Дім Землі та Крові

56

На екрані з’явилася приголомшлива жінка років сорока з хвостиком. Її водоспаду чорного волосся ще не торкнулася сивина, а на веснянкуватому обличчі тільки почали з’являтися перші ознаки людського старіння.

Ембер Квінлан сиділа на потертому зеленому дивані на тлі стіни, обшитої дубовими панелями, підібгавши під себе довгі ноги у джинсах.

Брайс закотила очі.

— Я би сказала, що більшості потрібно хильнути для сміливості, щоб поговорити з тобою, мамо.

Але потім вона усміхнулася. Тією своєю широкою усмішкою, яка дивним чином вибивала землю з-під ніг Ганта.

Ембер перевела темні очі на Ганта.

— Здається, Брайс плутає мене з собою.

Брайс відмахнулася від її коментаря.

— А де тато?

— У нього був важкий день на роботі — готує каву, щоб не заснути. Неабияка харизма Ембер, яка одразу привертала до себе увагу, відчувалася навіть через екран.

— Ви, напевно, Аті, — промовила вона.

Перш ніж він встиг відповісти, на диван біля Ембер опустився чоловік.

Гант ще ніколи не бачив, щоб Брайс так осявалася.

— Привіт, тату.

Рендалл Сілаґо тримав у руках дві чашки кави, одну з яких простягнув Ембер, широко усміхаючись доньці у відповідь. На відміну від дружини, роки — або війна — залишили на ньому свій відбиток: чорне волосся, заплетене у косу, було помережане сивиною, а на смаглявій шкірі виднілися кілька грубих шрамів. Але темні очі дивилися доброзичливо, і чоловік сьорбнув каву зі своєї білої чашки зі щербинами і написом «Тут мав бути банальний татівський жарт».

— Я досі боюся тієї навороченої кавоварки, яку ти подарувала нам на День зимового сонцестояння, — сказав він замість привітання.

— Я ж тричі показувала тобі, як нею користуватися.

— Він у нас консерватор, — хихотнула Ембер, граючись зі срібним кулоном на шиї.

Гант перевіряв, скільки коштує вбудована кавоварка Брайс — якщо вона купила батькам щось хоча б віддалено схоже, то, напевно, витратила солідну частину своєї зарплати. Чималі гроші, яких у неї не було, враховуючи її борг перед Джесібою.

Навряд чи її батькам було про це відомо, навряд чи вони прийняли би кавоварку, якби знали, що ці гроші могли піти на погашення її боргів чаклунці.

Рендалл перевів очі на Ганта, і його теплий погляд став жорстким. Це був погляд легендарного снайпера — чоловіка, який навчив свою доньку захищатися.

— А ви, певно, так званий сусід Брайс.

Гант бачив, що чоловік помітив його татуювання — на чолі і зап’ястку — і, здавалося, упізнав його.

Але не блиснув глузливою посмішкою. І не скривився.

Брайс штовхнула Ганта ліктем у ребра, нагадуючи, що він має, власне, говорити.

— Мене звати Гант Аталар, — сказав він, глянувши на Брайс. — Або Аті, як вони з Лехабою мене називають.

Рендалл повільно відставив чашку. Так, чоловік його таки упізнав. Але натомість спрямував примружений погляд на доньку.

— І коли саме ти збиралася про це сказати?

Брайс порилася у пакеті, що лежав на кухонній стійці, і дістала шоколадний круасан. Відкусивши, вона з повним ротом промовила:

— Він не такий крутий, як ти думаєш, тату.

Гант пирхнув.

— Ну спасибі.

Ембер нічого не сказала. Навіть не поворухнулася. Лише уважно стежила за тим, як Брайс поїдала круасан.

Рендалл пильно подивився на Ганта з того боку екрана.

— Я був у Мерідані, коли ваші війська там дислокувалися. Я ходив у розвідку в день, коли ви розбили той батальйон.

— Жорстока була битва, — тільки й промовив Гант.

