Син Нептуна

XLVI Френк

Френк розкрив згорток і сів навпочіпки перед Танатосом.

Спиною він відчував, що Персі стоїть над ним, розмахуючи мечем та викрикуючи зневажливі фрази привидам, які наближалися. Він чув, як проревів велетень та гнівно заіржав Аріон, але не наважувався підвести погляд.

Тремтячими руками Френк підніс до ланцюга на правій нозі Смерті шматочок дерева. Він подумав про полум’я, і скіпка миттєво спалахнула.

Пекельний жар пронісся крізь Френкове тіло. Крижаний метал почав плавитись, вогонь осліплював не менше, ніж лід.

— Чудово, — промовив Танатос. — Дуже чудово, Френку Чжане!

Френк багато разів чув, що перед смертю в очах проноситься все життя. Тепер він переконався в цьому особисто. Він побачив маму того дня, коли вона поїхала в Афганістан. Вона усміхнулась і обійняла його. Він намагався вдихнути якомога більше її жасминового запаху, щоб ніколи його не забути.

«Я завжди пишатимусь тобою, Френку, — сказала вона. — Колись ти вирушиш подорожувати навіть далі, ніж я. Ти замкнеш коло нашої родини. За багато років наші нащадки розповідатимуть історії про героя Френка Чжана — їхнього пра-пра-пра...» Вона потицяла його в живіт на згадку старих часів. Наступного разу Френк посміхнувся тільки за декілька місяців.

Він побачив себе за столом у Лосиному перевалі: як дивився на зорі й полярне сяйво у той час, коли Хейзел тихенько посапувала поруч, а Персі казав: «Френку, ти чудовий ватажок. Ти потрібен нам».

Він побачив, як Персі зник у трясовині, а Хейзел пірнула за ним. Френк пригадав, наскільки йому стало самотньо, коли він тримав той лук. Наскільки безнадійно безсилим почувався. Він благав олімпійських богів (навіть Марса!) допомогти друзям, але розумів, що знаходиться далеко за межами їхніх володінь.

З брязкотом зламався перший ланцюг. Френк поспішно сунув скіпку до пут на другій нозі Смерті.

Він ризикнув і кинув швидкий погляд через плече.

Персі бився, наче вихор. Навіть більше — він був вихором. Мініатюрний смерч з води, криги та пари кружляв навколо нього, поки він пробирався крізь ворожі ряди, розкидаючи римських привидів та відбиваючи їхні стріли та списи. Звідки в нього така сила?

Він усе далі відходив від Френка, і хоча здавалось, що таким чином Персі залишав Френка незахищеним, насправді він притягував до себе всю увагу привидів. Френк не дуже розумів, куди прямує Персі... а потім збагнув. Один із чорних димчастих привидів носив на спині накидку з левової шкіри і тримав древко із золотим орлом, укритим інеєм та бурульками. Штандарт легіону!

На Френкових очах Персі пробився крізь шеренгу легіонерів і розкидав їхні щити особистим смерчем. Він збив з ніг прапороносця і схопив орла.

— Хочете його назад? — заволав він до привидів. — Тоді спробуйте забрати!

Він відводив їх геть, і Френк захоплювався його . хороброю стратегією. Так, ці привиди хотіли втримати Танатоса в путах, але перш за все вони були римськими легіонерами. Їхні думки у кращому випадку були розпливчастими, але одне вони пам’ятали напевне — попри все треба захистити орла.

Проте Персі не міг відбиватись від стількох ворогів вічно. Підтримувати такий вихор навряд чи було просто. Попри холод, його обличчя вже вкрилося потом.

Френк пошукав очима Хейзел — ані її, ані велетня видно не було.

— Стеж за своїм вогнем, малий, — застеріг його Смерть. — Його в тебе не так багато, щоб марнувати.

Френк лайнувся. Він відволікся і не помітив, як розплавився другий ланцюг.

Він пересунув вогонь до пут на правій руці бога. Від шматочка дерева вже майже нічого не залишилось. Френк затремтів. У голові знову зринули спогади. Він побачив, як сидить Марс біля бабусиного ліжка, дивиться на Френка своїми очима, у яких спалахують ядерні вибухи: «Ти — таємна зброя Юнони. Ти з’ясував, який у тебе дар?»

