Син Нептуна

XXVI Персі

Це виявилось не так важко, як вони думали.

Допомогли крики і бензокоса.

Серед табірних припасів у кожного були легкі непромокальні куртки. Друзі вкрились ними від холодного дощу й попрямували майже порожніми вулицями. Цього разу Персі здогадався захопити із собою більшість припасів із човна. Він навіть набив кишені макробіотичним м’ясом, на випадок, якщо з’явиться потреба погрозити ще якимось косаткам.

Вони зустріли на вулиці кількох велосипедистів та трьох-чотирьох безхатьків, які купчились біля дверей, інші портлендці воліли залишатися у таку погоду вдома.

Поки друзі човгали по вулиці Глісана, Персі жадібно спостерігав за людьми в кав’ярнях, які ласували кавою та тістечками. Він тільки-но збирався запропонувати зупинитись на сніданок, коли почув галас: «ГА! НАЧУВАЙТЕСЬ, ТУПІ КУРКИ!», услід за яким пролунали рев невеликого двигуна і численні «кудкудав».

Персі глянув на друзів:

— Гадаєте?..

— Цілком можливо, — погодився Френк.

Вони побігли на звуки.

За наступним поворотом розташовувалася простора автомобільна стоянка з тротуарами, обсадженими деревами, та рядками забігайлівок на колесах, з усіх чотирьох боків звернутих до проїжджої частини вулиці. Персі й раніше бачив забігайлівки на колесах, але вперше так багато в одному місці. Деякі були звичайними металевими коробками з навісами і стойками для подачі. Інші вирізнялися велетенськими плакатами, барвистими дошками меню, столиками, як у вуличних кав’ярнях. Одні блакитні, другі пурпурові, треті в горошок. Хтось рекламував корейсько-бразильські тако, що здавалися вигадкою якогось шаленого вченого з таємної військової лабораторії. Хтось пропонував суші на вертелі. А хтось продавав бутерброди з морозивом у фритюрі. Запах був приголомшливим — водночас готували безліч різних кухонь.

Живіт Персі загурчав. Більшість забігайлівок були відчинені, але навколо майже нікого не було. Можна придбати все, що заманеться! Бутерброди з морозивом у фритюрі? Ох, матінко, це звучало значно краще за паростки пшениці.

На жаль, тут не тільки готували їжу. У центрі стоянки, за фургонами, бігав старий у халаті з бензокосою в руках. Він кричав на зграю крилатих жіночок, які намагались вкрасти їжу з його столу.

— Гарпії, — промовила Хейзел. — Що означає...

— Це Фіней, — здогадався Френк.

Вони перебігли вулицю й протиснулись між корейсько-бразильським візком та продавцем китайських буріто.

Позаду забігайлівки виглядали навіть близько не так апетитно, як попереду. Усюди лежали стопки пластикових відер, стояли переповнені сміттєві баки, а на мотузках для білизни висіли мокрі фартухи та рушники. Сама стоянка була непримітним прямокутником потрісканого асфальту, з якого там і сям стирчав бур’ян. У центрі стояв стіл, завалений їжею з різних фургонів.

Тип у халаті був старим, товстим і майже лисим, якщо не брати до уваги вінець ріденького сивого волосся. Його чоло вкривали шрами, а халат був забризканий кетчупом. Чоловік, спотикаючись, бігав туди-сюди в пухнастих рожевих капцях-кроленятах і відмахувався бензокосою від півдюжини гарпій, які кружляли над його столом.

Старий безперечно був сліпим. Про це свідчили його молочно-білі очі й те, що він весь час промахувався. І все ж йому досить непогано вдавалося відганяти гарпій від столу.

— Геть, брудні курки! — заволав він.

Персі не знав чому, але йому вважалося, що гарпії мають бути пухкими. Ці ж виглядали так, наче їх морили голодом. Очі та щоки на їхніх людських обличчях були запалими. Оперення злазило зі шкіри, а на кінчиках крил виднілися крихітні зморщені ручки. Замість одягу на гарпіях були рвані мішки. Коли вони кидались на їжу, то здавались швидше у розпачі, ніж у гніві. Персі було, їх шкода.

БРРРР! Старий змахнув бензокосою і зачепив крило гарпії. Та скрикнула від болю й полетіла геть, лишаючи за собою жовте пір’я.

Одна з гарпій кружляла вище за решту. Вона була молодшою і меншою за своїх сестер а мала яскраво-червоне пір’я. Гарпія терпляче чекала слушної нагоди і, коли старий відвернувся, відчайдушно ринула до столу. Їй удалось схопити кігтями буріто, але перш ніж вона втекла, старий махнув бензокосою і ляснув її по спині з такою силою, що Персі аж зморщився. Гарпія вискнула, впустила буріто та полетіла геть.

— Агов, припиніть! — крикнув Персі.

