Дім Землі та Крові

54

Гант зайшов до вежі через чорний хід, намагаючись уникнути будь-яких місць, де могла ошиватися Сандріель. Ісая не брав слухавки, і Гант знав, що не варто більше телефонувати, доки той сам не подзвонить.

Зайшовши до кабінету, він побачив, що Михей стоїть біля вікна, а судячи з концентрації його сили, ось-ось мала розпочатися буря.

— Чому ви проводите у лабораторії фейські тести на старих речових доказах? — спитав Архангел.

— У нас є вагомі підстави вважати, що демон, якого ми ідентифікували, не причетний до смерті Даніки Фендир. Якщо ми зможемо знайти того, хто насправді її вбив, він може привести нас до того, хто його прикликав.

— Саміт за два тижні.

— Знаю. Ми працюємо не покладаючи рук.

— Та невже? Пияцтво у віскі-барі з Брайс Квінлан рахується за роботу?

Покидьок.

— Ми працюємо. Не хвилюйтеся.

— Знаєш, до мене в офіс дзвонила Сабіна Фендир. Хотіла відірвати мені голову за те, що її підозрювали.

У його погляді не було ні краплі людяності. Це були очі холоднокровного хижака.

— Ми помилилися і визнаємо це, але у нас було достатньо підстав вважати…

— Просто. Закінчіть. Справу.

— Закінчимо, — крізь зуби відповів Гант.

Михей холодно обвів його очима. А тоді сказав:

— Сандріель питала про тебе — і про міс Квінлан теж. Вона зробила мені кілька щедрих пропозицій перепродати тебе.

Шлунок Ганта наповнився свинцем.

— Поки що я їй відмовив. Сказав, що ти надто для мене цінний. Михей кинув теку на стіл і розвернувся назад до вікна.

— Не змушуй мене передумати, Ганте.

Гант прочитав файл у теці — безмовний наказ, який він передавав. Його покарання. За Сабіну, за проволоку, за саме його існування. Смерть за смерть.

Він зайшов до казарм по шолом.

На полях списку мішеней і їхніх злочинів Михей написав примітку. «Без пістолета».

Тож Гант прихопив ще кілька своїх кинджалів з чорним руків’ям і ніж із довгою рукояттю.

Кожен його рух був ретельним. Поміркованим. Кожен рух його тіла, поки він одягав свій чорний бойовий костюм, заспокоював його розум, відтягуючи його все далі й далі від самого себе.

На столі задзижчав телефон, і Гант, мигцем глянувши на нього, побачив, що Королева Брайс написала: «Усе гаразд?»

Він натягнув чорні рукавички.

Телефон задзижчав знову.

«Я збираюся замовити суп із дамплінґами на обід. Будеш?»

Гант перевернув телефон екраном униз. Наче це якось завадить Брайс дізнатися те, чим він займається. З відточеністю, набутою за ці століття, він зібрав зброю. А тоді надів шолом.

Світ занурився у холодний розрахунок, його кольори потьмяніли.

Лише тоді він узяв телефон і написав Брайс: «Я в порядку. Побачимося пізніше».

Вона відповіла, коли він уже дістався до казарменого посадкового майданчика. Він дивився, як бульбашка з відповіддю вигулькувала, зникала, а тоді з’являлася знову. Ніби Брайс, набираючи повідомлення, стерла десять різних відповідей, поки нарешті не відправила: «Гаразд».

Гант вимкнув телефон, штовхнувши плечем двері на балкон, і вийшов на відкрите повітря.

Він був темною плямою на тлі яскравого неба. Тінню напроти сонця.

Змахнувши крилами, він злетів у повітря. І не озирнувся.

Щось сталося.

Брайс зрозуміла це одразу, коли усвідомила, що від Ганта, який перебував у Коміціумі, не було звісток уже годину.

Це відчуття лише погіршилося, коли він надіслав туманну відповідь на її повідомлення. Ні слова про те, чому його викликали і що він збирався робити.

Наче за нього відповів хтось інший.

Вона набирала десятки різних відповідей на це не-Гантове повідомлення:

«Будь ласка, напиши, чи все гаразд».

«Відправ 1, якщо тобі потрібна допомога».

«Я чимсь тебе засмутила?»

«Що сталося?»

«Мені прийти до Коміціуму?»

«Відмовляєшся від супу з дамплінґами — хтось украв цей телефон?»