Він почув мамин голос: «Ти можеш бути будь-ким».

А потім Френк побачив суворе бабусине обличчя, її тонку, наче рисовий папір, шкіру, сиве волосся, що вкривало подушку. «Так, Фаю Чжане. Твоя мати не просто підвищувала твою самооцінку. Вона казала тобі правду в буквальному розумінні».

Він пригадав ведмедицю на узліссі. Як мама заслонила його собою. Пригадав величезного чорного птаха, що знісся над палаючим родинним будинком.

Третій ланцюг зламався. Френк сунув скіпку до останніх кайданів. Тіло пронизав пекельний біль. В очах застрибали Жовті плями.

Він побачив Персі на протилежному кінці віа Принципаліс, який затримував армію привидів. Персі перекинув колісницю і зруйнував кілька будівель, але щоразу, коли він відкидав своїм вихором хвилю нападників, ті просто підводились і нападали знову. Скільки б Персі не зарубував ворогів, вони миттєво відроджувались. Персі відступив настільки далеко, наскільки міг. За його спиною були бічні ворота табору, а ще за двадцять футів — прірва, льодовик обривався у море.

Щодо Хейзел, то вони з Алкіонеєм примудрились знищити під час бою більшість бараків. Тепер бій точився на руїнах біля головних воріт. Аріон грався в смертельну версію квача, нападаючи на Алкіонея то з одного, то з іншого боку, у той час коли велетень розмахував своїм жезлом, обвалюючи стіни та залишаючи величезні ущелини в кризі. Лише завдяки Аріоновій спритності вони ще й досі залишались живими.

Нарешті зламався останній ланцюг Смерті. З розпачливим криком Френк устромив скіпку в купу снігу та погасив вогонь. Біль стихнув. Френк усе ще був живий. Та коли він дістав зі снігу шматок дерева, той виявився зовсім крихітним — не більшим за шоколадний батончик.

Танатос здійняв руки.

— Вільний, — задоволено промовив він.

— Чудово. — Френк покліпав очима, щоб позбутися жовтих плям. — Тоді зроби щось!

Танатос м’яко посміхнувся до нього.

— Зробити щось? Авжеж. Я спостерігатиму. Хто помре в цій битві, мертвим і залишиться.

— Дякую, — буркнув Френк і сунув скіпку в кишеню. — Ваша допомога безцінна.

— На здоров’ячко, — мило відповів Танатос.

— Персі! — гукнув Френк. — Тепер вони помирають!

Персі розуміюче кивнув, але здавався виснаженим. Його вихор слабшав. Удари ставали дедалі повільнішими. Ціла армія привидів наступала на нього, поступово відтаскаючи на край льодовика.

Френк натягнув тятиву, але потім опустив лук. Від звичайних стріл із сьюардської мисливської крамниці не буде жодної користі. Френк мусить використати свій дар.

Здавалось, він нарешті зрозумів свою силу. Коли Френк побачив, як палає скіпка, коли відчув їдкий дим власного життя, щось таке перевернулося всередині нього, і тепер він почувався напрочуд упевненим у собі.

«Справедливо, що твоє життя горітиме яскраво але так недовго?» — запитав його Смерть.

— Чхав я на справедливість, — сказав собі Френк. — Коли вже горіти, то горіти яскраво.

Він зробив крок до Персі. Тієї самої миті з іншого кінця табору пролунав крик Хейзел. Аріон болісно заіржав — велетень зробив влучний удар. Жезл відкинув коня — вершниця пролетіла над кригою і з тріском вдарилась об мури.

— Хейзел! — Френк метнувся очима до Персі, шкодуючи що у нього більше немає списа. Якби ж можна було викликати Сірка... сам він не може перебувати у двох місцях водночас.

— Допоможи їй! — крикнув Персі, високо здіймаючи золотого орла. — Я подбаю про цих хлопців!

Не подбає. Френк розумів це. Життя сина Посейдона було на волосині від смерті, і все ж він кинувся на допомогу Хейзел.

