Син Нептуна

XVI Персі

Обід був більше схожим на поминки. Усі їли без апетиту і майже не розмовляли. Ніхто не здавався по-справжньому веселим. Таборяни не припиняли поглядати на Персі такими очима, наче він був шанованим трупом.

Рейна виступила з короткою промовою, у якій побажала їм успіху. Октавіан розірвав іграшкового левеня й оголосив про похмурі прикмети та важкі часи, але прирік, що табір урятує неочікуваний герой (якого, певно, звали Октавіаном). А потім таборяни розійшлись у своїх справах: гладіаторські бої, латина, пейнтбол з привидами, тренування орлів і ще купа інших занять, що здавалися кращими за самогубне завдання. Персі разом із Френком та Хейзел пішли до бараків — збиратися.

Та Персі й збирати було майже нічого. Він витягнув з рюкзака те, що лишилося з минулої подорожі, і залишив більшість речей з «Барген-Марту». Він поклав у рюкзак чисту пару джинсів і запасну пурпурову футболку, яку отримав від табірного завгоспа, а ще нектар, амброзію, трохи їжі та грошей зі світу смертних і табірне спорядження. Під час обіду Рейна дала йому сувій з рекомендаціями претора й табірного сенату. Припускалось, що кожний відставний легіонер, який трапиться на шляху, не відмовить їм у допомозі, якщо показати йому листа. Хлопець також прихопив із собою шкіряне намисто, срібне кільце й табличку пробатіо, і, Звісно, у його кишені лежав Анаклузмос.

Персі склав свою рвану помаранчеву футболку й поклав її на ліжко.

— Я ще повернусь, — Він почувався неабияким дурником, розмовляючи з футболкою, але справді бачив у ній Аннабет і своє старе життя. — Я повернусь. Я просто мушу допомогти цим людям. Вони прийняли мене. Вони заслуговують на життя.

Футболка не відповіла (на щастя).

Один із сусідів по кімнаті, Бобі, підвіз їхню трійцю до краю долини на спині Ганнібала. З вершини пагорба Персі бачив пейзаж, що відкривався унизу. Малий Тибр вився серед золотистих пасовищ, на яких щипали траву єдинороги. Храми й форуми Нового Рима блищали на сонці. На Марсовому полі працювали будівельники, стягували донизу залишки вчорашнього форту та зводили загородження для смертоболу. Звичайнісінький день для табору... Але на півночі збирались над небокраєм грозові хмари. Тіні рухалися над пагорбами, і Персі уявив, як наближається до них обличчя Геї.

«Об’єднаймо наші сили, — сказала Рейна. — Я хочу врятувати цей табір».

Дивлячись униз на долину, Персі розумів, чому табір означає для неї так багато. Хоч сам він був новеньким, проте відчував нестримне бажання захищати це місто. Безпечний притулок, де напівбоги отримують можливість безтурботного існування. Він хотів, щоб це було частиною і його життя також. Можливо, він уявляв усе не так, як Рейна, але якби він міг жити в цьому місці разом із Аннабет...

Вони злізли зі слона. Бобі побажав їм безпечної подорожі. Ганнібал пригорнув їх до себе хоботом. А потім слоняче таксі вирушило назад у долину.

Персі зітхнув. Він повернувся до Хейзел і Френка та спробував вигадати якісь підбадьорливі слова.

— Посвідчення, будь ласка, — сказав десь поблизу знайомий голос.

На вершині пагорба з’явилась статуя Терміна. Мармурове обличчя бога роздратовано нахмурилось.

— Ну? Підходьте!

— Знову вй? — поцікавився Персі. — Я гадав, ви тільки місто охороняєте.

Термін образився.

— Я теж радий зустрічі з вами, пане Дотепнику! Зазвичай, так, я охороняю місто, але у випадку міжнародних подорожей я забезпечую додаткову перевірку на кордонах табору. Ви взагалі-то зобов’язані були сповістити мене за дві години до запланованого часу відправлення. Але доведеться цього разу вам пробачити. Ходи вже сюди, щоб я тебе обшукав.

