Син Нептуна

XII Френк

А потім битва перетворилась на бійню.

Френк, Персі й Хейзел пробирались крізь ворожі ряди, змітаючи всіх на своєму шляху. Перша і Друга когорти — гордість Табору Юпітера, налагоджена і вимуштрувана військова машина — розвалювались під тиском нападників. Вони були ошелешені незвичністю програшного положення.

Немало клопоту обороні завдавав Персі. Він бився, наче диявол: проносився вихором крізь ворожі ряди в цілковито незвичній манері. Прокочувався у них під ногами, рубав мечем, а не колов, як звичайний римлянин, глушив таборян пласкою частиною клинка й узагалі сіяв масову паніку. Октавіан несамовито верещав — чи то наказував Першій когорті утримувати позицію, чи то намагався співати сопрано, — але Персі поклав цьому край. Він зробив у повітрі сальто над рядами щитів і стукнув Октавіана по шолому рукояткою меча. Центуріон звалився, наче маріонетка.

Френк випускав стріли, поки не спорожнів сагайдак. Він для ігор користався стрілами з тупими наконечниками: вони не могли вбити, але залишали вельми кепські синці. Френк зламав свій пілум об голову якогось захисника і неохоче оголив гладіус.

Тим часом Хейзел видерлась на спину Ганнібала. Посміхаючись до друзів, вона мчала до центру фортеці.

— Уперед, черепахи! — вигукнула дівчина.

«О, боги Олімпійські, яка вона прекрасна», — подумав Френк.

Хлопці помчали за Хейзел. Цитадель була майже незахищеною. Вочевидь, захисники навіть не припускали, що штурмовики здатні зайти так далеко. Ганнібал розтрощив величезні двері. Усередині за столом сиділи прапороносці Першої й Другої когорт та грали в «Міфи та Магію» з карточками та фігурками. Прапор когорт підлітки безтурботно поставили вздовж стіни.

Хейзел з Ганнібалом поспішили всередину, і прапороносці попадали зі стільців. Слон наступив на стіл — ігровий набір розлетівся кімнатою.

Поки решта когорти їх наздогнала, Персі та Френк роззброїли супротивників, схопили прапори й видерлись до Хейзел, на спину Ганнібала. Тримаючи ворожі штандарти, вони переможно вийшли з цитаделі.

П’ята когорта вишикувалась навколо слона. Урочистим маршем вони виишли з фортеці, минаючи ошелешених супротивників і ряди не менш спантеличених союзників.

Рейна на пегасі опустилася нижче й кружляла над ними.

— Гра скінчена! — Вона, здавалось, ледве втримувалась від сміху. — Збирайтесь на нагородження!

Повільно таборяни зібрались на Марсовому полі. Френк побачив купу незначних поранень — декілька опіків, кілька зламаних кісток, підбиті очі, глибокі й не дуже порізи, а також безліч кумедних зачісок, утворених вогнем і вибухами водяних гармат, — але нічого такого, чого не можна було вилікувати або виправити.

Френк зісковзнув зі слона. Товариші обліпили його з усіх боків. Вони стукали його по спині, хвалили. Хлопцеві не вірилось, що все відбувається насправді. Це був найкращий вечір у його житті... поки він не побачив Ґвен.

— Допоможіть! — заволав хтось.

Пара таборян вискочила з фортеці, несучи на ношах дівчину. Вони поклали її на землю, інші підлітки помчали до них. Ще здалеку Френк розгледів, що це Ґвен. Вона була в жахливому стані — лежала на боці, а з її броні стирчав пілум, так наче вона тримала його під пахвами. Тільки ось крові було занадто багато...

Френк відмовлявся вірити своїм очам.

— Ні, ні, ні...— бурмотів він, поки біг до неї.

Санітари гаркали на всіх, щоб ті тримались на відстані й не заважали пораненій дихати. Весь легіон завмер у мовчанні, поки цілителі робили свою справу: вони намагались прикласти марлю з порошком єдинорогів під обладунки Ґвен, щоб зупинити кровотечу, намагались силою влити нектар їй до рота... Але вона не рухалась. Її обличчя було сірим, наче попіл.