Очі Рендалла потемніли.

— Так, жорстока.

Гант заблокував спогади про ту однобоку бійню, про те, скільки людей і їхніх нечисленних союзників-ванірів загинуло від його меча і блискавки. Тоді він служив Сандріель, а її накази були жорстокі: полонених не брати. Того дня вона відправила їх з Поллуксом поперед свого легіону на перехоплення невеличкого табору повстанців, який стояв на гірському перевалі.

Гант як міг виконав її наказ, намагаючись, щоб смерть наставала швидко.

Поллукс не поспішав. І насолоджувався кожною секундою бойовища.

А коли Гант більше не зміг чути крики людей, які благали Поллукса про пощаду, то покінчив і з їхніми стражданнями. Поллукс розлютився, і між ними спалахнула бійка, наприкінці якої обидва янгола харкали кров’ю на кам’янисту землю. Сандріель була у захваті від цього видовища, хоч потім і кинула Ганта на кілька днів до свого підземелля як покарання за те, що надто швидко припинив розваги Поллукса.

Брайс накрила своєю вкритою крихтами долонею руку Ганта під столом. Після тієї битви не було нікого, хто міг би змити з нього кров і вкласти у ліжко. Якби він тоді знав Брайс, було би легше чи складніше? Битися, знаючи, що він зможе повернутися до неї?

Вона стиснула його пальці, залишивши слід маслянистих крихт, і полізла у пакет по другий круасан.

Ембер спостерігала, як її донька риється у пакеті, знову граючись зі срібним кулоном — коло поверх двох трикутників. Гант зрозумів, що це були «Обійми». Союз Соласа і Хтони.

— Як сталося, — насупившись, спитала вона Брайс, — що Гант Аталар — твій сусід?

— Його вигнали з 33-го за сумнівне відчуття моди, — відповіла Брайс, жуючи круасан. — Я сказала йому, що мені до його нудної чорної одежі байдуже, і дозволила тут пожити.

Ембер закотила очі. Такий самий вираз він бачив на обличчі Брайс кілька хвилин тому.

— Ганте, тобі колись вдається добитися від неї прямої відповіді? Тому що за всі її двадцять п’ять років мені не вдалося ні разу.

Брайс сердито зиркнула на матір, а тоді повернулася до Ганта.

— Ти не зобов’язаний на це відповідати.

Ембер обурено цокнула язиком.

— Хотіла б я сказати, що це велике місто зіпсувало мою чудову донечку, але вона була такою грубіянкою ще до від’їзду в університет.

Гант не стримався і тихо хихотнув.

— Це правда, — відкинувшись на спинку дивана, сказав Рендалл. — Бачив би ти їхні сварки. Здається, у Нідаросі не лишилося нікого, хто не чув, як вони волали одна на одну. Луна по горах котилася.

Обидві Квінлан похмуро глянули на нього. Вираз на їхніх обличчях був однаковий.

Здавалося, Ембер намагалася зазирнути їм за плечі.

— Брайс Аделаїдо Квінлан, коли ти востаннє прибирала?

Брайс напружилася.

— Двадцять хвилин тому.

— Я бачу пил на тому журнальному столику.

— Ні. Не. Бачиш.

Очі Ембер зблиснули від диявольської насолоди.

— Чи знає Аті про Джей-Джей?

Гант мимоволі завмер. Джей-Джей — колишній хлопець? Вона ніколи про нього не згадувала… А, ясно. Він самовдоволено усміхнувся:

— Ми з Джемовою Джиною добрі друзі.

Брайс щось пробурмотіла, але він вирішив цього не чути.

Ембер ближче нахилилася до екрана.

— Добре, Ганте. Якщо вона показала тобі Джей-Джей, значить, ти їй подобаєшся.

На щастя, Брайс не стала розповідати батькам про те, як саме він знайшов її колекцію ляльок.

— Отже, розкажи трохи про себе, — продовжила Ембер.

