Син Нептуна

XIV Персі

У середині будівля сенату нагадувала лекційну аудиторію. Навпроти декількох рядів сидінь, розташованих півколом, стояв поміст із кафедрою та двома стільцями. Стільці були порожніми, але на одному з них лежав маленький оксамитовий згорток.

Персі, Хейзел і Френк сіли на лівій частині півкола. Десять сенаторів та Ніко ді Анжело зайняли решту передніх рядів. Декілька дюжин привидів і ветеранів з міста, усі в урочистих тогах, заповнили верхні ряди. Октавіан стояв спереду з ножем і плюшевим левеням, на випадок якщо комусь знадобиться порада бога іграшкових колекцій. Рейна підійшла до кафедри й здійняла руку, закликаючи до уваги.

— Це термінова нарада, — промовила вона. — Тож не гаятиму час на формальності.

— Я люблю формальності! — поскаржився один з привидів.

Рейна люто на нього зиркнула.

— По-перше, — промовила вона, — ми тут не для того, щоб голосувати за самі пошуки. Почати їх наказав Марс Ультор, покровитель Риму. Ми підкорюємося його волі. Обговорювати вибір супутників Френка Чжана ми так само не станемо.

— Усі троє з П’ятої когорти? — викрикнув Хенк з Третьої. — Це несправедливо.

— І нерозумно, — сказав хлопець поруч із ним. — П’ята неодмінно з чимось напартачить. Потрібен хтось вправний.

Дакота схопився так швидко, що розлив свій «Кул-Ейд».

— Учора нам достало вправності, щоб надерти тобі подекс[19], Ларі!

— Годі, Дакото, — промовила Рейна. — Подекс Ларі цих обговорень не стосується. Як командир пошуків Френк має право обрати супутників. Він обрав Персі Джексона і Хейзел Левек.

Привид з другого ряду заволав:

— Absurdus[20]! Френк Чжан навіть не повноправний член легіону! Він на пробатіо! Пошуки повинен очолювати хтось зі званням центуріона — не нижчим. Це цілковита...

— Като, — обірвала Рейна. — Ми повинні коритись волі Марса Ультора. Це означає, що можливі тільки... певні врегулювання.

Рейна плеснула в долоні — й Октавіан вийшов уперед. Він опустив ніж і левеня та взяв зі стільця оксамитовий згорток.

— Френку Чжане, — промовив він. — Вийди вперед.

Френк збентежено поглянув на Персі, а потім підвівся і пішов до авгура.

— З величезним... задоволенням, — промовив Октавіан, силоміць витягнувши із себе останнє слово, — нагороджую тебе «Мурованою короною» за досягнення під час облоги. — Октавіан простягнув йому бронзовий значок у формі лаврового вінка. — А також, наказом претора Рейни, підвищую тебе до звання центуріона.

Авгур вручив Френкові ще один значок — бронзовий півмісяць, — і сенат вибухнув вигуками протесту.

— Він усе одно пробачок! — крикнув один.

— Неможливо! — крикнув другий.

— Водомет мені в носа! — заволав третій.

— Тихо! — Голос Октавіана здавався значно мужнішим, ніж минулого вечора на полі бою. — Наш претор усвідомлює, що нижчий званням за центуріона не може очолитй пошуки. На щастя це чи на лихо, але Френк повинен їх очолити... Тому наш претор вирішила, що Френка Чжана треба зробити центуріоном.

Персі раптом усвідомив, наскільки майстерним оратором був Октавіан. У його голосі вчувалися розважливість та підтримка, але вираз на обличчі був сповнений страждання. Він ретельно добирав слова, щоб перекласти всю відповідальність за це рішення на Рейну. «Це була її ідея», — наче мовив він. Якщо щось піде не так, винною залишиться вона. Якби ж тільки претором був Октавіан, тоді б усе вирішили значно розсудливіше. Та, на жаль, він не має вибору і змушений підтримувати Рейну, тому що він — відданий римський солдат.

Октавіану вдалось передати свої думки, не промовляючи їх, водночас заспокоївши сенат і виказавши своє співчуття. Уперше за весь час Персі усвідомив, що це кощаве й нескладне опудало-хлопчисько може бути небезпечним ворогом.

