Син Нептуна

XXXVI Френк

Френк помився так швидко, як тільки було можливо, надів свіжий одяг, який підготувала Хейзел, — оливкову футболку і бежеві бриджі, серйозно? — а потім схопив запасні лук та сагайдак і помчав сходами на горище.

Горище було завалене зброєю. Його родина зібрала стільки старовинного озброєння, що його вистачило б на цілу армію. Щити, списи, сагайдаки зі стрілами висіли вздовж стін, — мабуть, не менше ніж в арсеналі Табору Юпітера. В одному вікні стояв скорпіон, приладнаний і заряджений, готовий для бою. У протилежному — щось на кшталт кулемета з численними стволами.

— Ракетна установка? — запитав він сам себе уголос.

— Ні, ні, — промовив голос у кутку. — Картопля. Еллі не подобається картопля.

Гарпія змостила собі гніздо поміж двох старих валіз. Вона сиділа в купі китайських сувоїв, читаючи по сім-вісім таких водночас.

— Елло, — промовив Френк, — де інші?

— Дах. — Вона глянула вгору, а потім повернулась до читання, поперемінно то перебираючи своє пір’я, то перегортаючи сторінки. — Дах. Огри дивляться. Еллі не подобаються огри. Картоплини.

— Картоплини?

Френк зрозумів її тільки, коли розвернув кулемет. Вісім стволів були заряджені картоплинами. Поряд стояв кошик, наповнений додатковими їстівними боєприпасами.

Він визирнув у вікно — те саме вікно, крізь яке дивилась на нього мама, коли він натрапив на ведмедицю. Знизу на дворі товпились огри. Вони штурхали одне одного, час від часу волали на будинок і жбурляли бронзові ядра, що вибухали в повітрі.

— У них гарматні ядра, а у нас — картоплемет?

— Крохмаль, — задумливо промовила Елла. — Крохмаль погано діє на огрів.

Дім затрусився від чергового вибуху. Френк хотів піднятись на дах і подивитись, як там Персі й Хейзел, але залишати Еллу одну було якось неправильно.

Він сів навприсідки поруч із нею, але не дуже близько, щоб не налякати.

— Елло, тут небезпечно через огрів. Ми незабаром полетимо на Аляску. Ти полетиш із нами?

Елла збентежено засіпалась.

— Аляска. Шістсот двадцять шість тисяч і чотириста двадцять п’ять квадратних миль. Символ штату: американський лось. — Раптом вона заговорила латиною, яку Френк зовсім трохи, але міг зрозуміти завдяки заняттям у таборі: — На півночі, далеко від богів, лежить корона легіону, син Нептуна там з криги впаде і як колода втоне... — Вона спинилась і почухала скуйовджене руде волосся. — Гм. Згоріло. Решта згоріла.

Френк ледве дихав.

— Елло, це... це було пророцтво? Де ти його прочитала?

— Лось, — вимовила Елла, смакуючи слово. — Лось. Лось. Лось.

Дім знову затрясся. З-під крокви посипався пил.

Назовні заволав огр:

— Френку Чжане! Покажись!

— Дзуськи, — промовила Елла. — Френк цього не зробить. Дзуськи.

— Просто... залишайся тут, гаразд? Я мушу допомогти Хейзел і Персі.

Він підтягнув драбину до вікна.

* * *

— Доброго ранку, — похмуро промовив Персі. — Чудовий день, га?

На ньому був той самий одяг, що й учора: джинси, пурпурова футболка і куртка. Але все, безсумнівно, нещодавно випране. Він тримав меч в одній руці й садовий шланг в іншій.

Як на даху опинився садовий шланг, Френк гадки не мав, але щоразу, коли велетні відправляли нагору ядро, Персі викликав надпотужний струмінь води і підривав снаряд у повітрі.

А потім Френк пригадав — його родина теж походить від Посейдона. Бабуся сказала, що на дім напали не вперше. Можливо, шланг тільки для цього сюди й протягнули.

Хейзел патрулювала удовичу доріжку[46] між двома горищними вікнами. Вона здалась Френку такою гарною, що у нього аж у грудях заболіло. На ній були джинси, кремова куртка і біла сорочка, яка робила колір її шкіри теплим, наче шоколадний напій. Кучеряве волосся спадало на плечі. Коли Хейзел підійшла, Френк відчув аромат жасминового шампуню.

Її рука стискала меч. Коли вона глянула на Френка, у її очах промайнула розгубленість.

— Усе гаразд? — поцікавилася вона. — Чому ти всміхаєшся?

— О, а, нічого, — вимовив він. — Дякую за сніданок. І одяг. І... що не ненавидиш мене.

Хейзел, здавалась спантеличеною.

— За що мені тебе ненавидіти?

