Дім Землі та Крові

11

Архангел натиснув бронзову кнопку на дверях галереї рівно через сім хвилин.

Вгамовуючи дихання, Брайс вдесяте оглянула галерею, переконуючись, що все стоїть на своїх місцях, на експонатах немає ні пилинки, а вся контрабанда схована внизу.

У ногах відчувалася втома, старий біль у стегні впивався у кістку, але руки не тремтіли. Брайс підійшла до дверей і розчахнула їх.

Архангел мав розкішний вигляд. Страшенно, непристойно розкішний вигляд.

За ним стояли Гант Аталар та Ісая Тиберіан — майже такі ж прекрасні. Ісая вкотре подарував їй улесливу посмішку, яку, вочевидь, вважав чарівною. А Гант… Його темні очі помічали геть усе.

Брайс схилила голову перед Губернатором і відійшла назад, похитуючись на довбаних підборах, що вгрузали у килим.

— Ласкаво просимо, Ваша Милосте. Проходьте, будь ласка.

Карі очі Михея Домітуса пожирали її. Його сила тиснула їй на шкіру, вириваючи повітря з кімнати, з її легень. Наповнюючи простір переплетінням опівнічних бур, сексу і смерті.

— Припускаю, ваша начальниця приєднається до нас по відеозв'язку, — промовив Архангел, заходячи всередину з яскраво освітленої вулиці.

Хел забирай, його голос — шовк, сталь і древне каміння водночас. Імовірно, він міг змусити будь-кого кінчити, просто нашіптуючи на вухо брудні речі.

Та навіть як не рахувати голосу, неможливо було забути те, ким був Михей, те, що випромінював Губернатор кожним рухом, кожним подихом. Наразі різними територіями Республіки правили десять архангелів, усі вони носили титул Губернатора — і підкорювалися лише астері. Магія звичайного янгола, який вважався могутнім, могла знести будівлю. Сила архангела могла зрівняти з землею цілий мегаполіс. Неможливо було передбачити, звідки бралася ця додаткова сила, що відділяла архангела від янгола — іноді вона переходила з роду в рід, про чистоту крові якого дбали астері. А іноді просто вигулькувала у нічим не помітних родинах.

Брайс поганенько знала життєпис Михея — на уроках історії вона не приділяла належної уваги бубонінню вчителя і замість того, щоб слухати, пускала слину, дивлячись на невиправдано прекрасне обличчя перед нею.

— Міс Роґа чекає нашого дзвінка, — спромоглася сказати вона, стараючись дихати не надто голосно, коли Губернатор ВаЛьбари пройшов повз неї. Одна з його сліпучо-білих пір’їнок торкнулася її голої ключиці. Вона би здригнулася — якби не двоє янголів за його спиною.

Ісая лише кивнув до неї, слідуючи за Михеєм до стільців перед столом.

Однак Гант Аталар затримався. Витримавши погляд Брайс, він глянув на її ключицю. Так, ніби пір’їнка залишила на ній слід. Здалося, що витатуйований терновий вінець на його чолі потемнішав.

Так само і запах сексу, який линув від Архангела, здалося, перетворився на гнилий сморід.

Астері й архангели могли легко знайти інший спосіб приборкати силу Упалих, утім, вони поневолили їх за допомогою відьомських заклять, вплетених у магічні татуювання, набиті на їхніх чолах наче довбані корони. І затаврували татуюванням на зап’ястках: «SPQM».

Senatus Populusque Midgard.

Сенат і народ Мідґарда. Справжнісінька безсоромна брехня. Наче Сенат не був маріонетковим керівним органом. Наче астері, чиї гнилі душі перероджувалися з однієї форми в іншу, не були імператорами й імператрицями, які правили всім і всіма цілу вічність.

Брайс викинула цю думку з голови і захлопнула залізні двері за Гантом, ледве не прибивши його сіре пір’я. Його чорні очі застережливо спалахнули.

Вона посміхнулася до нього, передаючи посмішкою все, що не наважилася сказати вголос про свої почуття щодо цієї засідки: «Я стикалася і з гіршими за тебе, Умбро Мортісе. Зиркай і гарчи скільки влізе».

Гант кліпнув — єдина ознака його здивування, але Брайс вже поверталася до свого стола, намагаючись не шкутильгати через біль, який пронизував її ногу. Вона притягла з бібліотеки третій стілець, від чого біль у нозі посилився.

Вона не наважувалася потерти товстий вигнутий шрам на верхній частині стегна, прихований під білою сукнею.

— Чи можу я щось вам запропонувати, Ваша Милосте? Кави? Чаю? Чогось міцнішого? — Вона вже розставила пляшки з газованою водою на маленьких столиках між стільцями.

Архангел зайняв середній стілець. Брайс ввічливо усміхнулася до нього і його погляд наче накрив її важкою шовковою ковдрою.

— Дякую, не треба, — Брайс глянула на Ганта з Ісаєю, які вмостилися на стільцях обабіч Губернатора. — Їм теж, — промовив Михей.