Зрештою один з санітарів підвів очі на Рейну й похитав головою.

На якусь мить запанувала така тиша, що було чутно лише, як тонким струмочком тече по стіні фортеці . вода зі зруйнованих гармат. Ганнібал тикнувся хоботом у волосся Ґвен.

Рейна з висоти обвела поглядом таборян. Вираз її обличчя був сталевим —. холодним і твердим.

— Ми проведемо розслідування. Хто б це не зробив, він позбавив легіон чудового офіцера. Почесна смерть у битві — це одна справа, але це...

Френк не дуже розумів, що вона має на увазі. А потім він помітив символи, вирізані на древку пілума: КГРТ І ЛЕГІОН XII Ф. Зброя належала Першій когорті, й наконечник стирчав з передньої частини броні. Ґвен ударили в спину... можливо, вже після завершення гри.

Френк огледів натовп у пошуках Октавіана. Центуріон спостерігав за всім більше із зацікавленістю, ніж зі стурбованістю, наче розглядав одного зі своїх дурнуватих випатраних плюшевих ведмедиків. Пілума у нього не було.

Кров закипіла у Френкових жилах. Закортіло голіруч придушити Октавіана, але тієї самої миті Ґвен охнула.

Ґвен спробувала підвестись, але не змогла.

— Там була ріка, і чоловік, що просив... монету? Я озирнулась і побачила, що вихід відчинений. Тож я просто... просто пішла назад. Я нічого не розумію. Що трапилось?

Френк схопився за древко пілума нижче, наконечника, але руки його тремтіли, а дерево було слизьким.

— Персі, Хейзел... допоможіть мені.

Один із санітарів збагнув, що вони планують.

— Не робіть цього! — випалив він. — Ви можете...

— Що? — огризнулась Хейзел. — Зробити гірше?

Френк глибоко вдихнув.

— Міцно тримайте її. Раз, два, три!

Він витягнув пілум за передню частину. Ґвен навіть не поморщилась. Кров швидко зупинилась.

Хейзел нахилилась оглянути рану.

— Вона загоюється сама собою, — промовила дівчина. — Не знаю як, але...

— Я чудово почуваюсь, — поскаржилась Ґвен. — Чого всі такі стурбовані?

За допомогою Френка та Персі вона підвелась. Френк люто зиркнув на Октавіана, але центуріон відповів лише маскою люб’язного занепокоєння.

«Потім, — подумав Френк. — Розберуся з ним потім».

— Ґвен, — м’яко промовила Хейзел, — не знаю, як про це розповісти. Але ти була мертвою. Якимсь чином ти повернулась.

— Я... що? — вона оступилась і впала на Френка. Руки притиснулися до рваного отвору в броні. — Як... як?

— Слушне запитання. — Рейна повернулась до Ніко, який похмуро спостерігав за всім поодаль від натовпу. — Це якась сила Плутона?

Ніко похитав головою.

— Плутон нікого не відпускає з того світу.

Він глянув на Хейзел, наче попереджаючи, щоб та мовчала. Френк здивувався такій поведінці Ніко, але обмірковувати її не було часу.

Над полем прогримів грізний голос: «Смерть втрачає хватку. Це тільки початок».

Таборяни приготували зброю. Ганнібал збентежено проревів. Скіпіо здибився, ледве не скинувши Рейну.

— Я знаю цей голос, — промовив Персі. Він не здавався дуже радісним.

Посеред легіону здійнявся в небо стовп вогню. Жар обпалив Френкові вії. Намочений гарматами одяг таборян миттєво висохнув. З вогню почав виходити велетенський солдат, усі позадкували.

Френк мав небагато волосся, але і те, що було стало сторчма. Солдат був десять футів заввишки, одягнений у пустельну уніформу збройних сил Канади. Він випромінював упевненість у собі та силу. Коротке чорне волосся було підстрижене, як у Френка. Вкрите шрамами обличчя мало гострі й грубі риси. Очі, приховані за інфрачервоними окулярами, палали вогнем. На поясі висіли кобура, ніж і декілька гранат. У руках чоловік тримав збільшеного розміру гвинтівку М-16.