Френкове обличчя палало. Він пошкодував, що сказав це, але було запізно. «Не впусти її, — сказала бабуся. — Ти не виживеш без сильних жінок».

— Просто... минулого вечора... — він запнувся. — Коли я викликав скелета. Я подумав... подумав, що ти подумала... що я відразливий... чи щось таке.

Хейзел здійняла брови. Вона спантеличено потрясла головою.

— Френку, може, я і здивувалась. Може, злякалась тієї істоти. Але відчувати відразу? Те, як ти віддавав йому накази, такий упевнений, наче мовив: «А, до речі, народе, у мене тут є всемогутній спарт, який може допомогти». Мені просто не вірилось. Я не відчувала відрази, Френку. Я була вражена.

Френк не певен був, чи добре її розчув.

— Ти була... вражена... мною?

Персі розсміявся.

— Друзяко, це було досить приголомшливо.

— Чесно?

— Чесно, — запевнила Хейзел. — Але зараз у нас є важливіші клопоти. Згоден?

Вона вказала на армію огрів, яка ставала дедалі сміливішою, наближаючись до будинку.

Персі приготував шланг.

— У мене є ще один козир у рукаві. Твій двір обладнаний системою розприскувачів. Я можу її підірвати і спричинити сум’яття внизу, але це знищить напір води. Немає напору — немає шлангу, і ті ядра вріжуться просто в будинок.

Похвала Хейзел досі лунала у Френкових вухах, через що було важко думати. Військо огрів отаборилось на його подвір’ї, готове розірвати його на шмаття, а він ледве стримував бажання усміхатись.

Хейзел його не ненавидить. Вона була вражена.

Він змусив себе зосередитись. Пригадав, що сказала бабуся про сутність його дару, і як запевнила його, що він має залишити її тут помирати.

«Ти їй потрібен», — сказав Марс.

Френк не міг повірити в те, що він таємна зброя Юнони, чи що в Пророцтві Семи йдеться про нього. Але на нього розраховували Хейзел і Персі. Він мусив зробити все, що від нього залежало.

Френк пригадав те химерне неповне , пророцтво, що прочитала Елла на горищі — про сина Нептуна, який мусить потонути.

«Ви не розумієте, яка вона цінна», — сказав їм Фіней у Портленді. Старий сліпець уважав, що стане царем, якщо заволодіє Еллою.

Усі ці частинки мозаїки завирували у Френковій голові. Він відчував, що коли вони нарешті з’єднаються, то утворять картину, що йому не сподобається.

— Народе, у мене є план втечі. — Він розповів друзям про літак, який чекає на них в аеродромі, і про бабусину записку до пілота. — Він ветеран легіону. Він нам допоможе.

— Але Аріон не повернувся, — промовила Хейзел. — І твоя бабуся. Ми не можемо просто залишити її.

Френк придушив свої почуття.

— Можливо, Аріон нас знайде. А щодо бабусі... Вона сказала, що з нею все буде добре. І була непохитна.

Не те щоб це було правдою, але на більше Френк не спромігся.

— Є ще одна біда, — промовив Персі. — Я не дуже полюбляю подорожі небом. Це небезпечно для сина Нептуна.

— Тобі доведеться ризикнути... як і мені, — відповів Френк. — До речі, ми родичі.

Персі ледве не звалився з даху.

— Що?

Френк видав їм п’ятисекундну версію пояснення:

— Періклимен. Мій пращур по маминій лінії.

Аргонавт. Онук Посейдона.

Хейзел роззявила рота.

— Ти на... нащадок Нептуна? Френку, це...

— Божевілля? Еге ж. А ще у моєї родини є деякий дар, начебто. Але я не знаю, як ним користуватись. Якщо я не з’ясую...

Знову здійнялись радісні крики лестригонів. Френк усвідомив, що вони витріщаються на нього, тичуть пальцями, махають і сміються — помітили свій сніданок.

— Чжане! — заволали вони. — Чжане!

Хейзел наблизилася до Френка.

— Вони роблять це весь ранок. Чому вони вигукують твоє прізвище?

— Не зважай, — відповів Френк. — Слухайте, нам треба захистити Еллу, забрати її із собою.

— Певна річ, — погодилась Хейзел. — Бідоласі потрібна наша допомога.

— Ні, — сказав Френк. — Тобто так, але не тільки в цьому справа. Вона прочитала пророцтво знову. Гадаю... гадаю, це про наше завдання.

Він не хотів розповідати Персі погані новини, про втоплення сина Нептуна, але повторив рядки.

Персі напружився.

— Не знаю, як син Нептуна може втопитись. Я дихаю під водою. Але корона легіону...

— Це напевно орел, — промовила Хейзел.

Персі кивнув?

