть не глянувши на золоту емблему — лук у вигляді півмісяця з накладеною стрілою.

— У службовій справі Допоміжних сил міста, — заявила Даніка з незворушним виразом обличчя. — Це лише на хвилинку.

Брайс придушила смішок, прекрасно уявляючи сердиті погляди у спину від людей з черги.

— Як не можете зважитися, то забирайтеся звідси, — процідила Даніка до підлітків.

Вони різко розвернулися до неї і побіліли як смерть.

Даніка посміхнулася, показавши майже всі зуби. Видовище було не з приємних.

— Матінко рідна, — прошепотів один із них.

Брайс приховала посмішку. Їй ніколи не набридне спостерігати цей благоговійний трепет. Здебільшого тому, що вона знала, що Даніка на нього заслуговувала. Кожного бісового дня Даніка викликала захоплення, яке розквітало на обличчях незнайомців, коли ті бачили її світле шовковисте волосся і татуювання на шиї. І страх, який змушував місцевих покидьків двічі подумати, перш ніж зв’язуватися з нею і Зграєю Дияволів.

За винятком Філіпа Бріґґса. Брайс подумки спрямувала молитву до синіх глибин морській богині Оґенас — щоб мудра володарка шепнула Бріґґсу триматися подалі від Даніки, якщо він колись справді вийде на волю.

Хлопці відійшли вбік і за мить помітили й Брайс. Побожний трепет на їхніх обличчях перетворився на відверто безсоромний інтерес.

«Розмріялися», — пирхнула Брайс.

Один із них перевів погляд із Брайс на Даніку і, затинаючись, пробурмотів:

— Мій… мій учитель історії розповідав, що початково Брами були засобами зв’язку.

— Закладаюся, що з такими блискучими знаннями сумнівних фактів усі дівки твої, — байдуже відказала Даніка, навіть не глянувши на хлопців.

Зрозумівши натяк, вони нишком відійшли назад до черги. Брайс самовдоволено посміхнулася і підійшла до подруги, роздивляючись золоту плиту.

Утім, підліток мав рацію. Сім Брам Місяцеграда, встановлені на силових лініях, які проходили містом, були створені для того, щоб охоронці різних районів багато століть тому мали можливість швидко зв’язатися одне з одним. Коли хтось просто клав долоню на золотий диск у центрі плити і починав говорити, його голос долинав до інших Брам, і починав світитися самоцвіт, що позначав район, з якого походив голос.

Звісно ж, для цього була потрібна крапля магії — плита буквально висмоктувала її, наче вампір, із вен того, хто її торкався. Крихітний заряд життєвої енергії зникав назавжди.

Брайс підвела погляд на бронзову табличку над головою. Кварцові Брами були меморіалами, хоча вона не знала, на пам’ять про який саме конфлікт чи війну. Але на всіх них була одна й та сама табличка: «Сила завжди належить тим, хто віддає своє життя за місто».

Враховуючи, що це твердження можна було би вважати таким, що суперечить правлінню астері, Брайс завжди дивувало те, що самі астері дозволили Брамам і далі стояти у місті. І хоча з появою телефонів Брами вийшли з ужитку, друге життя їм дали діти й туристи, які розосереджувалися з друзями біля різних Брам і шепотіли брудні слівця або захоплювалися самою новизною такого застарілого способу спілкування. Не дивно, що на вихідних п’яні придурки зі своїми криками крізь Брами — категорія, до якої, беззаперечно, належали Брайс із Данікою, — стали такою величезною скалкою у дупі місцевої влади, що та встановила конкретний час, коли можна було користуватися Брамами.

А потім поширився дурний забобон, який стверджував, що Брами могли здійснювати бажання і що віддати краплю своєї сили означало зробити приношення п’яти богам.

Брайс знала, що все це маячня, але якщо завдяки цьому Даніка не так сильно боятиметься звільнення Бріґґса — що ж, тоді воно того варте.

— Чого збираєшся побажати? — спитала Брайс Даніку, коли та опустила погляд на диск із темними самоцвітами.

Смарагд П’яти Троянд засвітився, і молодий жіночий голос проверещав:

— Цицьок!

Люди навколо засміялися, наче вода задзюркотіла по камінні, і Брайс хихотнула.

Але обличчя Даніки посерйознішало.

— У мене забагато бажань, — промовила вона, та перш ніж Брайс устигла спитати, вона знизала плечима. — Але, гадаю, я бажаю Ітану перемогти у сьогоднішньому матчі з сонцеболу.

З цими словами вона поклала долоню на диск. Брайс побачила, як її подруга злегка здригнулася і, тихенько засміявшись, відійшла назад. Її карамельні очі сяяли.

— Тепер ти.

— Ти знаєш, що у мене майже немає пристойної магії, але гаразд, — сказала Брайс, не бажаючи поступатися, навіть Альфі вовків. Відколи Брайс на першому курсі університету зайшла до їхньої кімнати в гуртожитку, вони усе робили разом. Тільки вони вдвох — і так буде завжди.

Вони навіть планували разом здійснити Занурення — водночас застигнути у безсмерті, а Якорями були би члени Зграї Дияволів.