Вона писала і видаляла, доки нарешті не набрала: «Я хвилююся. Подзвони, будь ласка». Але вона не мала права хвилюватися і вимагати від нього дзвінків.

Тож вона зупинилася на жалюгідному «Гаразд».

І не отримала відповіді. Цілий день на роботі вона, наче одержима, перевіряла свій телефон.

Нічого.

Від тривоги судомило шлунок. Брайс навіть суп не замовила. Глянувши на зображення з камер на даху, вона побачила Наомі, яка цілий день сиділа там з напруженим обличчям.

Близько третьої години Брайс піднялася на дах.

— Ти не знаєш, де він міг подітися? — спитала вона, міцно обхопивши себе руками за плечі.

Наомі обвела її очима.

— Гант у порядку, — сказала вона. — Він… — вона осіклася, побачивши щось у виразі Брайс, і очі янголиці зблиснули здивуванням. — Він у порядку, — м’яко повторила вона.

На той час, коли Брайс повернулася додому, а Наомі влаштувалася на сусідньому даху, вона вже перестала їй вірити.

Тому вирішила: до біса це все. До біса застереження янголиці, власний удаваний спокій і всю цю маячню.

Стрілки годинника наближалися до восьмої, і Брайс, стоячи на кухні, написала Ганту: «Будь ласка, набери мене. Я хвилююся за тебе».

Ось. Нехай слова летять в ефір чи куди там потрапляють повідомлення.

Брайс вивела Сирінкса на останню прогулянку перед сном, міцно стискаючи телефон у руці. І що міцніше вона його стискала, то більшою видавалася ймовірність, що Гант відповість.

Об одинадцятій вона зламалася і набрала знайомий номер. Рунн відповів після першого ж гудка.

— Що сталося?

Як він зрозумів? Їй було байдуже.

— Я… — Вона важко ковтнула.

— Брайс? — голос Рунна став різкіший.

На задньому плані грала музика, але вона почала затихати, наче він відходив до спокійнішого місця.

— Ти сьогодні ніде не бачив Ганта? — тонким і високим голосом спитала вона.

— Усе гаразд? — пролунав віддалений голос Флінна.

Рунн лише перепитав:

— Що сталося?

— Можливо, ти бачив Ганта у тирі або деінде…

Музика стихла. Хлопнули двері.

— Де ти?

— Удома.

І тоді до неї дійшло, наскільки ідіотським був цей її порив: дзвонити Рунну і питати його — з-поміж усіх інших людей, — чи не знає він, чим займається особистий асасин Губернатора.

— Дай мені п’ять хвилин…

— Ні, не приходь. Усе гаразд. Просто… — Слова обпікали їй горло. — Я не можу його знайти.

А раптом Гант уже перетворився на купу кісток, плоті і крові?

Коли її мовчання затягнулося, Рунн із тихою наполегливістю промовив:

— Зараз я відправлю Дека і Флінна на…

Захисні заклинання загуділи і вхідні двері відімкнулися.

Брайс завмерла, дивлячись, як вони повільно відчиняються. І як у них заходить Гант у чорному бойовому костюмі та своєму знаменитому шоломі.

Здавалося, кожен його крок вимагав повної концентрації. А його запах…

Кров.

Чужа.

— Брайс?

— Він повернувся, — видихнула вона у слухавку. — Подзвоню завтра, — сказала вона брату і натиснула «відбій».

Гант зупинився посеред кімнати.

Його крила були заплямовані кров’ю. Вона блищала на його шкіряних обладунках. Вкривала бризками забрало його шолома.

— Що… що сталося? — ледве спромоглася промовити вона.

Гант рушив далі. Він пройшов повз неї, і повітря наповнилося запахом крові — кількох різних видів крові. Він не сказав ні слова.

— Ганте.

Полегшення, яке її накрило, тепер перетворилося на якесь різкіше відчуття.

Не зупиняючись, він попрямував до себе. Брайс не сміла поворухнутися. Він був наче привид, демон… тінь смерті.

Цей чоловік у шоломі та бойових обладунках… вона його не знала.

Зайшовши до своєї кімнати, він, навіть не озирнувшись, захлопнув за собою двері.

Він не міг цього витримати.

Не міг витримати виразного, до тремтіння у колінках, полегшення, що з’явилося на її обличчі, коли він зайшов до квартири. Він повернувся одразу по закінченні свого завдання, бо думав, що вона спатиме, і він зможе змити кров тут, щоб не повертатися спершу до казарм Коміціуму, але вона стояла у вітальні. І чекала на нього.

