Дім Землі та Крові

83

Брайс вистачило одного погляду на Браму Серця на Старій Площі, щоб помчати додому з Сирінксом на руках.

Михей справді успішно скористався Рогом, і той відкрив портал просто у Брамі Серця, послуговуючись магією кварцових стін воріт. Глянувши на те, що випливало з порожнечі, розкритої у Брамі Серця, Брайс зрозуміла, що Михей відкрив портал не до невідомих світів, як того хотів. Цей портал був прямо у Хел.

Навколо стояли крики містян, поки з Брами вилітали крилаті лускаті демони — демони з самої Безодні.

Забігши до будинку, Брайс крикнула Марріну, щоб він спускався у підвал, разом з усіма мешканцями, яких зможе взяти з собою. І щоб він зателефонував своїм рідним і друзям і попередив їх, що треба спускатися у якесь безпечне місце — до бомбосховищ, якщо зможуть — і зачаїтися з будь-якою доступною зброєю.

Вона залишила Сирінкса у квартирі, поставивши йому здоровенну миску з водою і знявши кришку з контейнера з кормом, щоб він міг самостійно харчуватися. Потім нагромадила на дивані ковдри, сунула до цієї халабуди химеру, поцілувала її в пухнасту голову і, прихопивши усе необхідне, вибігла з квартири.

Вона помчала на дах, скидаючи Даніччину шкіряну куртку і прив’язуючи до спини родовий меч сім’ї Фендир. За пояс джинсів вона сунула один із пістолетів Ганта, на плече повісила його гвинтівку, а по кишенях розпихала якомога більше упаковок набоїв. На даху вона оглянула місто, і її кров похолола у жилах. Усе було гірше — значно гірше, ніж вона собі уявляла.

Михей відкрив портал у Хел не лише у Брамі Серця. Він відкрив портали у всіх Брамах. Усі сім кварцових арок стали входом у Хел.

Знизу долинали крики, поки демони виривалися з порожнеч у беззахисне місто.

Завила сирена. Попереджувальний звук — і наказ.

Відчинилися бомбосховища, їхні автоматичні двері завтовшки сантиметрів із тридцять розсунулися, щоб впустити тих, хто вже зібрався. Брайс приклала до вуха телефон.

Юніпер хоч на цей раз відповіла після першого ж гудка.

— О боги, Брайс…

— Сховайся у безпечному місці!

— Я вже, я вже, — схлипнула Юніпер. — У нас була генеральна репетиція з якимись великими спонсорами, і ми всі в укритті біля театру, і… — Вона знову схлипнула. — Брайс, вони кажуть, що скоро зачинять двері.

Брайс охопив жах.

— Містянам потрібно сховатися. Їм потрібна кожна зайва хвилина.

Юніпер заплакала.

— Я їм казала, але вони ошаліли і не хочуть слухати. Вони не впустять людей.

— Кляті виродки, — видихнула Брайс, роздивляючись укриття у кінці її кварталу, яке досі було відчинене, — потік людей, що линув усередину. Двері укриттів можна було зачинити вручну будь-якої миті, але всі вони автоматично зачиняться через годину. Намертво, доки не буде усунуто загрозу.

— Я змушу їх притримати двері, — з надривом промовила Юніпер. — Але Брайс, це… — Зв’язок обірвався — мабуть, Юніпер відійшла далі в укриття, і Брайс глянула на північ, у бік театрів. Усього за кілька кварталів від Брами Серця. — …і безлад… — Знову перешкоди на лінії. —…безпеці?

— Я у безпеці, — збрехала Брайс. — Будь в укритті. І тримай двері відчиненими скільки зможеш.

Але Юніпер, мила, рішуча і смілива Юніпер, не зможе заспокоїти натовп у паніці. Особливо тих ошатно виряджених гордіїв, які були переконані у своєму праві жити за рахунок усіх інших.

Голос фавни знову перервали перешкоди, тож Брайс лише сказала:

— Я люблю тебе, Юніпер.

І натиснула «відбій».

Вона швидко настрочила повідомлення Джесібі про те, що у місті буквально розкрився Хел, і не отримавши миттєвої відповіді, додала, що вирушає туди. Тому що хтось мав це зробити.

З Річкової Брами біля Місячного Лісу в небо злетіли демони. Брайс лишалося лише молитися, щоб Лігво вже закрило свої входи і виходи. Але Лігво охороняли десятки вартових і могутні чари. Деякі частини міста взагалі не мали ніякого захисту.

Цього було достатньо, щоб вона побігла сходами, що вели з даху будівлі, вниз.

У хаос вулиць міста.

