Син Нептуна

L Персі

Вони були, безсумнівно, найбільш чудернацьким підкріпленням в історії римського війська. Хейзел їхала верхи на Аріоні, який відновив достатньо сил, щоб нести одну людину на швидкості звичайного коня. Хоча весь шлях їм довелось слухати, як він лається та скаржиться на біль у копитах.

Френк перетворився на білоголового орла — що Персі досі вважав нечуваною несправедливістю — і ширяв над ними. Тайсон біг униз по схилу, розмахуючи палицею і волаючи:

— Лихі поні-люди! Бу-у!

Тоді як Елла пурхала навколо нього і цитувала відомості з «Довідника дідуся фермера».

Щодо Персі, то він їхав на битву верхи на Місіс О’Лірі. За ним тягнулась колісниця, набита імперським золотом, що брязкотіло і дзенькотіло. Штандарт із золотим орлом Дванадцятого легіону здіймався над його головою.

Обігнувши західні кордони табору, вони перетнули найпівнічніший міст через Малий Тибр і ринули в битву, що вирувала на Марсовому полі. Орда циклопів неспинно обрушувалась на таборян П’ятої когорти, які намагались тримати щити зімкнутими тільки для того, щоб не померти.

Побачивши, що вони в біді, Персі відчув палке бажання їх захистити. Ці хлопці прийняли його до себе. Вони — його родина.

Він крикнув «За П’яту!» і влетів у найближчого циклопа. Останнім, що побачило бідне чудовисько, були зуби Місіс О’Лірі.

Після того як циклоп розсипався, — і, дякувати Смерті, залишився таким, — Персі зіскочив з пекельного пса і став несамовито прорубувати собі шлях крізь ворожі ряди.

Тайсон кинувся в напад на очільницю циклопів, Мамцю Гаскет, кольчужна сукня якої була заплямована багном і прикрашена зламаними списами.

Вона роззявила рота, витріщила очі на Тайсона і почала було:

— Хто?

Тайсон стукнув її по голові з такою силою, що вона закрутилась навколо власної осі і приземлилась на м’яке місце.

— Погана циклопиня! — заревів він. — Генерал Тайсон говорить: ГЕТЬ!

Він стукнув її знову, і Мамця Гаскет розсипалась на пил.

Тим часом Хейзел носилась на Аріоні, розрубуючи спатою одного циклопа за одним, а Френк осліплював ворогів своїми кігтями.

Коли всі циклопи в межах п’ятдесяти ярдів перетворилися на попіл, Френк приземлився перед своєю когортою і набув людської форми. Знак центуріона і «Мурована корона» заблищали на його зимовій куртці.

— П’ята когорта! — крикнув він. — Я приніс зброю з імперського золота! Вона тут!

Таборяни оговтались від шоку і юрбою побігли до колісниці. Персі почав швидко роздавати зброю та обладунки.

— Вперед, вперед! — підганяв усіх Дакота, вищиряючись, наче божевільний, і потягуючи червоний «Кул-Ейд» з фляжки. — Нашим товаришам потрібна допомога!

Незабаром П’яту когорту спорядили новою зброєю, щитами і шоломами. Важко було сказати, що всі вони виглядали як добрані. Ба більше, кожний виглядав так, наче повернувся з розпродажу у царя Мідаса. І все ж вони раптом стали найсильнішою когортою в таборі.

— За орлом! — наказав Френк. — У бій!

Легіонери відповіли схвальним окликом. Персі з Місіс О’Лірі кинулись уперед, і вся когорта помчала за ними — сорок надзвичайно блискучих золотих воїнів, які жадали битви.

Вони обрушились на юрбу диких кентаврів, що нападала на Третю когорту. Коли таборяни Третьої побачили штандарт з орлом, то несамовито заволали і, наче з оновленими силами, продовжили бій.

Кентаври були приречені. Дві когорти здавили їх, наче лещата. Незабаром від чудовиськ не залишилось нічого, крім купок пилу та розмаїття копит та рогів. Персі сподівався, що Хірон йому це пробачить, хоч ці кентаври і не мали нічого спільного із запальними поні, яких він знав. Вони були якоїсь іншої породи. Їх треба було перемогти.

— Стрій! — крикнули центуріони. У легіонерів спрацювали військові навички, і дві когорти з’єднались в один стрій. Зімкнувши щити, вони помарширували на земленароджених.

— Пілуми! — крикнув Френк.

Сотні списів здійнялись над строєм. І за Френковою командою «Вогонь!» полетіли в повітря і смертоносним валом пронизали шестируких чудовиськ.