Гарпії вирішили, що він звертається до них. Вони глянули на трійцю напівбогів і миттю кинулись навтіки. Більшість розлетілася по деревах і вмостилася на гілки. Їхні голодні очі не відривались від столу. Гарпія з червоним оперенням і пораненою спиною попрямувала далі до вулиці Глісана і незабаром зникла з виду.

— Га! — переможно заволав сліпець і вимкнув бензокосу. З порожнім поглядом він посміхнувся в напрямку Персі. — Дякую, незнайомцю! Дуже вдячний за допомогу.

Персі проковтнув злобу. Він не збирався допомагати старому, але пам’ятав, що їм потрібна від нього інформація.

— Е-е... нема за що. — Персі підійшов до старого, не відводячи погляду від бензокоси. — Я — Персі Джексон. А це...

— Напівбоги! — скрикнув старий. — Будь-де впізнаю запах напівбога.

Хейзел насупила брови.

— У нас такий, неприємний запах?

Старий розсміявся.

— Авжеж ні, люба моя. Але ти не повіриш, наскільки загострюються інші відчуття, коли втрачаєш зір. Мене звати Фіней. А ви... стривайте, не кажіть...

Він потягнувся до обличчя Персі й тицьнув, йому в очі.

— Ай! — поскаржився хлопець.

— Син Нептуна! — вигукнув Фіней. — Я відчув на тобі запах моря, Персі Джексоне. Бач, я теж син Нептуна.

— Ну... гаразд. — Персі потер очі.

Звісно, доля мала нагородити його цим брудним старим родичем. Він сподівався, що не всі сини Нептуна виростають такими. Отак, спочатку носиш жіночі сумочки, а не встигнеш озирнутися, як уже бігаєш у халаті та рожевих капцях-кроленятах, ганяєш курок бензокосою.

Фіней обернувся до Хейзел.

— А тут... Матінко рідна, запах золота і земних глибин. Хейзел Левек, дочка Плутона. А поруч із тобою — син Марса. Але в тобі відчувається ще щось, Френку Чжане...

— Давнє походження, — буркнув Френк. — Пілоський цар. Бла-бла-бла.

— Періклимен, саме так! Ох, славний же був парубок. Я обожнював аргонавтів!

Френк роззявив рота.

— Стривайте. Пері хто..?

Фіней ошкірився.

— Не хвилюйся. Я знаю про твою родину. Ця історія з твоїм прадідом? Він насправді не знищував табір. Ви тільки подивіться, яка цікава компанія. Ви не зголодніли?

У Френка був такий вигляд, наче його переїхала вантажівка, але Фінея вже турбували інші справи. Він махнув рукою на стіл. На деревах поблизу нещасно вискнули гарпії. Хоч Персі й відчував страшенний голод, думка про те, як він їстиме на очах цих бідних крилатих жіночок, була йому нестерпною...

— Слухайте, я заплутався, — промовив Персі. — Нам потрібна інформація. Нам сказали...

— ...що гарпії відбирають у мене їжу, — закінчив Фіней, — і якщо ви допоможете мені, я допоможу вам.

— Щось таке, — визнав Персі.

Фіней розсміявся.

— Це застарілі відомості. Хіба я схожий на того, хто пропускає прийоми їжі? — Він поплескав себе по череву, яке було розміром з перекачаний баскетбольний м’яч.

— Е-е... ні, — відповів Персі.

Фіней доброзичливо розвів руками. Уся трійця нагнулась, щоб ухилитись від бензокоси.

— Усе змінилось, друзі мої! Коли я отримав дар провидця, багато тисячоліть тому, Юпітер і справді мене прокляв. Він наслав на мене гарпій, щоб ті крали мою їжу. Розумієте, я був ще тим базікою. Розпатякав забагато речей, які боги хотіли тримати в таємниці. — Він повернувся до Хейзел. — Наприклад, що ти повинна бути мертвою. А ти...— Він повернувся до Френка. — Твоє життя залежить від спаленої скіпки.

Персі насупив брови.

— Про що ви говорите?

Хейзел закліпала очима, наче їй дали ляпаса. У Френка був такий вигляд, наче вантажівка повернулась і переїхала його ще раз.

— А ти, — Фіней повернувся до Персі, — що ж, ти зараз навіть не знаєш, хто ти! Я міг би розказати, але... га! Яка з цього забава? А ще в «Мальтійському Соколі»[36] Майлза Арчера застрелила Бріджит Ошонесі. Дарт Вейдер насправді Люків[37] батько. А переможцем наступного фіналу національної футбольної ліги...

— Ми зрозуміли, — буркнув Френк.

Хейзел стиснула свій меч так, ніби їй кортіло ляснути старого рукояткою по голові.

— Отже, ви забагато балакали, і боги вас прокляли. Чому тоді вони вас помилували?

— Та де там, помилували! — Старий здійняв свої волохаті брови, наче казав: «Уявляєте?» — Мені довелось домовитись з аргонавтами. Бачте, їм теж була потрібна інформація. Я сказав, що допоможу, якщо вони вб’ють гарпій. Ну, вони відігнали цих огидних створінь, але Ірида не дозволила їх убивати. Ви тільки подумайте, яке неподобство! А цього разу, коли повелителька повернула мене з того світу...