— Він — Гант Аталар, — сухо сказав дружині Рендалл.

— Знаю, — промовила Ембер. — Але все, що я чула, — це жахливі історії про війну. А я хочу дізнатися, ким цей чоловік є насправді. І отримати пряму відповідь на запитання: чому ти живеш у гостьовій кімнаті моєї доньки?

Під час прибирання Брайс застерегла, щоб він ні словом не прохопився про вбивства. Але Гант відчував, що Ембер Квінлан могла почути брехню, мов пес-шукач, тож він сказав змазану правду.

— Джесіба працює з моїм босом над пошуками вкраденої реліквії. За два тижні має відбутися Саміт, і казарми переповнені гістьми, тож Брайс великодушно запропонувала мені пожити в неї, щоб нам було простіше працювати.

— Ну звісно, — промовила Ембер. — моя донька, яка з жодною дитиною в Нідаросі не ділилася своїми дорогоцінними «Зоряними Конячками», дозволяючи їм лише дивитися на них, з власної доброї волі пропонує цілу кімнату.

Рендалл штовхнув дружину коліном. Певно, це було мовчазне застереження чоловіка, який звик підтримувати мир між двома дуже самовпевненими жінками.

— Ось чому я запропонувала йому випити, перш ніж тебе набрати, — промовила Брайс.

Ембер сьорбнула кави. Рендалл узяв зі стола газету і почав її гортати.

— То через цю справу ти не хочеш, щоб ми приїздили на вихідних? — спитала Ембер.

— Так, — скривилася Брайс. — Не хочу вас у це вплутувати.

Погляд Рендалла загострився, а очі войовничо зблиснули.

— Це небезпечно?

— Ні, — збрехала Брайс. — Але ми повинні діяти потайки.

— А приїзд двох людей — це протилежність потайності? — роздратовано спитала Ембер.

Брайс звела очі на стелю й зітхнула.

— Приїзд моїх батьків, — відказала вона, — може підірвати мій імідж крутої галерейниці.

— Помічниці галерейниці, — виправила її мати.

— Ембер, — застережливо промовив Рендалл.

Брайс піджала губи. Вочевидь, вони вже мали розмову на цю тему раніше. Гант замислився, чи помітила Ембер проблиск болю в очах доньки. Для нього цього було достатньо, і він сказав:

— Брайс знає більше людей у цьому місті, ніж я — і вона бездоганно у ньому орієнтується. Для 33-го вона справжній скарб.

Ембер пильно подивилася на нього відвертим поглядом.

— Твій бос — Михей, так?

Ввічливий спосіб завуалювати слово «хазяїн».

— Так, — відповів Гант. Тепер на нього дивився і Рендалл. — Найкращий з усіх, який я мав.

Погляд Ембер ковзнув на витатуйований вінець на його чолі.

— Це мало що говорить.

— Мамо, може, не будемо? — зітхнула Брайс. — Як твій гончарний бізнес?

Ембер відкрила рот, але Рендалл знову штовхнув її коліном у німому благанні відпустити ситуацію.

— Бізнес процвітає, — натягнуто відповіла вона.

Брайс знала, що її мати була мов та буря, що поволі насувалася й ось-ось здійметься.

Гант поводився з ними чемно, навіть дружелюбно, прекрасно усвідомлюючи, що у її мами було завдання з’ясувати, чому він тут і які в них стосунки. Але він розпитував Рендалла про його роботу співзасновника організації, яка займалася психологічною реабілітацією військових, і цікавився в Ембер її придорожньою яткою, де продавалися глиняні фігурки товстеньких немовлят, які розвалившись лежали на підстилках з різноманітних овочів.

Зараз же її мати з Гантом дискутували щодо найкращого гравця у сонцебол цього сезону, а Рендалл досі гортав газету і час від часу підключався до розмови.