У підніжжя акведука Перша і Друга когорти намагались оточити Полібота, але зазнавали нищівної поразки. Залишки земленароджених безупинно обстрілювали їх камінням і брудом. Злакові духи карпої — ті страхітливі зубаті купідончики, — носячись між високої трави, навмання хапали таборян і витягали зі строю. Сам велетень скидав з волосся василісків. Щоразу, коли один такий падав на землю, римляни у паніці кидались навтіки. Судячи з роз’їдених щитів та плюмажів, що димились на шоломах, вони вже дізнались і про отруту, і про вогонь василісків.

Рейна кружляла над велетнем і кидалась на нього зі списом щоразу, коли той звертав увагу на військо під своїми ногами. Її пурпуровий плащ тріпотів на вітру. Золоті обладунки сяяли. Полібот розмахував тризубцем та сіткою, але Скіпіо майже не поступався у спритності Аріону.

А потім Рейна помітила П’яту когорту, яка з орлом марширувала на допомогу. Вона була такою ошелешеною, що велетень ледве не збив її на землю, — на щастя, Скіпіо встиг ухилитись. Рейна зустрілась очима з Персі й усміхнулася до нього.

— Римляни! — Її голос залунав над полем битви. — Збирайся під орлом!

Напівбоги і чудовиська, усі як один, повернулись і витріщили очі на Персі, який мчав уперед на пекельному псі.

— Що? — заревів Полібот. — Що таке?

Персі відчув, як струмінь сили ринув крізь жезл штандарта у його тіло. Він здійняв орла і крикнув:

— Дванадцятий легіон Фулміната!

Грім струсив долину. Орел випустив сліпучий спалах світла. Тисячі блискавок-щупальців вирвались із золотих крил. Вони простягнулись перед Персі, наче гілля величезного смертоносного дерева, і почали пронизувати чудовиськ, перестрибуючи з одного на іншого, але оминаючи римські війська.

Коли блискавка згасла, Перша і Друга когорти опинились перед одним здивованим велетнем і кількома сотнями купок попелу. Центральна частина ворожого війська канула в небуття.

Вираз обличчя Октавіана був безцінним. Центуріон витріщився на Персі з потрясінням, а потім обуренням. Та коли його власна когорта здійняла радісні крики, йому не залишалось нічого, окрім як приєднатись до них: «Слава Риму! Слава Риму!»

Полібот стурбовано позадкував, але Персі розумів, що битва не завершена.

Четверту когорту досі оточували циклопи. Навіть Ганнібал уже ледве відбивався від чудовиськ. Чорна кевларова броня порвалась, і від напису залишилося тільки «он».

Ветеранів і ларів на східному фланзі відтискали до міста. Циклопська штурмова вежа продовжувала шпурляти вибухові зелені кулі на вулиці Рима. Горгони здихались велетенських орлів і тепер вільно літали над вцілілими кентаврами та земленародженими, закликаючи тих тримати стрій.

— Не здавати позицій! — волала Стено. — У мене є безкоштовні зразки!

Полібот заревів. Дюжина свіжих василісків випали з його волосся і забарвили траву в отруйно-жовтий колір.

— Гадаєш, це щось змінює, Персі Джексоне? Мене не знищити! Підходь, сину Нептуна. Я розтрощу тебе!

Персі спішився і простягнув штандарт Дакоті.

— Ти старший центуріон когорти. Подбай про нього.

Дакота закліпав очима, а потім гордо випрямився. Він облишив свій «Кул-Ейд» і взяв орла.

— Я носитиму його з честю.

— Френку, Хейзел, Тайсоне, — промовив Персі, — допоможіть Четвертій. Мені треба вбити велетня.

Він здійняв Анаклузмос, але перш ніж устиг ступити крок, над північними пагорбами залунали сурми. Ще одна армія з’явилась на гребні — сотні воїнів у чорно-сірій камуфляжній уніформі, озброєні списами та щитами. Поміж їхніх рядів їхали бойові автонавантажувачі — їхні загострені вили відблискували у вечірній заграві, а у заряджених арбалетах палали стріли.

— Амазонки, — промовив Френк. — Чудово.

Полібот розсміявся.

— Бачиш? Наше підкріплення прибуло! Сьогодні Рим паде!

Амазонки опустили списи й ринули вниз по схилу. Автонавантажувачі понеслись у бій. Велетнева армія радісно галасувала, поки амазонки не змінили напрямок і рушили прямо на неторканий східний фланг чудовиськ.

— Уперед, амазонки! — На найбільшому автонавантажувачі стояла дівчина, схожа на Рейну, тільки старша, у чорній бойовій броні з блискучим золотим поясом.

— Цариця Гілла! — промовила Хейзел. — Вона вижила!

Амазонська цариця закричала:

— На допомогу моїй сестрі! Знищити чудовиськ!

— Знищити! — бойовий клич її воїнів прокотився долиною.

Рейна підлетіла на пегасі до Персі. Її очі світились. А на обличчі було написано: «Просто зараз задушила би тебе в обіймах».