Формально це не було справжнє безсмертя — ваніри все-таки старіли і вмирали, або з природних причин, або з інших, але процес старіння після Занурення був настільки вповільненим, що, залежно від виду, до якого належав ванір, можуть пройти століття, перш ніж у нього з’являться перші зморшки. Фейці могли прожити тисячу років, перевертні та відьми — у середньому п’ятсот, а янголи — десь у цьому проміжку. Чистокровні люди не могли здійснити Занурення, оскільки не володіли жодними магічними силами. А порівняно з людьми, з їхньою середньостатистичною тривалістю життя і повільним процесом одужання, ваніри, по суті, таки були безсмертні — деякі їхні види народжували дітей, які досягали зрілості аж після вісімдесяти років. І більшість із них було дуже, дуже важко вбити.

Але Брайс рідко думала про те, до якої частини цього спектра потрапить — чи дарує їй її напівфейська спадщина сотню років чи тисячу. Це було неважливо, поки Даніка поруч. Спочатку Занурення. Вони разом зроблять смертельний крок у свою зрілу магічну силу, зіткнуться з тим, що лежить на дні їхніх душ, а потім швидко повернуться до життя, перш ніж брак кисню не призведе до смерті мозку. Або просто до їхньої смерті.

Утім, тоді як Брайс успадкує силу, заледве достатню, щоб показувати круті фокуси на вечірках, Даніка мала отримати ціле море сили, завдяки якому значно переважить Сабіну — ймовірно, опиниться нарівні з фейською знаттю, можливо, навіть вище самого Короля Осені.

Досі не було відомо про випадки, коли перевертень здобував таку силу, однак усі стандартні тести, проведені у дитинстві, це підтверджували: коли Даніка здійснить Занурення, то здобуде наймогутнішу силу серед вовків, подібну до якої не бачили ще з давніх-давен по той бік моря.

Даніка не просто стане Ватажком вовків Міста Півмісяця, ні, вона мала потенціал стати Альфою всіх вовків. На всій довбаній планеті.

Даніці ж було на це начхати. Вона не планувала своє майбутнє, спираючись на ці віщування.

«Двадцять сім років — ідеальний вік здійснити Занурення», — разом вирішили подруги після багатьох років нещадної критики, якій вони піддавали різних безсмертних, чиї життя лічилися століттями і тисячоліттями. Саме перед тим, як з’являться перші складки, зморшки чи сиві волосини. Усім, хто запитував, вони просто відповідали: «Який сенс бути безсмертними кралями з обвислими цицьками?»

«Самозакохані засранки», — просичала Ф’юрі, коли вони пояснювали це вперше.

Ф’юрі, яка здійснила Занурення у двадцять один, не сама обрала для себе цей вік. Чи це просто сталося саме собою, чи їй це нав’язали — вони точно не знали. Навчання Ф’юрі в університеті Міста Півмісяця було лише прикриттям її місії; більшість свого часу вона займалася по-справжньому огидними речами за непристойно великі гроші на Панґері. А подробиць вона ніколи не розкривала.

«Найманка», — стверджувала Даніка. Навіть мила Юніпер, фавна, яка була четвертою у їхньому тісному квадраті дружби, погоджувалася з імовірністю того, що Ф’юрі була найманою вбивцею. Питання про те, що, можливо, Ф’юрі час від часу виконує завдання для астері та їхнього маріонеткового Імперського Сенату, також було спірне. Але це насправді нікого з них не хвилювало — не тоді, коли Ф’юрі завжди прикривала їхні спини у важку годину. І навіть у звичайний час.

Рука Брайс зависла над золотим диском. Пильний погляд Даніки був холодний і гнітючий.

— Ну ж бо, Бі, чого мнешся?

Брайс зітхнула і поклала долоню на плиту.

— Бажаю, щоб Даніка зробила манікюр. Нігті у неї страшнючі.

Тіло пронизала блискавка, навколо пупка з’явилося слабке відчуття вакууму, а тоді Даніка, сміючись, штовхнула її.

— Ну ти й коза.

Брайс обвила рукою Даніку за плечі.

— Ти це заслужила.

Даніка подякувала охоронниці, яка просяяла від такої уваги, і проігнорувала туристів, які продовжували клацати фотоапаратами.

Вони мовчки дійшли аж до північного краю площі, звідки Даніка мала вирушити до ЦДР, вежі якого височіли у небо, закишіле янголами й у самісінькому центрі якого розпростерся Коміціум, а Брайс — до Храму Богині Місяця за три квартали звідси.

Даніка кивнула у бік вулиць позаду Брайс.

— Побачимося вдома, добре?

— Будь обережна, — Брайс шумно видихнула, намагаючись позбутися відчуття тривоги.

— Я знаю, як постояти за себе, Бі, — сказала Даніка, але її очі світилися любов’ю — вдячністю, від якої у Брайс защеміло у грудях, — просто за те, що комусь не було байдуже, жива вона чи мертва.

Сабіна була гівняною матір’ю. Вона ніколи не прохоплювалася і не натякала на те, ким був батько Даніки, — тож Даніка росла самотою, як не рахувати дідуся, який був надто старий і заглиблений у себе, щоб уберегти Даніку від материної жорстокості.

Брайс кивнула у бік ЦДР.

— Щасти тобі. Не розлюти там усіх.

— Ти ж знаєш, що так і буде, — з усмішкою відповіла Даніка, але її погляд лишився серйозним.