Дім Землі та Крові

76

Останні три дні Брайс отаборилася у бібліотеці галереї, затримуючись допізна після закриття і повертаючись сюди на світанку. Проводити у квартирі багато часу не було сенсу, оскільки її холодильник був порожній, а Сирінкс завжди був поруч. Брайс подумала, що з таким же успіхом могла би пожити в офісі, доки її домівка не перестане здаватися їй порожньою оболонкою.

Джесіба, зайнята Самітом, не переглядала записи з камер галереї. Не бачила контейнерів з-під їжі навинос, якими були захаращені всі поверхні бібліотеки, мініхолодильника, забитого здебільшого сиром, чи того факту, що Брайс почала ходити на роботу в спортивному одязі. Чи що вона почала митися у душовій у задній частині бібліотеки. Чи що скасувала всі зустрічі з клієнтами. І що дістала з сейфа у кабінеті Джесіби новий архезійський амулет — останній на їхній території. Один з п’яти, що залишилися у всьому світі.

Утім, це було лише питанням часу, коли Джесіба нарешті знудиться й перегляне записи з дюжини бібліотечних камер і все побачить. Або зазирне у робочий календар і побачить усі перенесені зустрічі.

Брайс дізналася про дві нові вакансії і домовилася про співбесіди. Звісно, їй потрібно буде вигадати якийсь привід для Джесіби. Прийом у медвідьми, чищення зубів чи щось цілком нормальне, але необхідне. А якщо її візьмуть на якусь із цих робіт, то доведеться скласти план погашення боргу за Сирінкса — такий, що задовольнив би его Джесіби і стримав би її від обернення Брайс на якусь жахливу істоту лише через її бажання звільнитися.

Брайс зітхнула, провівши рукою по древньому фоліанту, напханому купою юридичних термінів, для розшифрування яких потрібен був відповідний диплом. Вона ніколи не бачила стільки мудрованих формулювань типу «внаслідок цього», «з цієї причини», «таким чином», «має включати в себе, але не обмежуватися». Але продовжувала шукати.

Як і Лехаба.

— Як щодо цього, Бібі? — спрайта спалахнула, вказуючи на сторінку, яку вона читала. — Тут написано: «Вирок злочинцю може бути замінений на службу, якщо…»

— Ми бачили це два дні тому, — відповіла Брайс. — Це повертає нас назад до рабства.

У бібліотеці почулося тихе шкрябання. Брайс із-під вій глянула на некка — обережно, щоб він не помітив її погляду.

Але некк усе одно вишкірився до неї. Ніби знав щось, чого не знала вона.

За мить вона дізналася чому.

— Тут є ще одна справа, — промовила Лехаба. — Людську жінку звільнили після…

Сирінкс загарчав. Не до резервуара. А до сходів, встелених зеленим килимом.

Почулись чиїсь неквапливі кроки. Брайс схопилася зі стільця і потягнулася до телефона.

А тоді з’явилися чоботи, темні джинси і…

Білосніжні крила. Нереально прекрасне обличчя.

Михей.

У її голові сталося коротке замикання, коли вона побачила, як він спускається до бібліотеки, оглядаючи полиці та сходи, що вели до латунних антресолей і ніш, резервуар з некком, який продовжував вишкірюватися, і люстру у вигляді сонця, що вибухає, високо під стелею.

Не можна, щоб він був тут. Щоб бачив ці книжки…

— Ваша Милосте, — пробелькотіла Брайс.

— Вхідні двері були відчинені, — промовив Михей. Неймовірна сила у його погляді здалася ударом цегли по обличчю.

Звісно ж, замки і захисні закляття не стримали його. Ніщо б його не стримало.

Брайс як могла заспокоїла своє пришвидшене серцебиття і сказала:

— Я з радістю прийму вас нагорі, Ваша Милосте, якщо ви хочете, щоб я зателефонувала Джесібі.

Джесібі, яка зараз на Саміті, на якому зараз маєте бути і ви.

— Мене цілком влаштовує і тут.

Він повільно підійшов до однієї з високих полиць.

Сирінкс тремтів на дивані, Лехаба сховалася за стосом книжок. Навіть тварини у різноманітних акваріумах і тераріумах зіщулилися від страху. Лише некк продовжував вишкірюватися.

— Може, присядете, Ваша Милосте? — промовила Брайс, згрібаючи контейнери з-під їжі зі столу, не переймаючись, що може замастити білу футболку олією з чилі. Аби тільки Михей відійшов від полиці й цінних книжок на них.

Він проігнорував її запитання, роздивляючись назви на корінцях на рівні очей.