— Римляни! У наступ! — крикнула вона.

Битва перетворилась на цілковитий хаос. Амазонки і римляни насувались на ворога, наче сама Брама Смерті.

Але у Персі була своя ціль. Він вказав пальцем на велетня.

— Ти. І я. До кінця.

* * *

Вони зустрілись біля акведука, який дивним чином поки що безпечно переживав битву. Полібот це виправив. Він змахнув тризубцем і розбив найближчу цегляну арку, вивільнивши водоспад.

— Ну що ж, валяй, сину Нептуна! — з насмішкою промовив Полібот. — Покажи свою силу! Вода кориться твоїй волі? Зцілює тебе? Але я народжений протистояти Нептунові.

Велетень простяг руку під воду. Пройшовши крізь пальці, потік став темно-зеленим. Полібот кинув воду в Персі, який інстинктивно відкинув її силою думки. Рідина хлюпнулась на землю перед ним. З огидним шипінням трава на ній зів’яла і задимилась.

— Мій дотик перетворює воду на отруту, — промовив Полібот. — Нумо подивимось, що вона зробить із твоєю кров’ю!

Він жбурнув сітку на Персі, але той відкотився геть і спрямував водоспад велетню в обличчя. Поки Полібот нічого не бачив, Персі напав. Він встромив Анаклузмос у велетнів живіт, а потім висмикнув його і відстрибнув геть, залишивши чудовисько ревіти від болю.

Такий удар розкришив би будь-якого меншого чудовиська на пил, але Полібот тільки похитнувся і поглянув на золотий іхор, що тік з його рани. Поріз уже починав затягуватись.

— Гарна спроба, напівбоже, — проричав він...— Але я все одно тебе розтрощу.

— Спочатку спіймай.

Персі повернувся і помчав до міста.

— Що? — з недовірою закричав велетень. — Ти тікаєш, боягузе? Стій на місці й помри!

Персі не мав наміру робити щось із-поміж запропонованого. Він розумів, що не може вбити Полібота самотужки. Але у нього був план.

Він минув Місіс. О’Лірі, у роті якої звивалась горгона. Собака із. цікавістю поглянув на нього.

— Усе гаразд! — прокричав Персі й побіг далі. Велетень слідував за ним і кричав щось про «криваву розправу».

Персі перестрибнув скорпіона, що палав, і ледь встигнув ухилитися від циклопа, якого жбурнув Ганнібал. Краєм ока він побачив Тайсона, який забивав у землю земленародженого, наче цвях у дошку. Елла пурхала навколо нього, ухиляючись від снарядів та вигукуючи поради:

— Пах. Пах у земленароджених вразливий.

БАЦ!

— Чудово. Так. Тайсон знайшов його пах.

— Персі потрібна допомога? — вигукнув Тайсон.

— Ні, все добре!

— Помри! — заволав Полібот, швидко наближаючись. Персі не припиняв бігти.

Удалечині Хейзел з Аріоном галопом скакали по полю битви, рубаючи кентаврів і карпоїв. Один зі злакових духів заволав: «Пшениця! Я дам тобі пшениці!», але Аріон копитами перетворив його на купу сухого сніданку. Цариця Гілла і Рейна об’єднали війська та носились разом: одна — на своєму автонавантажувачі, друга — на пегасі, розкидаючи тіньових воїнів. Френк перетворився на слона і розчавлював циклопів, а Дакота високо здіймав золотого орла, пронизуючи блискавкою кожне чудовисько, яке наважувалось кинути виклик П’ятій когорті.

Усе це було чудово, але Персі потребував іншої допомоги. Допомоги бога.

Він озирнувся і побачив, що велетень майже його наздогнав. Щоб виграти собі трохи часу, Персі присів за однією з колон акведука. Велетень змахнув тризубцем. Коли колона тріснула, Персі змусив вивільнену воду скерувати обвал, і скинув тонни цегли на велетневу голову.

Персі помчався до кордонів міста.

— Терміне! — заволав він.

Найближча статуя бога була за шість футів попереду. Кам’яні очі розплющилися, щойно Персі опинився поряд.

— Неприпустимо! — поскаржився Термін. — Будівлі горять! Загарбники! Вижени їх геть, Персі Джексоне!

— Я намагаюсь, — промовив він. — Але у мене тут велетень, Полібот.

— Так, я знаю! Стривай... одну мить. — Термін із зосередженим виглядом заплющив очі. Зелене палаюче ядро пронеслось над їхніми головами і раптом розчинилось у повітрі.

— Я не можу зупиняти всі снаряди, — поскаржився Термін. — Хіба так важко бути вихованим і нападати повільніше? Я тут єдиний бог.

— Допоможіть мені вбити велетня — і все це скінчиться. Бог і напівбог пліч-о-пліч — це єдиний спосіб його перемогти.

