Дім Землі та Крові

25

Гант розумів, що облажався. І що сидітиме по вуха у лайні — якщо Михей довідається, що він розкрив правду про ту ніч.

Гант сумнівався, що Квінлан кудись дзвонитиме з цього приводу — або чаклунці, або до офісу Михея, — але вирішив подбати про те, щоб цього не сталося. Можливо, він підкупить її новенькою парою туфель, або сумочкою, або ще якоюсь цяцькою, досить привабливою, щоб тримати язика за зубами. Одна помилка, один хибний крок… Він не мав ілюзій щодо того, як відреагує Михей.

Він не заважав Квінлан бігти містом і лише відстежував її шлях зі Старої Площі до темного пустища Асфоделевих Луків, а тоді до ЦДР і назад до Старої Площі.

Гант летів над нею, слухаючи симфонію автомобільних гудків, гупання басів і шепоту свіжого квітневого вітру в пальмах і кипарисах. Вулицями ширяли відьми на мітлах, деякі так низько, що ледь не зачіпали дахи автівок. Цим вони геть відрізнялися від янголів — і зокрема Ганта, — які завжди трималися високо над будівлями. Відьмам наче хотілося бути частиною вуличної метушні, якої янголи зі свого боку уникали.

Поки він стежив за Квінлан, подзвонив Юстиніан з інформацією про кристалоса, яка, по факту, виявилася діркою від бублика — кілька міфів, які збігалися з тим, що їм уже було відомо. Через п’ять хвилин після нього зателефонувала Вікі: алібі Королеви Змій підтвердилося.

Потім подзвонив Ісая і підтвердив, що жертвою у провулку справді стала зникла послушниця. Гант знав, що Данаан мав рацію у своїх підозрах: те, що вони вчора були у храмі й говорили про Ріг і демона, який убив Даніку і Зграю Дияволів, а сьогодні від кігтів кристалоса померла послушниця, не було звичайним збігом.

Юна фейка. Підлітка. Від думки про це його шлунок обпекло кислотою.

Не треба було приводити Квінлан на місце злочину. Не треба було тягнути її туди, але він був настільки засліплений клятим бажанням швидше розкрити цю справу, що не надав значення її ваганням.

Він усе зрозумів, лише коли побачив, як Брайс дивиться на безформну криваву масу. Коли побачив, як вона зблідла мов смерть. Її німотність була ознакою не спокою, ні. Це був шок. Травма. Жах. І на це її прирік саме він.

Він облажався, і Рунн справедливо на нього визвірився, але… прокляття.

Одного погляду на мертвотно-бліде обличчя Квінлан виявилося достатньо, щоб зрозуміти, що це не вона стоїть за цими вбивствами і навіть віддалено до них не причетна. І що він був ще тим мудаком, бо взагалі міг таке подумати. Ще й сказав їй, що вона у його списку підозрюваних.

Гант потер обличчя. Шкода, що поруч із ним зараз немає Шахари. Упродовж п’яти років, які він служив у її 18-му Легіоні, вона завжди дозволяла йому ділитися своїми стратегіями й ідеями, завжди вислуховувала і ставила запитання. Сперечалася з ним так, як ніхто інший.

Через годину, коли почався дощ, у Ганта була готова ціла промова. Навряд чи Квінлан захоче її слухати чи зізнаватися йому у своїх сьогоднішніх відчуттях, але він завинив їй і мав вибачитися. За ці століття рабства і війни він втратив чимало своїх принципів і засад, але йому подобалося думати, що елементарної порядності він не загубив. Принаймні поки що.

Утім, він не знав, чи залишаться у нього хоч якісь рештки людяності після двох із лишком тисяч убивств, які чекали на нього у тому разі, якщо він не зможе розкрити цю справу. Не знав, чи заслуговуватиме на свободу особа, якою він після цього стане. Не хотів про це думати.

Але потім Брайс подзвонили — їй подзвонили, не вона, дякувати богам, — і вона на ходу відповіла. Гант був зависоко і нічого не чув, тож лише спостерігав, як вона знову змінює маршрути, прямуючи — як він зрозумів через десять хвилин — на Вулицю Лучників.

Дощ саме посилився, коли вона зупинилася біля «Білого Ворона» і кілька хвилин втуплювалася у телефон. Але попри свій орлиний зір, він не зміг роздивитися, чим саме вона займається. Тож він лише спостерігав за нею з сусіднього даху та впродовж п’яти хвилин, певно, разів десять поглядав на свій телефон, наче жалюгідний невдаха, сподіваючись, що вона надішле йому повідомлення.

А потім, коли дощ перейшов у зливу, вона сховала телефон, пройшла повз викидайл, помахавши їм рукою, і зникла у «Білому Вороні», навіть не глянувши вгору.

Гант спустився на землю, і люди й ваніри, які стояли на тротуарі, сахаючись, розступилися. Але у викидайла — напіввовка-напівдемонака — вистачило нахабства заступити йому шлях.