Рятуй її Урд. Брайс вивалила контейнери у переповнений кошик для сміття.

— У нас нагорі є дивовижні витвори мистецтва. Можливо, ви підкажете мені, що ви шукаєте?

Вона глянула на Лехабу, яка зробилася ядучого синьо-зеленого кольору, і похитала головою у німому застереженні.

Михей склав крила і розвернувся до неї.

— Що я шукаю?

— Так, — видихнула вона. — Я…

Погляд його крижаних очей прикував її до місця.

— Я шукаю тебе.

Сьогоднішнє засідання було, безумовно, найгіршим. І найзатягнутішим.

Сандріель із задоволенням водила їх по колу, вивергаючи потоки брехні й напівправди, ніби смакуючи наближувану перемогу: мить, коли вони поступляться своїми переконаннями і скоряться її бажанням і волі астері.

Спершись на стіну, Гант стояв між янголами Астерійської Гвардії у повному спорядженні, і дивився, як стрілки годинника наближаються до четвертої. Рунн, схоже, заснув іще пів години тому. Більшість учасників нижчого рівня розпустили, і зала була майже порожня. Навіть Наомі відправили назад до Місяцеграда, аби впевнитися, що 33-й Легіон тримає себе у формі. Лишився тільки кістяк делегацій і їхні лідери. Ніби всі вже розуміли, що все скінчено. Що ця республіка була фікцією. Одні правили, а інші корилися.

— Відкриття нового порту вздовж східного узбережжя Вальбари, — всоте сказала Сандірель, — дозволить нам побудувати надійну базу для нашого водного легіону…

Задзижчав чийсь телефон.

Гант здивувався, коли Джесіба Роґа полізла до внутрішньої кишені сірого піджака, вдягнутого поверх такої ж сірої сукні. Вона розвернулася у своєму кріслі, відводячи екран телефона подалі від допитливого чоловіка, який сидів ліворуч від неї.

Кілька лідерів інших делегацій звернули на це увагу. Сандріель, нічого не помічаючи, продовжувала говорити, але Рунн прокинувся від звука і поглянув на чаклунку. Як і Ф’юрі, яка сиділа двома рядами вище.

Джесіба щось написала і, піджавши губи, нафарбовані червоною помадою, підняла руку. Навіть Сандріель замовкла.

— Вибачте, що перериваю, Губернаторко, — сказала Роґа, — але є дещо, що вам — та й усім нам — треба побачити.

Гант не розумів, чому всередині нього почала підійматися хвиля страху. Що б там не надіслали Джесібі — це могло стосуватися безлічі питань. Утім, у нього пересохло в роті.

— Що там? — вимогливо спитала Сабіна з іншого кінця зали. Джесіба проігнорувала її запитання і глянула на Деклана Еммета. — Чи можна під’єднати мій телефон до цих екранів? — вона обвела рукою залу.

Деклан, який дрімав за столом у колі позаду Рунна, хутко випростався.

— Так, без проблем.

Йому вистачило розуму спершу глянути на Сандріель. Архангелиця закотила очі, але кивнула. За мить Деклан уже працював на своему ноутбуці. Від побаченого на екрані він насупився, але потім натиснув кнопку.

І вивів на екрани відео з десятка різних камер — усіх з галереї «Грифон». У правому нижньому кутку, у знайомій бібліотеці… Ганту перехопило подих.

Він узагалі забув, як дихати, коли телефон Джесіби знову задзижчав і на його екрані вигулькнуло повідомлення — вочевидь, продовження попередньої розмови. Коли він побачив ім’я абонента — Брайс Квінлан, — його серце завмерло.

А тоді взагалі зупинилося, коли він прочитав повідомлення: «Відеотрансляція вже почалася?»

— Якого хріна? — прошипів Рунн.

Брайс стояла перед камерою, наливаючи у келих щось схоже на вино. А позаду неї, за головним столом бібліотеки, сидів Михей.

— Він сказав, що у нього зустріч… — пробурмотіла Сандріель.

Камера, з якої велася трансляція, була захована в одній з книжок, прямо над головою Брайс.

Деклан натиснув ще кілька клавіш і вивів зображення на весь екран. Ще кілька маніпуляцій — і конференц-зала наповнилася звуком.

Невимушено посміхаючись, Брайс озирнулася до Михея:

— Чи бажаєте щось до вина? Сиру?

Михей розсівся за столом, роздивляючись розкидані книжки.

— Не відмовлюся.

Брайс угукнула і, заметушившись над візком із закусками, нишком набрала повідомлення.

