Дім Землі та Крові

31

Сандріель водночас із Михеєм розвернулася до Ганта, Брайс та Ісаї. Її очі зблиснули — вона впізнала янголів і, геть не звернувши уваги на Брайс, спочатку пильно подивилася на Ісаю, а тоді зупинила погляд на Гантові.

Звісно, Брайс її упізнала. Архангелицю так часто показували по телевізору, що на планеті не лишилося жодного, хто б її не знав.

Гант, який стояв на крок попереду, тремтів, наче оголений дріт під напругою. Вона ніколи його таким не бачила.

— Опускайся, — пробурмотів Ісая і став навколішки.

Гант не ворухнувся. Він не стане, зрозуміла Брайс. Натовп, який і далі стояв на колінах, почав озиратися до них через плече.

— Вона без Поллукса, — знову пробурмотів Ісая. — Ставай на довбане коліно.

Поллукс, Молот. Напружене тіло Ганта трохи розслабилося, але він лишався стояти на місці.

Вигляд у нього був розгублений, застряглий десь між люттю і жахом. На його кінчиках пальців не було й натяку хоча б на слабкі іскри блискавок. Брайс, закинувши свій кінський хвостик за плече, зробила крок до нього і, діставши з кишені свій новісінький телефон, переконалася, що звук був увімкнений на максимум.

Тож усі присутні почули голосне клацання, коли вона сфотографувала двох архангелів, а тоді, розвернувши телефон, зробила селфі з губернаторами на задньому фоні…

Натовп шоковано зашепотів. Брайс схилила голову набік, широко усміхнулася і зробила ще одне фото.

Потім вона розвернулася до Ганта, який досі тремтів, і якомога легковажніше сказала:

— Дякую, що привів мене подивитися на них. Ходімо вже?

Вона взяла Ганта під руку, залишивши його без шансів щось зробити, і розвернувшись разом із ним, зробила ще одне селфі на тлі приголомшеного натовпу й архангелів з кам’яними обличчями, а тоді потягнула його до ліфтів.

Ось чому легіонери так поспішали піднятися нагору. Хотіли звідси втекти.

Мабуть, окрім велетенських скляних дверей, існував й інший вихід. Натовп підвівся.

Брайс натиснула кнопку ліфта, змолившись, щоб їй було дозволено піднятися хоча б на якийсь поверх вежі. Гант досі тремтів. Вона міцно стиснула його руку, постукуючи ногою по кахляній підлозі, коли…

— Прошу пояснень.

Позаду них стояв Михей, закриваючи іншим доступ до ліфтового відсіку.

Гант заплющив очі.

Брайс важко ковтнула і розвернулася, знову ледь не заїхавши Ганту в обличчя своїм кінським хвостом.

— Ну, цей, я почула про вашу особливу гостю і попросила Ганта привести мене сюди, щоб я могла сфоткатися…

— Не брешіть.

Гант розплющив очі й повільно розвернувся до Губернатора.

— Я мав забрати деякі речі й одяг. Ісая дозволив мені взяти її з собою.

Почувши своє ім’я, Командир 33-го проштовхнувся крізь ряд охоронців.

— Це правда, Ваша Милість, — сказав Ісая. — Ганту потрібно було забрати необхідні речі, і він не хотів ризикувати, залишаючи на цей час міс Квінлан саму.

Архангел глянув на Ісаю, тоді на Ганта. А тоді на неї.

Його погляд ковзав її тілом. Її обличчям. Вона знала цей погляд — повільний, вивчальний.

Прикро, що Михей був холоднокровний, як риба на дні гірського озера.

Прикро, що він використовував Ганта як зброю, махаючи його свободою, наче собачим смаколиком.

Прикро, що він часто працював з її батьком над питаннями міста і Дому — прикро, що він нагадував їй її батька.

Страшенно прикро, хай йому грець.

— Було приємно знову побачитися, Ваша Милосте, — сказала Брайс Михею, і тієї миті двері ліфта відчинилися — наче боги дозволили їм ефектно піти.

Вона підштовхнула Ганта всередину і рушила за ним, коли холодна рука міцно стиснула її лікоть. Вона невинно глянула з-під вій на Михея, який зупинив її у дверях ліфта. Ганту, здавалося, перехопило подих.

Наче він чекав, що Губернатор зараз розірве їхню угоду.

Але Михей промуркотів:

— Я хотів би запросити вас на вечерю, Брайс Квінлан.

Вона звільнила лікоть з його хватки і зайшла за Гантом у кабіну ліфта. А коли двері зачинялися, подивилася прямо в обличчя Архангелу Вальбари і сказала:

— Мене це не цікавить.

Гант знав про приїзд Сандріель, але наштовхнутися на неї сьогодні… Якщо навіть Ісая не був у курсі, то, напевно, вона хотіла зробити сюрприз їм усім. Хотіла зненацька захопити Губернатора і легіон та подивитися, який це місце має вигляд до того, як пишна показна церемонія створить враження ще міцнішої оборони і ще бездоннішого багатства. До того, як Михей скличе один зі своїх легіонів, щоб надати їм ще більш вражаючого вигляду.