— Черга праворуч, — прогримів він.

— Я з Брайс, — відповів Гант.

— Лайно собаче. Черга праворуч, — сказав другий викидайло.

Черга, попри ранню годину, вже сягала кінця кварталу.

— Я у справах легіону, — промовив Гант, шукаючи свій жетон. Де ж він у біса є…

Двері відчинилися, і з них визирнула шикарна фейка-офіціантка.

— Круціусе, Різо каже впустити його.

Перший викидайло лише свердлив Ганта поглядом.

— Іншим разом, — самовдоволено усміхнувся Гант і рушив за офіціанткою усередину.

Перетнувши засклений внутрішній дворик, вони рушили сходами до напіврозвалених колон, що підсвічувалися фіолетовим світлом, і запахи сексу, випивки й поту, які вдарили йому у ніс, змусили усі його інстинкти посилитися з запаморочливою швидкістю.

Він ніколи не ходив до цього клубу — завжди відправляв Ісаю або когось іншого. Здебільшого тому, що знав, що це місце не поступалося палацам і заміськім віллам панґерських архангелів, де бенкети перетворювалися на кількаденні оргії. У той самий час, як за кілька кроків від цих вілл голодували вбогі — і люди, і ваніри порпалися у купах сміття, шукаючи, чим нагодувати своїх дітей. Він добре знав свою вдачу, знав, що може його спровокувати, тож тримався від таких місць подалі.

Проминаючи відвідувачів клубу, він чув їхні перешіптування, але не зводив очей із Брайс, яка вже сиділа у закапелку між двох різьблених колон, потягуючи зі склянки щось прозоре — горілку або джин. Що саме, він не зміг розрізнити, оскільки повітря у клубі було наповнене силою-силенною прерізних запахів.

Брайс зробила ковток і, помітивши його, глянула з-за обідка склянки.

— А ти як сюди потрапив?

— Це громадське місце, хіба ні?

Брайс нічого не відповіла. Гант зітхнув і вже збирався присісти й вибачитися за сьогоднішнє, коли відчув аромат жасмину, ванілі й…

— Вибачте, сер… ой. Гм.

Раптом він усвідомив, що перед ним гарненька фавна, вдягнена у білу майку і доволі коротку спідницю, яка дозволяла власниці демонструвати довгі смугасті ноги й елегантні копитця. З кучерявого волосся, зібраного у пучок, виглядали акуратні вигнуті ріжки, а її коричнева шкіра, ніби присипана золотим пилом, мерехтіла у клубних вогнях. Боги, вона була красунею.

Юніпер Андромеда, подруга Брайс з балетної студії. Її досьє він теж читав. Танцівниця перевела погляд з Ганта на Брайс.

— Я… сподіваюся, я не заважаю вашій…

— Він уже йде, — сказала Брайс, осушивши свою склянку.

Гант вмостився на дивані.

— Власне, я щойно прийшов, — він простягнув руку фавні. — Приємно познайомитися, я — Гант.

— Я знаю, хто ви, — промовила фавна хрипким голосом.

Потиск руки Юніпер був легкий, але міцний. Брайс знову наповнила склянку прозорою рідиною з карафки і зробила великий ковток.

— Ти вже замовляла їжу? — спитала її Юніпер. — Я після репетиції і вмираю з голоду, — фігура фавни хоч і була худорлявою, проте жилавою, і за її витонченою зовнішністю приховувалася неабияка міць.

Брайс підняла склянку.

— У мене рідка вечеря.

Юніпер насупилася, але спитала Ганта:

— А ви голодні?

— Ще 6 пак.

— Замовляйте що захочете — вони вам це принесуть, — вона підняла руку, підкликаючи офіціантку. — Мені вегетаріанський бургер без сиру, порцію картоплі, підсмаженої на рослинній олії, і два шматочки піци — з рослинним сиром, будь ласка, — вона закусила губу, а тоді пояснила Ганту: — Я не їм продукти тваринного походження.

М’ясні й молочні продукти були фавнам огидні. Молоком вони годували лише немовлят.

— Зрозумів, — відповів Гант. — Не проти, якщо я замовлю щось м’ясне?

Упродовж століть він воював разом із фавнами. Хтось із них не терпів і виду м’яса. Комусь було байдуже. Але завжди слід було спитати.

Юніпер закліпала, але кивнула.

Усміхаючись до офіціантки, він сказав:

— Мені… стейк на кістці й смажену спаржеву квасолю, — чого б і ні? Він глянув на Брайс, яка ковтала своє питво, наче це був протеїновий коктейль.

Вона ще не вечеряла, і хоча вранці він відволікся, коли вона вийшла зі своєї спальні лише у мереживному яскраво-рожевому ліфчику і таких же трусиках, у вікно вітальні він побачив, що вона не поснідала, а оскільки вона не брала ланч із собою на роботу і не замовляла доставку, він міг закластися, що вона й не обідала.