Найгіршим було те, що Френка потягнуло до нього. Коли всі позадкували, Френк ступив крок уперед. Він усвідомив, що солдат подумки наказує йому підійти.

Френкові відчайдушно хотілось утекти і сховатись, але тіло не слухалось. Він ступив ще три кроки. А потім став на коліно.

Решта таборян зробили те саме. Навіть Рейна спішилась.

— Похвально, — промовив солдат. — Схиляти коліна похвально. Давно я не бував у Таборі Юпітера.

Френк помітив, що один з таборян не схилив коліна. Персі Джексон, досі тримаючи меч у руці, свердлив поглядом солдата.

— Ти Apec, — промовив Персі. — Що тобі треба?

Двісті таборян і навіть слон, усі як один, роззявили рота. Френк хотів сказати щось у виправдання Персі, аби якось улестити бога, але на думку нічого не спадало. Він боявся, що бог війни зробить з його нового друга решето своєю величезною гвинтівкою.

Натомість бог оголив блискучо-білі зуби.

— Нахабства у тебе нівроку, напівбожку, — промовив він. — Apec — моя грецька форма. Але для цих послідовників, для дітей Риму, я —Марс, покровитель імперії, божественний батько Ромула та Рема.

— Ми зустрічалися, — сказав Персі. — Ми... ми билися...

Бог почухав своє підборіддя, наче намагався пригадати.

— Я багато з ким б’юсь. Але запевняю тебе — ти ніколи не бився зі мною, як з Марсом. Коли б бився, був би вже мертвий. А тепер схили коліно, як належить дитині Риму, поки в мене не скінчилось терпіння.

Навколо Марсових ніг затремтіла земля, охоплена полум’ям.

— Персі, — промовив Френк, — будь ласка.

Персі це не подобалось, але коліно він схилив.

Марс оглянув натовп.

— Римляни, прислухайтесь до мене! — він розсміявся приємним і щирим реготом, настільки заразливим, що ледве не змусив Френка усміхнутись, хоч хлопець і досі тремтів від жаху. — Давно хотів промовити цю фразу[17]. Я прибув з повідомленням від Олімпу. Юпітеру не подобається, коли ми спілкуємось зі смертними особисто, але для мене він зробив виняток, оскільки ви, римляни, завжди були моїм улюбленим народом. Мені дозволено говорити лише кілька хвилин, тож слухайте уважно.

Він указав на Ґвен.

— Вона мала б бути мертвою, але жива. Чудовиська, з якими ви б’єтесь, більше не повертаються у Тартар, коли ви їх убиваєте. Деякі смертні, померлі дуже давно, знову ходять по землі.

Була це Френкова уява, чи бог справді люто зиркнув на Ніко ді Анжело?

— Танатоса закули в кайдани, — продовжив Марс. — Брама Смерті відчинена і ніхто за нею не наглядає — у всякому разі безпристрасно. Гея впускає у світ смертних безліч наших ворогів. Її сини, велетні, збирають війська для війни проти вас — війська, які неможливо вбити. Якщо Смерть не повернеться до своїх обов’язків, усіх вас знищать. Ви повинні знайти Танатоса і звільнити його з полону велетнів. Тільки він здатен повернути нормальний перебіг подій.

Марс подивився навкруги і помітив, що всі досі мовчки стоять навколішки.

— О, можете вже підвестися. Є запитання?

Рейна невпевнено підвелась. Вона підійшла до бога. Слідом за нею почовгав Октавіан, кланяючись і шаркаючи ногами, як першокласний підлабузник.

— Володарю Марсе, — промовила Рейна. — Велика честь.

— Неймовірно велика, — сказав Октавіан. — Настільки велика честь...

— Ну? — обірвав Марс.

— Ну, — промовила Рейна, — Танатос... бог смерті, заступник Плутона?

— Еге, — відповів бог.

— І ви кажете, що його схопили велетні.

— Еге.