І пощастило ж їм сьогодні наштовхнутися на неї.

Принаймні з нею не було Поллукса. Поки що.

Ліфт знову злетів угору. Брайс стояла мовчки, обійнявши себе за плечі.

Мене це не цікавить.

Навряд чи Михей Домітус колись чув подібні слова.

Навряд чи Сандріель колись дозволяла себе ось так фотографувати.

Усе, про що він міг думати, поки дивився на Сандріель, — важкість ножа на своєму поясі. Усе, що він відчував, — сморід її арени: кров і лайно, сеча і пісок…

А потім Брайс зробила свій хід. Вдала з себе зухвалу дурноголову тусовщицю — набула образу, в який вони мали повірити, в який він сам колись вірив, — роблячи фотографії і даючи йому шлях до відступу…

Гант приклав долоню до диска біля кнопкової панелі й натиснув на інший поверх, скасовуючи попередній маршрут ліфта.

— Ми можемо вилетіти з посадкового майданчика, — його голос скрипів, наче гравій. Він завжди забував, наскільки схожі Сандріель і Шахара. Вони були не ідентичними близнючками, але колір шкіри і фігура були майже однакові. — Утім, мені доведеться понести тебе на руках.

Брайс обернула свій довгий шовковий кінський хвостик навколо зап’ястка, не помічаючи, що цим жестом оголила золотисту струнку шию.

Мене це не цікавить.

Вона сказала це впевнено. Не насмішкувато, не зловтішно, а… твердо.

Ганту страшно було подумати, як її відмова може вплинути на їхню з Михем угоду — і чи не звинуватить Губернатор у цьому саме його.

— Запасного виходу немає? — спитала Брайс.

— Є, але доведеться знову спускатися вниз.

Він відчув, що всередині неї здіймається вир запитань, тож поки вона не встигла поставити хоч одне з них, він сказав:

— Заступник Сандріель, Поллукс — ще гірший за неї. Коли він прибуде — уникай його за всяку ціну.

Він не наважувався згадувати цілий список жахіть, які Поллукс творив з невинними.

Брайс цокнула язиком.

— Наче наші шляхи колись перетнуться.

Після тієї вистави у вестибюлі — цілком можливо. Але Гант не сказав їй, що Сандріель не гребувала можливістю влаштувати дрібну помсту за зневажливе ставлення до неї та неістотні образи. Не сказав, що Сандріель, найімовірніше, вже ніколи не забуде обличчя Брайс. І, можливо, вже допитується у Михея, хто вона така.

Двері ліфта відчинилися на горішньому поверсі. У тьмяно освітлених коридорах панувала тиша, і Гант повів її лабіринтом спортзали повз численні тренажери. Поміж них пролягала широка доріжка, яка вела просто до скляної стіни з вікон — і посадкового балкона за нею. Не було ніякого поруччя — лише відкритий кам’яний виступ. Брайс завагалася.

— Я ще ніколи нікого не впускав, — запевнив Гант.

Вона боязко вийшла за ним на балкон. Їх пройняло шпарким вітром. Міська вулиця далеко внизу була вщент заповнена допитливими перехожими і фургонами новинних каналів. Над ними ширяли янголи: деякі відверто літали навпрямки, деякі — навколо п’яти шпилів Коміціуму, щоби здаля глянути на Сандріель.

Гант нахилився, просунувши одну руку під коліна Брайс, а іншою обхопивши її за спину, і підняв її. Її запах наповнив усі його чуття, проганяючи рештки спогадів про ту смердючу підземну в’язницю.

— Дякую, — сказав він, дивлячись їй у вічі. — За те, що виручила мене.

Вона знизала плечима, наскільки їй це вдалося у його руках, але здригнулася, коли він підійшов ближче до краю.

— Це було кмітливо, — продовжив він. — Здебільшого абсурдно, але я перед тобою в боргу.

Вона обвила руками Ганта за шию, ледь не душачи його.

— Вчора ти допоміг мені. Ми квити.

Гант не дав їй можливості передумати і, з силою змахнувши крилами й відштовхнувшись, зіскочив з краю балкона. Вона вчепилася у нього, досить сильно, аж до болю, але він міцно тримав її. Речмішок, перекинутий навскіс через плече, незграбно бився об його стегно.

— Ти взагалі дивишся? — спитав він, перегукуючи вітер і різко й швидко злітаючи все вище й вище у бік сусіднього хмарочоса ЦДР.

— Звісно, що ні, — відповіла вона йому у вухо.

Він хихотнув, але тоді вони вирівнялися і помчали над шпилями ЦДР. Праворуч від них виблискувала звивиста ріка Істрос, а за нею вимальовувався оповитий туманом острівець Кістяного Кварталу. Ліворуч він зміг розгледіти лише міський мур, а за ним — просторі землі за Брамою Янголів. Там не було ні будинків, ні будівель, ні доріг. Лише аеродром. А за Брамою праворуч від них — Торговельною Брамою на М’ясному Ринку — широка бліда смуга Західної Дороги впиралася у кряж пагорбів, усіяних кипарисами.