Рейна певно теж це зрозуміла. На її обличчі спалахнуло роздратування.

— У нас саме звільнилась посада центуріона, — промовила вона. — Один з наших офіцерів, а також сенатор, вирішив піти у відставку. Після десяти років служби в легіоні вона переїде до міста й уступить у коледж. Ґвен з П’ятої когорти, ми дякуємо тобі за службу!

Усі повернулись до Ґвен. Дівчина зобразила на обличчі хоробру посмішку. Вона здавалась утомленою після вчорашніх шалених подій, але вочевидь відчувала полегшення. Персі неважко було її зрозуміти. Якщо порівнювати з пілумом у грудях, коледж був чудовою перспективою.

— Як претор, — продовжила Рейна, — я маю право заміщати офіцерів. Визнаю, це незвично, коли таборянина на пробатіо підвищують одразу до центуріона, але, гадаю, усі погодяться, що... минулий вечір звичним не був. Френку Чжане, твоє особове посвідчення, будь ласка!

Френк зняв свинцеву табличку з шиї й віддав її Октавіану.

— Руку, — промовив авгур.

Френк простягнув руку. Октавіан здійняв долоні вгору.

— Дванадцятий легіон Фульміната приймає тебе, Френку Чжане, сину Марса, на перший рік служби. Ти присягаєшся посвятити своє життя служінню сенату і римському народові?

Френк пробурмотів щось схоже на «Пир-пирсяюсь». Але потім прокашлявся і вимовив:

— Присягаюсь.

Сенатори вигукнули:

— Senatus Populusque Romanus!

На Френковому передпліччі спалахнув вогонь. На якусь мить очі хлопця наповнилися жахом. Персі злякався, що друг знепритомніє. А потім дим і полум’я згаснули, а на Френковій шкірі зажевріли нові символи: SPQR, зображення схрещених списів і одна риска, що вказувала на перший рік служби.

— Можеш повернутись на своє місце. — Октавіан оглянув слухачів, наче мовляв: «Не я все це вигадав, народе».

— А тепер, — промовила Рейна, — треба обговорити пошуки.

Сенатори засіпались і загомоніли, тоді як Френк повертався до свого місця.

— Боляче було? — пошепки поцікавився Персі.

Френк подивився на своє передпліччя, над яким досі здіймалась пара.

— Еге. Дуже.

Він здавався спантеличеним значками, що тримав у руках, — символом центуріона та «Мурованою короною» — наче не знав, що з ними робити.

— Дозволь мені. — Очі Хейзел світилися від гордості.

Вона причепила медалі до Френкової футболки.

Персі усміхнувся. Він знав Френка лише день, але теж ним пишався.

— Ти їх заслужив, друзяко, — промовив він. — Учора з тебе вийшов відмінний ватажок.

Френк нахмурився.

— Але центуріон...

— Центуріоне Чжане, — покликав Октавіан. — Ти чув запитання?

Френк кліпнув очима.

— Е-е... перепрошую, що?

Октавіан обернувся до сенату й самовдоволено посміхнувся, наче мовляв: «А я вам що казав?»

— Я запитував, — промовив Октавіан, наче спілкувався з трирічною дитиною, — чи спланував ти пошуки. Ти хоча б знаєш, куди маєш вирушити?

— Е-е...

Хейзел поклала руку Френкові на плече й підвелась.

— А ти вчора чим слухав, Октавіане? Марс начебто не говорив загадками. Ми вирушаємо в землі поза владою богів — на Аляску.

Сенатори у своїх тогах засіпались. Деякі з привидів замерехтіли й зникли. Навіть металеві пси Рейни перекотились на спини та заскавучали.

Зрештою піднявся сенатор Ларі.

— Я пам’ятаю, що сказав Марс, і все ж це божевілля. Аляска проклята! Її не без підстав називають землею поза владою богів. Вона так далеко на півночі, що римські боги там безсильні. Місце наповнене чудовиськами. Жоден напівбог не повернувся з того місця живим відтоді...

— Відтоді, коли ви втратили орла, — промовив Персі.