— Але ж у вас немає...— Персі спинив себе. — Гаразд, авжеж.

Він став поруч із безрукою статуєю. Термін провів ретельний обшук подумки.

— Начебто чисто, — вирішив Термін. — Хочеш щось зазначити в декларації?

— Так, — відповів Персі. — Хочу зазначити, що це якась дурня.

— Гм! Табличка пробатіо: Персі Джексон, П’ята когорта, син Нептуна. Добре, проходь. Хейзел Левек, дочка Плутона. Добре. Є іноземна валюта або якісь коштовні метали, щоб зазначити в декларації?

— Ні, — буркнула вона.

— Упевнена? Бо минулого разу...

— Ні!

— Ну і сварлива ж ви компанія! Ці пошукові загони! Завжди ви поспішаєте. Так, а тепер... Френк Чжан. О! Центуріон? Молодець, Френку. І ця зачіска цілковито відповідає нормам. Схвально! Ну, ти вільний, центуріоне Чжане. Потрібні якісь вказівки?

— Ні. Ні, мабуть, ні.

— Ідіть просто до станції швидкісних потягів, — усе одно почав Термін. — На Дванадцятій вулиці в Окленді зробите пересадку. Вам потрібна станція Фрутвейл. Звідти можете піти пішки або сісти на автобус до Аламеди.

— А у вас часом немає чарівного швидкісного потяга? — запитав Персі.

— Чарівні потяги! — глузливо промовив Термін. — Може, ви бажаєте ще й особисту захищену колію чи купе бізнес-класу? Просто будьте обережними і не потрапляйте на очі Поліботові. Ох ці правопорушники! Голіруч би його придушив.

— Стривайте... кого?

Термін щосили зморщив лоба і зсунув брови, наче напинав неіснуючі біцепси.

— Ну, то марно. Одне слово, стережіться його. Припускаю, він за милю відчує запах сина Нептуна. Ну, вирушайте вже. Щасти!

Невидима сила викинула їх копняком за межі табору. Коли Персі озирнувся, Термін уже кудись зник. Ба, навіть більше, уся долина кудись зникла. Жодного римського табору на пагорбах Берклі, здавалось, ніколи не існувало.

Персі глянув на друзів.

— Хтось зрозумів, про що говорив Термін? Не попадайтесь на очі... Поліглотові чи як там було?

— По-лі-бо-то-ві? — ретельно вимовила Хейзел. — Ніколи не чула про нього.

— Звучить по-грецькі, — промовив Френк.

— Це обмежує коло підозрюваних. — Персізітхнув. — Що ж, наш запах певно вже з’явився на радарі кожного чудовиська у радіусі п’яти миль. Нам краще вирушати.

* * *

Вони витратили близько двох годин на те, щоб дістатись пристані в Аламеді. Порівняно з подорожами останніх кількох місяців ця видалась легкою. Чудовиська не нападали. Ніхто не дивився на Персі, як на безпритульного малолітнього дикуна.

Френк сховав спис, лук та сагайдак у довгий лижний чохол. Кавалерійський меч Хейзел, загорнутий у скатку постільних речей, висів на її плечах. Усі троє виглядали, як звичайні підлітки, які прямували на ночівлю До лісу. Вони дійшли пішки до станції Рокридж, придбали квитки за гроші смертних і сіли в потяг.

Зійшли вони в Окленді. Їм довелось пройти крізь декілька небезпечних районів, однак ніхто їх не потурбував. Щоразу коли місцеві бандити підходили достатньо близько, щоб побачити очі Персі, вони хутко повертали в інший бік. За останні декілька місяців Персі значно вдосконалив свій вовчий погляд — погляд, що попереджав: «Яким би поганцем ти себе не вважав, я гірший». Персі доводилось душити морських чудовиськ і переїжджати горгон поліцейським авто — якісь бандити його вже давно не лякали. Ніщо у світі смертних його не лякало.

