Дім Землі та Крові

95

Коли Брайс із Гантом вийшли з ліфта, Сирінкс чекав їх у відчинених дверях квартири і стурбовано скавчав. Брайс оглянула коридор, а тоді подивилася на химеру.

— Я наче зачиняла двері… — почала вона, через що Гант із розумінням хихотнув, але Сирінкс уже кинувся до неї.

— Я пізніше розповім про його здібності, — пробурмотів Гант, поки Брайс заганяла Сирінкса, що істерично стрибав, до квартири. Опинившись усередині, вона опустилася навколішки перед химерою і обійняла тваринку.

Їхній з Гантом тріумф тривав недовго. Через якихось дві хвилини Стара Площа наповнилася голосінням містян, які, вийшовши з укриттів, виявили, що їхніх близьких уже не врятувати.

Ріг, набитий на її спині, прекрасно впорався зі своєю задачею. Усі портали у Брамах були закриті. А її першосвітло — яке лилося крізь Брами міста — зцілило усе: людей, будівлі й весь навколишній світ.

Утім, воно не змогло зробити неможливе. Не змогло воскресити мертвих.

А їх було багато: вулиці міста були завалені тілами, більшість яких були пошматовані.

Брайс міцніше обійняла Сирінкса.

— Усе гаразд, — шепотіла вона, дозволяючи химері облизувати їй обличчя.

Але нічого не було гаразд. Навіть і близько. Те, що сталося, те, що вона зробила і що відкрила світові, Ріг у її тілі, безліч загиблих, мертва Лехаба і зустріч із Данікою, Данікою, Данікою…

Її шепіт перейшов у важке дихання, а тоді у судомні схлипи. Гант, який стояв позаду і ніби чекав на це, підхопив її із Сирінксом на руки.

Він заніс її до її спальні і посадив на край ліжка, продовжуючи обіймати її і Сирінкса, який видерся з рук Брайс і лизав обличчя і йому.

Його рука ковзнула у її волосся, пальці переплелися з її пасмами, і Брайс, притулившись до нього, вдихнула його силу, його знайомий запах, дивуючись, як їм узагалі вдалося вибратися живими і повернутися додому…

Вона глянула на його зап’ясток. Німб зник з його чола, але рабське татуювання залишилося.

Гант це помітив і тихо промовив:

— Я вбив Сандріель.

Його погляд був спокійний — ясний. Зосереджений тільки на ній.

— Я вбила Михея, — прошепотіла вона.

— Знаю, — кутик його рота вигнувся вгору. — Нагадай мені ніколи тебе не злити.

— Це не смішно.

— Знаю, що не смішно, — його пальці невимушено й лагідно перебирали її волосся. — Я ледве витримав це видовище.

А Брайс ледве витримувала спогади про це.

— Як тобі вдалося її вбити? І позбутися татуювання?

— Довга історія, — відповів він. — Я радше вислухаю твою розповідь.

— Ти перший.

— Е ні. Я хочу почути, як ти приховувала той факт, що всередині тебе — зірка, — сказав він і опустив погляд на її груди, ніби бачив, як вона мерехтить у неї під шкірою. Але коли він запитально звів брови, то побачив, що Брайс дивиться туди ж.

— Ну, — зітхнула вона, — це з’явилося недавно.

І дійсно, у глибині V-подібного вирізу її футболки виднілася біля пляма — восьмикутна зірка — викарбувана між її грудьми.

Гант усміхнувся.

— Мені подобається.

Якійсь маленькій частині її теж подобалося, але вона сказала:

— Ти ж знаєш, що це лише світло Зоренароджених — не справжня магічна сила.

— Ага, от тільки тепер у тебе є і магія, — він ущипнув її за бік. — І чимало, наскільки я можу відчувати. Плюс цей довбаний Ріг… — Для акценту він провів рукою по її спині.

Брайс закотила очі.

— Як скажеш.

Але його обличчя посерйознішало.

— Тобі доведеться навчитися контролювати цю силу.

— Ми щойно врятували місто, а ти вже говориш мені повертатися до роботи?

Він хихотнув.

— Старі звички, Брайс.

Їхні погляди знову зустрілися, і вона глянула на його губи, такі близькі, такі ідеальні. На його очі, які пильно вдивлялися у її власні.

Усе це було недаремно. Вона в це вірила. Усе сталося заради цього — заради нього.