Тож він додав:

— А їй принесіть баранячий кебаб з рисом, смаженим нутом і солоними огірками. Дякую.

Він не раз бачив, як вона виходила на обід, і за запахом чітко визначав, що було в пакетах, з якими вона поверталася. Брайс відкрила рота, але офіціантка вже пішла. Юніпер нервово поглядала на них. Ніби точно знала, що Брайс зараз…

— Може, ще й з ложечки мене погодуєш?

— Що?

— Те, що ти здоровий довбень, не означає, що ти маєш право вирішувати, коли мені їсти, — чи вирішувати, що я не дбаю про своє тіло. У ньому живу я і я знаю, чорт забирай, коли хочу їсти. Тож тримай свої власницькі агресивні нападки при собі.

Крізь гучну музику було чутно, як Юніпер важко ковтнула.

— Тяжкий день на роботі, Брайс?

Брайс знову потягнулася до склянки. Але Гант був швидший: він схопив її за зап’ясток і притиснув руку до стола, перш ніж вона встигла зробити ще ковток.

— Забери від мене свої граблі, — прогарчала вона.

Гант легко усміхнувся.

— Ти стаєш передбачуваною, — її очі спалахнули. — У тебе був важкий день, і ти прийшла втопити його у горілці? — Він пирхнув і, відпустивши її руку, вихопив склянку. Тоді підніс її до губ і, продовжуючи дивитися на неї з-за обідка, промовив — Хоча б скажи, що розбираєшся у… — Він понюхав рідину. Спробував на смак. — Це ж вода.

Її пальці на столі стиснулися у кулаки.

— Я не п’ю.

— Це я запросила Брайс, — втрутилася Юніпер. — Ми давно не бачилися, а у мене пізніше тут зустріч де з ким, тож…

— Чому ти не п’єш? — звернувся Гант до Брайс.

— Ти ж Умбра Мортіс. Сам здогадайся, — Брайс вислизнула з-за столика, змушуючи Юніпер підвестися. — Хоча враховуючи, що ти вважав, що я вбила свою найкращу подругу, мабуть, тобі це не до снаги, — Гант наїжачився, але Брайс заявила: — Я в туалет, — і рушила крізь натовп на древньому танцмайданчику, пробираючись до дверей між двох колон у дальньому кінці зали.

Обличчя Юніпер було напружене.

— Я піду з нею.

І вона пішла, рухаючись швидко і легко. Двоє чоловіків витріщилися на неї, але Юніпер не звернула на них уваги. Вона наздогнала Брайс посередині танцмайданчика і зупинила її, поклавши руку на плече подруги. Юніпер сяйнула усмішкою — яскравою, як навколишні клубні вогні — і почала щось говорити, активно жестикулюючи й вказуючи на їхній закуток і клуб уцілому. Обличчя Брайс лишалося холодним мов камінь. Навіть холоднішим.

Двоє чоловіків рушили до них, але побачивши цей вираз, підійти ближче не наважилися.

— Що ж, якщо вона сердиться на тебе, то мені це тільки на руку, — протяжно промовив чоловічий голос поруч.

Гант не став вдавати приязність.

— Скажи, що ти щось знайшов.

Кронпринц вальбарських фейрі стояв, спершись на стінку закутка, не зводячи яскраво-синіх очей зі своєї кузини. Напевно, він скористався своєю магією тіні, щоб непомітно підкрастися до Ганта.

— Не вгадав. Мені подзвонив власник клубу і повідомив, що вона тут. З місця злочину вона пішла у жахливому стані, тож я захотів переконатися, що з нею все гаразд.

Тут не посперечаєшся. Тож Гант промовчав.

Рунн кивнув до подруг, які нерухомо стояли посеред натовпу, що танцював.

— Знаєш, вона раніше танцювала. Якби могла, то пішла би у балет, як Юніпер.

Гант не знав — ну, не зовсім. Про ці факти побіжно згадувалося у її досьє.

— Чого ж вона покинула?

— Її спитай. Але після смерті Даніки вона взагалі зав’язала з танцями.

— І з випивкою, здається, — Гант глянув на залишену склянку води.

Рунн простежив за його поглядом і якщо й здивувався, то цього не показав.

Гант ковтнув води зі склянки Брайс і похитав головою. Ніяка не тусовщиця — просто дозволяє світу бачити у ній найгірше.

Як, зокрема, бачив і він. Гант повів плечима, і його крила ворухнулися. Він дивився на Брайс на танцмайданчику. Так, він облажався. По повній.

Брайс глянула у бік їхнього столика і, побачивши свого кузена… Рови Хела тепліші за погляд, який вона кинула на Рунна.

Юніпер теж глянула в їхній бік.

Брайс встигла зробити лише один крок до їхнього закутка, коли клуб вибухнув.