Ларі так змішався, що гепнувся на свій подекс.

— Слухайте, — продовжив Персі, — знаю, що я тут новенький. Знаю, що ви не любите згадувати той жах вісімдесятих...

— Він згадав його! — вискнув один з привидів.

— Але хіба ви не розумієте? — продовжив Персі. — П’ята когорта очолювала той похід. Ми зазнали невдачі, і ми зобов’язані все виправити. Саме тому Марс відправляє туди нас. Велетень, син Геї, — це він переміг ваші загони тридцять років тому. Я впевнений у цьому. Тепер він сидить там із закутим у кайдани богом смерті та всією вашою зброєю. Він збирає військо й планує відправити його на південь, на ваш табір.

— Невже? — запитав Октавіан. — Щось ти забагато знаєш про плани ворогів, Персі Джексоне!

Персі міг скинути з рахунків більшість образ: слабак, ідіот і таке інше. Але Октавіан натякає на те, що він шпигун, зрадник. Це було таким незвичним для Персі, таким чужим, що він ледве зміг витримати цю обурливу образу. Хлопець напружився. Кортіло знову плеснули Октавіана по голові, але він розумів, що авгур його дражнить, намагається виставити неврівноваженим.

Персі глибоко вдихнув.

— Ми зустрінемось із цим сином Геї, — промовив він, ледве стримуючи себе. — Повернемо орла і звільнимо бога...

Він глянув на Хейзел.

— Танатоса, так?

Вона кивнула.

— Лет, у римлян. Але його давнє грецьке ім’я — Танатос. Коли йдеться про бога смерті... ми тільки раді, щоб він залишався греком.

Октавіан роздратовано зітхнув.

— Гаразд, називай його як хочеш... але як ви збираєтесь зробити все це і встигнути повернутись до Свята Фортуни? Це вечір двадцять четвертого. Сьогодні двадцяте. Ви хоча б знаєте, де шукати? Знаєте, хто взагалі цей син Геї?

— Так. — Хейзел відповіла з такою впевненістю, що здивувала навіть Персі. — Я не знаю напевне, де він, але знаю, як його знайти. Ім’я велетня — Алкіоней.

Це ім’я наче знизило температуру в кімнаті градусів на п’ятдесят — сенатори здригнулись.

Рейна вхопилась за кафедру.

— Звідки тобі це відомо, Хейзел? Це тому що ти дитина Плутона?

Ніко ді Анжело поводився так тихо, що Персі майже забув, про його перебування в кімнаті. Зараз він підвівся. У своїй чорній тозі Ніко виглядав солідно.

— Преторе, якщо не заперечуєте, — промовив він. — Ми з Хейзел... ми дізнались дещо про велетнів від батька. Кожний велетень був народжений з певною метою — протистояти одному з дванадцяти олімпійських богів і позбавити їх влади. Царем велетнів був Порфіріон, супротивник Юпітера. Але найстаршим велетнем був Алкіоней. Він був народжений на противагу Плутонові. Тому ми знаємо про нього трохи більше, ніж про інших.

Рейна нахмурилась.

— Справді? Складається таке враження, що ти дуже добре з ним знайомий.

Ніко поправив свою тогу.

— На чому я спинився... Вбити велетнів було важко. Згідно з пророцтвом перемогти їх можна тільки спільними зусиллями богів і напівбогів.

Дакота відригнув.

— Перепрошую, ти сказав «спільними зусиллями»... тобто пліч-о-пліч? Це неможливо!

— І все ж таке було, — продовжив Ніко. — У першій війні з велетнями боги закликали героїв. Ті приєднались, і разом вони перемогли. Чи повториться це, я не знаю. Але з Алкіонеєм... з ним усе було інакше. Його було абсолютно неможливо вбити, але за однієї умови: якщо він знаходиться на рідній землі. Рідна земля Алкіонея — місце, де він народився. — Ніко зробив паузу, щоб усі усвідомили почуте. — А якщо Алкіоней переродився на Алясці...

— Там його перемогти неможливо, — закінчила Хейзел. — Жодним чином. Тому нащ похід у восьмидесятих був приречений на невдачу.

Здійнялась наступна хвиля криків і сперечань.