І хоча стежка, на яку її штовхнули, була препаскудною і провела її темними залами горя та відчаю… Зараз перед нею було світло. Істинне світло. До якого вона мчала під час Підйому.

І вона хотіла, щоб це світло поцілувало її. Негайно.

Хотіла поцілувати його у відповідь і наказати Сирінксу якийсь час почекати у своєму вольєрі.

Темні очі Ганта зробилися майже дикими. Ніби він прочитав ці думки на її обличчі, відчув їх у її запаху.

— У нас лишилися деякі незакінчені справи, Квінлан, — хрипко промовив він і кинув на Сирінкса погляд, від якого химера зістрибнула з ліжка і потрюхикала у коридор, виляючи лев’ячим хвостиком і ніби кажучи: «Якраз вчасно».

Знову глянувши на Ганта, Брайс побачила, що він пильно дивиться на її губи. І раптом гостро усвідомила, що вона сидить у нього на колінах. На ліжку. Судячи з твердого горбика, який почав впинатися їй у сідниці, вона зрозуміла, що Гант теж це усвідомив.

Але вони лише мовчки продовжували дивитися одне на одного.

Тож Брайс злегка потерлася об його ерекцію, через що він засичав, і вона пирхнула зі сміху.

— Одного мого томного погляду достатньо, щоб ти — як ти там казав мені? Закипів, як той чайник?

Його рука знову поповзла по її спині, повільно й зосереджено.

— Я вже давно закипаю від тебе.

Його рука зупинилася на її талії, а великий палець почав ніжно погладжувати її ребра. З кожним щемливим рухом між її ногами розливалися млосні відчуття.

Гант повільно усміхнувся, ніби прекрасно це усвідомлюючи, а потім нахилився і поцілував її підборіддя.

— Ти готова? — промовив він проти її розчервонілої шкіри.

— О так, — видихнула вона. А коли він поцілував її під вухом, змусивши вигнути спину, сказала: — Пригадую, ти обіцяв трахати мене, поки я не забуду своє ім’я.

Він поворухнув стегнами, впинаючись у неї своїм членом і обпікаючи навіть крізь одяг.

— Якщо ти цього хочеш, крихітко, то так і буде.

О боги. Їй перехопило дихання. Вона думала лише про його губи, які блукали її шиєю, його руки і цей солідний, прекрасний член, який впинався у неї. Вона хотіла, щоб він опинився усередині неї. Негайно. Хотіла відчути Ганта, відчути його тепло і силу навколо себе. Усередині себе.

Брайс розвернулася до Ганта обличчям і осідлала його. Вона з задоволенням помітила, що його дихання було таке ж рване, як і її. Його руки тримали її за талію, а великі пальці все гладили і гладили, ніби він був двигуном, який чекав її команди, щоби з ревом запуститися.

Брайс нахилилася і легко поцілувала його в губи. Один раз. Другий.

Гант затремтів, щосили стримуючись і дозволяючи їй досліджувати його рот.

Але Брайс відхилилася, піймавши його затуманений, розпалений погляд. Слова, які вона хотіла сказати, застрягли їй у горлі, тож вона сподівалася, що він і так усе зрозуміє, і поцілувала його тепер уже чисте чоло. Провела щільну лінію легких, ковзних поцілунків по тому місцю, де раніше було татуювання.

Тремтлива рука Ганта поповзла з її талії вгору і зупинилася над її серцем, що нестримно калатало.

Брайс важко ковтнула, здивовано помітивши, що їй запекло в очах. І що імлисті очі Ганта також блищать. Їм вдалося, вони вибралися. Разом.

Гант нахилився вперед, тягнучись до неї губами. Брайс подалася йому назустріч, обвивши руками його шию і зануривши пальці у його густе, шовковисте волосся.

У квартирі пролунав пронизливий дзвінок телефона.

Вона могла проігнорувати його, проігнорувати весь світ…

«Дзвінок з… Дому».

Важко дихаючи, Брайс відсторонилася.

— Ти відповіси? — глибоким гортанним голосом спитав Гант.

Так. Ні. Можливо.

«Дзвінок з… Дому».

— Вона дзвонитиме, доки я не візьму слухавку, — пробурмотіла Брайс.

Вона злізла з колін Ганта і стала на занімілі ноги. Його пальці затрималися на її спині. Вона намагалася не думати про те, що обіцяв їй цей дотик, наче він так само неохоче відпускав її, як і вона його.

