Син Нептуна

XIII Персі

Персі спав як жертва Медузи торгони — інакше кажучи, як камінь.

Він не робив цього у безпечному та зручному ліжечку відтоді... що ж, він навіть не пам’ятає відколи. Незважаючи на шалений день і безліч думок, що вирували в голові, тіло взяло гору та наказало хлопцеві: «Спи».

Авжеж, він бачив сни. Він завжди бачив сни, але вони проминали як розпливчасті картинки у вікні потяга. Він бачив кучерявого фавна у рваному одязі, який намагався його наздогнати.

— У мене нема дрібних грошей, — кричав Персі.

— Що? — запитав фавн. — Ні, Персі. Це я, Гровер! Залишайся на місці! Ми незабаром тебе знайдемо. Тайсон близько... принаймні ми вважаємо, що він найближче. Ми намагаємось визначити твоє місце знаходження.

— Що? — крикнув Персі, але фавн зник у тумані.

А за мить поруч із ним уже бігла Аннабет.

— Дякувати богам! — крикнула вона, простягаючи руку до нього. — Ми шукали тебе місяцями! З тобою все гаразд?

Персі пригадав, що говорила Юнона — «місяцями він дрімав, але тепер прокинувся». Богиня навмисно його приховувала, але навіщо?

— Ти справжня? — поцікавився він в Аннабет.

Йому відчайдушно хотілось у це вірити. Груди стискало так, наче на них стояв слон Ганнібал. Але обличчя дівчини почало зникати. Вона вигукнула наостанок:

— Залишайся на місці! Так Тайсону буде легше тебе знайти! Залишайся там, де ти зараз!

Вона зникла. Картинки прискорились. Персі побачив величезний корабель у сухому доці. Побачив робітників, які завзято завершували роботу над корпусом. Хлопця з паяльною лампою, який зварював бронзову драконову голову з носом корабля. А потім бога війни, який наближався до нього по хвилях з мечем у руці.

Зображення, змінилось. Персі опинився на Марсовому полі. Перед очима здіймались пагорби Берклі. Золотиста трава заколихалась, і посеред пейзажу з’явилося обличчя сплячої жінки, утворене тінями і згинами рельєфу. Її очі залишалися заплющеними, але голос залунав у голові Персі:

— Отже, це той самий напівбог, який убив мого сина Кроноса. Враження ти справляєш таке собі, Персі Джексоне, і все ж я покладаю на тебе великі сподівання. Вирушай на північ. Зустрінься з Алкіонеєм. Юнона може скільки завгодно бавитись у свої ігри з греками та римлянами, але врешті-решт ти все одно станеш моїм пішаком. Ти станеш ключем до поразки богів.

Зображення потемнішало. Персі опинився у збільшеній версії табірної штаб-квартири — у принципії з крижаними стінами та пронизуючим до кісток туманом у повітрі. Скелети в римських обладунках та скрижаніла зброя з імперського золота вкривали всю підлогу. У кінці кімнати сиділа величезна темна постать. Шкіра незнайомця блищала золотом і сріблом, наче він був роботом, як собаки Рейни. Позаду нього стояла колекція пошкоджених римських емблем і рваних знамен та великий золотий орел на залізній жердині.

Голос велетня загримів на всю кімнату.

— Ми чудово розважимось, Нептунів сину! Я вже цілу вічність не ламав хребет напівбогу твого рівня. Чекаю на тебе у крижаних землях.

Персі прокинувся. Усе тіло тремтіло. Якусь мить він не розумів, де знаходиться. А потім пригадав: Табір Юпітера, бараки П’ятої когорти. Він ліг на спину, втупив очі в стелю та спробував заспокоїти шалене серцебиття.

Золотий велетень чекає нагоди зламати йому хребет. Чудово. Та значно більше його турбувала та спляча жінка посеред пагорбів. «Ти станеш моїм пішаком». Персі не грав у шахи, але дуже сумнівався, що бути пішаком добре. Вони весь час помирають.

Непокоєння викликала навіть незагрозлива частина сну. Його шукав фавн на ім’я Гровер. Можливо, тому Дон помітив... як він там це назвав... духовний зв’язок із фавном. А ще його шукав хтось на ім’я Тайсон, і Аннабет сказала йому залишатись на одному місці.