— Із цієї причини люди більше не вмиратимуть?

— Не всі одразу. Але межа між життям та смертю тоншатиме й надалі. Ті, хто знають, як цим скористатися, неодмінно зроблять це. Убити чудовисько вже зараз важче, ніж було раніше. Незабаром це стане зовсім неможливо. Деякі напівбоги так само зможуть повертатися з Підземного царства... як он ваша подружка — Центуріон на Вертелі.

— Це я центуріон на вертелі? — Ґвен поморщилась.

— Якщо не покласти цьому край, — продовжив Марс, — навіть смертні усвідомлять, що вмерти неможливо. Можете уявити світ, у якому ніхто і ніколи не помирає?

Октавіан піднес руку.

— Але ж всемогутній, усесильний Марсе, якщо ми не можемо померти, хіба це не добре? Якщо ми можемо залишатись живими назавжди...

— Ти що клепку загубив, малий? — заревів Марс. — Нескінченне кровопролиття без результатів? Бойня без жодної мети? Вороги, що повстають знову і знову, і яких неможливо вбити?. Цього ти хочеш?

— Ти ж бог війни, — втрутився Персі. — Хіба ти не хочеш нескінченної бойні?

Марсові інфрачервоні окуляри запалали ще яскравіше.

— А ти нахаба, хлопче. Можливо, я й бився з тобою раніше. Не важко уявити, що мені захотілося тебе прикінчити. Я бог Риму, .дитино. Бог військової сили, що служить праведному ділу. Захисник легіонів. Я радий розтоптати моїх ворогів, але я не б’юсь без причини. Мені не потрібна війна без кінця. Ти це ще зрозумієш. Ти служитимеш мені.

— Аякже, — промовив Персі.

Знову Френк завмер в очікуванні, що бог розчавить Персі. Але той лише ошкірився, наче це були просто балачки між давніми приятелями.

— Наказую влаштувати пошуки! — оголосив бог. — Ви вирушите на північ і знайдете Танатоса в землях, що знаходяться поза владою богів. Ви звільните Смерть і зірвете плани велетнів. Остерігайтесь Геї! Остерігайтесь її сина — старшого велетня!

Хейзел, яка стояла поруч із Френком, видала щось схоже на писк.

— Землі поза владою богів?

Марс утупив у неї очі, його пальці стиснулись на гвинтівці.

— Саме так, Хейзел Левек. Ти знаєш, про що я. Кожний з вас пам’ятає землі, де легіон утратив свою честь! Можливо, якщо пошуки будуть успішними, і ви встигнете повернутися до Свята Фортуни... можливо, ваша честь буде відновлена. А якщо зазнаєте поразки, повертатись буде нікуди. Рим зруйнують і його спадок буде втрачено назавжди. Тому моя вам порада: зробіть усе належним чином.

— Е-е... володарю Марсе, одна крихітна деталь. — Октавіану якимсь чином вдалось припасти до землі ще нижче. — Пошуки потребують пророцтва, загадкового вірша, що направлятиме нас. Колись їх надавали нам Сивілині книги, але тепер тлумачити . волю богів — обов’язок авгура. Тож якби ви дозволили мені збігати за приблизно сімома десятками плюшевих тварин і, можливо...

— Ти авгур? — перервав бог.

— Т-так, мій володарю.

Марс дістав сувій з-за пояса.

— Є в когось ручка?

Легіонери витріщились на нього.

— Дві сотні римлян, і в жодного немає ручки? — Марс зітхнув. — Гаразд, грець із ним!

Він закинув гвинтівку за спину і дістав ручну гранату. Над натовпом здійнявся лемент. Але граната перетворилась на кулькову ручку, і Марс почав писати.

Френк витріщився на Персі круглими очима і майже нечутно прошепотів:

— Твій меч теж може перетворитися на гранату?

— Ні. Замовкни, — так само відповів Персі.

— От! — Марс закінчив писати і жбурнув сувій Октавіану. — Пророцтво. Можеш покласти його до книг чи вигравірувати на підлозі, мені байдуже.