— І Елла промовляла щось подібне раніше, у Портленді — рядок зі старого Великого Пророцтва.

— Старого? — поцікавився Френк.

— Потім розповім.

Персі розвернув садовий шланг і збив ще одне ядро у повітрі. Воно вибухнуло помаранчевим вогняним шаром. Огри схвально зааплодували і заволали:

— Гарно! Гарно!

— Справа у тому, — промовив Френк, — що Елла запам’ятовує все, що читає. Вона сказала щось про згорілу сторінку, ніби вона прочитала пошкоджений текст пророцтва.

Хейзел вирячила очі.

— Згорілі книги пророцтв? Ти ж не вважаєш... але це неможливо!

— Книги, що хотів знайти Октавіан? — припустив Персі.

— Втрачені Сивілині книги, які викладають усю долю Риму. — Хейзел тихо присвиснула. — Якщо якимсь чином Елла насправді прочитала одну з них і запам’ятала...

— Тоді вона найцінніша гарпія у світі, — закінчив Френк. — Не дивно, що Фіней хотів її полонити.

— Френку Чжане! — крикнув огр знизу. Він був більшим за решту, мав левову шкуру на плечах, наче у римського прапороносця, і поліетиленовий слинявчик із зображенням омара. — Сходь, сину Марса! Ми чекали на тебе. Ходи до нас, будь нашим почесним гостем!

Хейзел стиснула Френкову руку.

— Чому у мене таке відчуття, що «почесний гість» — це те ж саме, що і «обід»?

Френк шкодував, що тут немає Марса. Йому б не завадив хтось здатний клацнути пальцями і відігнати його бойову трясцю.

«Хейзел вірить у мене, — подумав він. — Я можу це зробити».

Він подивився на Персі.

— Ти вмієш водити?

— Авжеж. А що?

— Бабусине авто в гаражі. Старенький «кадилак». Штука, наче танк. Якщо зможеш її завести...

— Нам усе одно доведеться пробиватись крізь ряди огрів, — промовила Хейзел.

— Система розприскувачів, — запропонував Персі. — Скористатись нею для відволікання?

— Саме так, — відповів Френк. — Я спробую виграти вам якомога більше часу. Візьміть Еллу і сідайте в авто. Я намагатимуся зустрітись із вами в гаражі, але не чекайте на мене.

Персі нахмурився.

— Френку...

— Дай нам відповідь, Френку Чжане! — крикнув огр. — Злізай, і ми пощадимо решту — твоїх друзів, твою бідолашну стареньку бабусю. Нам потрібен тільки ти!

— Брешуть, — буркнув Персі.

— Еге, не важко збагнути, — погодився Френк. — Ідіть!

Друзі побігли до драбини.

Френк намагався вгамувати серцебиття. Він ошкірився і крикнув:

— Агов, ви там унизу! Хто голодний?

Огри схвально заверещали, у той час коли Френк пішов по удовичій доріжці, машучи рукою, наче рок-зірка.

Френк намагався закликати родинну силу. Він уявив себе у вигляді вогнедишного дракона. Напружився, стиснув кулаки і з такою завзятістю уявив дракона, що на чолі вискочили краплі поту. Йому хотілось ринути вниз на ворогів і знищити їх. Це було б неймовірно круто. Але нічого не траплялося. Він гадки не мав, як перевтілюватись. Навіть ніколи не бачив справжнього дракона. На якусь жахливу мить йому спало на думку, що все це якийсь жорстокий бабусин жарт. Можливо, він неправильно зрозумів свій дар. Можливо, був єдиним членом родини, який його не успадкував. Із його везінням це було цілком імовірним.

Огри почали нервуватись. Схвальні вигуки перетворились на невдоволений свист. Кілька лестригонів підняли ядра.

— Стривайте! — крикнув Френк. — Ви ж не хочете, аби я обвуглився? Тоді я не буду смачним.

— Злізай! — заволали вони. — Голодні!

Час плану «Б». Шкода тільки, що у Френка його немає.

— Ви обіцяєте пощадити моїх друзів? — запитав він. — Присягаєте водами Стіксу?

Огри розсміялись. Один кинув ядро, яке пролетіло над головою Френка і підірвало димохід. Якимось дивом уламки не зачепили Френка.

— Я так розумію, це «ні», — буркнув він, а потім крикнув униз: — Гаразд! Ваша взяла! Буду знизу за мить. Чекайте там!

Огри радісно загомоніли, але їхній ватажок у левовій шкурі з підозрою насупив брови. У Френка було обмаль часу. Він спустився по драбині. Елла зникла. Він сподівався, що це гарний знак. Може, її вже відвели до «кадилака». Френк схопив додатковий сагайдак з охайно виведеним маминою рукою написом: «РІЗНОМАНІТНІ СТРІЛИ», і побіг до картоплемету.