Розповідь Ганта про те, що сталося з його матір’ю, вразила її в саме серце. Через це її конференція з батьками тривала довше, ніж зазвичай. Тому що він мав рацію. Потерши під столом ногу, що нила, — вона знову перенапружила її, коли прибирала квартиру, — Брайс вгризлася у третій круасан і сказала Рендаллу:

— Усе одно вони не такі смачні, як твої.

— Повертайся додому, — відповів її батько, — і їстимеш їх кожного дня.

— Ага-ага, — промовила вона, відкусивши ще шматочок, і знову потерла стегно. — Я думала, що з вас двох ти маєш бути крутим. А ти зі своєї докучливістю став іще гіршим за маму.

— Я завжди був гіршим за твою матір, — м’яко відповів він. — Просто краще це приховував.

— Ось чому моїм батькам, якщо вони хочуть приїхати в гості, доведеться влаштувати мені засідку, — сказала Брайс Ганту. — Я б ніколи не відчинила їм двері.

Гант мигцем глянув на її коліно — і стегно — а тоді спитав Ембер:

— Ви не намагалися відвести її до медвідьми перевірити ногу?

Брайс завмерла — так само, як і її мати.

— А що з її ногою? — Ембер опустила очі на нижню половину екрана, ніби якось могла побачити ногу Брайс, що не потрапляла у камеру. Рендалл зробив те саме.

— Нічого, — відповіла Брайс, сердито дивлячись на Ганта. — Просто надокучливий янгол, ось що.

— Це рана, яку вона отримала два роки тому, — відповів Гант. — Вона досі болить. — Він шелеснув крилами, ніби не в змозі стримати нетерплячий жест. — А вона все одно продовжує бігати.

Очі Ембер наповнилися тривогою.

— Брайс, навіщо це тобі?

Брайс відклала круасан.

— Це нікого не стосується.

— Брайс, — втрутився Рендалл, — якщо нога тебе турбує, то варто показатися медвідьмі.

— Не турбує, — процідила Брайс.

— Тоді чому ти потираєш її під столом? — протягнув Гант.

— Тому що намагаюся втримати її і не заїхати по твоїй фізіономії, придурку, — просичала Брайс.

— Брайс! — ахнула її мати, а в Рендалла розширилися очі.

Але Гант розсміявся. Підвівшись, він забрав порожній пакет з-під круасанів і, зім’явши його у кульку, закинув до сміттєвого кошика з майстерністю одного зі своїх улюблених гравців у сонцебол.

— Я думаю, що в рані досі лишається отрута демона, який на неї напав. Якщо вона не перевірить ногу до Занурення, то століттями страждатиме від болю.

Брайс схопилася на ноги, ледь не скривившись від пронизливого болю у стегні. Вони ніколи цього не обговорювали — що у її нозі досі може бути отрута кристалоса.

— Мені не потрібно, щоб ти вирішував, що для мене найкраще, довбаний…

— Альфа-козел? — закінчив за неї Гант, підійшовши до раковини і відкривши воду. — Ми партнери. А партнери піклуються одне про одного. Якщо ти мене не слухаєш, то, можливо, послухаєш своїх батьків.

— Наскільки усе серйозно? — тихо спитав Рендалл.

Брайс різко розвернулася до ноутбука.

— Усе нормально.

Рендалл вказав на підлогу позаду неї.

— Постій на хворій нозі й повтори це ще раз.

Брайс не поворухнулася. Наливши склянку води, Гант чисто по-чоловічому задоволено усміхнувся.

Ембер потяглася до свого телефону, який лежав позаду на подушках.

— Я знайду найближчу медвідьму і дізнаюся, чи зможе вона завтра тебе прийняти…

— Я не піду до медвідьми, — прогарчала Брайс і схопилася за край кришки ноутбука. — Чудово погомоніли. Я втомилася. На добраніч.

Рендалл почав заперечувати, докірливо зиркнувши на Ембер, але Брайс захлопнула ноутбук.

Гант, який стояв біля раковини, був втіленням самовдоволеної янгольської зарозумілості. Брайс рушила до себе в кімнату.

