Син Нептуна

XXXVII Персі

Літаки або людожери? Які можуть бути сумніви?

Персі охоче проїхав би на «кадилаці» бабусі Чжан аж до самої Аляски. Втеча від огрів з їхніми гарматними ядрами подобалася йому значно більше, ніж подорож у розкішному «Гольфстрімі»[47].

Літав Персі не вперше. Подробиці минулих разів були розпливчастими, але він пам'ятав пегаса на їм я Пірат. І те, що був на літаку — один чи два рази. Але синові Нептуна (чи Посейдона, яка різниця!) не місце в небі. Щоразу, коли літак потрапляв у зону турбулентності, серце Персі калатало, і він відчував, як насміхається з нього Юпітер.

Він намагався опанувати себе, поки друзі розмовляли. Хейзел запевняла Френка, що той зробив усе можливе для своєї бабусі. Френк урятував їх від лестригонів і подбав, аби вони безпечно залишили Ванкувер. Він проявив неабияку хоробрість.

Френк не піднімав голови, наче йому було соромно за свої сльози. Персі його не осуджував. Бідолаха щойно втратив бабусю і побачив власний дім у полум’ї. Наскільки Персі було відомо, кілька сльозин не робили з тебе меншого чоловіка, особливо, якщо ти щойно відбився від армії огрів, які хотіли з’їсти тебе на сніданок.

Персі досі не міг отямитись від новини, що Френк — його далекий родич. Френк його... хто? Тисяча-разів-праплемінник? Словами таке навряд чи можливо передати.

Френк відмовлявся пояснити, яким саме був його «родинний дар», але поки вони летіли на північ, розповів їм про свою розмову з Марсом минулого вечора. Описав пророцтво Юнони, коли він був немовлям. Розповів, чому його життя поєднане зі скіпкою і як він попросив Хейзел її зберігати.

Дещо із цього Персі встиг збагнути самотужки. Було очевидним, що Хейзел і Френк поділились якимись шаленими переживаннями, коли разом знепритомніли, і що склали між собою певну подобу угоди. Почуте також пояснювало, чому навіть, тепер, за звичкою, Френк постійно перевіряє кишеню своєї куртки і чому так бентежиться біля вогню. І все ж Персі не міг уявити, яка потрібна мужність, аби взятись за небезпечне завдання, знаючи, що один маленький вогник здатен відібрати твоє життя.

— Френку, — промовив він, — я пишаюсь, що ти мій родич.

Френкові вуха спалахнули. Його голова була опущена і військова зачіска була схожою на гостру чорну стрілу.

— У Юнони якісь плани на всіх нас. Це пов’язано з Пророцтвом Семи.

— Еге, — буркнув Персі. — Вона не подобалась мені, як Гера. І не більше подобається, як Юнона.

Хейзел підібрала ноги під себе і вдивлялась у Персі своїми ніжними золотими очима. «Дивовижно, як їй вдається залишатись такою спокійною», — подумав він. Вона наймолодша серед них, але завжди всіх підтримує і підбадьорює. А тепер вони летять до Аляски, туди, де вона колись померла. Хочуть звільнити Танатоса, який швидше за все знову забере її до Підземного царства. Але в її очах немає ані тіні страху. А він боїться турбулентності — що за нікчема?

— Ти син Посейдона, еге ж? — поцікавилася вона. — Ти грецький напівбог.

Персі стиснув своє шкіряне намисто.

— Я почав пригадувати в Портленді, після горгонської крові. Відтоді спогади повільно повертаються. Існує інший табір — Табір Напівкровок.

Тільки Промовивши назву, Персі відчув на серці тепло. Його охопили приємні спогади: аромат полуничних полів у теплому сонячному світлі, спалахи феєрверків до Дня незалежності над узбережжям, сатири за грою на сопілках біля вечірнього вогнища і поцілунок на дні озера.

Хейзел і Френк витріщились на нього, наче він раптом заговорив іншою мовою.

— Інший табір, — повторила Хейзел. — Грецький табір? О боги, якщо Октавіан дізнається...

— То проголосить війну, — промовив Френк. — Він завжди стверджував, що десь за межами табору є греки, які плетуть інтриги проти нас. Він уважав, що Персі шпигун.

— Тому Юнона мене й послала. Е-е... тобто, не шпигувати. Гадаю, що я щось на кшталт заміни. Ваш друг, Джейсон... Напевне, його відправили до мого табору. У снах я бачив напівбога, який може бути ним. Він із якимись іншими напівбогами робили щось на летючому бойовому кораблі. Мабуть, вони вже вирушили на допомогу Табору Юпітера.

Френк збентежено застукав пальцями по спинці свого сидіння.

