Син Нептуна

XXXI Хейзел

Хейзел надумала тікати.

Вона не довіряла цариці Гіллі, а тим паче тій іншій жіночці Отрері. У кімнаті залишились тільки охоронниці, кожна з яких трималась на відстані. Гілла була озброєна одним лише кинджалом. На такій глибині Хейзел могла викликати землетрус у тронній залі або величезну глибу сланцю чи золота. Якщо вдасться зчинити сум’яття, можна втекти і спробувати знайти друзів.

Та Хейзел бачила, як б’ються амазонки. Хоч у цариці є лише кинджал, вона швидше за все бездоганно ним володіє. А Хейзел неозброєна. Її не обшукували, і тому Френкова скіпка, на щастя, досі лежала в кишені її куртки, але меча в неї не було.

Цариця, здавалось, читала її думки.

— Навіть не думай про втечу. Авжеж, ти можеш спробувати, чим заслужиш нашу повагу. Але тоді нам доведеться тебе вбити.

— Дякую за попередження!

Гілла знизала плечима.

— Будь ласка. Я вірю, що ви прийшли з миром. Вірю, що вас відправила Рейна.

— Але не допоможете?

Цариця розглядала намисто, що забрала у Персі.

— Не все так просто, — промовила вона. — Амазонки завжди перебували у складних стосунках з іншими напівбогами — особливо з чоловіками. Ми воювали за царя Пріама у Троянській війні, і Ахілл убив нашу царицю Пентесілею. Роками раніше Геркулес викрав пояс цариці Іпполіти — той що зараз на мені. Минули віки, перш ніж ми його повернули. А задовго до цього, коли народ амазонок тільки зароджувався, герой на ім’я Беллерофонт убив нашу першу царицю Отреру.

— Тобто цю жіночку...

— Яка щойно пішла, так. Отрера — наша перша цариця, дочка Ареса.

— Марса?

Гілла зробила кислу мину.

— Ні, точно Ареса. Отрера жила задовго до Риму. У ті часи всі напівбоги були греками. На жаль, деякі з наших войовниць досі надають перевагу старим звичаям. Діти Ареса... вони завжди найгірші.

— Старі звичаї...

Хейзел чула розповіді про грецьких напівбогів. Октавіан вірив, що вони існують та інтригують проти Риму. Але вона сама ніколи не сприймала це всерйоз, навіть коли Персі прийшов у табір. Він зовсім не справляв враження лихого та підступного грека.

— Ви маєте на увазі, що амазонки змішані... і греки, і римляни?

Гілла продовжувала розглядати намисто — глиняні намистини, табличку пробатіо. Вона зняла зі шнурка срібне кільце Рейни й надягла на палець.

— Припускаю, вас у Таборі Юпітера такого не вчать. У богів багато аспектів: Марс — Арес; Плутон — Аїд. Вони безсмертні, й тому схильні накопичувати різні риси особистості. Вони грецькі, римські, американські — поєднання всіх культур, на які впливали протягом тисячоліть. Розумієш?

— Я-я не певна. Усі амазонки — напівбоги?

Цариця розвела руками.

— В усіх нас є якась частина безсмертної крові, але багато моїх войовниць — нащадки напівбогів. Деякі — амазонки у бозна-якому поколінні. Деякі — діти молодших богів. Кінзі, яка привела вас сюди, — дочка німфи. А, от вона і йде.

Дівчина з рудуватим волоссям підійшла до цариці й уклонилась.

— В’язні надійно замкнені, — повідомила Кінзі. — Але...

— Так? — запитала цариця.

Кінзі глитнула, наче в її роті з’явився неприємний присмак.

— Отрера подбала, щоб клітки охороняли її прибічниці. Вибачте, царице!

Гілла стиснула губи.

— Немає значення. Залишся з нами, Кінзі! Ми розмовляли про наш, хм, стан справ.

— Отрера, — здогадалась Хейзел. — Гея повернула її з мертвих, щоб улаштувати серед амазонок громадянську війну. Цариця зітхнула.

