Син Нептуна

XXXIX Персі

Персі опинився у невагомості.

В очах помутніло. За руки вчепилися кігті й потягнули його в небо. Унизу верещали колеса потяга і гуркотів метал. Розбивалося скло. Репетували пасажири. Коли до Персі повернувся ясний зір, він побачив звіра, який ніс його. Істота з тілом пантери — лискучим, чорним і гнучким, — а крилами і головою орла. Її очі були налиті кров’ю.

Персі засмикався. Пазурі на передніх лапах чудовиська стискали його руки, наче сталеві пута. Він не міг звільнитися або дотягнутися до свого меча. Персі здіймався дедалі вище на холодному вітру. Він не мав жодного уявлення, куди несе його чудовисько, але був більш ніж певен, що йому там не сподобається.

Хлопець крикнув — здебільшого від відчаю. А тоді коло його вуха щось просвистіло. Шию чудовиська простромила стріла. Істота скрикнула і впустила його.

Персі летів, ламаючи гілля дерев, поки не грюкнувся у сніжний замет. Він застогнав і подивився на сосну, яку щойно скалічив.

Насилу йому вдалось підвестись. Начебто всі кістки були цілі. Френк стояв ліворуч від нього і з шаленою швидкістю розстрілював чудовиськ. Хейзел прикривала його спину, відбиваючись мечем від тих, кому вдавалось наблизитись. Але чудовиськ було забагато — не менше дюжини.

Персі дістав Анаклузмос. Він відтяв крило одному зі звірів, відкинувши його до дерева, рубанув іншого, і той миттю вибухнув пилом. Але вже за мить монстри починали відроджуватись.

— Що воно таке? — крикнув він.

— Грифони! — відповіла Хейзел. — Ми повинні відігнати їх від потяга.

Персі збагнув, що вона мала на увазі. Вагони потяга перекинулися, їхні дахи розбилися, ошелешені туристи вештались навколо. Ніхто начебто не мав серйозних ушкоджень, але грифони кидались на все, що рухалося. І єдиним, що тримало їх подалі від смертних, був сяючий сірий воїн у камуфляжній формі — Френків ручний спарт.

Персі озирнувся і побачив, що спис Френка зник.

— Використав останній заряд?

— Так. — Френк збив ще одного грифона в небі. — Мав допомогти смертним. А спис просто розчинився в повітрі.

Персі кивнув. Якась його частина відчула полегшення. Йому не подобався кістяний воїн. Інша його частина засмутилась — тепер у їхньому рукаві стало на один козир менше. Але він не засуджував друга. Френк учинив правильно.

Персі вперше бився з грифонами. Він завжди уявляв їх як величезних благородних звірів, щось на кшталт левів із крилами, але ці більше нагадували зграю кровожерливих літаючих гієн.

Приблизно за п’ятсот ярдів від колії ліс змінювався на відкрите болото. Земля тут була багнистою і слизькою. Персі здавалось, що він біжить по повітряно-будь башковій плівці для пакування. У Френка скінчувалися стріли. Хейзел важко дихала. Його власні змахи мечем ставали дедалі повільнішими. Персі усвідомив, що вони живі тільки тому, що грифони не намагаються їх убити. Чудовиська хотіли їх схопити і кудись віднести.

«Можливо, до своїх гнізд», — подумав Персі.

А потім він спіткнувся об щось у високій траві — кільце металобрухту розміром із тракторне колесо. Це було велетенське пташине гніздо — гніздо грифонів. На дні лежали усілякі коштовності, кинджал з імперського золота, зазублений значок центуріона і два яйця розміром із гарбуз, здається, зі справжнього золота.

Персі стрибнув у гніздо і приклав вістря меча до одного з яєць.

— Назад, або розіб’ю!

Грифони розлючено закаркали. Вони заснували навколо гнізда і забрязкали дзьобами, але не напали. Хейзел і Френк спиною до спини стали біля Персі зі зброєю напоготові.

— Грифони збирають золото, — промовила Хейзел — Вони ним одержимі. Дивіться — там іще гнізда.

Френк вклав у лук останню стрілу.

— Отже, якщо це їхні гнізда, то куди вони хотіли віднести Персі? Та звірюка летіла з ним.

Руки Персі досі тремтіли в місцях, за які його схопив грифон.

— Алкіоней, — припустив він. — Можливо, вони служать йому. Вони достатньо розумні, аби виконувати накази?

