Син Нептуна

XXVII Персі

— Нам знадобиться твоя їжа. — Персі обійшов старого і схопив перше, що трапилося попідруч: миску з тайською локшиною в сирному соусі та якусь трубочку, схожу на щось середнє між буріто і булочкою з корицею.

Щоб не випробовувати своє терпіння і не спокуситись нагодою розчавити буріто об обличчя старого, він запропонував:

— Ходімо, народе!

Персі з друзями пішли зі стоянки.

Вони зупинились посеред вулиці. Персі глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтись. Дощ трохи вщухнув і перетворився на мряку, що приємно охолоджувала обличчя.

— Цей тип...— Хейзел дала копняка лавці на автобусній зупинці. — Йому конче треба померти. Ще раз.

Під дощем важко було сказати напевно, але вона, здавалось, намагалась стримати сльози, безупинно кліпаючи очима. Її довгі кучері липнули до щік, а очі у сірому світлі здавались швидше олов’яного кольору, ніж золотого.

Персі пригадав, якою рішучою вона була, коли вони зустрілись уперше. Як узяла на себе горгон і супроводила його до безпечного Місця. Як підтримала його біля вівтаря Нептуна, і як намагалася, аби він почувався в таборі своїм.

Тепер йому хотілось віддячити їй, але він не знав, як це зробити. Вона здавалась розгубленою, стомленою і цілковито пригніченою.

Персі не здивувало те, що Хейзел повернулася з Підземного царства. Він уже деякий час це підозрював: вона уникала розмов про своє минуле, і поведінка Ніко ді Анжело — він точно щось приховував.

Але це не змінювало його ставлення до неї. Вона здавалась... цілком живою, наче звичайний підліток з добрим серцем, який заслуговує на те, щоб вирости і мати майбутнє. Вона не була якимось упирем, на відміну від Фінея.

— Він своє отримає, — пообіцяв Персі. — Ти зовсім не така, як він, Хейзел. Мені байдуже, що він каже.

— Ти не знаєш усього. — Хейзел похитала головою. — Мені місце на Карних полях. Я... я нічим не краща...

— Неправда! — Френк стиснув кулаки. Він подивився навколо себе так, наче шукав когось, хто з ним незгодний, — ворогів, яких можна відлупцювати заради Хейзел. — Вона хороша людина!

Слова пролунали вулицею. Декілька гарпій вискнули на своїх деревах, проте більше ніхто уваги на хлопця не звернув.

Хейзел витріщилась на Френка. Вона нерішуче потягнулась до нього, наче хотіла взяти за руку, але боялась, що він розчиниться в повітрі.

— Френку...— пробурмотіла вона. — Я... я не...

На жаль, Френка вже поглинули власні думки.

Він скинув свій спис з плечей і невпевнено його стиснув.

— Я можу залякати старого, — запропонував він, — змусити, мабуть...

— Френку, усе гаразд, — промовив Персі. — Нехай це буде запасним планом, але я не вважаю, що Фінея можна змусити допомогти нам погрозами. До того ж, у тебе залишилось тільки два заряди, так?

Френк похмуро глянув на драконів зуб, що за ніч виріс наново.

— Так. Напевно...

Персі майже нічого не зрозумів з того, що сказав старий провидець про історію Френкової родини — про прадіда, який знищив табір, про предка-аргонавта і ту частину про спалену скіпку, від якої залежить Френкове життя. Але все це, безперечно, похитнуло впевненість його друга. Персі вирішив ні про що не розпитувати. Він не хотів доводити Френка до сліз, особливо на очах у. Хейзел.

— Пропоную от що. — Персі вказав у напрямку вулиці. — Гарпія з червоним пір’ям полетіла туди. Спробуємо з нею поговорити.

Хейзел поглянула на їжу в його руках.

— Ти збираєшся скористатись цим як приманкою?

— Швидше як підношенням на знак доброї волі. Ходімо. Тільки пильнуйте, щоб інші гарпії не вкрали їжу, гаразд?

Персі відкрив тайську локшину і розгорнув буріто з корицею. Запашний аромат здійнявся у повітря. Друзі пішли далі вулицею. Френк і Хейзел тримали зброю напоготові. Гарпії, відчуваючи запах їжі, пурхали слідом за ними, сідали на дерева, поштові скриньки і флагштоки.

«Цікаво, що бачать смертні крізь Туман, — подумав Персі. — Можливо, вважають, що гарпії — це голуби, а зброя — хокейні ключки чи ще щось таке. А може просто, що тайська локшина з сиром настільки смачна, що потребує озброєної охорони».