— Якщо такий у неї план, то він здійснюється. Отрера — легенда серед нашого народу. Вона збирається повернути собі трон і повести нас на війну проти римлян. Багато з моїх сестер підуть за нею.

— Не всі, — буркнула Кінзі.

— Але Отрера — дух! — випалила Хейзел. — Вона навіть не...

— Не справжня? — Цариця вдивилась в очі Хейзел. — Я багато років служила чаклунці Цирцеї. Я одразу впізнаю повернену душу, якщо побачу таку. Коли ти померла, Хейзел, — у двадцятих роках? Тридцятих?

— У сорок другому, — відповіла Хейзел. — Але... але я не служу Геї. Я повернулась, щоб зупинити її. Це мій другий шанс.

— Другий шанс... — Гілла вдивлялась у ряди бойових автонавантажувачів, тепер порожніх. — Мені це знайомо. Цей хлопець, Персі Джексон, він знищив мій дім. Ти би не впізнала мене тоді. Я носила сукні й користувалась косметикою. Була самовдоволеною помічницею, огидною лялькою барбі.

Кінзі приклала три пальці до серця, наче зображуючи пазурі. Це нагадало Хейзел шаманські жести мами, що призначались для відвертання лихого ока.

— Цирцеїн острів був безпечним місцем для мене та Рейни, — продовжила цариця. — Ми дочки Беллони, богині війни. Я хотіла захистити Рейну від усього цього насильства. А потім Персі Джексон звільнив піратів. Вони полонили нас, і ми навчились бути сильними. Ми з’ясували, що вправні зі зброєю. Минулі чотири роки понад усе я жадала вбити Персі Джексона, відплатити за все, крізь що він змусив нас пройти.

— Але Рейна стала претором у Таборі Юпітера, — промовила Хейзел. — Ви стали царицею амазонок. Можливо, така ваша доля.

Гілла повертіла намисто в руці.

— Мені недовго залишилось бути царицею.

— Ви візьмете гору! — наполягла Кінзі.

— На все воля мойр, — без запалу промовила Гілла. — Бач, Хейзел, Отрера викликала мене на двобій. Таке право є у кожної амазонки. Сьогодні опівночі ми зустрінемось у бою за трон.

— Але... ви ж вправні, так?

Гілла сухо посміхнулася.

— Вправна, так, але Отрера — праматір амазонок.

— Вона значно старша. Можливо, не в кращій формі після стількох років на тому світі.

— Сподіваюсь, ти маєш рацію, Хейзел. Розумієш, це битва на смерть...

Вона зробила значущу паузу. Хейзел пригадала, що сказав Фіней у Портленді — що він знає короткий шлях з того світу, завдяки Геї. А потім пригадала, як намагались відродитись у Тибрі горгони.

— Навіть якщо ви її вб’єте, вона просто повернеться. Поки Танатос ув’язнений, вона не залишатиметься мертвою.

— Саме так. Отрера вже встигла сказати нам, що не може померти. Тож навіть якщо я переможу її сьогодні вночі, вона просто повернеться і кине мені виклик завтра. Немає закону, що забороняє кидати виклик цариці багато разів. Вона може наполягати на бою щоночі, поки остаточно мене не виснажить. Мені не перемогти.

Хейзел поглянула на трон. Вона уявила, як на ньому сидить Отрера зі своїм сріблястим волоссям, у розкішних одіяннях і наказує войовницям напасти на Рим. Уявила, як заповнює печеру Геїн голос.

— Має бути якийсь спосіб, — промовила вона. — Хіба в амазонок немає якихось... особливих сил чи чогось такого?

— Не більше ніж у інших напівбогів. Ми помираємо, так само як і всі смертні. Є така група лучниць — послідовниць богині Артеміди. Їх часто плутають з амазонками, але мисливиці відмовляються від чоловічого товариства в обмін на майже вічне життя. Ми — амазонки, нам більше до вподоби жити на повну. Ми закохуємось, б’ємося, вмираємо.