— Не знаю, — відповіла Хейзел. — Я ніколи з ними не билась, коли жила тут. Тільки читала про них у таборі.

— Слабкі місця? — запитав Френк. — Благаю, скажи мені, що в них є слабкі місця.

Хейзел насупила брови.

— Коні. Вони ненавидять коней — це їхні природні вороги чи щось таке. Якби ж тут був Аріон!

Грифони завищали і завирували навколо гнізда. Їхні червоні очі палали.

— Народе, — стривожено промовив Френк. — Я бачу реліквії легіону в гнізді.

— Знаю, — відповів Персі.

— Це означає, що тут померли інші напівбоги або...

— Френку, все буде гаразд, — пообіцяв Персі.

Один з грифонів ринувся вперед. Персі ЗДІЙНЯВ меч, готовий проколоти яйце. Чудовисько завиляло геть, але його товариші вже втрачали терпіння. Шантаж Персі не міг тривати вічно.

Хлопець озирнувся навколо, відчайдушно намагаючись придумати план дій. Приблизно за чверть милі від них сидів у трясовині гіпербореєць. Здоровила мирно виколупував відламаним стовбуром дерева бруд між пальцями ніг.

— Придумав, — промовив Персі. — Хейзел, усе це золото у гніздах... Ти змогла би відволікти ним увагу?

— Мабуть.

— Просто виграй нам трохи часу. Коли я скажу «уперед», біжіть до велетня.

Френк роззявив рота.

— Ти хочеш, щоб ми бігли до велетня?

— Довіртесь мені. Готові? Уперед!

Хейзел здійняла руки. Із десятків гнізд по всьому болоту злетіли в повітря золоті предмети — коштовності, зброя, монети, золоті самородки і, що найважливіше, яйця грифонів. Чудовиська завищали і кинулися рятувати свої яйця.

Персі з друзями побігли. Під їхніми ногами хлюпала і тріщала вкрита кригою багнюка. Персі мчав з усіх сил, але грифони наздоганяли, і тепер вони були розлючені не на жарт.

Велетень поки що не помітив сум’яття навколо. Він перевіряв свої п’ята на наявність бруду, його обличчя було сонним і мирним. На білих вусах блищали кришталики льоду, на шиї висіло намисто з усілякого мотлоху — сміттєві урни, автомобільні двері, лосячі роги, туристичне спорядження і навіть унітаз. Вочевидь, велетень стежив за чистотою довкілля.

Персі було вкрай незручно його турбувати, особливо таким чином — ховатися під велетневими сідницями, — але іншого вибору не було.

— Униз! — наказав він друзям. — Під ноги!

Вони пролізли під масивні блакитні ноги, якомога ближче до пов’язки на стегнах, і припали до землі. Персі старався дихати ротом, та. укриття все одно було не найприємнішим.

— Який план? — зашипів Френк. — Бути розчавленими синім м’яким місцем?

— Тихо, — промовив Персі. — Рухайтесь тільки за необхідності.

Ураганом розлючених дзьобів, кігтів і крил прибули грифони. Вони зароїлись навколо велетня, намагаючись залізти йому під ноги.

Велетень здивовано загримів і засіпався. Персі довелось відкотитись, щоб його не розплющила величезна волохата сідниця. Гіпербореєць роздратовано крякнув. Він ляснув грифонів, але ті обурено завищали і почали дзьобати його ноги та руки.

— У-у-у-у-у! — заревів велетень. — У-у-у-у-у!

Він глибоко вдихнув і випустив хвилю крижаного повітря. Навіть під захистом ніг велетня Персі відчув, як знизилася температура. Крики грифонів різко стихнули й змінилися на глухі звуки падіння важких предметів у багно.

— Ходімо, — сказав Персі друзям. — Обережно.

Вони виповзли з-під велетня. Дерева навколо болота блищали від інію. Величезна ділянка трясовини вкрилась свіжим снігом. Скрижанілі грифони стирчали з-під землі, наче пернаті бурульки — крила розгорнуті, дзьоби відкриті, очі випуклі від здивування.

Персі з друзями поквапились геть, намагаючись залишатися поза межами зору велетня, та здоровань був занадто зайнятий, щоб їх помічати. Він обмірковував, як причепити заморожених грифонів до свого намиста.

— Персі... — Хейзел витерла кригу й бруд з обличчя. — Звідки ти знав, що він на таке здатен?

— Я одного разу ледве не потрапив під таке дихання, — відповів він. — Нам треба рухатись. Грифони не залишатимуться замороженими вічно.