Вона лежала наполовину зарита в уламках снігових блоків. Аріон стояв над нею і намагався захистити, стаючи дибки і хвицаючи копитами велетня.

— Привіт, маленький поні. Хочеш погратись? — Велетень розсміявся.

Алкіоней здійняв свій скрижанілий жезл.

Френк був занадто далеко, щоб допомогти... але уявив, як мчить на допомогу, як його ноги підносяться над землею.

«Ти здатен бути будь-ким».

Він пригадав білоголових орлів, яких бачив під час подорожі потягом. Тіло почало зменшуватись і легшати. Руки витягнулися в крила, а зір став у тисячі разів гострішим. Він різко здійнявся в небо, а потім ринув на велетня, розкривши гострі, наче леза, кігті. Френк полоснув велетня по очах.

Алкіоней болісно заревів та, хитаючись, позадкував. Френк тим часом приземлився поруч із Хейзел і повернувся до свого звичайного вигляду.

— Френку... — Вона приголомшено втупила в нього очі. З її голови сповзла шапка зі снігу. — Що щойно... як ти?..

— Дурень! — заволав Алкіоней. Його обличчя було в порізах, з очей замість крові текла чорна нафта, але рани вже затягуватись. — Я безсмертний на рідній землі, Френку Чжане! А завдяки твоїй подрузі Хейзел, мій новий дім — це Аляска. Ти не можеш вбити мене тут!

— Ще побачимо, — промовив Френк. Сили пронизали його руки і ноги. — Хейзел, залізай на коня.

Велетень кинувся в напад, а Френк — йому назустріч. Він пригадав ведмедицю, з якою стикнувся віч-на-віч у дитинстві. З кожним кроком тіло ставало важчим, міцнішим, обростало м’язами. Він обрушився на велетня з потужністю дорослого гризлі — тисяча фунтів чистої сили. Хоча порівняно з Алкіонеєм Френк усе одно був маленьким, інерція від удару була такою, що велетня віджбурнуло у скрижанілу вежу. Споруда з гуркотом обвалилась на нього.

Френк стрибнув на голову Алкіонея. Змах його пазурів дорівнював удару боксера важкої ваги з бензопилами замість рук. Френк несамовито трощив велетневе обличчя, поки його металеві риси не почали вигинатись.

— Аррррг, — пробурмотів у заціпенінні велетень.

Френк повернувся до свого звичайного вигляду. Його рюкзак досі висів на спині. Він схопив мотузки, які придбав у Сьюарді, швидко зробив вузол і затягнув його навколо лускатої драконячої ноги велетня.

— Хейзел, тримай! — він кинув їй інший кінець мотузки. — Я дещо придумав, але ми...

— Уб’ю... тебе...— пробурмотів Алкіоней.

Френк побіг до голови велетня, схопив найважчий предмет, що трапився попідруч, — легіонерський щит, — і рубанув ним по носу Алкіонея.

— Apг, — промовив велетень.

Френк знову озирнувся до Хейзел.

— Як далеко Аріон зможе протягнути цього хлопця?

Хейзел витріщилась на нього.

— Ти... ти був птахом. А потім ведмедем. І...

— Потім поясню. Нам треба якомога швидше витягти його в глиб материку.

— Але Персі?..

Френк лайнувся. Як він міг забути?

Крізь руїни табору він побачив друга на краю обриву. Вихор зник. Персі тримав Анаклузмос в одній руці й золотого орла легіону в іншій. Ціла армія тіней повільно просувалась уперед зі зброєю напоготові.

— Персі! — крикнув Френк.

Персі подивився в їхній бік, побачив велетня і наче зрозумів, що відбувається. Він викрикнув щось, але слова віднесло вітром. Напевно, «Уперед!»

Тоді він встромив Анаклузмос в кригу під своїми ногами. Весь льодовик затремтів. Привиди попадали навколішки. Позаду Персі із затоки здійнялась величезна хвиля — сірий водяний вал, вищий навіть за льодовик. З маленьких і великих розколин у кризі вистрілила вода. Хвиля вдарила — і задня частина табору обрушилась. Цілий гребінь відколовся від льодовика і звергнувся в безодню — забравши із собою будівлі, привидів і Персі Джексона.