Персі міцно тримав їжу в руках. Він бачив, як швидко гарпії здатні хапати речі, тому не Хотів позбутися свого знаку доброї волі, перш ніж знайде червону гарпію.

Нарешті він її побачив. Гарпія кружляла над смугою паркових насаджень, що простирались на декілька кварталів поміж рядами старих кам’яних будинків. Під велетенськими кленами й берестами тягнулися доріжки, що пролягали поміж скульптурами, ігровими майданчиками і тінистими лавочками. Місце нагадало Персі... якийсь інший парк. Можливо, з його рідного міста? Він не пам’ятав, але почав тужити за домівкою.

Вони перетнули дорогу і сіли на лавочку поряд із великою бронзовою статуєю слона.

— Нагадує Ганнібала, — промовила Хейзел.

— От тільки цей — китаєць, — сказав Френк. — У моєї бабусі є один такий. Тобто не такий. Тобто не дванадцятифутовий. Але вона замовляє всяку всячину... з Китаю. Ми — китайці. — Він подивився на Хейзел і Персі. — Ви що смієтесь? О боги, можна мені просто провалитись крізь землю?

— Ні, не треба, друзяко, — відповів Персі. — Ну що, спробуємо потоваришувати з гарпією?

Він здійняв тайську локшину, помахав рукою, щоб пустити запах угору — пряну суміш ароматів перця та сиру. Червона гарпія опустилась нижче.

— Ми вас не скривдимо, — промовив Персі. — Ми просто хочемо поговорити. Тайська локшина в обмін на розмову, згода?

Гарпія пірнула вниз червоною блискавкою і приземлилась на статую слона.

На її худе тіло було боляче дивитись. Пернаті ноги стирчали, наче гілочки. Обличчя могло б бути привабливим, якби не запалі щоки. Гарпія судорожно сіпалась і зиркала навсібіч кавово-брунатними очима. Її пальці чухали то пір’я, то вуха, то кошлате руде волосся.

— Сир, — буркнула вона. — Еллі не подобається сир.

Персі невпевнено поцікавився:

— Вас звуть Елла?

— Елла. Аелла. «Вихор». Латинською. Еллі не до вподоби сир. — Вона промовила все це на одному диханні, не дивлячись на Персі. Її пальці хапались за волосся, за сукню з мішковини, за краплі дощу, за все що траплялось попідруч.

Персі не встиг і оком змигнути, коли вона зірвалась із місця, вхопила буріто з корицею, і знову опинилась на слоні.

— Боги мої, а вона спритна! — промовила Хейзел.

— І, здається, зловживає кофеїном, — додав Френк.

Елла нюхнула буріто. Вона куснула за окрайчик і затремтіла з ніг до голови, каркаючи, наче в агонії.

— Кориця — це добре, — вимовила вона. — Гарпіям подобається кориця... Смакота.

Вона почала їсти, але з неба налетіли крупніші гарпії. Перш ніж Персі встиг щось зробити, вони почали гамселити Еллу своїми крилами, намагаючись вирвати буріто.

— Н-ні, — затиналась вона. — Н-н-ні!

— Припиніть! — крикнув Персі.

Усі троє поспішили на допомогу, але було запізно. Велика жовта гарпія схопила буріто і зграя розлетілась, залишивши зіщулену і тремтячу Еллу на слоні.

Хейзел торкнулась ноги гарпії.

— Мені так прикро. З вами все гаразд?

Елла висунула голову з-під крил. Вона досі тремтіла. На згорбленій спині кровоточила глибока рана — подарунок бензокоси Фінея. Гарпія помацала рукою оперення, висмикуючи пучки пір я.

— М-маленька Елла, — гнівно пробурмотіла вона. — С-слабка Елла. Еллі не дістається кориця. Тільки сир.

Френк люто подивився на протилежний бік вулиці, де інші гарпії роздирали буріто.

— Ми дістанемо тобі щось інше, — пообіцяв він.

Персі опустив тайську локшину. Він усвідомив, що Елла відрізняється від інших гарпій. І тепер, коли побачив, як жорстоко з нею повелись, Персі був певен: хай там як, він їй допоможе.

— Елло, — сказав він. — Ми хочемо бути твоїми друзями. Ми можемо дістати більше їжі, але...

— «Друзі»[38], — промовила Елла. — Десять сезонів. З 1994 до 2004 року...

Вона глянула на Персі краєм ока, а потім поглянула на небо і почала декламувати хмарам:

— Напівкровка давніших богів на світі — він доживе до шістнадцятиріччя. Шістнадцять. Тобі шістнадцять. Сторінка шістнадцята «Мистецтва французької кухні». Інгредієнти: бекон, олія.