Персі сів на ліжку. Його сусіди по кімнаті метушилися, одягалися та чистили зуби. Дакота кутався в довгий клапоть білої тканини, вкритої червоними плямами — тогу. Один з ларів підказував йому, куди що совати і де робити складки.

— Час снідати? — з надією запитав Персі.

З першого ярусу його двоповерхового ліжка висунулась голова Френка. У нього під очима були мішки, схоже, він погано спав.

— Короткий сніданок. А потім у нас нарада сенату.

Голова Дакоти застрягла в тозі. Він нагадував заплямованого «Кул-Ейдом» привида.

— Слухай, — промовив Персі, — я теж маю вдягати простирадло?

Френк пирхнув.

— Це тільки для сенаторів. Усього їх десятеро. Обираються раз на рік. Слід мешкати в таборі не менше п’яти років, щоб отримати таке право.

— То з якого дива нас запросили на цю нараду?

— Тому що... ну ти знаєш: пошуки.— Френк здавався збентеженим, наче боявся, що Персі дасть задню. — Ми повинні бути присутніми під час обговорення. Ти, я і Хейзел. Ну, якщо ти хочеш...

Френк навряд хотів викликати у Персі почуття провини, але серце того наче скрутилось у вузол. Він співчував Френкові. Отримати визнання бога війни перед цілим табором — той ще жах. До того ж, як міг Персі відмовити цьому Велетенському пухкому дитячому личку? Френкові доручили неймовірно відповідальне завдання, під час виконання якого він, швидше за все, помре. Хлопець був наляканий, тому підтримка Персі була йому необхідна..

До того ж учора з них трьох вийшла чудова команда. Хейзел і Френк були надійними товаришами. Вони прийняли Персі, як члена родини. І все. ж сама ідея пошуків була йому не до вподоби, здебільшого тому, що надходила від Марса. А тепер ще після його снів...

— Я... мені варто підготуватись... — Персі виліз із ліжка й почав одягатися.

З голови все не виходила Аннабет. Допомога вже на шляху. Він може повернути собі старе життя. Усе що потрібно — залишатись на місці.

Під час сніданку таборяни зиркали на Персі — не помітити цього було важко. Усі шепотілись про минулий вечір:

— Два боги в один день...

— Неримська манера бою...

— Водомет мені в носа...

Персі був занадто голодним, щоб цим перейматись. Він проковтнув цілу купу млинців, яєць, бекону, віденських вафель і яблук та випив декілька склянок апельсинового соку. Він, мабуть, з’їв би ще більше, але Рейна оголосила про збір сенату, і всі підлітки з тогами почали підніматися з-за столів.

— Пішло-поїхало.— Хейзел вертіла в руках каміння, схоже на рубін у два карати.

Поряд із ними замерехтів пурпуровим світлом привид Вітеллій.

— Bona fortuna[18] вам трьом! Ох, нарада сенату. Пам’ятаю я одну таку нараду. Тоді вбили Цезаря. Ну й крові ж було на його тозі...

— Дякуємо тобі, Вітеллію, — перервав Френк. — Нам уже час.

Рейна й Октавіан очолили процесію сенаторів. Металеві пси Рейни носились туди-сюди вздовж дороги. Хейзел, Френк і Персі плентались позаду. Персі помітив у групі Ніко ді Анжело, він був у чорній тозі й розмовляв із Ґвен. Дівчина була трохи блідою, але окрім цього виглядала на подив чудово, враховуючи те, що минулого вечора померла. Ніко помахав йому рукою і швидко повернувся до бесіди, підтвердивши здогадки Персі, що брат Хейзел уникає розмови з ним.

Дакота йшов, чіпляючись через свою заплямовану тогу. Решта сенаторів, здавалось, так само не дуже ладнали зі своїм вбранням — наступали на береги, поправляли його на плечах. Персі радів, що на ньому зараз звичайні пурпурова футболка та джинси.

— Як римлянам вдавалось ходити в цих штуках? — поцікавився він.

— Тоги були лише для урочистих випадків, — відповіла Хейзел. — Як смокінги. Закладаюсь, давні римляни ненавиділи їх не менше, ніж ми зараз. До речі, ти ж не брав із собою зброї?

Рука Персі опустилась у кишеню, де як завжди лежала його ручка.

— А що? Не можна було?

— За померієм зброя заборонена.

— За чим?