Термін фиркнув.

— Я охороняю кордони. Я не вбиваю велетнів. У моїй посадовій інструкції нема такого.

— Терміне, будь ласка!

Персі ступив ще один крок уперед — і бог обурено зарепетував:

— Ані руш, юначе! Жодної зброї за межею!

— Але ми під осадою!

— Байдуже! Правила є правила. Коли люди не дотримують правил, я дуже-дуже гніваюсь.

Персі усміхнувся.

— Притримайте цю думку.

Він помчався назад до велетня.

— Агов, страховисько!

— Pap! — Полібот вирвався з-під уламків акведука. Вода досі лилась на нього, обертаючись на отруту і утворюючи паруюче болото навколо його ніг.

— Ти... ти помреш повільно, — пообіцяв велетень. Він підняв тризубець, з якого тепер крапала зелена отрута.

Битва навколо них сходила нанівець. Легіонери позбавлялись останніх чудовиськ і починали згуртовуватися, оточуючи велетня.

— Ти будеш моїм в’язнем, Персі Джексоне, — заричав Полібот. — Я катуватиму тебе на морському дні. Щодня вода зцілюватиме тебе, і щодня я ще більше наближатиму тебе до смерті.

— Чудова пропозиція, — відповів Персі. — Але я, мабуть, краще просто тебе вб’ю.

Полібот люто заревів. Він потряс головою, і з волосся полетіли василіски.

— Назад! — крикнув Френк.

Знову почався хаос. Хейзел пришпорила Аріона і встала між василісками та таборянами. Френк перетворився — стиснувся у щось витягнуте і пухнасте... горностай? Персі подумав, що Френк втратив здоровий глузд, але коли друг кинувся на василісків, ті злякались так, наче дідька побачили. Вони відповзли геть, а Френк кинувся навздогін.

Полібот спрямував тризубець уперед і помчав на Персі. Щойно він дістався Померійської межі, Персі відстрибнув убік, наче тореадор. Велетень перелетів через кордон міста.

— НУ ВСЕ! — крикнув Термін. — ЦЕ ПРОТИ ПРАВИЛ!

Полібот нахмурився, вочевидь спантеличений, тим, що його сварить статуя.

— Що ти таке? — заревів він. — Замовкни!

Він перекинув статую і знову повернувся до Персі.

— Тепер ти мене РОЗЛЮТИВ! — заволав Термін. — Я тебе задавлю! Відчуваєш? Це мої руки стискають твою шию, громило. Ходи-но сюди! Я так тебе лусну головою...

— Годі! — Велетень наступив на статую і розламав Терміна на три частини: п’єдестал, тіло, голова.

— Та ЯК ТИ ПОСМІВ! — крикнув Термін. — Персі Джексоне, ти вибив собі угоду! Гайда вб’ємо цього вискочку.

Велетень так нестримно розреготався, що помітив напад Персі, тільки коли було вже запізно. Персі стрибнув на велетневе коліно, відштовхнувся і встромив Анаклузмос просто в один з металевих ротів на Поліботовому нагруднику, зануривши небесну бронзу в його груди аж до самої рукоятки. Велетень хитнувся назад, перечепився об Термінів п’єдестал і грюкнувся на землю.

Поки він намагався підвестись і тягнувся до меча у своїх грудях, Персі підняв голову статуї.

— Ти ніколи не переможеш! — застогнав велетень. — Ти не здатен вбити мене самотужки.

— Не самотужки. — Персі здійняв кам’яну голову над велетневим обличчям. — Хочу тебе познайомити з моїм другом Терміном. Він бог!

Занадто пізно промайнули усвідомлення і страх у велетневих очах. Персі щодуху обрушив божу голову на Поліботів ніс, і велетень розвалився на паруючу купу морських водоростей, лускату шкіру та отруйну багнюку.

Цілковито виснажений Персі похитнувся.

— Га! — промовила Термінова голова. — Це навчить його дотримувати римських правил!

Якусь мить на полі битви запанувала тиша. Було чутно тільки тріск вогню там і сям та крики декількох чудовиськ, що налякано втікали.

Нерівне коло римлян і амазонок оточило Персі. Серед них були Тайсон, Елла і Місіс О’Лірі. А ще Френк і Хейзел, які з гордістю всміхались до нього. Аріон задоволено гриз золотий щит.

— Персі! Персі! — почали скандувати римляни.

Вони напали на нього юрбою, і перш ніж він устиг щось зрозуміти, уже здіймали його на щиті.

— Претор! Претор! — тепер кричали вони.

Серед них була і Рейна. Вона простягнула руку і привітала його міцним рукостисканням. А потім юрба галасливих римлян понесла його вздовж Померійської межі, обережно уникаючи Термінових кордонів, і супроводила додому, у Табір Юпітера.