А коли він увійшов до квартири і Брайс побачила й відчула запах крові…

Він також не міг витримати нажаханий, болісний вираз, який з’явився на її обличчі після цього.

«Бачиш, що зі мною зробило таке життя?» — хотілося йому запитати. Але зараз він не міг говорити. У голові досі лунали крики. Крики трьох жертв, з якими він розправлявся упродовж кількох годин, враховуючи особливі побажання Михея.

Гант попрямував до душової і ввімкнув гарячу воду на максимум. Він зняв шолом, і без приглушених тонів забрала в очі вдарило яскраве світло. Потім він зняв рукавички.

Брайс виглядала такою переляканою. Воно й не дивно. Досі вона не розуміла по-справжньому, ким і чим він був. Чому люди його сахаються. І не дивляться в очі.

Гант один за одним зняв обладунки. Його рани на шкірі вже загоювалися. Наркобарони, яких він прикінчив сьогодні, завдали йому кількох ударів, перш ніж він здолав їх. Перш ніж притис їх до землі, проштрикнувши своїми клинками.

І залишив їх так умирати, довго й болісно, у криках агонії.

Роздягнувшись догола, він став під душ. Білі кахлі вже вкривала водяна пара.

Окріп обварював його шкіру, наче кислотою.

Гант проковтнув свій крик, свої схлипи й стогін і не ухилився від кипучого струменя.

Просто стояв, дозволяючи йому випалити у ньому все.

Михей відправив його на завдання. Наказав Ганту когось убити. Судячи з різних запахів на ньому, кількох. Чи всі ці життя зарахуються до його жахливого боргу?

Те, що він виконував для Губернатора, було його роботою, його шляхом до свободи, утім… Утім Брайс ніколи по-справжньому над цим не замислювалася. Над тим, що ця робота робить із ним. І які має наслідки.

Це був не шлях до свободи. Це був шлях прямо до Хела.

Брайс лишалася у вітальні, чекаючи, коли він вийде з душу. Вода все текла. Двадцять хвилин. Тридцять. Сорок.

Коли минула година, вона постукала у його двері.

— Ганте?

Відповіді не було. Тільки плюскіт води.

Вона прочинила двері й зазирнула до тьмяної спальні. Двері душової були відчинені, і з них валила пара. Стільки пари, що у кімнаті стало вогко.

— Ганте?

Вона подалася вперед, витягнувши шию, щоб побачити його у яскравому світлі душової. Але його видно не було…

За склом душової промайнув край промоклого сірого крила.

Не думаючи, Брайс кинулася вперед. Їй було все одно.

За мить вона опинилася у душовій, з його ім’ям на вустах, готуючись до найгіршого і шкодуючи, що залишила телефон на кухонній стійці…

Але потім побачила Ганта. Він сидів голий на підлозі душової, сховавши голову між колінами. Вода хльоскала його по спині, крилах, крапала з волосся. Його засмагла шкіра, ніби вкрита золотим пилом, сяяла розпаленим червоним кольором.

Брайс ступила до душової і засичала. Вода обпікала. Чистий окріп.

— Ганте, — промовила вона.

Він навіть не кліпнув.

Брайс перевела погляд на душову лійку. Його тіло зцілювалося від опіків — зцілювалося і знову обварювалося, зцілювалося й обварювалося. Певно, це були справжні тортури.

Вона потягнулася до душу, і гарячезна вода вмить просочила її сорочку і штани, але Брайс, зціпивши зуби, зменшила температуру.

Гант не поворухнувся. Навіть не глянув на неї. Вона зрозуміла, що він часто так робив. Щоразу, коли його на завдання посилав Михей і всі Архангели, яким він служив раніше.

До кімнати зайшов Сирінкс, перевірити, що тут відбувається. Він обнюхав закривавлений одяг, а тоді розтягнувся на гумовому килимку, поклавши голову на передні лапи.

Гант не виказував жодних ознак усвідомлення її присутності.

Але став дихати глибше. Рівніше.

I Брайс, не в змозі пояснити чому, схопила з ніші у плитці пляшку шампуню й брусок лавандового мила, а тоді опустилася перед Гантом навколішки.

— Зараз я тебе відмию, — тихо промовила вона. — Якщо ти не проти.