Через дві хвилини задзвонив її телефон, і вона відповіла на материн відеовиклик.

— За цією справою стоїть твій батько? — спитала Ембер. Кожне її слово було просочене отрутою і навіть через камеру була відчутна її лють.

— Рендалл тут ні до чого, — сухо відповіла Брайс, плюхнувшись на ліжко.

— Твій інший батько, — різко промовила Ембер. — Подібні домовленості в його стилі.

Брайс зберігала невимушений вираз обличчя.

— Ні. Джесіба і Михей працюють разом. Ми з Гантом лише пішаки.

— Михей Домітус — чудовисько, — видихнула Ембер.

— Усі Архангели такі. Він пихатий придурок, але не такий уже й поганий.

Очі Ембер спалахнули.

— Ти поводишся обережно?

— Так, я досі приймаю протизаплідні.

— Брайс Аделаїдо Квінлан, ти розумієш, про що я.

— Мене прикриває Гант.

Хоч він і підклав свиню, розповівши батькам про її ногу.

Її мати ця заява не влаштувала.

— Не сумніваюся, що та чаклунка заради грошей здатна наразити тебе на небезпеку. Михей нічим не кращий. Нехай Гант тебе і прикриває, але не забувай, що ці ваніри дбають лише про себе. Чорт забирай, він — особистий асасин Михея. І колишній Упалий. Астері його ненавидять. Через це він і став рабом.

— Він став рабом тому, що ми живемо у хріновому світі.

Гнів заслав їй очі, але вона кліпнула, проганяючи його геть.

З кухні гукнув Рендалл, питаючи, де попкорн для мікрохвильовки. Ембер крикнула, що там, де і завжди, не зводячи очей з камери телефону.

— Знаю, що ти відкусиш мені голову за ці слова, але я просто скажу.

— О боги, мамо…

— Можливо, Гант і хороший сусід, можливо, на нього приємно дивитися, але пам’ятай, що він — ванірський чоловік. Дуже, дуже могутній ванірський чоловік, хоч його силу і стримують ті татуювання. Він і всі подібні йому чоловіки — смертельно небезпечні.

— Так, і ти ніколи не даєш мені про це забути.

Брайс стрималася, щоб не глянути на крихітний шрам на материній вилиці.

Світло в очах Ембер потьмяніло під тінями минулого, і Брайс поморщилася.

— Бачити тебе разом зі старшим ваніром…

— Мамо, ми не разом…

— Я наче повернулася у ті часи, Брайс, — вона провела рукою по своєму темному волоссю. — Вибач.

Це був наче удар ножем у саме серце.

Брайс хотілося простягнути руки крізь камеру телефону й обійняти матір, вдихнути її запах жимолості й мускатного горіха.

Потім Ембер сказала:

— Я зроблю кілька дзвінків і домовлюся, щоб медвідьма оглянула твою ногу.

Брайс насупилася.

— Дякую, не треба.

— Ти підеш на прийом, Брайс.

Брайс розвернула телефон і, витягнувши ногу над ковдрою, показала її матері. Потім покрутила ступнею.

— Бачиш? Жодних проблем.

Материне обличчя зробилося сталевим, як обручка на її пальці. — Те, що Даніка померла, не означає, що ти теж маєш страждати. Брайс витріщилася на матір, яка завжди добре вміла дістати до глибини душі й кількома словами перетворити її на руїни.

— Це тут ні до чого.

— Маячня, Брайс, — на очах Ембер заблистіли сльози. — Думаєш, Даніка хотіла би, щоб ти до кінця життя шкутильгала і страждала від болю? Думаєш, вона б хотіла, щоб ти кинула танці?

— Я не хочу говорити про Даніку, — тремтливим голосом промовила Брайс.

Ембер осудливо похитала головою.

— Я надішлю адресу і телефон медвідьми, коли домовлюся про прийом. Добраніч, — сказала вона і на цьому завершила дзвінок.