— Я гадала, ви ненавидите чоловіків.

Гілла і Кінзі водночас розсміялись.

— Ненавидимо чоловіків? — перепитала цариця. — Ні, ні, нам подобаються чоловіки. Ми просто любимо показувати їм, хто головний. Але це не стосується нашої розмови. Якби я могла, я би зібрала своє військо й поспішила на допомогу сестрі. На жаль, моя влада слабка. Коли мене вб’ють у бою — а це лише питання часу, — Отрера стане царицею. Вона вирушить із нашим військом до Табору Юпітера, але не допомогти моїй сестрі, а приєднатися до армії велетня.

— Ми повинні зупинити її, — промовила Хейзел. — Ми з друзями вбили Фінея, одного з Геїних слуг у Портленді. Ми можемо допомогти!

Цариця похитала головою.

— Вам не можна втручатись. Як цариця, я мушу самотужки розв’язувати свої проблеми. До того ж твої друзі ув’язнені. Якщо я їх відпущу, то виглядатиму слабкою. Або я вас страчу, як порушників наших володінь, або це зробить Отрера, коли стане царицею.

Серце Хейзел завмерло.

— Отже, ми обидві мертві. Я вдруге.

У дальній клітці гнівно заіржав Аріон. Він став дибки і хвицнув копитами по ґратах...

— Кінь наче відчуває твій відчай, — промовила цариця. — Цікаво. Він, до речі, безсмертний — син Нептуна і Церери.

Хейзел закліпала очима.

— У двох богів народилось лоша?

— Довго пояснювати.

— О! — Обличчя Хейзел зніяковіло.

— Він найшвидший кінь у Всесвіті, — промовила Гілла. — Пегас із його крилами відоміший, але Аріон несеться, наче вітер як на суші, так і в морі. Не існує істоти, швидшої за нього. Знадобилися роки, аби його впіймати — це один з наших найвеличніших трофеїв. Але користі з нього жодної. Він нікому не дозволяє на себе сідати. Я гадаю, що він ненавидить амазонок. До того ж його дорого утримувати. Він їсть усе, але найбільше полюбляє золото.

У Хейзел защипало позаду шиї.

— Він їсть золото?

У голові сплив давній спогад, як цей кінь ходив за нею на Алясці. Вона тоді подумала, що він їсть золоті самородки, які з’являлись під її ногами.

Хейзел нахилилась і натиснула рукою на підлогу. Тієї самої миті вона тріснула, і з-під землі виштовхнувся шматок золотої руди розміром зі сливу. Хейзел підвелась, розглядаючи свій трофей.

Гілла і Кінзі витріщили очі на неї.

— Як ти?.. — цариця здивовано розкрила рота. — Хейзел, будь обережною!

Хейзел підійшла до клітки з жеребцем. Вона просунула руку між ґрат, і Аріон з опаскою з’їв шматок золота з її долоні.

— Неймовірно, — промовила Кінзі. — Остання дівчина, яка таке спробувала...

— ...тепер має металеву руку, — закінчила цариця. Вона придивилась до Хейзел із новою цікавістю в очах, наче вирішувала, додати щось до сказаного чи ні. — Хейзел... ми роками полювали за цим конем. У пророцтві йшлося, що одного дня найхоробріша войовниця приборкає Аріона і поскаче на ньому верхи назустріч перемозі, проголосивши нову еру процвітання для амазонок. Однак жодна амазонка не може до нього навіть доторкнутись, а про приборкання годі й казати. Навіть Отрера спробувала і зазнала невдачі. Двоє загинули в спробі на нього залізти.

Усе це мало би бентежити Хейзел, але вона не уявляла, як цей прекрасний кінь може її скривдити. Вона знову просунула руку між ґратами і погладила Аріонів ніс. Він ткнувся мордою до її руки, задоволено заіржав, наче казав: «Ще золота! Смакота».