Приємне, красиве місто — посеред приємної красивої місцевості.

На Панґері міста були не більш ніж загонами, в яких ваніри тримали людей — та їхніх дітей, — якими харчувалися. Не дивно, що люди повстали. Не дивно, що вони шматували ту територію своїми хімічними бомбами та машинами.

На саму згадку про тих дітей у нього мороз пішов поза спиною від люті, і він змусив себе знову подивитися на місто. Центральний Діловий Район відділявся від Старої Площі чіткою розмежувальною лінією Патрульного Проспекту. Сонячне світло відбивалося від білого каменю Храму Богині Місяця і, ніби у дзеркальному відображенні прямо навпроти нього, здавалося, поглиналося чорним купольним Храмом Провидиці — його завтрашнім пунктом призначення.

Але погляд Ганта падав за межі Старої Площі, туди, де у серпанку туману виблискував зеленню район П’яти Троянд. У небо височіли кипариси і пальми, які вигравали магічними іскрами. У Місячному Лісі було більше дубів — і менше магічних викрутасів. Інші райони Гант не роздивлявся. У Асфоделевих Луках не було на що дивитися. Хоча порівняно з людськими районами на Панґері, Асфоделеві Луки здавалися розкішним комплексом.

— Чому ти схотіла жити на Старій Площі? — спитав він через кілька хвилин мовчазного польоту під саму лише пісню вітру.

Брайс досі не підводила очей, і Гант почав плавно знижуватися до ділянки Старої Площі, де була розташована її квартира — всього за квартал від Істрос і за кілька кварталів від Брами Серця. Навіть із такої висоти було видно її будинок з прозорого кварцу, який виблискував, наче крижаний спис, спрямований у сіре небо.

— Це центр міста, — відповіла вона, — чому не там?

— Район П’яти Троянд чистіший.

— І повний фейських павичів, які глумляться з напівкровок, — вона виплюнула останнє слово.

— А Місячний Ліс?

— Територія Сабіни? — Вона хрипко хихотнула і, відхилившись, глянула на Ганта. Її розсип веснянок скривився, коли вона наморщилася. — Чесно кажучи, Стара Площа — чи не єдине безпечне місце для такої, як я. До того ж це близько до роботи, плюс великий вибір ресторанів, концертних залів і музеїв. Узагалі можна звідси не виходити.

— Але ти виходиш — носишся по всьому місту під час своїх ранкових пробіжок. Чому ти так часто змінюєш маршрут?

— Весело — і не набридає.

Обриси будинку Брайс стали чіткіші. На даху, більшу частину якого займало місце для вогнища, кілька шезлонгів і гриль, нікого не було. Гант зробив віраж і, повернувшись, плавно приземлився й обережно поставив Брайс на ноги. Вона якусь мить ще потрималася за нього, а потім, віднайшовши рівновагу, відступила.

Гант поправив сумку і рушив до виходу з даху. Відчинивши двері, за якими була осяяна м’яким першосвітлом сходова клітка, він притримав їх для Брайс.

— Те, що ти сказала тоді Михею, — правда?

Вона потьопала сходами вниз, і її кінський хвостик підстрибував на ходу.

— Звісно, правда. Якого Хела мені з ним вечеряти?

— Він Губернатор Вальбари.

— І що? Те, що я врятувала його життя, не означає, що мені судилося бути його дівчиною. Хай там як, це все одно наче трахатися зі статуєю.

Гант вишкірився.

— Заради справедливості, жінки, які були з ним, кажуть інакше. Скривившись, вона відімкнула двері квартири.

— Як я вже казала, мене це не цікавить.

— Ти впевнена, що це не тому, що ти просто уникаєш…

— Бачиш, у цьому і проблема. Схоже, і ти, і решта світу вважаєте, що я існую виключно для того, щоби знайти такого, як він. Що я не можу щиро бути не зацікавленою у цьому, тому що чого б це мені не хотіти мати великого, сильного чоловіка, який мене захищатиме? Звісно, якщо я гарненька і самотня, то тієї ж миті, коли будь-який могутній ванір виявляє зацікавленість, я обовязково скину трусики. Власне, я навіть не жила, доки він не з’явився — ніколи не мала хорошого сексу, ніколи не почувалася живою…

О боги, він розбудив звіра.

— Це твоя болісна тема, розумієш?

Вона пирхнула.

— І ти з легкістю її порушуєш, розумієш?

Гант схрестив руки на грудях. Вона зробила те саме.

І її ідіотський кінський хвостик, здавалося, теж схрестив руки.

— Отже, — процідив Гант, скидаючи сумку з одягом і зброєю, і та глухо вдарилася об підлогу, — ти підеш завтра зі мною до Провидиці, чи як?

— Е ні, Аталаре, — промуркотіла вона, і її слова пробігли по його шкірі, а її усмішка була втіленням лукавства. Гант приготувався до будь-чого, що б зараз не вилетіло з її рота, хоч раптом і усвідомив, що з нетерпінням цього чекає. — Тобі доведеться розбиратися з нею самому.