Син Нептуна

XXI Френк

Френк ненавидів «Дін-дон». Ненавидів змій. І ненавидів своє життя, мабуть, навіть більше, ніж «Дін-дон» чи змій.

Видираючись на пагорб, він шкодував, що не може знепритомніти, як Хейзел, — просто впасти в транс і переживати інші часи, наприклад до того, як його відібрали до цих божевільних пошуків, і до того, як він дізнався, що його батько — божественна версія навіженого комбата з надмірним відчуттям власної величності.

Лук і спис шльопали його по спині. Свій спис він теж ненавидів. Тієї миті, коли він його отримав, Френк подумки присягнувся, що ніколи ним не скористається. «Справжня чоловіча зброя». Цей Марс просто недоумок.

Мабуть, сталась якась плутанина. Невже не існує тесту ДНК для дітей богів? Можливо, у божественних яслах його випадково поміняли з одним із Марсових мускулистих малят-хуліганів. Його мати нізащо не зустрічалась би із цим самозакоханим богом війни.

«Вона була природженим воїном, — заперечив йому голос бабусі. — Не дивно, що бог закохався в неї, ураховуючи наше походження. Шляхетна кров. Кров правителів і героїв».

Френк намагався не думати про це. Він ані правитель, ані герой. Він недотепа з непереносимістю лактози, який не здатен захистити друга навіть від пшениці.

Нещодавно отримані медалі, центуріонський півмісяць і «Мурована корона», прохолодою озивались на грудях. Він мав би пишатись собою, але натомість відчував, що отримав їх тільки тому, що його татко залякав Рейну.

Френк не розумів, як друзі витримують його товариство. Персі вочевидь дав зрозуміти, що ненавидить Марса, і Френк чудово його розумів. Хейзел не припиняла поглядати на нього краєм ока, наче боялась, що він раптом перетвориться на надмірно мускулистого придурка.

Френк глянув на своє тіло й зітхнув. Поправка: на надмірно-надмірно мускулистого придурка. Якщо Аляска справді земля поза владою богів, Френк, мабуть, там і залишиться. Він не певен був, що йому є куди повертатись.

«Не скигли, — сказала б його бабуся. — Чоловіки родини Чжан не скиглять».

І вона мала б рацію. Френкові було чим зайнятись. Він мусить закінчити ці пошуки, а зараз це означає, що потрібно дістатись живим до крамниці.

Наближаючись до будівлі, Френк не міг позбутися страху, що крамниця спалахне райдужним світлом і перетворить їх на пару, але будівля залишалась темною. Полишені Поліботом змії, здавалось, зникли.

До ґанку залишилося всього двадцять ярдів, коли в траві позаду них. щось засичало.

— Швидше! — крикнув Френк.

Персі спіткнувся. Поки Хейзел допомагала йому підвестись, Френк уклав стрілу в лук.

Він вистрелив наосліп. Френк гадав, що схопив вибухову стрілу, але це була лише сигнальна ракета. Вона спалахнула помаранчевим полум’ям і зі свистом понеслась крізь траву.

Принаймні стріла виявила чудовисько. У зів’ялій жовтій траві лежала, змія салатового кольору, завдовжки та завтовшки як Френкова рука. Грива білих шипів стирчала довкола її голови. Створіння витріщилось на стрілу, що просвистіла повз, наче розмірковуючи: «Що це в біса було?»

А потім змія витріщилася своїми величезними жовтими очима на Френка. Вона рушила вперед, вигинаючись посередині наче гусінь. Уся трава, якої торкалося чудовисько, жовтіла та помирала.

Френк почув, як друзі піднімаються сходами крамниці. Він боявся повернутись і побігти. Очі зустрілись з очима чудовиська. Змія зашипіла й вивергнула з рота полум’я.

— Хороший страшний плазунчик, — промовив Френк, ані на мить не забуваючи про свою скіпку в кишені. — Хороший отруйний, вогнедишний плазунчик.

— Френку! — крикнула Хейзел позаду. — Ну ж бо!

Змія стрибнула на нього. Це сталось так швидко, що діставати стрілу бракувало часу. Френк змахнув луком і збив чудовисько. Звиваючись і обертаючись, змія полетіла вниз по схилу, а за мить зовсім зникла з-перед очей.

Френк пишався собою, але потім побачив свій лук. З того місця, де його торкнулась змія, виднівся дим. Ошелешений, Френк спостерігав, як дерево перетворюється на попіл.

Пролунало розлючене шипіння, на яке відповіли ще дві змії нижче по схилу.

Френк кинув залишки свого лука і помчався до ґанку. Персі й Хейзел витягли його на сходи.

Коли він озирнуся, то побачив трьох чудовиськ, що звивались у траві, вивергаючи вогонь і перетворюючи схил на бурий пустир своїм згубним дотиком. Вони, здавалось, не могли або просто не хотіли наближатись до крамниці, та це не дуже тішило Френка — він загубив свій лук.

— Ми нізащо звідси не виберемось, — нещасно промовив він.