— Померієм, — відповів Френк. — Це кордон міста. Усередині — священна «безпечна зона». Озброєні легіонери не мають права туди входити. Будь-яка зброя заборонена. Це щоб нарада сенату не перетворилася на різанину.

— Як у випадку з вбивством Юлія Цезаря? — поцікавився Персі.

Френк кивнув.

— Не переймайся. Такого не траплялось уже багато місяців.

Персі сподівався, що друг жартує.

Що більше вони наближались до міста, то більше Персі захоплювався його красою. Черепичні дахи і золотисті куполи блищали на сонці. У садах квітували жимолості та троянди. На вимощеній білим і сірим камінням головній площі красувалися статуї, фонтани та позолочені колони. Уздовж брукованих вулиць тягнулись рядки свіжопофарбованих будиночків, крамниць і кав’ярень, були закладені парки. Удалечині здіймались амфітеатр та іподром.

Персі помітив, що вони вже дісталися кордонів міста, тільки коли сенатори попереду сповільнили темп.

З одного боку від дороги стояла біла мармурова статуя — м’язистий кучерявий чоловік у натуральну величину, без рук і з незадоволеним обличчям. Можливо, він був обурений тим, що його витесали тільки вище пояса. Нижче він був мармуровою брилою.

— В одну колону, будь ласка! — промовила статуя. — Приготуйте свої особові посвідчення.

Персі подивився ліворуч, праворуч. Він тільки зараз помітив, що такі самі статуї оточили все місто, розташовуючись на відстані у декілька сотень ярдів одна від одної.

Сенатори пройшли без перешкод. Статуя оглянула татуювання на передпліччі кожного і назвала їх на ім’я.

— Ґвендолін, сенатор, П’ята когорта, так. Ніко ді Анжело, вісник Плутона... дуже чудово. Рейна, претор, нема питань. Хенк, сенатор, Третя когорта... О! Гарні черевики, Хенку! Так, а це хто такі?

Хейзел, Френк і Персі були останніми.

— Терміне, — промовила Хейзел, — це Персі Джексон. Персі, це Термін, бог кордонів.

— Новенький, га? Ага, табличка пробатіо. Чудово. Гей, у тебе зброя у кишені? Дістань її! Дістань!

Персі гадки не мав, звідки Термін дізнався про це, але ручку дістав.

— Дуже небезпечна, — промовив Термін. — Залиш її в кошику. Заждіть, де моя помічниця? Джуліє!

Маленька дівчинка приблизно шести років визирнула з-за п’єдесталу. Вона була в рожевій сукні, з волоссям, заплетеним у косички, та пустотливою посмішкою, якій бракувало двох зубів.

— Джуліє? — Термін озирнувся, але Джулія побігла в інший бік. — Куди ділося це дівча?

Термін подивився в інший,бік і встигнув помітити Джулію, перш ніж та сховалась. Дівчинка захоплено вискнула.

— О, он ти де, — промовив Термін. — Просто під носом. Принеси кошик.

Джулія вийшла вперед і пригладила сукню. Потім підняла кошик і піднесла його Персі. Усередині лежало декілька сікачів, штопор, велетенська пляшка лосьйону для засмаги і пляшка води.

— Ти зможеш забрати свою зброю дорогою назад, — промовив Термін. — Джулія про неї подбає. Вона досвідчений фахівець.

Дівчинка кивнула.

— Фа-хі-вець, — вона ретельно промовила кожний склад, наче намагаючись завчити слово.

Персі глянув на Френка й Хейзел, ті, здавалось, не, вбачали в цьому нічого дивного. Проте він зовсім не бажав довіряти смертоносну зброю малечі.

— Справа у тому, — промовив він, — що ручка повертається до моєї кишені мимоволі, тож навіть якщо я її віддам...

— Не хвилюйся, — запевнив його Термін. — Ми подбаємо про те, щоб вона не втекла. Еге ж, Джуліє?

— Так, пане Терміне.

Неохоче Персі поклав ручку до кошика.

— А. тепер, оскільки ти новенький, кілька правил, — промовив Термін. — Ти заходиш на територію міста. Не порушуй спокій. Стеж за колісничним рухом, коли переходиш дорогу. У будівлі Сенату сідай ліворуч. А он там — бачиш, куди я вказую?

— Е-е... у вас немає рук, — промовив Персі.