У відповідь він слабко, але абсолютно зрозуміло кивнув. Наче слова досі давалися йому дуже важко.

Тож Брайс налила на долоню трохи шампуню, а тоді запустила пальці у його волосся. Густі пасма були важкі, і вона акуратно помила йому голову, а тоді відкинула її назад, щоб змити шампунь. Гант нарешті подивився на неї. Їхні погляди зустрілися, і він знову опустив голову під струмінь води.

— Ти виглядаєш саме так, як я почуваюся, — прошепотіла вона, відчуваючи, як до горла підступив клубок. — Кожного дня.

Він кліпнув — єдина ознака того, що він її чув.

Брайс вийняла руки з його волосся і взяла мило. Він голий, усвідомила вона, якось про це забувши. Зовсім голий. Проганяючи від себе ці думки, вона почала намилювати його шию, широкі плечі і мускулясті руки.

— Нижньою частиною насолоджуватимешся сам, — промовила вона, відчуваючи, як палає її обличчя.

Гант лише спостерігав за нею з оголеною відвертістю. Це було інтимніше за доторк його губ до її шиї. Ніби він насправді бачив її сутність, бачив ким вона була і ким досі може стати.

Брайс як могла відмила його верхню половину тіла.

— Я не можу дістати до крил, коли ти сидиш біля стіни.

З сильним, граційним поштовхом, Гант підвівся на ноги.

Брайс намагалася відвести погляд від того, що впало їй в очі. Доволі солідне дещо, якого він, здавалося, не помічав чи просто не переймався.

Тож вона теж не перейматиметься. Брайс встала і під бризками води обережно розвернула Ганта. Вона не дозволяла собі помилуватися і видом ззаду. Його м’язами і досконалою статурою.

«У тебе ідеальна дупа», — сказав нещодавно їй Гант.

«У тебе теж», — тепер могла засвідчити вона.

Брайс намилила його крила, які від води зробилися темно-сірими.

Гант височів над нею настільки, що їй довелося стати навшпиньки, щоб дістати до краєчків крил. Вона мовчки відмивала їх, поки Гант стояв, спершись руками на кахлі й повісивши голову. Йому був потрібен відпочинок і тимчасове забуття. Тож Брайс змила піну, переконавшись, що кожна пір’їнка була чиста, і, перехилившись через янгола, вимкнула воду.

У паркій душовій було чутно лише дзюркіт води, що стікала в зливний отвір.

Брайс узяла рушник і, коли Гант розвернувся до неї, підвела погляд угору. Обернувши рушника навколо його стегон, вона зірвала другий з рейки біля душової кабіни, і провела по його смаглявій шкірі. Обережно промокнула його крила. А потім витерла його волосся.

— Ходімо, — пробурмотіла вона. — У ліжко.

Його обличчя зробилося настороженим, але він не заперечував, коли вона, заливаючи підлогу водою, що крапала з її промоклого одягу і волосся, витягнула його з душу. Не заперечував, коли відвела його до спальні, до комоду, до якого він складав свої речі.

Брайс дістала чорні труси-боксери, нахилилася і, втупившись очима в підлогу, розтягнула резинку.

— Надягай.

Гант слухняно вставив одну ногу, а потім другу. Брайс підвелася, натягуючи боксери на його могутні стегна, і зі слабким звуком відпустила еластичну резинку. Потім дістала з іншої шухляди білу футболку, насуплено поглянула на хитромудрі пройми для його крил і відклала її.

— Сьогодні лише труси, — заявила вона, відкидаючи ковдру на ліжку, яке він щоранку так сумлінно заправляв. Брайс поплескала по матрацу. — Лягай спати, Ганте.

Він знову послухався, з тихим стогоном ковзнувши під ковдру.

Брайс вимкнула світло у душовій, від чого у кімнаті стало темно, і повернулася до ліжка. Гант лежав, досі дивлячись на неї. Наважившись відкинути вологе волосся з його чола, Брайс злегка торкнулася пальцями його ненависного татуювання. Гант заплющив очі.

— Я так хвилювалася за тебе, — прошепотіла вона, знову погладивши його по голові. — Я…

Вона не змогла закінчити речення. Тому відступила від ліжка, збираючись піти до себе і перевдягнутися у сухий одяг і, можливо, самій трохи поспати.

Але тепла, сильна рука стиснула її зап’ясток. Зупинила її.

Брайс озирнулася і побачила, що Гант знову дивиться на неї.