— Демони вилітають з усіх Брам, — доповів Деклан, перегукуючи гучний шум лідерів різних делегацій і їхніх команд, які кричали щось у свої телефони.

Арки Брам були затягнуті чорною порожнечею, немов у них прочинилися невидимі двері.

На екранах було видно лише шість Брам, оскільки Кістяний Квартал камери не мав, але Деклан сказав, що можна сміливо припустити, що Брама Мертвих на тому боці Істрос містила таку ж темну порожнечу. Джесіба Роґа навіть не намагалася зв’язатися з Підземним Королем, але не відривала погляду від екранів. Її обличчя було мертвотно-бліде.

Гант, дивлячись з-за плеча Деклана, подумав, що це було неважливо, оскільки мешканці Кістяного Кварталу вже були мертві.

Лунали телефонні дзвінки — багато з них лишалися без відповіді. Сабіна віддавала накази Амелі, обидві вовчиці притискали телефони до вух, намагаючись зв’язатися з Лідерами міських зграй.

На кожний екран у центрі конференц-зали камери з усіх кінців Міста Півмісяця транслювали справжні жахіття. Гант не знав, куди дивитися. Кожне нове зображення було кошмарніше за попереднє.

Демони, яких він упізнав з жахливою ясністю, — гірші з найгірших — ринули у місто, вилітаючи з Брам. Демони, яких навіть йому було важко вбити. У мешканців Місяцеграда не було жодного шансу.

Це були не вишукані, розумні демони, як-от Аїдас. Ні, це була справжня негідь. Чудовиська Безодні. Дикі пси, які прагнули легкої здобичі.

У П’яти Трояндах уже засяяли райдужні бульбашки захисних чарів вілл, відгороджуючись від бідняків чи тих, кому не пощастило опинитися на вулиці. Саме сюди, під броньовані стіни найбагатших громадян міста, було наказано вирушити Допоміжним силам. Захищати тих, хто вже був у безпеці.

— Скажи своїм зграям, що є беззахисні будинки, де вони більше потрібні… — гаркнув Гант до Сабіни.

— Існують протоколи, — прогарчала у відповідь Сабіна. Амелі Рейвенскрофт принаймні вистачило совісті почервоніти від сорому й опустити голову. Але вона не наважувалася перебивати Сабіну.

— До біса протоколи, — заричав Гант і вказав на екрани. — У цих придурків є і захисні чари, і укриття на своїх віллах. А в людей на вулиці немає нічого.

Сабіна проігнорувала його слова. Але Рунн звернувся до батька:

— Відклич наші сили з П’яти Троянд. Відправ їх туди, де вони потрібні.

Король Осені поворушив щелепами, але сказав:

— Протоколи існують не просто так. Ми не залишимо їх на поталу хаосу.

— Ви двоє знущаєтесь чи що? — вимогливо спитав їх Гант.

Передвечірнє сонце потроху хилилося до обрію. Гант не хотів думати про те, наскільки ситуація погіршиться, коли настане ніч.

— Мені плювати, що вони не хочуть! — кричав Таріон у свій телефон. — Накажи їм вирушати на берег, — пауза. — Тоді скажи, нехай забирають усіх, кого зможуть, під воду!

На іншому боці кімнати Ісая теж говорив по телефону.

— Ні, Наомі, те викривлення часу не було хибною дією якогось заклинання. Так, через це відкрилися Брами. Ні, веди 33-й на Стару Площу. Негайно веди їх на Стару Площу. Мені байдуже, якщо їх усіх там пошматують… — Ісая опустив телефон і кліпаючи глянув на екран.

Потім він зустрівся поглядом із Гантом.

— ЦДР в облозі. 33-й потрапив у бійню.

Він не став думати, чи була Наомі серед них, чи просто впустила телефон у битві.

Рунн і Флінн набирали номер за номером. Ніхто не відповідав.

Але Сабіна додзвонилася.

— Ітане… доповідай.

Деклан мовчки під’єднав телефон Сабіни до динаміків конференц-зали. Почулося важке дихання Ітана Голстрома, його місцерозташування відбивалося за межами неприступного Лігва, захищеного чарами. Крізь його слова пробивалося потойбічне, хиже — не вовче — гарчання.

— Ці тварюки скрізь. Нам ледве вдається їх стримувати…

— Тримати позиції, — скомандувала Сабіна. — Тримати позиції і чекати подальших наказів.

Люди і ваніри з дітьми на руках бігли до всіх укриттів, які лише могли знайти. Багато з них уже позакривалися, запечатані переляканими містянами.

— Скільки часу потрібно 32-му, щоб дістатися з Гілени? — спитав Гант Ісаю.