Ближче до вечора вони дістались причалу в Аламеді. Персі оглянув затоку Сан-Франциско й вдихнув солоне морське повітря. Тієї самої миті його наповнили сили. Батькові володіння. З чим би вони не зіткнулись, поки море поряд, перевага на їхньому боці.

Безліч човнів стояли пришвартованими біля пристані — від п’ятдесятифутових яхт до десятифутових рибацьких човнів. Персі оглянув стапелі[21], у пошуках чогось схожого на чарівне судно — трирему чи, може, воєнний корабель з головою дракона, як у його снах.

— Е-е... народе, ви знаєте, що ми шукаємо?

Хейзел і Френк похитали головами.

— Я навіть не знала, що у нас є флот, — Хейзел промовила це так, наче, на її думку, краще б його зовсім не було.

— Там... — Френк вказав пальцем. — Гадаєте це?..

У кінці пристані стояв крихітний човен, не більший за корабельну шлюпку, вкритий пурпуровим брезентом. На побляклому, колись золотистому, полотні були вишиті літери SPQR.

— Не може бути. — Упевненість Персі похитнулась.

* * *

Він зняв брезент. Його руки так легко впорались із вузлами, наче він займався цим усе життя. Під брезентом виявилась стара сталева шлюпка без весел. Колись її пофарбували в темно-синій колір, але тепер каркас укривав такий шар іржі та солі, що шлюпка нагадувала морський синець.

На носі судна досі можна було розрізнити слдво «Пакс»[22], написане золотистими літерами. Намальовані фарбою очі засмучено дивились у воду, наче човен клонило на сон. Усередині були дві лавочки, металева мочалка, старий холодильник та зібраний у купу потертий канат, прикріплений одним кінцем до пристані. На дні човна, у пінистій калюжі глибиною в декілька дюймів, плавали дві порожні бляшанки від кока-коли і поліетиленовий пакет...

— Слава могутньому римському флоту, —промовив Френк.

— Це якась помилка, — промовила Хейзел. — Це ж купа мотлоху.

Персі уявив, як сміється з них Октавіан, але вирішив, що не дасть себе зламати. Яким би дрантям не був «Пакс», але все ж таки це був човен. Персі скочив на борт — і каркас загудів під ногами, відкликаючись на його присутність. Хлопець зібрав весь мотлох у холодильник і переніс його на пристань. Звелів пінистій воді розійтись у боки й вилитись із човна. А потім указав рукою на металеву мочалку — та почала літати по днищу з такою швидкістю, що метал аж задимився. Коли вона закінчила, човен сяяв чистотою. Персі вказав рукою на канат — і той самотужки від єднався від пристані.

Весел не було, але це не мало значення. Персі відчував, що човен уже готовий вирушати і тільки чекає його команди.

— Гаразд, — промовив Персі. — Застрибуйте.

Хейзел і Френк були дещо ошелешеними, але залізли в човен. Хейзел здавалась особливо стурбованою. Коли всі влаштувались на сидіннях, Персі зосередився, і човен вислизнув із пристані.

«А Юнона таки мала рацію, — у голові Персі зашепотів сонний Геїн голос, настільки перелякавши його, що човен похитнувся. — Адже ти міг обрати нове життя в морі. Ти був би в безпеці від мене. А тепер уже запізно. Ти обрав біль і нещастя. Тепер ти важлива частина мого задуму, мій дорогоцінний пішачок».

— Забирайся з мого корабля, — гаркнув Персі.

— Е-е... що? — поцікавився Френк.

Персі зачекав, але голос Геї так і не відповів.

— Нічого, — сказав він. — Гайда подивимось, на що здатна ця шлюпка.

Персі повернув човен на північ, і за мить вони вже мчали зі швидкістю в п’ятнадцять вузлів[23], прямуючи до моста «Золота Брама».