У Персі дзвеніло у вухах. Він відчув запаморочення, наче пірнув на сто футів під воду і миттю піднявся на поверхню.

— Елло... що ти щойно сказала?

— Бекон. — Вона спіймала у повітрі краплю дощу. — Олія.

— Ні, раніше. Ті рядки... Я знаю ті рядки.

Хейзел, яка стояла поруч, здригнулась.

— І справді щось знайоме, схоже... не знаю, схоже на пророцтво, — сказала дівчина. — Можливо, вона почула це від Фінея?

Почувши ім’я Фінея, Елла перелякано скрикнула і полетіла геть.

— Стривайте! — покликала Хейзел. — Я не... О, боги, яка я дурепа.

— Усе гаразд. — Френк указав пальцем. — Дивіться.

Елла вже не рухалась так швидко, як раніше. Вона насилу долетіла до даху червоної триповерхівки і зникла з-перед очей. На тротуар, кружляючи, впало самотнє червоне пір’ячко.

— Гадаєте, там її гніздо? — Френк примруживсь, щоб роздивитися вивіску на будівлі. — «Бібліотека округу Мултнома»?

Персі кивнув.

— Ходімо дізнаємося, чи відчинено.

Вони перебігли вулицю і зайшли до будівлі.

Бібліотеки не належали, до переліку улюблених місць Персі. Через дислексію він навіть із читанням вивісок ледве порався. Ціла будівля книжок? Навіть китайські тортури водою чи виривання зубів здавались йому менш болісними.

Поки вони бігли вестибюлем, Персі спало на думку, що це місце сподобалося би Аннабет. Просторе та яскраво освітлене, з великими арковими вікнами. Книги та архітектура — це безперечно її...

Він заплутався В думках.

— Персі? — запитав Френк. — Усе гаразд?

Персі відчайдушно намагався зосередитись. Звідки прийшли ці спогади? Архітектура, книги... Аннабет одного разу привела його до бібліотеки, удома у... у... Спогад розплився. Персі стукнув кулаком по боковій стінці книжкової шафи.

— Персі? — м’яко поцікавилася Хейзел.

Персі охопили злість і розпач через втрачені спогади. Кортіло ляснути ще одну книжкову шафу, але стурбовані обличчя друзів повернули його до дійсності.

— Я... зі мною все гаразд,— збрехав він. — Просто на мить запаморочилось у голові. Ходімо пошукаємо вихід на дах.

Вони поблукали деякий час, але зрештою знайшли сходи; що вели на дах. На дверях була сигналізація, але хтось утримував їх відчиненими, устромивши томик «Війни і миру» між одвірком і стіною.

Нагорі, у гнізді з книжок, під саморобним картонним дахом, згорнувшись калачиком лежала Елла.

Персі з друзями повільно наближалися, намагаючись не налякати її своїми кроками. Елла не звертала на них уваги. Вона перебирала пір’я та бурмотіла щось під ніс, наче готувалась до вистави.

Персі зупинився за п’ять, футів від неї й присів.

— Привіт. Вибач, що налякали. Слухай, у мене небагато їжі, але...

Він дістав макробіотичне в’ялене м’ясо з кишені. Елла миттю кинулась уперед і схопила його. Вона скрутилась у гнізді, нюхаючи м’ясо, але потім зітхнула й жбурнула його геть.

— Н-не з його столу. Елла не може з’їсти. Шкода. Гарпіям подобається в’ялене м’ясо.

— Не з... А, справді, — промовив Персі. — Частина прокляття. Ти можеш їсти тільки його їжу.

— Має ж бути якийсь вихід, — сказала Хейзел.

— Фотосинтез, — пробурмотіла Елла. — Іменник. Біологія. Синтез складних органічних речовин. «То були найкращі часи, то були найгірші часи; то був вік мудрості й вік безглуздості...»[39]

— Що вона каже? — прошепотів Френк.

Персі придивився до купи книжок навколо неї. Усі вони були старими й запліснявілими. Деякі мали цінники на обкладинках, наче бібліотека здихалась від них під час розпродажу.

— Вона цитує книги, — здогадався Персі.

— «Довідник дідуся фермера» 1965 року, — промовила Елла. — «Починайте спарювати тварин, двадцять шосте січня».

— Елло, ти все це прочитала? — запитав Персі.

Вона кліпнула очима.

— Більше. Знизу більше. Слова. Слова заспокоюють Еллу. Слова, слова, слова.

Персі навмання взяв книгу — пошарпаний примірник «Історії кінних перегонів».