— Марс сказав, що Юнона хоче об’єднати греків і римлян проти Геї. Але, матінко... між ними точиться давня ворожнеча.

Хейзел глибоко вдихнула.

— Мабуть, саме тому боги так довго тримали нас порізно. Якщо грецький корабель з’явиться в небі над табором, і Рейна не знатиме, що він неворожий...

— Еге ж, — погодився Персі. — Нам треба ретельно обміркувати, як усе це пояснити, коли повернемось.

— Якщо повернемось, — промовив Френк.

Персі неохоче кивнув.

— Я хочу сказати, що довіряю вам. А ви, сподіваюсь, довіряєте мені. Ви... ну, ви для мене такі ж близькі як будь-який друг з Табору Напівкровок. Але щодо інших напівбогів, з обох таборів, — їм важко буде позбутися підозр.

Хейзел зробила неочікуване. Вона нахилилась і поцілувала його в щоку. Це безперечно був сестринський поцілунок. Але вона усміхнулась з такою любов’ю, що Персі відчув, як тепло пройняло його аж до самих п’ят.

— Авжеж ми довіряємо тобі, — промовила вона. — Ми тепер родина. Еге ж, Френку?

— Авжеж, — відповів Френк. — А мені поцілунок дістанеться?

Хейзел розсміялась, але в її сміху відчувалося ледь помітне напруження.

— Ну то що робитимемо? — запитала вона.

Персі важко зітхнув. Час висЛизав із рук.

Минула майже половина двадцять третього червня — і Свято Фортуни було вже наступного дня.

— Мені треба зв’язатись із другом — я дав слово Еллі, — сказав він.

— Як? — запитав Френк. — Одне з тих Іридиних повідомлень?

— Досі не працює, — засмучено промовив Персі. — Я намагався вчора ввечері у будинку твоєї бабусі. Марно. Можливо, тому що мої спогади досі переплутані. Або боги забороняють. Я сподіваюсь, що зможу зв’язатись із друзями уві сні.

Ще один поштовх турбулентності змусив його схопитись за сидіння. Знизу крізь хмарну ковдру виглядали засніжені гори.

— Не знаю, чи зможу заснути. Але мушу спробувати. Не можна залишати Еллу на самоті, поки огри поряд.

— Так, — промовив, Френк. — Нам ще довго летіти. Подрімай, друзяко!

Персі кивнув. Йому пощастило мати таких друзів, як Хейзел і Френк. Те, що він сказав, було правдою — він довіряв їм. У цих химерних, жахливих і божевільних подіях, що забрали всі його спогади і вирвали зі старого життя, Хейзел і Френк були єдиною втіхою.

Персі витягнув ноги, заплющив очі й побачив сон, у якому падає з крижаної гори в холодне море.

* * *

Сон змінився. Він знову був у Ванкувері, стояв перед руїнами особняку Чжанів. Лестригони зникли. Від будинку залишився тільки обгорілий каркас. Бригада пожежників складала своє обладнання і готувалась від’їжджати. Подвір’я зі своїми димними кратерами й борознами від підірваних зрошувальних труб нагадувало зону бойових дій.

На краю лісу носився велетенський чорний кудлатий пес і обнюхував дерева. Пожежники його ніби зовсім не помічали.

Біля одного кратера сидів навприсідки циклоп у завеликих джинсах, черевиках і просторій фланелевій сорочці. У мокрому від дощу брунатному волоссі виднілися грудки бруду. Коли він здійняв голову, велике каре око виявилось червоним від сліз.

— Близько! — застогнав він. — Так близько, але вже не тут!

Біль і тривога в голосі брата розривали серце Персі, але він пам’ятав, що має лише кілька секунд на розмову. Краї зображення вже починали розпливатись. Якщо Аляска — земля поза владою богів, то що далі він рушатиме на північ, то важче буде зв’язатись із друзями, навіть уві снах.

— Тайсоне! — покликав він.

Циклоп несамовито подивився навколо.

— Персі? Братику?

— Тайсоне, зі мною все гаразд. Я тут... ну, не зовсім.

Тайсон вхопився за повітря, наче намагався зловити метелика.

— Я не бачу тебе! Де братик?

— Тайсоне, я лечу до Аляски. Зі мною все гаразд. Я повернусь. Знайди Еллу. Вона гарпія з червоним пір’ям. Вона ховається у лісі біля будинку.

— Знайти гарпію? Червону гарпію?

— Так! Захисти її, добре? Вона мій друг. Відведи її назад у Каліфорнію. У пагорбах Окленда є табір напівбогів — Табір Юпітера. Чекай на мене над Кальдекоттським тунелем.

— Пагорби Окленда... Каліфорнія... Кальдекоттський тунель. — Тайсон крикнув собаці: — Місіс О’Лірі! Ми повинні знайти гарпію!