Воно надійшло на телефон Джесіби і водночас вигулькнуло на екранах конференц-зали.

Одне слово, від якого у Ганта похолола в жилах.

«Допоможіть».

Це було не якесь фамільярне, грайливе прохання. Це стало зрозуміло, коли Брайс підвела очі на камеру.

У них був страх. Нестямний, очевидний страх. Усі інстинкти Ганта забили на сполох.

— Губернаторко, — звернувся Король Осені до Сандріель, — я хотів би отримати пояснення.

Та перш ніж Сандріель встигла відповісти, Рунн тихо віддав наказ, не відриваючи очей від екранів:

— Флінне, відправ загін Допоміжних сил до галереї «Грифон». Негайно.

Флінн миттю дістав телефон, і його пальці забігали по кнопках.

— Михей не зробив нічого поганого, — різко промовила Сандріель до Принца фейрі. — Хіба що продемонстрував свій поганий смак у виборі жінок.

Не стримавшись, Гант загарчав.

Він знав, що Сандріель хльоснула би його холодним вітром, якби його не заглушило одночасне гарчання Деклана і Рунна.

Трістан Флінн у цей час уже говорив з кимсь по телефону:

— Негайно вирушайте до галереї «Грифон». Так, на Старій Площі. Ні — просто йдіть, — роздратовано кинув він. — Це наказ, чорт забирай.

Рунн віддав ще один наказ фейському лорду, але Михей на екрані знову заговорив.

— Бачу, ти по вуха в роботі, — обвів він рукою стіл. — Шукаєш лазівку?

Брайс ковтнула, викладаючи на таріль наїдки для Михея.

— Гант — мій друг.

Ці книжки на столі… це були збірки законів. Усередині Ганта усе обірвалося.

— А, так, — промовив Михей, відкидаючись на спинку стільця. — Це мене в тобі й захоплює.

— Якого хріна там відбувається? — пробурмотіла Ф’юрі.

— Вірність до смерті — і після неї,— вів далі Михей. — Навіть попри всі докази у світі, ти досі не віриш, що Даніка була мало чим краща за якусь блудливу наркоманку.

Сабіна і кілька вовків загарчали. Гант почув, як Амелі Рейвенскрофт сказала їй:

— Треба відправити одну з наших зграй.

— Усі найкращі зграї тут, — пробурмотіла Сабіна, не зводячи очей з екрана. — Навіть голови служби безпеки. Я залишила всього кілька бійців.

Але раптом обличчя Брайс змінилося, спалахнувши, мов сірник. Страх перейшов у яскравий, виразний гнів. Зазвичай Гант був у захваті від цього вогненного погляду. Але не зараз.

«Думай головою, — подумки змолився він. — Будь розсудливою».

Брайс проковтнула образливі слова Михея, роздивляючись таріль із сиром і виноградом,

— Хто взагалі знає, що таке правда? — вкрадливо спитала вона.

— Філософи з цієї бібліотеки, безсумнівно, мали власну думку з цього приводу.

— З приводу Даніки?

— Не вдавай з себе дурну, — посмішка Михея стала ширшою. Він обвів рукою бібліотеку. — Ти знаєш, що переховуючи ці книжки, ти заробила собі квиток в один кінець — до страти?

— Стільки шуму через кілька книжок?

— Люди вмирали за ці книжки, — промуркотів Михей, вказавши на полиці, що височіли навколо. — Заборонені видання, якщо я не помиляюся, багато з яких повинні зберігатися лише в Астерійських Архівах. Еволюція, математика, теорії, які спростовують вищість ванірів і астері. Праці деяких філософів, які, як стверджують люди, існували до прибуття астері, — він тихо засміявся огидним сміхом. — Брехуни і єретики, які визнали свою неправоту, коли астері катували їх, вимагаючи правди. Їх спалили живцем разом з їхніми єретичними книжками, які використали для розпалу. І тим не менш, вони вціліли. Усі знання давнього світу. Світу до астері. І теорії світу, де ваніри не мають над вами влади.

— Цікаво, — промовила Брайс, все ще не розвертаючись до нього обличчям.

— Що саме міститься у цій бібліотеці? — спитав Рунн Джесібу.

Джесіба промовчала. Не сказала ні слова. Утім, погляд її сірих очей обіцяв холодну смерть.

Михей продовжив, мимоволі відповідаючи на запитання принца:

— Ти хоч знаєш, які книги тебе оточують, Брайс Квінлан? Це Велика Бібліотека Партосу.

Його слова дзвоном розійшлися конференц-залою. Джесіба навіть рота не розкрила.