— Елло, ти пам’ятаєш, е-е, третій параграф на шістдесят другій сторінці?

— Секретаріат, — миттю відповіла Елла, — був фаворитом у Кентуккському дербі 1973-го, ставка три до двох, фінішував з дійсним рекордом за одну хвилину п’ятдесят три і дві десятих секунди.

Персі згорнув книжку. Його руки тремтіли.

— Слово в слово.

— Це приголомшливо, — промовила Хейзел.

— Вона геніальна курка, — погодився Френк.

Персі стало моторошно. У нього виникли жахливі здогадки щодо того, навіщо Фіней прагне піймати Еллу. Він сумнівався, що причина в подряпинах, залишених на чолі старого. Персі пригадав рядок, що продекламувала гарпія:. «Напівкровка давніших богів на світі — він доживе до шістнадцятиріччя...». Персі був певен, що це про нього.

— Елло, — промовив він, — ми знайдемо спосіб розсіяти прокляття. Що скажеш на це?

— «Це неможливо», — відповіла вона. — Записана англійською мовою у виконанні Пері Комо, 1970.

— Немає нічого неможливого. А зараз послухай мене, я промовлю його ім’я. Тобі не треба тікати. Ми врятуємо тебе від прокляття. Нам тільки потрібно придумати, як перемогти... Фінея.

Він чекав, що Елла кинеться геть, але натомість вона тільки несамовито захитала головою.

— Н-н-ні! Тільки не Фіней. Елла швидка. Занадто швидка для нього. Але він хоче зв’язати Еллу. Він скривдить Еллу.

Вона потягнулась до рани на спині.

— Френку, — промовив Персі, — у тебе є аптечка?

— Уже дістаю.

Френк дістав термос, наповнений нектаром, і пояснив Еллі його цілющі властивості. Коли він підбіг до неї, вона відсахнулась і зарепетувала. Тоді спробувала Хейзел, і Елла дозволила їй вилити трохи нектару собі на спину. Рана почала загоюватися.

— Бачиш?— Хейзел усміхнулась. — Так краще.

— Фіней поганий; — наполягла Елла. — І бензокоси. І сир.

— Безперечно, — погодився Персі. — Ми більше не дозволимо йому тебе скривдити. Але нам треба придумати, як його обдурити. Ви, гарпії, мусите знати його краще, ніж будь-хто. Можна його якось обдурити?

— Н-ні, — відповіла Елла. — Дурощі для дітей. «П’ятдесят дурощів, які не можна забороняти вашому собаці», авторства Софі Колінс, телефонуйте за номером — шість-три-шість...

— Гаразд, Елло, — промовила Хейзел лагідним голосом, наче намагалась заспокоїти коня. — Але у Фінея є слабкості?

— Сліпий. Він сліпий.

— Добре. Але окрім цього?

— Пан або пропав. Два до одного. Темна конячка. Роби ставку або пасуй.

Персі підбадьорився.

— Ти маєш на увазі, що він азартний гравець?

— Фіней бачить значні речі. Пророцтва. Долі. Таємниці богів. Не дрібниці. Випадковості. Захоплюють. І він сліпий.

Френк потер підборіддя.

— Є якісь здогадки, про що вона говорить?

Персі дивився, як гарпія перебирає свою джутову сукню. Він до болю їй співчував, а ще усвідомлював, наскільки вона розумна.

— Гадаю, я зрозумів її, — промовив він. — Фіней бачить майбутнє. Він знає купу важливих речей. Але не бачить незначне — випадкові події, мимовільні дрібниці. Це робить азартні ігри захопливими для нього. Якщо ми підіб’ємо його закластися...

Хейзел повільно кивнула.

— Тобто якщо він програє, то матиме розповісти нам, де Танатос. Але чим нам закладатися? У яку гру ми гратимемо?

— Щось простеньке, з високими ставками, — відповів Персі. — Два вибори. Або пан або пропав. І виграшем має бути щось потрібне Фінею... Ну, окрім Елли. Це не обговорюється.

— Зір, — пробурмотіла Елла. — Зір подобається сліпцям. Зцілити... дзуськи, дзуськи. Гея не зробить цього для Фінея. Гея залишає Фінея сліпим, залежним від Геї. Ага.

Френк і Персі обмінялись багатозначними поглядами.

— Горгонська кров, — водночас промовили вони.

— Що? — запитала Хейзел.

Френк дістав дві керамічні пляшки, знайдені в Малому Тибрі.

— Елла — геній, — промовив він. — Хібаnщо ми помремо.

— Не переймайся, — відповів Персі. — У мене є план.