— Що?

Замість слів він легенько потягнув її за руку.

Залишся.

Її груди до болю стиснуло.

— Гаразд, — вона глибоко вдихнула. — Гаразд, звісно.

І чомусь думка піти від нього до своєї спальні, покинути його бодай на мить, здалася їй надто ризикованою. Ніби якщо вона піде перевдягатися, він може знову зникнути.

Тож Брайс узяла білу футболку, яку хотіла дати йому, і, відвернувшись, скинула свою сорочку й ліфчик та закинула їх до душової. Одяг шльопнувся на мокрі кахлі, заглушивши шелест його м’якої футболки, яку вона надягла. Футболка сягала їй до колін, закриваючи ноги достатньо, щоб вона стягнула з себе мокрі спортивки й труси і також пожбурила їх до ванної.

Сирінкс стрибнув на ліжко і скрутився клубочком у ногах. Гант посунувся, звільняючи їй достатньо місця.

— Гаразд, — повторила вона, вже радше сама до себе.

Простирадла були теплі і пахли Гантом — кедром після дощу. Намагаючись так явно не вдихати цей запах, Брайс сіла, спершись на узголів’я ліжка. І намагалася приховати свій шок, коли Гант поклав голову їй на коліна, а руку перекинув через неї на подушку.

Дитина, яка кладе голову на материні коліна. Друг, який шукає заспокійливого контакту, щоб нагадати собі, що він досі живий. Хороша людина, хай там що його змушують робити.

Брайс обережно знову відкинула волосся з його чола.

Очі Ганта були заплющені, але він злегка подався до її дотику. Ніби у мовчазному проханні.

Тож Брайс продовжила гладити його волосся, доки його дихання не стало глибоким і рівним, а його могутнє тіло не обм’якло.

Пахло раєм. Домом, вічністю і тим місцем, де йому хотілося бути.

Відчуваючи тепло і м’якість жіночого тіла, відчуваючи легке дихання, Гант розплющив очі.

У тьмяному світлі кімнати він виявив, що лежить у Брайс на колінах, а сама вона спить, притулившись до узголів’я ліжка, похиливши голову набік. Її рука досі була у його волосся, а друга лежала на простирадлі біля його руки.

Годинник показував пів на четверту. Ганта здивував не час, а той факт, що його розум уже достатньо прояснився.

Вона подбала про нього. Відмила, вдягла і втішила. Він не пам’ятав, коли востаннє хтось робив для нього подібне.

Гант обережно прибрав голову з колін Брайс, усвідомлюючи, що у неї голі ноги. Що з одягу на ній лише його футболка. І що його обличчя було всього за кілька сантиметрів від того самого місця.

Його м’язи лише трохи занили, коли він підвівся й сів на ліжку. Брайс навіть не поворухнулася.

О боги, вона вдягала на нього труси.

Гант зашарівся, але встав з ліжка. Сирінкс розплющив одне око, дивлячись, через що здійнялася метушня. Гант дав химері знак йти за ним, і, обійшовши ліжко, підійшов до Брайс.

Вона лише злегка поворухнулася, коли Гант узяв її на руки і поніс до її кімнати. Він поклав її на ліжко, і вона щось буркнула, протестуючи проти холодних простирадл, але він хутко накрив її ковдрою і вийшов, поки вона не проснулася.

Він був уже на середині вітальні, коли її телефон, залишений на кухонній стійці, засвітився. Не втримавшись, Гант підійшов подивитися.

Екран був заповнений низкою повідомлень від Рунна, усі надіслані за останні кілька годин.

«З Аталаром усе гаразд?»

Наступне: «А з тобою?»

Потім, через годину: «Я зателефонував твоєму консьєржу, і він запевнив мене, що ви обоє у квартирі, тож, гадаю, у вас усе в порядку. Але вранці передзвони».

І останнє, яке надійшло пів хвилини тому, наче запізніла думка: «Я радий, що ти сьогодні мені подзвонила. Знаю, що наші стосунки зіпсовані, і знаю, що багато в чому це моя вина, але якщо я колись тобі знадоблюся, то знай, що я поруч. Завжди поруч, Брайс».

Гант глянув у бік її спальні. Вона дзвонила Рунну — ось із ким вона говорила по телефону, коли він повернувся. Гант задумливо потер груди.

Він заснув у своєму ліжку, де досі лишався її запах — наче примарний теплий дотик.