— Я би згодувала тобі ще, Аріоне. — Хейзел багатозначно зиркнула на царицю...— Але, здається, спізнююсь на страту.

Цариця Гілла переводила очі з Хейзел на коня і назад.

— Неймовірно.

— Пророцтво, — промовила Кінзі. — Чи можливо?..

Хейзел бачила, як цариця обмірковує якийсь план.

— Тобі не бракує відваги, Хейзел Левек, — нарешті сказала вона. — І, здається, Аріон обрав тебе. Кінзі?

— Так, царице.

— Ти сказала, що клітки охороняють Отрерині прибічники?

Кінзі кивнула.

— Я мала це передбачити. Пробачте...

— Нічого, це пусте. — Царицині очі заблищали так само, як блищали у слона Ганнібала щоразу, коли його відпускали руйнувати фортецю. — Для Отрери було б ганьбою, якби її прибічники не впорались зі своїми обов язками — якщо б, наприклад, їх перемогла якась чужинка, а в’язні б втекли.

Кінзі посміхнулась.

— Так, царице. Страшною ганьбою.

— Певна річ, — продовжила Гілла, — жодна з моїх охоронниць нічого би про це не знала. Кінзі нічого нікому не розповідала.

— Безперечно, ні, — погодилась Кінзі.

— І ми не змогли б тобі допомогти. — Цариця здійняла брови, дивлячись на Хейзел. — Але якщо тобі якимсь чином вдалось би перемогти вартових і звільнити друзів... наприклад, узявши одну з амазонських карток...

— Яка дає змогу здійснювати миттєві покупки, — додала Кінзі, — і відчиняє тюремні камери одним кліком.

— Якби — бороніть боги! — щось подібне сталось, — продовжила цариця, — ти би знайшла зброю і припаси своїх друзів на охоронному пості поряд з камерами. І хто знає? Якби тобі вдалось повернутись у цю тронну залу, поки я готувалась би до двобою... ну, я вже згадувала, що Аріон дуже швидкий кінь. Було б прикро, якби його вкрали і використали для втечі.

Хейзел наче під’єднали до розетки — електричний заряд пронизав усе її тіло. Аріон... Аріон може стати її конем. Треба тільки врятувати друзів і пробитись боєм крізь цілу націю майстерних воїнів.

— Царице Гілло, — промовила вона, — я... я такий собі воїн.

— О, існує багато способів вести війну, Хейзел. У мене передчуття, що ти досить винахідлива. І якщо пророцтво правдиве, ти допоможеш народу амазонок досягти процвітання. Якщо, наприклад, ти успішно виконаєш завдання і звільниш Танатоса...

— ...Отрера не зможе повернутись після смерті, — закінчила Хейзел. — Вам лише треба перемагати її... е-е... щоночі, поки ми не впораємось зі своїм завданням.

Цариця похмуро кивнула.

— Здається, на нас обох чекають досить нездійсненні завдання.

— Але ви довіряєте мені. А я довіряю вам. Ви переможете стільки разів, скільки знадобиться.

Гілла простягнула намисто Персі й опустила його в руку Хейзел.

— Сподіваюсь, ти маєш рацію, — промовила цариця. — Але що швидше ти впораєшся, то краще, еге ж?

Хейзел сховала намисто в кишеню. Вона потиснула царицину руку, дивуючись тому, як можна так швидко з кимось потоваришувати — особливо, якщо цей хтось ледве не стратив тебе.

— Цієї розмови не було, — сказала Гілла до Кінзі. — Відведи нашу полонену до камер і передай вартовим Отрери. Кінзі, неодмінно забирайся звідти, перш ніж станеться щось погане. Не хочу, щоб моїх вірних послідовниць обвинуватили в сприянні втечі.

Цариця лукаво посміхнулась, і вперше позаздрила Рейні. Якби ж у неї була така сестра.

— Прощавай, Хейзел Левек, — промовила цариця. — Якщо ми обидві помремо цієї ночі... що ж, я рада, що ми зустрілись.