Брайс, треба віддати їй належне, спокійно сказала:

— Як на мене, це все конспірологічна маячня. Партос — це людська казочка на ніч.

— Сказала та, у кого на шиї архезійський амулет, — хихикнув Михей. — Амулет жриць, які колись служили на Партосі й охороняли його. Гадаю, насправді ти все знаєш — знаєш, що проводиш свої дні серед залишків бібліотеки, які вціліли після того, як більша її частина згоріла від рук ванірів п’ятнадцять тисяч років тому.

Гант відчув відразу. Він міг поклястися, що від Джесіби повіяв холодний вітерець.

Михей безтурботно вів далі:

— Чи знаєш ти, що під час Перших Воєн, коли астері віддали наказ, саме на Партосі приречена людська армія вийшла на останній бій проти ванірів? Щоб зберегти докази того, що вони жили тут до того, як відкрилися Розломи, — щоб зберегти книги. Сотні тисяч людей рушили того дня у бій, знаючи, що загинуть і програють війну, — посмішка Михея ставала ширшою. — Усе для того, щоб виграти час для жриць — щоб ті встигли забрати найважливіші томи. Вони завантажили їх на кораблі і зникли. Хотілося би дізнатися, як ці книжки опинилися у Джесіби Роґи.

Чаклунка, спостерігаючи за тим, як на екранах розкрилася її правда, продовжувала мовчати. Але цим вона ніби підтверджувала сказане. Чи було це якось пов’язано з тим, чому вона покинула клан відьом? Або з тим, чому приєдналася до Підземного Короля?

Михей відкинувся на стільці, зашелестівши крилами.

— Я давно підозрював, що тут зберігаються залишки Партосу — знання людства, зібрані за дві тисячі років до прибуття астері. Глянувши на назви деяких книжок на полицях, я зрозумів, що це таки правда.

Відкрилася істина, і всі присутні завмерли. Але Джесіба вказала на екрани і тремтливим голосом сказала Трістану Флінну і Сабіні:

— Накажіть Допоміжним силам ворушитися. Врятуйте ці книжки. Благаю.

Гант зціпив зуби. Ну звісно, ті книжки були для неї важливіші, ніж Брайс.

— Допоміжні сили цього не робитимуть, — холодно промовила Сандріель. Джесіба заціпеніла, й Архангелиця посміхнулася до неї. — І що б там не задумав Михей зробити з твоєю маленькою помічницею, це ще квіточки порівняно з тим, що астері зроблять з тобою за те, що ти приховувала цю брехливу макулатуру…

Але Брайс узяла тацю з сиром і келихом вина.

— Послухайте, Губернаторе, я тут лише працюю.

Нарешті вона розвернулася до Михея. Вона була у спортивному одязі: легінсах і білій футболці з довгими рукавами. Її неоново-рожеві кросівки сяяли у напівмороку бібліотеки, наче першосвітло.

— Біжи, — промовив до екрана Флінн, ніби Брайс могла його почути. — Біжи, Брайс.

Сандріель сердито зиркнула на нього:

— Ти смієш звинувачувати Губернатора у нечесній грі?

Але в її очах світився сумнів.

Фейський лорд проігнорував її і знову втупився в екран.

Гант не міг поворухнутися. А тоді завмер, коли Брайс, поставивши на стіл сирну тарілку і вино, сказала Михею:

— Ви сказали, що шукаєте мене — то ось я, — вона злегка посміхнулася. — Напевно, на тому Саміті страшенно нудно, — Брайс невимушеним жестом схрестила руки за спиною і підморгнула: — Ви знову запросите мене на вечерю?

Михею не було видно того, що бачили інші, коли Деклан вивів на екран друге зображення — як вона почала клацати пальцями за спиною і вказувати на сходи. Німий розпачливий наказ Лехабі і Сирінксу тікати. Але ні спрайта, ні химера не рушили з місця.

— Як ти колись сказала мені, — рівним тоном відповів Михей, — мене це не цікавить.

— Шкода.

Тиша, яка запала у конференц-залі, стала буквально відчутною.

Брайс знову почала подавати знаки за спиною, але цього разу її пальці тремтіли. «Будь ласка, — ніби промовляли її руки. — Будь ласка, тікайте. Біжіть, поки я його відволікаю».

— Сідай, — сказав Михей, вказуючи на стіл навпроти. — Ми можемо все вирішити цивілізовано.

Брайс слухняно сіла і, кліпаючи віями, спитала:

— Що вирішити?

— Що ти віддаси мені Місячний Ріг.