— Повелителька? — поцікавився Френк.

Фіней лукаво посміхнувся.

— Ну, Гея, хто ж іще. Хто гадаєте відчинив Браму Смерті? Твоя подруга знає, про що я кажу. Хіба Гея не твоя повелителька?

— Вона не... я не...— Хейзел оголила меч.— Гея не моя повелителька!

Фіней здавався приємно здивованим. Якщо він і почув, як вислизнув із піхов меч, то його це анітрохи не стурбувало.

— Гаразд, хочеш вдавати шляхетну і залишатись на слабкій стороні, твоя воля. Але Гея прокидається. Вона переписала закони життя та смерті! Я знову живий і в обмін на свої послуги — пророцтво тут, пророцтво там — здійснилося моє найзаповітніше бажання. Ми помінялися місцями. Я можу їсти все, що побажаю днями і ночами, а гарпії змушені дивитись і страждати від голоду.

Він увімкнув бензокосу, і гарпії на деревах завили.

— Вони прокляті! — промовив старий. — Можуть їсти тільки з мого столу і не можуть залишити Портленд. А оскільки Брама Смерті відчинена, вони навіть померти не можуть. Це прекрасно!

— Прекрасно? — невдоволено промовив Френк. — Вони живі істоти. Чому ви такі жорстокі до них?

— Вони чудовиська! відрізав Фіней. — Жорстокий? Ці демони катували мене цілу вічність!

— Але такими були їхні обов’язки, — ледве стримуючись, вимовив Персі. — Це був наказ Юпітера.

— О, на Юпітера я теж розгніваний, — погодився Фіней. — Настане час і Гея подбає, щоб боги отримали по заслузі. Вони жахливо керували світом. Але поки що я насолоджуюсь життям у Портленді. Ці смертні мене не помічають. Уважають мене скаженим старим, який ганяє голубів.

Хейзел ринула на провидця.

— Ти огидний!— сказала вона Фінею.— Тобі місце на Карних Полях!

— Каже мертва мертвому? — Фіней посміхнувся. — На твоєму місці, дівча, я б не патякав. Це ти все розпочала! Коли б не ти, Алкіоней би не ожив!

Хейзел похитнулась.

— Хейзел? — Очі Френка округлились наче четвертаки. — Що він верзе?

— Га! Незабаром дізнаєшся, Френку Чжане! Тоді й побачимо, чи будеш ти таким люб’язним до своєї подружки. Але ви тут з іншої причини, еге ж? Ви хочете знайти Танатоса. Його тримають у лігві Алкіонея. Я можу сказати, де це. Авжеж можу. Але вам доведеться зробити мені послугу.

— Навіть не мрій, — випалила Хейзел. — Ти служиш ворогу. Ми радше самотужки відправимо тебе назад до Підземного царства.

— Можете спробувати, — посміхнувся Фіней. — Але сумніваюсь, що надовго залишатимусь мертвим. Бачте, Гея показала мені короткий шлях назад. А оскільки Танатос у кайданах, ніхто мене там знизу не втримає! До того ж, якщо вб’єте мене, не дізнаєтеся моїх таємниць.

Персі захотілося дозволити Хейзел скористатись мечем. Хоча ще більше йому кортіло придушити старого власноруч.

«Табір Юпітера, — сказав він собі. — Урятувати табір важливіше». Він пригадав, як глузував з нього Алкіоней уві сні. Якщо вони марнуватимуть час на блуканину Аляскою в пошуках лігва велетня, Геїна армія знищить римлян... і інших друзів Персі, де б ті не були.

Він стиснув щелепи.

— Яку послугу?

— Є одна гарпія, спритніша за решту. — Фіней жадібно облизав губи.

— Червона, — здогадався Персі.

— Я сліпий! Я не бачу кольорів! — буркнув старий. — У будь-якому разі, вона єдина, хто створює мені неприємності. Шельма, інакше кажучи. Завжди сама, ніколи не тримається зграї. Це вона залишила. — Він вказав на шрами на чолі. — Спіймайте гарпію. Приведіть до мене. Я хочу, щоб вона була зв’язана просто перед моїми очима... ну, не буквально. Гарпії ненавидять, коли їх зв’язують. Це завдає їм нестерпного болю. А я насолоджуватимуся цим. Можливо, навіть годуватиму її, щоб жила довше.

Персі подивився на друзів. Ті безмовно погодились із ним: цей огидний старий нізащо не отримає їхньої допомоги. З іншого боку, вони повинні отримати інформацію. Їм потрібен запасний план.

— Ну, йдіть обговоріть це між собою, — безтурботно промовив Фіней. — Я не зважаю. Тільки пам’ятайте, що без моєї допомоги ваші пошуки марні. І всі, кого ви любите в цьому світі, помруть. А тепер ідіть і принесіть мені гарпію!