— Година, — відповів янгол, не відриваючи очей від екранів. Від бійні, від міста, охопленого панікою. — Вони не встигнуть.

А якщо Наомі пала, поранена або мертва… Прокляття.

Флінн загримів на когось по телефону:

— Негайно оточіть Трояндову Браму. Ви ж просто віддаєте їм місто.

Дивлячись на бійню на екранах, Гант перебирав варіанти для міста. Знадобиться ціла армія для того, щоб оточити усі сім Брам, які відкрилися у Хел, — і потрібно буде знайти спосіб, як закрити ці портали.

Гіпаксія підвелася зі свого місця. З похмурою рішучістю вона обвела очима екрани і спокійно промовила у свій телефон:

— Збирайтеся і вирушайте. Ми вилітаємо.

Усі розвернулися до неї. Молода королева, здавалося, цього не помітила, і лише віддала наказ комусь на тому кінці:

— До міста. Негайно.

— Вас усіх переб’ють, — просичала Сабіна.

«Надто пізно», — вирішив не додавати Гант.

Гіпаксія натиснула «відбій» і вказала на екран на лівій стіні з зображенням Старої Площі.

— Я краще помру, як вона, ніж дивитимуся, як гинуть невинні, поки я сиджу тут.

Гант розвернувся туди, куди вказала Гіпаксія, і волосся на його потилиці стало дибки, ніби він уже знав, що побачить.

На екрані, у шкіряній куртці Даніки, з мечем в одній руці і пістолетом в іншій, вулицями мчала Брайс.

Вона не тікала від небезпеки, а бігла їй назустріч.

Брайс знову й знову щось кричала. Деклан підключився до трансляції і змінював камери, слідуючи за нею в кінець вулиці.

— Думаю, я можу витягнути її голос і відокремити його від навколишнього шуму, — сказав він радше сам собі. А потім…

— Біжіть в укриття! — закричала вона. Її слова луною розкотилися по всій конференц-залі.

Занурення, удар, постріл. Вона рухалася так, наче все життя тренувалася з Допоміжними силами.

— Усередину, швидкої — заревіла вона і, розвернувшись, прицілилася у крилатого демона, який закривав глузливо золоте передвечірнє сонце.

Пролунав постріл, і тварюка, заверещавши, полетіла сторч у провулок.

Пальці Деклана літали по клавіатурі, тримаючи Брайс на екрані.

— Куди її несе? — промовила Ф’юрі.

Брайс продовжувала бігти. Продовжувала стріляти. І не промахувалася.

Гант придивився до навколишньої обстановки і зрозумів, куди вона прямувала.

До найбеззахиснішої частини Міста Півмісяця, повної людей, які не володіли магією. Які не мали надприродних вмінь чи сил.

— До Асфоделевих Луків, — сказав Гант.

Гіршого Брайс собі й уявити не могла.

Її рука німіла від удару курка щоразу, коли вона стріляла, смердюча кров вкривала її одяг, а ляскучим зубам, шкірястим крилам і розлюченим, безпросвітним очам не було ні кінця ні краю.

Передвечір’я перетекло у яскравий захід сонця, і небо невдовзі зрівнялося з кольором закривавлених вулиць.

Брайс мчала вперед, відчуваючи, як у грудях при вдиху коле ножем.

Обойма пістолета була порожня. Вона не стала гаяти час на пошуки набоїв, яких у неї не було. Ні, вона лише жбурнула пістолет у чорного крилатого демона, який летів на неї, чим збила його з пантелику, і зняла з плеча гвинтівку. Гвинтівку Ганта. Його запах кедра і дощу огорнув її, поки вона пересмикувала затвор, і коли демон, розвернувшись, кинувся на неї, клацаючи зубами, вона вистрілила.

Голова демона відлетіла із фонтаном червоних бризок.

Але Брайс бігла містом далі. Вона проминула кілька укриттів, які досі були відчинені. Ті, хто були всередині, щосили намагалися втримати двері, щоб виграти час для інших, які не встигли сховатися.

Ще один демон кинувся до неї з даху, тягнучи до неї вигнуті кігті…

Брайс змахнула мечем Даніки, розітнувши плямисту сіру шкіру демона від черева до шиї. Він завалився на тротуар позаду неї, і шкірясті крила хруснули під його вагою, але Брайс уже мчала далі.

Вона бігла вперед. Вона мусила бігти вперед.

Усі її тренування з Рендаллом, кожна година, проведена серед валунів і сосен у горах навколо її дому, кожна година у міських спортзалах і тирах — усе це було заради цієї миті.