Октавіан прочитав пророцтво.

— Тут написано: «їдьте до Аляски. Знайдіть Танатоса і звільніть його. Поверніться до заходу сонця двадцять четвертого червня або помрете».

— Так, — промовив Марс. — Усе зрозуміло?

— Але, володарю... зазвичай, пророцтва незрозумілі. Вони мають форму загадок. Вони римуються, і...

— І? — Марс з байдужим обличчям зняв ще одну гранату з пояса.

— Пророцтво зрозуміле! — оголосив Октавіан. — Оголошено пошуки!

— Чудова відповідь. — Марс постукав гранатою по підборіддю. — Так, що там ще було? Було ще дещо... А, так.

Він повернувся до Френка.

— Ходи-но сюди, малий.

«О, ні», — подумав Френк. Підпалена паличка в кишені наче поважчала. Ноги ледве ворушились. Його охопило страшне передчуття, гірше ніж у день, коли біля їхніх дверей з’явився той офіцер.

Він знав, що зараз станеться, але не міг цьому завадити.

Проти своєї волі Френк ступив крок уперед.

Марс ошкірився.

— Ти чудово попрацював на стіні, малий. Хто судив цю гру?

Рейна підняла руку.

— Ґав не ловила, суддя? — запитав Марс. — То був мій малий. Перший видерся на стіну, вирвав перемогу для своєї команди. За таке тільки сліпий медаль не дасть. Ти ж не сліпа, ні?

Обличчя Рейни було таке, наче її змусили проковтнути мишу.

— Ні, володарю Марсе.

— Тоді подбай, щоб він отримав «Муровану корону», — наполегливо промовив Марс. — Оце мій малий! — заволав він на легіон, на випадок того, що хтось ще цього не розчув. Френк був ладний крізь землю провалитися.

— Син Емілі Чжан, — продовжив Марс. — Вона була чудовим солдатом. Чудовою жінкою. Цей малий Френк довів сьогодні, що теж чогось вартий. З минулим днем народження, малий! Час тобі перейти на справжню чоловічу зброю.

Він жбурнув Френкові свою гвинтівку. Якусь мить Френк уважав, що вона його зараз розчавить, але зброя в польоті почала змінювати форму, стаючи меншою і тоншою. Коли Френк спіймав її, це вже був спис. Ратище було з імперського золота, а дивний наконечник скидався на білу кістку і спалахував примарним світлом.

— Кінець виготовлений з драконового ікла, — промовив Марс. — Ти ще не навчився користуватись здібностями своєї матері, еге ж? Ну що ж... цей спис тебе підстрахує, поки не навчишся. Він має лише три заряди, тож користуйся ним розумно.

Френк нічого не зрозумів, але Марс, вочевидь, не збирався нічого роз’яснювати.

— А тепер до справи. Пошуки очолить мій малий, . хіба що хтось заперечує.

Авжеж ніхто не промовив жодного слова. Але багато таборян дивилися на Френка очима, сповненими заздрості, злості й обурення.

— Можеш узяти із собою двох товаришів, — продовжив Марс. — Такі правила. Один із них має бути цей малий. — Він указав пальцем на Персі. — У подорожі він навчиться поважати Марса або помре під час спроби зробити це. Щодо другого супутника — мені байдуже. Бери кого заманеться. Можете влаштувати дебати в сенаті. Ви це вмієте.

Постать бога замерехтіла. У небі спалахнула блискавка.

— Кличуть, — промовив Марс. — До наступних зустрічей, римляни! Не розчаруйте мене!

Полум’я охопило бога, і за мить він зник.

Рейна обернулась до Френка. На її обличчі були водночас і подив, і відраза, наче вона врешті-решт проковтнула ту кляту мишу. Вона здійняла руку в римському вітанні:

— Аве, Френку Чжане, сину Марса.

Весь легіон повторив за нею, але Френк більше не жадав їхньої уваги. Бездоганний вечір було зіпсовано.

Його батько — Марс, бог війни. І він відправляє свого сина на Аляску. Тому на свій день народження Френк отримав спис і смертний вирок.