— Завдання нездійсненне! — крикнув якийсь сенатор.

— Ми приречені! — завищав один з привидів.

— Дайте ще «Кул-Ейда»! — заволав Дакота.

— Тихо! — гаркнула Рейна. — Сенатори, ми маємо поводитися, як римляни. Марс доручив нам завдання, і ми повинні вірити, що виконаємо його. Ці троє напівбогів вирушать до Аляски. Вони мусять звільнити Танатоса й повернутись до Свята Фортуни. Якщо по ходу справи вдасться повернути втраченого орла — тим краще. Усе, що в наших силах — дати кілька порад і запевнитись, що у них є план. — Рейна глянула на Персі без особливої надії. — Маєте план?

Персі кортіло з хоробрим виглядом вийти вперед і сказати: «Ні, не маємо!» Такою була правда, та подивившись на всі ці збентежені обличчя навколо, він усвідомив, що не зможе цього зробити.

— Спочатку мені необхідно дещо з’ясувати. — Він обернувся до Ніко. — Я гадав, Плутон — бог мертвих. А тепер я чую про цього іншого хлопця, Танатоса. А ще є якась Брама Смерті, що згадувалася в Пророцтві Сімох? Що все це означає?

Ніко важко зітхнув.

— Гаразд, я поясню. Плутон — бог Підземного царства. Але бог самої смерті, який дбає про те, щоб душі відправлялись на той світ і залишались там, — це заступник Плутона, Танатос. Він наче... Ну, уяви, що Життя та Смерть — це дві різні країни. Усі б хотіли мешкати в Житті, так? Тому існує кордон, що перешкоджає тим, хто хоче без дозволу залишити Смерть. Але це довжелезний кордон з купою дірок в огорожі. Плутон намагається латати пробоїни, але з’являються постійно нові. Для цього йому й потрібен Танатос, він наче прикордонний інспектор, поліція.

— Танатос ловить душі; — сказав Персі, — і депортує їх назад у Підземне царство.

— Саме так. Але тепер Танатос у полоні, закутий у кайдани.

Френк підвів руку.

— Е-е... а як узагалі можна закути в кайдани Смерть? .

— Це вже практикувалося раніше, — відповів Ніко. — У давні часи один хлопчина на ім’я Сізіф обдурив Танатоса і зв’язав його. Геркулес якось поборов його у двобої.

— А тепер його полонив велетень, — закінчив Персі. — І якщо ми звільнимо Танатоса, мертві залишатимуться мертвими? — Він глянув на Ґвен. — Е-е... без образ.

— Усе дещо складніше, — відповів Ніко. Октавіан закотив очі.

— І чому це мене не дивує?

— Ти про Браму Смерті? — промовила Рейна, не звернувши увагу на Октавіана. — Вона згадується в Пророцтві Сімох, тому пророцтві, через яке відбувся перший похід на Аляску...

Привид Като фиркнув.

— Усі ми знаємо, чим це скінчилось! Ми, лари, пам’ятаємо!

Решта привидів забурчали на знак згоди.

Ніко приклав пальця до губ, і всі привиди в одну мить замовкли. Деякі виглядали стривоженими, наче їм заклеїли рота. Шкода, що Персі не мав такої сили над деякими живими... над Октавіаном, наприклад.

— Танатос — лише частина рішення, — почав пояснювати Ніко. — Брама Смерті... що ж, це поняття, якого навіть я не цілком розумію. Багато шляхів ведуть до Підземного царства: ріка Стікс, двері Орфея, а ще інші вузькі проходи, що відчиняються час від часу. Поки Танатос ув’язнений, усі ці виходи буде легше використати. Іноді це може бути нам на користь і дати змогу повернутись дружній душі, як от Ґвен. Проте здебільшого це приноситиме вигоду лихим душам і чудовиськам, підлим створінням, які прагнуть втекти. А Брама Смерті — це особистий прохід Танатоса, його швидкісне шосе між Життям та Смертю. Тільки Танатосу відомо, де вона, до того ж її місце розташування час від часу змінюється. Якщо я не помиляюсь, Браму Смерті виламали. Посіпаки Геї захопили владу над нею...