Брайс побігла до вітальні і встигла взяти слухавку, перш ніж увімкнувся автовідповідач.

— Брайс? — Її мати плакала. Цього було достатньо, щоб залишки збудження немов змило крижаною водою. — Брайс?

Вона видихнула, повернулася до спальні й винувато глянула на Ганта, який, зрозумівши, махнув рукою і відкинувся на ліжку, шелестячи крилами.

— Привіт, мамо.

Від материних схлипів вона сама могла розридатися, тож Брайс рушила до ванної кімнати. Вона була бруднюща — рожеві кросівки стали майже чорні, легінси були порвані й закривавлені, а футболка висіла клаптями. Вочевидь, до одягу першосвітло не дійшло.

— Усе гаразд? Ти в безпеці?

— Усе добре, — відповіла Брайс, відкривши холодну воду, і роздяглася. — У мене все добре.

— Що це шумить?

— Душ.

— Ти врятувала місто, здійснила Занурення і не спроможна повноцінно приділити мені увагу?

Брайс усміхнулася і, ввімкнувши гучний зв’язок, поклала телефон на раковину.

— І багато тобі відомо?

Ставши під душ, вона засичала від крижаних струменів, але вони остудили залишковий жар між ногами і п’янке бажання, що затьмарювало її розум.

— Твій біологічний батько наказав Деклану Еммету зателефонувати мені й усе розповісти. Гадаю, цей покидьок нарешті зрозумів, що він переді мною в боргу.

Брайс нарешті відкрила гарячу воду і намилила голову.

— Він дуже злий?

— Розлючений, — вона додала: — Ще й ЗМІ оприлюднили історію про… про те, хто твій батько, — Брайс почула, як мати скрипнула зубами. — Вони знають, скільки магічної сили ти отримала. Стільки ж, скільки й у нього, Брайс. Більше, ніж у нього. Це серйозна справа.

Брайс намагалася не накручувати себе думками про те, ким зробила її ця сила. Вона залишила це на потім. Змивши шампунь з волосся, вона потягнулася до кондиціонера.

— Знаю.

— Що ти збираєшся з цим робити?

— Відкрию мережу ресторанів пляжної тематики.

— Не варто було сподіватися, що здобувши таку силу, ти почнеш гідно поводитися.

Брайс показала матері язика, хоч вона цього й не бачила, і вичавила трохи кондиціонера на долоню.

— Послухай, ми можемо відкласти всю цю дискусію про могутню силу і важкий тягар до завтра?

— Так, от тільки «завтра» у твоєму лексиконі означає «ніколи», — її мати зітхнула. — Ти закрила ті портали, Брайс. І я навіть не можу говорити про те, що Даніка зробила для тебе, без… — Її голос надірвався. — Про це ми теж можемо поговорити завтра.

Брайс змила кондиціонер і раптом зрозуміла, що її мати не знає — про Михея. Про те, що вона з ним зробила. Чи про те, що Михей зробив із Данікою.

Ембер продовжувала говорити, і Брайс усе слухала, поки страх розростався у ній, мов плющ, розповзаючись по венах, обвиваючи її кістки і міцно їх стискаючи.

Гант також швидко прийняв крижаний душ і перевдягнувся. Вода у душовій Брайс уже не шуміла, і він, злегка усміхаючись сам до себе, слухав її розмову з матір’ю.

— Так, Гант тут, — її слова пролітали коридором і вітальнею до його кімнати. — Ні, мамо. Ні я, ні він, — грюкнула шухляда. — Це тебе не стосується, і будь ласка, більше ніколи мене про таке не питай.

Гант прекрасно розумів, про що Ембер спитала доньку. І, звісно ж, саме це він і збирався зробити з Брайс перед її дзвінком.

Йому було байдуже, що на них дивилося усе місто: він хотів поцілувати її, коли світло її сили згасло, коли, опустивши крила і тримаючи її в обіймах, він побачив її погляд. Вона дивилася на нього так, наче він був для неї важливий. Наче він — усе, що їй було потрібно. Крапка.

Ніхто ніколи на нього так не дивився.

І коли вони повернулися додому, коли вона сиділа у нього на колінах, коли він побачив, як зашарілися її щоки, коли вона поглянула на його губи, він був готовий перетнути останню межу. Присвятити цьому заняттю весь день і ніч.