— Гав! — сказав собака.

Тайсонове обличчя почало розмиватись.

— З братиком усе гаразд? Братик повертається додому? Я сумую за тобою!

— Я теж сумую. — Голос Персі ледве не надламувався. — Незабаром побачимось. Будь обережним! На південь прямує армія велетня. Скажи Аннабет...

Сон змінився.

Персі був на пагорбі на північ від Табору Юпітера. Знизу лежали Марсове Поле і Новий Рим. У легіонському укріпленні лунали горни. Таборяни бігли на збір.

Обабіч від Персі простягалась велетнева армія: кентаври з горнами, шестирукі земленароджені й лихі циклопи в металобрухтових обладунках. Циклопська штурмова вежа відкидала довжелезну тінь під ноги Полібота, який усміхався, дивлячись на римський табір. Він нетерпляче походжав по пагорбу, скидав змій із зелених дредів і давив драконячими ногами невеличкі дерева. Гримаси голодних чудовиськ на його синьо-зеленому нагруднику здавалось кліпали очима під час його рухів.

— Так, — він задоволено фиркнув і встромив тризубець у землю. — Дуйте у свої маленькі сурми, римляни! Я прийшов вас знищити! Стено!

Горгона вилізла з кущів. Салатові гадюки на її голові й жилетка з «Барген-Марту» утворили жахливу кольорову гаму.

— Так, повелителю! Не бажаєте «цуценя-у-ковдрі»?

Вона здійняла піднос з безкоштовними зразками з супермаркету.

— Гм, — промовив Полібот. — Які цуценя?

— О, це не справжні цуценя. Це крихітні хот-доги в круасанах, але на них знижка цього тижня...

— Ба! Тоді мені байдуже! Твої загони готові напасти?

— Ой... — Стено швидко відступила від велетневої ноги, яка її ледве не розчавила. — Майже, більша частина. Мамця Гаскет і половина її циклопів затримались у Напі. Сказали щось про винну екскурсію. Вони пообіцяли, що будуть тут завтра увечері.

— Що? — Велетень озирнувся навколо, наче тільки тепер помітив, що значна частина його армії відсутня. — Га! Через цю циклопиню у мене виразка буде! Винна екскурсія?

— Здається, там ще були сир і крекери, — послужливо промовила Стено. — Хоча у «Барген-Марті» значно кращі пропозиції.

— Циклопи! — Полібот вивернув із землі дуб і жбурнув у долину. — Кажу тобі, Стено, коли я знищу Нептуна і заберу собі океани, ми переглянемо трудовий договір із циклопами. Я покажу Мамці Гаскет її місце! Так, які новини надходять з півночі?

— Напівбоги вирушили на Аляску. Летять просто назустріч своїй смерті. Ну, я мала на увазі смерть з маленької «с». Не нашого в’язня Смерть. Хоча, припускаю до нього вони теж летять.

Полібот заричав.

— Сподіваюсь, Алкіоней пощадить сина Нептуна, як обіцяв. Цей напівбог мусить у кайданах лежати біля моїх ніг, щоб я міг його вбити, коли настане час. Його кров окропить каміння Олімпу і пробудить матір-землю! Що чути від амазонок?

— Нічого, — відповіла Стено. — Ми поки що не знаємо, хто переміг у вчорашньому двобої, але це лише питання часу. Зрештою Отрера переможе і допоможе нам.

— Гм.— Полібот задумливо вишкрібав з волосся декілька змій. — Напевно нам теж краще зачекати. Завтра на заході сонця Свято Фортуни. Тоді ми й нападемо — з амазонками чи без. А поки що — рийте окопи! Ми отаборимося тут, на височині.

— Так, чудово! — Стено звернулась до війська: — «Цуценята-у-ковдрах» для всіх!

Чудовиська радісно скрикнули.

Полібот простягнув руки перед собою, наче робив панорамну світлину долини.

— Так, дуйте у свої крихітні сурми, напівбоги! Незабаром спадок Риму знищать назавжди!

Сон поблякнув.

Персі прокинувся в холодному поту — літак знижувався.

Хейзел поклала руку на його плече.

— Добре спав?

Персі важко підвівся.

— Скільки я спав?

Френк стояв у проході між сидіннями та загортав спис і новий лук у лижний чохол.

— Кілька годин, — промовив він. — Ми майже прилетіли.

Персі визирнув у вікно. Між горами зміївся і блищав на сонці фіорд. Удалечині посеред незайманої природи лежало місто, оточене пишними зеленими лісами з одного боку і крижаними пляжами з іншого.

— Ласкаво прошу до Аляски, — промовила Хейзел. — Ми поза межами сприяння богів.