— Тоді нам краще зайти всередину. — Хейзел вказала на вивіску, на якій було рукою написано: «Харчуйся здорово, живи веселково!»

Френк гадки не мав, що означає цей напис, але він подобався йому значно більше, ніж отруйні змії. Хлопець пішов слідом за друзями всередину.

* * *

Не встигли вони ввійти, усередині спалахнуло світло і залунала флейта, наче вони вийшли на сцену театру. Перед ними стояли довжелезні стелажі з баночками горіхів і сухофруктів, кошиками яблук, строкатими футболками і тонкими сукнями, як у феї Дінь-Дінь[29] На стелі висіли повітряні дзвіночки[30], а уздовж стін у скляних футлярах красувались кришталеві кулі, жеоди[31], ловці снів[32] з бахромою та всіляка інша дивина. Десь горів фіміам. У повітрі стояв такий запах, наче хтось підпалив букет квітів.

— Крамниця ворожки? — припустив Френк.

— Сподіваюсь, що ні, — промимрила Хейзел.

Персі оперся об неї. Він виглядав жахливо, наче його вразив несподіваний грип. Обличчя вкрилося потом.

— Сісти...— пробурмотів він.— Води.

Під їхніми ногами заскрипіли дошки. Френк обережно пройшов між двома фонтанами зі статуями Нептунів.

З-за баночок з гранолою[33] вискочила дівчина.

— Допомогти?

Френк похитнувся назад і перекинув один із фонтанчиків. Кам’яний Нептун розбився об підлогу. Голова морського бога покотилась геть, а з шиї вивергнувся струмінь води, оббризкавши полицю з барвистими чоловічими сумками.

— Вибачте! — Френк схилився, щоб прибрати розгардіяш і ледве не простромив дівчину своїм списом.

— Матінко! — скрикнула вона. — Не зважайте! Не варто!

Френк обережно випрямився, намагаючись нічого більше не зачепити. Хейзел, здавалось, була ладна крізь землю провалитись від сорому. Обличчя Персі набуло хворобливо-зеленого відтінку. Він не відводив очей від обезголовленої статуї свого батька.

Дівчина плеснула в долоні. Фонтан розчинився в повітрі. Калюжа перетворилась на пару. Незнайомка обернулась до Френка.

— Чесно, то дарма. У цих Нептунів такий сердитий вигляд, що вони наводять на мене журбу.

Вона нагадувала Френкові молодих спортсменок, яких він час від часу бачив у парку Лінн-Каньйон за бабусиним домом. Вона була невисокою і м’язистою, у шнурованих черевиках, бриджах і яскраво-жовтій футболці, на якій було написано «Х.З.Ж.В. Харчуйся здорово, живи веселково». Вона здавалась молодою, але кучеряве волосся було сивим, воно стирчало навсібіч і нагадувало білок у велетенській яєчні.

Френк не міг вимовити жодного слова — очі дівчини відволікали його від думок. Їхня райдужна оболонка ставала то сірою, то чорною, то білою.

— Е-е... вибачте за фонтан,— вимовив він.— Ми просто...

— О, я розумію! — промовила дівчина. — Ви хочете все роздивитись. Усе гаразд. Напівбогам ми раді. Не поспішайте. Ви не такі, як ті огидні чудовиська. Їм тільки й треба, що сходити до вбиральні, а купувати — так нічого не купляють.

Вона фиркнула. У її очах спалахнула блискавка. Френк глянув на Хейзел, щоб запевнитись, що йому це тільки здалось, але Хейзел здавалась такою ж здивованою.

З іншого кінця крамниці пролунав жіночий голос:

— Вовночко? Не лякай покупців. Приведи їх сюди, будь ласка.

— Вас звати Вовночка? — запитала Хейзел.

Вовночка хихикнула.

— Ну, насправді мовою небул моє ім’я...— Вона видала декілька тріскучих і свистячих звуків, що нагадали Френкові кінець грози. — Але ви можете називати мене Вовночкою.

— Небули...— пробурмотів ледве притомний Персі. — Хмарові німфи.

Вовночка щиро усміхнулась.

— Оце так, а він мені подобається! Зазвичай, ніхто не знає про хмарових німф. Але от лишенько, він має жахливий вигляд. Ходіть за мною. Господарка хоче з вами зустрітись. Ми подбаємо про вашого приятеля.

Вовночка повела їх повз ряди баклажанів, ківі, плодів лотосу та гранатів. У задній частині крамниці, за прилавком зі старомодним касовим апаратом стояла жіночка середніх років зі шкірою оливкового кольору, довгим чорним волоссям, окулярами без оправи і футболкою з написом: «Богиня жива!» На ній були бурштинові намиста й бірюзові кільця. А пахнуло від неї трояндовими пелюстками.

Вона здавалась досить дружелюбною, та водночас було в ній щось таке, від чого Френк почувався вразливим, готовим от-от заплакати. Уже за мить він усвідомив, у чому справа, — її усмішка лише одним куточком рота, теплий брунатний колір її очей і нахил голови, наче вона от-от збирається щось запитати, — вона нагадувала Френкові мати.