— Це означає, що Гея вирішує, кому повернутися з мертвих, — припустив Персі.

Ніко кивнув.

— Вона може обирати, кого випустити: найстрашніших чудовиськ, найлихіших людей. Якщо ми врятуємо Танатоса, він принаймні знову зможе ловити душі та відсилати їх донизу. Чудовиська помиратимуть, як раніше, і нам у цій війні стане трошки легше. Але якщо не повернути владу над Брамою Смерті, наші вороги однаково не залишатимуться на тому світі надовго і зможуть легко повертатися у світ живих.

— Отже, ми зможемо їх ловити й висилати, — підсумував Персі. — Але вони просто повертатимуться.

— На превеликий жаль, так.

— Але Танатос знає, де брама, так? — Френк почухав голову. — Якщо ми його звільнимо, то він зможе повернути владу над нею.

— Навряд, — промовив Ніко. — Принаймні не самотужки. Йому не здолати Гею. Знадобиться значно більше сил... армія наймогутніших напівбогів.

— До Брами Смерті йдуть ворожі сили, — промовила Рейна. — Пророцтво Сімох...

Вона глянула на Персі. На мить він побачив, наскільки претор налякана. Вона дуже майстерно це приховувала. Персі запитав себе, чи Рейна теж бачить кошмари з Геєю? Чи переслідують її образи майбутнього, у якому табір захоплюють війська безсмертних чудовиськ?

— Якщо це початок здійснення стародавнього пророцтва, то у нас немає людей, щоб відправити армію до Брами Смерті й водночас захищати табір. Навіть сім напівбогів — це вже завелика втрата...

— Усе згодом. — Персі намагався говорити впевнено, хоча відчував, як кімнатою поширюється паніка. — Я не знаю, хто ці семеро, чи що означає це давнє пророцтво. Але спочатку нам треба звільнити Танатоса. Марс сказав, що для подорожі на Аляску знадобляться лише троє. Зосередьмося на цьому і на тому, як нам устигнути повернутися до Свята Фортуни. А тоді вже можна турбуватись про Браму. Смерті.

— Еге, — тихо промовив Френк. — Цього, гадаю, достатньо, як на один тиждень.

— Отже, ви маєте план? — недовірливо запитав Октавіан.

Персі глянув на своїх друзів.

— Дістанемось Аляски якомога швидше...

— А потім вирішимо по ходу справи, — продовжила Хейзел.

— Швидко вирішимо, — додав Френк.

Рейна пильно дивилася на них. Вигляд у неї був такий, наче вона подумки складала напис на їхні могили.

— Чудово, — промовила вона. — Залишається тільки вирішити, яку підтримку ми можемо надати пошуковій групі: транспорт, гроші, чаклунство, зброя.

— Преторе, якщо дозволите, — промовив Октавіан.

— Почалось, — буркнув Персі, — цього тільки бракувало.

— Табір опинився у серйозній небезпеці. Два боги попередили нас, що за чотири дні відбудеться напад. Нам не можна нехтувати ресурсами, а особливо витрачати їх на завдання з малою імовірністю успіху. — Октавіан із жалем поглянув на їхню трійцю, наче мовляв: «Бідолахи ви мої». — Вочевидь Марс обрав найменш придатних для цього завдання кандидатів. Можливо, тому що він вважає їх найменш цінними. Можливо, просто вирішив ризикнути. Хоч би там що, він мудро не наказав влаштовувати масштабний похід, так само як і не наказав виділяти ресурси на цю авантюру. Я вважаю, що нам слід залишити наші ресурси тут і обороняти табір. Саме тут вирішуватиметься результат битви. Якщо ця трійця досягне мети — чудово! Але нехай покладаються лише на власну винахідливість.

Тривожний гомін пройшовся натовпом. Френк скочив на ноги. Але перш ніж він устиг почати бійку, Персі промовив:

— Чудово! Жодних питань. Але надайте нам хоча б якийсь транспорт. Гея — богиня землі, еге ж? Пересуватися по землі... Щось мені підказує, що слід нам цього уникати. До того ж так буде занадто повільно.

Октавіан розсміявся.