Що ж, прекрасно. Вона обійшла стіл, сунула руку під стільницю і натиснула мідну кнопку, змолившись милосердній Хтоні, щоб її голос лишався спокійним, хоча в її голові постійно вирувала одна й та сама думка: «Бріґґс не вбивав Даніку, Бріґґс не вбивав Даніку, Бріґгс не вбивав Даніку…»

Дерев’яні панелі на стіні за її спиною розійшлися. Екран, який виявся за ними, блимнув і засвітився. Тоді Брайс взяла зі стола телефон і набрала номер.

Бріґґс був монстром, який планував завдати великої шкоди людям і заслуговував на в’язницю, але — його несправедливо звинуватили у вбивстві.

Убивця Даніки досі був на свободі.

Джесіба відповіла після першого ж гудка.

— Екран готовий?

— Чекаємо на вас, — Брайс ввела коди у свій комп’ютер, намагаючись не звертати уваги на Губернатора, який дивився на неї так, наче вона була стейком, а він… тим, хто їв цей стейк. Стейк, що був досі сирии і стогнав. — Я вас підключаю, — повідомила Брайс.

За мить на екрані з’явилася Джесіба Роґа — і вони обидві поклали слухавки.

Готельний номер за спиною чаклунки був оформлений з панґерською пишністю: панельні білі стіни з позолоченою ліпниною, плюшеві кремові килими, блідо-рожеві шовкові портьєри і дубове ліжко з балдахіном, на якому вистачало місця для неї і двох чоловіків, голоси яких Брайс чула, коли дзвонила хазяйці уперше.

Джесіба відривалася по повній, так само як і гарувала, об'їжджаючи величезну територію у пошуках чергових експонатів для галереї, або відвідуючи різноманітні археологічні розкопки, або підбиваючи клинці до можновладних клієнтів, які володіли цінними витворами мистецтва.

Попри те що на збори у Джесіби було менше десяти хвилин і більшу частину цього часу вона витратила на якісь дуже важливі дзвінки, вона була у бездоганній синій сукні, що спадала вільними складками, крізь спокусливі вирізи якої проглядалося апетитне жіноче тіло, а її вуха і шию прикрашали річкові перли. Її коротко підстрижене попелясте волосся — коротше з боків і довше на маківці — сяяло у світлі золотих ламп першосвітла. Така собі елегантна недбалість. А її обличчя…

Її обличчя було юним і мудрим водночас, а вираз на ньому — лагідним, утім, небезпечним. Її світло-сірі очі виблискували магією — спокусливою і смертоносною.

Брайс так і не наважувалася спитати Джесібу, чому вона багато століть тому дезертирувала з клану відьом, чому приєдналася до Дому Полум’я і Тіні та його правителя, Підземного Короля, — і які його накази виконувала. Тепер вона називала себе чаклункою. У жодному разі не відьмою.

— Добрий ранок, Михею, — м’яко промовила Джесіба. Приємний, роззброювальний голос, порівняно з голосами інших представників Дому Полум’я і Тіні — рипучим хрипом женців і вкрадливим тембром вампірів.

— Джесібо, — промуркотів Михей.

Джесіба легко усміхнулася до нього, ніби вже тисячу разів чула подібне муркотіння від тисячі інших чоловіків.

— Рада бачити ваше чарівне обличчя, однак хотіла би знати, чому ви скликали цю зустріч. Хіба що справа Даніки була лише приводом поговорити з красунею Брайс.

Справа Даніки. Брайс зберігала невимушений вираз обличчя, відчуваючи, що за нею уважно спостерігає Гант. Наче він міг почути, як калатає її серце, міг відчути запах її спітнілих долонь.

Але у відповідь вона лише кинула на нього знуджений погляд.

Михей відкинувся на спинку стільця, схрестивши довгі ноги, і, навіть не глянувши на Брайс, сказав:

— Хоча ваша помічниця справді спокуслива, ми маємо обговорити важливі справи.

Брайс проігнорувала відверті нотки вседозволеності у голосі Михея і його чуттєвий тембр. «Спокуслива» — наче вона якийсь десерт на тарілці. Вона звикла до цього, але… ох уже ці кляті ванірські чоловіки.

Джесіба з витонченою елегантністю махнула рукою, аби Михей продовжував, і її сріблясті нігті блиснули у світлі готельної лампи.

— Припускаю, мої тріарії вже повідомили міс Квінлан про вчорашнє вбивство, — плавно промовив Михей, — деталі якого повністю збігаються з убивством Даніки Фендир і Зграї Дияволів, вчиненого два роки тому.

Брайс лишалася нерухомою, не дозволяючи собі відчувати. Вона непомітно вдихнула заспокійливі м’ятні пари з розпилювача біля неї.

Михей вів далі:

— Чого вони не сказали, то це того, що між цими вбивствами є й інший зв’язок.

Янголи, які сиділи обабіч Губернатора, майже невідчутно напружилися. Було очевидно, що вони теж уперше про це чули.

— Справді? — спитала Джесіба. — І я маю заплатити за цю інформацію?

Повітря галереї затріскотіло від колосальної холодної сили, але обличчя Архангела лишилося непроникливим.

— Я ділюся цією інформацією для того, щоб ми могли об’єднати зусилля.

Джесіба театрально звела світлу брову.

— Щоби що?

— Щоби Брайс Квінлан знайшла справжнього вбивцю, певна річ, — відповів Михей.