— Добрий вечір! — жіночка нахилилась через прилавок, на якому стояли рядки статуеток: китайські котики, що махали лапками; Будди під час медитації; святі Франциски і журавлі, що хитали головою. — Дуже рада вас бачити. Я — Ірида!

Хейзел вирячила очі.

— Ірида, та що богиня веселки?

— Ну так, це моя офіційна робота. — Ірида скорчила міну. — Але я не обмежуюся корпоративними обов'язками. У вільний час я керую цим! — Вона гордо обвела крамницю. — «Х.З.Ж.В.» — колективне підприємство, що просуває альтернативний здоровий спосіб життя та органічну їжу.

Френк витріщився на неї.

— Але ж ви кидаєте «Дін-дон» у чудовиськ.

В очах Іриди спалахнув жах.

— Ви що, це не «Дін-дон»! — Вона порилась під прилавком і дістала упаковку з тістечками у шоколадній глазурі, що виглядали точнісінько як «Дін-дон». — Це імітації тістечок, позбавлені рослинного білку, цукру і сої, засновані на суміші козячого молока та морських водоростей і збагачені вітамінами.

— Цілковито натуральні! — підтримала Вовночка.

— Визнаю свою помилку. — Френк раптом відчув нездужання, наче помінявся місцями з Персі.

Ірида усміхнулась.

— Тобі слід скуштувати, Френку. У тебе ж непереносимість лактози, так?

— Звідки ви...

— Я знаю про такі речі. Коли ти богиня-вістунка... ну, багато про що можна дізнатися, коли чуєш усі ці розмови богів. — Вона кинула тістечка на прилавок. — І взагалі, ці чудовиська мали б радіти здоровим ласощам. Харчуються одними тільки відходами і напівбогами. Такі непросвітлені. Я не могла допустити, щоб вони увірвались у крамницю. Вони б влаштували гармидер і порушили наш фен-шуй.

Персі обперся об прилавок. Вигляд у нього був такий, наче його от-от знудить на весь цей фен-шуй.

— Чудовиська йдуть на південь, — ледве вимовив він. — Мають намір знищити наш табір. Будь ласка, спиніть їх.

— Ох, я цілком відмовилась від насильства, — відповіла Ірида. — Я можу діяти з метою самозахисту, але мене більше не затягнуть в олімпійські конфлікти. Ні, красно дякую. Я багато читала про буддизм. І даосизм. Поки що не зробила вибір між ними.

— Але... — Хейзел здавалась спантеличеною. — Хіба ви не грецька богиня?

Ірида схрестила руки на грудях.

— Не смій заганяти мене в рамки, напівбогине! Минуле— не вирок.

— Е-е, гаразд, — промовила Хейзел. — Допоможіть принаймні нашому другу, будь ласка. Здається, він захворів.

Персі потягнувся через прилавок. На мить Френк злякався, що той хоче взяти тістечко.

— Райдужне повідомлення, — промовив він. — Можете відіслати одне?

— Райдужне повідомлення? — Френк не певен був, що правильно його розчув.

— Це...— Персі запнувся. — Ви ж таким займаєтесь?

Ірида придивилась до Персі.

— Цікаво. Ти з Табору Юпітера, але... А, бачу. Витівки Юнони.

— Що? — запитала Хейзел.

Ірида глянула на свою помічницю Вовночку. Між ними наче відбувся безмовний діалог. А потім богиня дістала з-під прилавка якусь склянку і бризнула в обличчя Персі олією з ароматом жимолості.

— От, це має врівноважити твою чакру. А щодо райдужного повідомлення — це давній спосіб спілкування. Греки ним користувались. Але римляни завжди нехтували — покладались на свою мережу доріг, велетенських орлів і таке інше. Однак, припускаю... Вовночко, спробуєш?

— Авжеж, господарко!

Ірида підморгнула Френкові.

— Не кажіть іншим богам, але останнім часом Вовночка дбає про більшість повідомлень. Вона в цьому неймовірна, а в мене бракує часу відповідати на всі ці запити особисто. Це забруднює мою чакру.

— Вашу чакру? — поцікавився Френк.

— Гм. Вовночко, чому б тобі не відвести Персі й Хейзел у підсобку? Нагодуй їх там чимось, поки надсилатимете повідомлення. І щодо Персі... у нього розлад пам’яті. Гадаю, цей Старий Полібот... Дитині Пос... тобто Нептуна в стані амнезії така зустріч не могла піти на користь. Вовночко, дай йому чашку зеленого чаю з органічним медом, пшеничними паростками й цілющим порошком номер п’ять. Це поставить його на ноги.

— А Френк? — Хейзел нахмурилась.

Ірида повернулась до нього. Вона питально нахилила голову, точнісінько як це робила мати — наче Френк був найбільшою загадкою в кімнаті.

— О, не хвилюйся, — промовила Ірида. — Нам із Френком є багато про що поговорити.