— Узяти вам літак на прокат, пане?

Від цієї думки у Персі запаморочилось у голові.

— Ні. Політ... У мене передчуття, що це теж погана думка. А от човен... Ви можете нам принаймні човен дати?

Хейзел щось буркнула собі під ніс. Персі озирнувся. Вона потрясла головою та промовила одними губами: «Марно. Не зважай».

— Човен! — Октавіан обернувся до сенаторів. — Син Нептуна хоче човен. Подорожі морем ніколи не були улюбленим заняттям римлян. Та він не дуже й римлянин!

— Октавіане, — суворо промовила Рейна, — човен — це найменше, що можна просити. І відсутність будь-якої додаткової допомоги здається...

— ...традиційним! — вигукнув Октавіан. — Це дуже традиційно! Подивимось, чи достане цим легіонерам сил вижити самотужки, як справжнім римлянам!

Знову гомін охопив кімнату. Очі сенаторів звертались то до Рейни, то до Октавіана в очікуванні, хто з них зламається першим.

Рейна випрямилась на стільці.

— Ну що ж, — напружено промовила вона. — Пропоную голосувати. Сенатори, пропозиція така: пошуковий загін вирушить на Аляску. Сенат зобов’язується надати повний доступ до римського флоту, пришвартованому біля Аламеди. Жодної іншої допомоги надано не буде. Троє легіонерів вціліють або помруть, покладаючись винятково на власні сили. Усі згодні?

Рука кожного сенатора здійнялась угору.

— Пропозиція схвалена. — Рейна обернулась до Френка. — Центуріоне, твій загін вільний. Сенат має обговорити інші питання. Октавіане, ходи-но сюди на хвилину.

Персі був неймовірно радий побачити сонячне світло. У темній залі, під усіма цими поглядами, зверненими до нього, він почувався так, наче цілий світ лежав на його плечах. І чомусь здавалось, що таке вже не вперше.

Він набрав у легені свіжого повітря.

— То... нам, уважай, кінець? — Хейзел підняла з дороги величезнии смарагд і сунула його до кишені.

Френк із нещасним виглядом кивнув.

— Якщо хтось із вас хоче відмовитись, я це зрозумію.

— Знущаєшся? — промовила Хейзел. — І вирушити на варту до кінця тижня?

Френк усміхнувся. Він повернувся до Персі.

Персі оглянув форум. «Залишайся на місці», — сказала Аннабет уві сні. Але, якщо він залишиться на місці, цей табір знищать. Він підвів очі на пагорби та уявив, як крізь тіні виступає усміхнене обличчя Геї. «Ти не переможеш, напівбоже, — наче говорила вона, — залишайся або вирушай у подорож — я однаково буду тобі вдячна».

Персі подумки заприсягся: після Свята Фортуни він знайде Аннабет. Але поки що. необхідно діяти. Не можна дозволити Геї перемогти.

— Я з тобою, — сказав він Френкові. — До того ж мені кортить подивитись на римський флот.

Вони були в центрі форуму, коли хтось покликав:

— Джексоне!

Персі повернувся й побачив Октавіана, який підтюпцем біг до них.

— Що тобі треба? — поцікавився Персі.

Октавіан посміхнувся.

— Уже вирішив, що я тобі ворог? Це необачне рішення, Персі. Я відданий римлянин.

Френк кинувся на нього.

— Ти підступний, слизький...

Персі й Хейзел довелось разом його стримувати.

— Матінко рідна, — промовив Октавіан. — Навряд чи це відповідна поведінка для нового центуріона! Джексоне, я пішов за вами, тільки тому що Рейна доручила мені повідомлення. Вона хоче, щоб ти прийшов у принципію без двох своїх... гм... лакеїв. Рейна зустрінеться з тобою там, коли в сенаті оголосять перерву. Вона хоче поговорити віч-на-віч, перш ніж ти відбудеш на свої пошуки.

— Поговорити про що?

— Гадки не маю. — Рот Октавіана скривила підступна посмішка. — Востаннє вона говорила віч-на-віч із Джейсоном Грейсом. І після цього я його більше не бачив. Щасти й до побачення, Персі Джексоне!