Враховуючи, що її першосвітло зцілило його, він однозначно був готовий до сексу. Він хотів цього — хотів її.

Брайс застогнала.

— Мамо, ти збоченка. Ти це знаєш? — Вона загарчала: — Ну, якщо тобі так цікаво, то навіщо дзвониш мені? Ти не подумала, що я можу бути зайнята?

Гант усміхнувся, і від зухвалості у її тоні його член знову затвердів. Він міг цілий день слухати цей єхидний голосок. Цікаво, як вона заспіває, коли він знову її роздягне. Коли змусить її стогнати.

Першого разу вона кінчила від його пальців. Цього разу… Цього разу в нього були свої плани — усіма іншими способами довести її до оргазму і змусити її видати той прекрасний задиханий звук.

Залишивши Брайс розбиратися з матір’ю і наказавши своєму члену заспокоїтися, Гант дістав із шухляди зі своєю нижньою білизною одноразовий телефон і набрав один із небагатьох номерів, які він запам’ятав, — Ісаю.

— Дякувати довбаним богам, — промовив Ісая, почувши голос Ганта.

Гант усміхнувся полегшенню у голосі янгола, не характерному для нього.

— Що там у тебе відбувається?

— У мене? — Ісая розсміявся. — Це у тебе що відбувається?

Багато чого.

— Ти у Коміціумі?

— Так, і тут справжня божевільня. Я тільки зрозумів, що тепер я тут за головного.

Оскільки від Михея залишилася купка попелу в пилососі, а Сандріель була в ненабагато кращому стані, Ісая, як Командир 33-го Легіону, справді був за старшого.

— Вітаю з підвищенням, старий.

— Теж мені радість. Я не Архангел. І ці придурки це знають, — Ісая гаркнув до когось на задньому плані: — То викличте обслугу, щоб прибрали, — він зітхнув.

— Що сталося з астерійськими недоумками, які обстрілювали місто ракетами? — спитав Гант. — Він уже подумував, чи не полетіти туди і не випустити свої блискавки по довбаних танках.

— Відступили. Уже зникли, — похмурий тон Ісаї сказав Ганту, що він теж був не проти відплатити старим добрим способом.

— Наомі? — спитав Гант, приготувавшись до найгіршого.

— Жива.

Гант подумки підніс молитву Хтоні, дякуючи за цю милість. Потім Ісая сказав:

— Послухай, я розумію, що ти виснажений, але чи не міг би ти прилетіти сюди? Допомогти мені розібратися з цим лайном? Ці міряння причандаллями швидко закінчаться, коли вони побачать, що ми керуємо вдвох.

Гант намагався реагувати спокійно, придушивши досаду. Схоже, їхнім голим забавкам із Брайс доведеться зачекати.

Тому що рабське татуювання на його зап’ястку означало, що він досі мав коритися Республіці, досі належав комусь, а не собі. Список його можливих варіантів був такий собі. Йому пощастить, якщо він залишиться у Місяцеграді у власності того, хто посяде місце Михея і, можливо, у рідкісні вільні хвилини бачитиметься з Брайс. Якщо його взагалі випускатимуть з Коміціуму.

Прокляття, якщо його взагалі залишать у живих після того, що він зробив із Сандірель.

У нього затремтіли руки. Від збудження не лишилося й сліду.

Але він слухняно почав перевдягатися і потягнув футболку через голову. Він знайде спосіб лишитися в живих — спосіб повернутися до життя з Квінлан, яким він тільки-но почав насолоджуватися. Не стримавшись, він глянув на свій зап’ясток.

І вражено закліпав.

Брайс саме прощалася зі своєю збоченою матір’ю, коли телефон сповістив про дзвінок на другій лінії. Номер був невідомий, що означало, що це могла бути Джесіба, тож Брайс запевнила Ембер, що вони поговорять завтра, і переключилася:

— Слухаю.

— Отак ви вітаєте всіх, хто вам дзвонить, Брайс Квінлан? — спитав молодий чоловічий голос.

Вона знала цей голос. Знала худорлявого юнака, якому він належав, за підлітковою зовнішністю якого приховувалося древнє чудовисько — астері. Вона так часто бачила і чула його по телевізору, що загубила лік.

— Вітаю, Ваша Сяйносте, — прошепотіла вона.