Вочевидь, це була болюча тема для Терміна. Мармурове обличчя стало темно-сірим.

— Дотепник, чи що? Гаразд, пане Жартівник, отам унизу, на форумі, — Джуліє, покажи за мене, якщо твоя ласка...

Джулія слухняно опустила кошик і вказала на головну площу.

— Крамниця з блакитним навісом, — продовжив Термін, — це універмаг. Вони продають вимірювальні рулетки. Придбай одну! Я хочу, щоб твої штани були точнісінько на дюйм вище щиколотки, і волосся було підстрижене згідно з нормами. І засунь футболку в штани.

— Дякую, Терміне, — промовила Хейзел. — Нам уже час.

— Гаразд, Гаразд, проходьте, — пробурчав бог. — Але тримайтеся правого боку дороги! А ще он той камінь... Ні, Хейзел, дивись, куди я вказую. Ось цей камінь стоїть занадто близько до того дерева. Пересуньте його на два дюйми ліворуч.

Хейзел зробила, як він попросив, і вони продовжили свій шлях. Термін не припиняв викрикувати накази їм услід, а Джулія тим часом робила колесо на. траві.

— Він завжди такий? — запитав Персі.

— Ні, — визнала Хейзел. — Сьогодні він був стриманим. Зазвичай, він більш нав’язливий та знервований.

— Він живе в кожному прикордонному камені навколо міста, — промовив Френк. — Так би мовити, остання лінія оборони, якщо на місто нападуть.

— Термін узагалі-то непоганий, — додала Хейзел. — Просто краще його не дратуй, інакше він змусить тебе поміряти кожну травинку в долині.

Персі подумки занотував для себе цю інформацію.

— А дівча? Джулія?

Хейзел посміхнулась.

— Так, кумедна мала. Її батьки мешкають у місті. Ходімо вже. Нам потрібно наздогнати сенаторів.

Вони наблизились до форуму. Від кількості людей на ньому у Персі перехопило подих. Біля фонтана гуляли студенти. Деякі з них помахали сенаторам, коли ті проходили повз. Біля прилавка булочної хлопчина років тридцяти залицявся до дівчини, яка замовляла собі каву. Подружжя поруч наглядало за малюком у підгузках і мініатюрній футболці Табору Юпітера, який шкандибав за чайками. Продавці відчиняли свої крамниці й виставляли стенди, що латиною рекламували гончарні вироби, коштовності та квитки на іподром зі знижкою.

— Усі ці люди напівбоги? — запитав Персі.

— Або нащадки напівбогів, — відповіла Хейзел. — Як я вже казала, це чудове місце, щоб вступити до коледжу або створити родину і не хвилюватись про щоденні напади чудовиськ. Тут живе двісті, може, триста людей. Ветерани — це типу наші радники, а за потреби — резервні сили. Та здебільшого вони живуть звичайним життям звичайних людей.

Персі уявив, як би це було: отримати помешкання в цій маленькій копії Рима та жити під захистом легіону та Терміна, нав’язливого й нервозного бога кордонів. Він уявив, як тримає Аннабет за руку у кав’ярні. І можливо, через якийсь час вони наглядають за власним малим, який ганятиме чайок по форуму...

Персі швидко прогнав ці думки. Не можна дозволяти собі фантазувати. Більшість його спогадів зникли, але це місто, безперечно, не його дім. Він мусить бути в іншому місці, разом зі своїми друзями.

До того ж Табір Юпітера був у небезпеці. Якщо Юнона має рацію, то напад здійсниться менше ніж за п’ять днів. Персі пригадав те обличчя сплячої жінки, Геї, яке утворилось на пагорбах над табором. Уявив лавину чудовиськ, що обрушується на долину.

«Якщо зазнаєте поразки, повертатись буде нікуди, — попередив їх Марс, — Рим зрівняють із землею. Його спадок буде втрачено назавжди».

Персі подумав про дівчинку Джулію, про родини з дітьми, про нових друзів у П’ятій когорті, навіть про тих кумедних фавнів. Що станеться з ними всіма, якщо це місто зруйнують? Він не хотів цього навіть припускати.

Сенатори зайшли у велику будівлю з білим куполом на західному кінці площі. Персі зупинився біля входу, намагаючись не думати про Юлія Цезаря, якого зарізали на нараді сенату. Він глибоко вдихнув і увійшов за Хейзел та Френком усередину.