Він повернув стволи, прицілився у ватажка людожерів і спустив курок. Вісім потужних картоплин всадились велетню в груди і відштовхнули його назад із такою силою, що бідолаха гепнувся у купу бронзових ядер, які одразу вибухнули, залишивши на дворі повиту димом воронку.

Вочевидь, крохмаль таки погано діє на огрів.

Поки решта чудовиськ спантеличено бігали туди-сюди, Френк дістав лук і осипав їх шквалом стріл. Деякі стріли вибухнули під час зіткнення. Інші розсипалися, наче картеч, і залишили велетнів із новими болючими татуюваннями. Одна стріла влучила в огра і перетворила його на трояндовий кущ у горщику.

На жаль, огри швидко оговтались. Вони почали жбурляти ядра — по сотні за раз. Весь дім затрясся від вибухів. Френк кинувся до сходів. Позаду нього розвалилося горище. Дим і вогонь повалили в коридор на другому поверсі.

— Бабусю! — скрикнув Френк, але пекельний жар не давав йому дістатися її кімнати. Чіпляючись за поруччя, він помчав униз по сходах, у той час коли дім здригнувся, і почала обвалюватись стеля.

У кінці сходів димилась воронка від снаряда. Френк перестрибнув її й побіг крізь кухню. Задихаючись від попелу й кіптяви, Френк увірвався в гараж. Фари «кадилака» світились. Двигун працював, а гаражні двері відчинялися.

— Застрибуй! — крикнув Персі.

Френк пірнув до Хейзел на заднє сидіння. Елла, згорнулася у клубок попереду. Вона сховала голову під крилами і бурмотіла:

— Лишенько. Лишенько. Лишенько.

Персі дав газу. Вони вилетіли з гаража, не чекаючи, доки двері повністю відчиняться, залишивши на них дірку у формі «кадилака».

Огри кинулись їм назустріч, але Персі заволав на все горло і вибухнула система поливу. У небо вирвались сотні гейзерів, здійнявши до неба брили землі, уламки труб і масивні розприскувачі.

«Кадилак» уже розігнався приблизно до сорока миль на годину, коли вони врізались у першого огра і миттєво перетворили його на пил. Інші чудовиська отямилися, але автівка вже була за півмилі. Позаду вибухали снаряди.

Френк озирнувся і побачив, як палає родинний особняк, як обвалюються стіни і валить клубами в небо дим. Якась величезна чорна пляма (можливо, це був канюк?) шугонула над полум’ям. Френк був майже певен, що вона вилетіла з вікна другого поверху.

— Бабусю? — пробурмотів він.

Це здавалось неможливим, і все ж вона пообіцяла йому, що помре своєю смертю, а не від рук огрів. Френк сподівався, бабуся не помилялась.

«Кадилак» мчав крізь ліс на північ.

— Приблизно за три милі! — промовив Френк. — Нізащо не пропустиш!

Позаду знову пролунали вибухи. У небо здійнявся дим.

— Наскільки швидко бігають лестригони? — поцікавилася Хейзел.

— Не волію з’ясовувати, — відповів Персі.

Перед ними з’явилися ворота аеродрому — залишалось лише декілька сотень ярдів. На злітно-посадочній смузі стояв літак з опущеним трапом.

«Кадилак» налетів на вибоїну і злетів у повітря. Френк стукнувся головою об стелю авто. Коли колеса знову торкнулися землі, Персі натиснув на гальма, і вони розвернулись просто перед воротами.

Френк виліз із автівки і дістав, лук.

— Мерщій на літак! Вони йдуть!

Лестригони наближалися з тривожною швидкістю. Перша група огрів вирвалась із лісу і помчала до аеродрому — п’ятсот ярдів, чотириста ярдів...

Персі й Хейзел вдалось витягти Еллу з «кадилака», але щойно гарпія побачила літак, то почала репетувати.

— Н-н-ні! — верещала вона. — Літати на крилах! Н-н-не хочу на літак.

— Усе гаразд, — пообіцяла Хейзел. — Ми захистимо тебе.

Елла видала жахливий болісний крик, наче її палили заживо.

Персі знервовано здійняв руки.

— Що нам робити? Не можна ж її примушувати.

— Ні, — погодився Френк. Огри були за триста ярдів.

— Вона занадто цінна, щоб її залишати, — промовила Хейзел, а потім скривилась від власних слів. — Боги, вибач, Елло. Говорю, як Фіней. Ти жива істота, не коштовність.

— Не хочу на літак. Н-н-не хочу. — Елла ледве не задихалась.

До огрів уже було як рукою подати.

Очі Персі загорілись.

— Придумав. Елло, ти можеш сховатись у лісі? Тобі не загрожуватимуть огри?

— Ховатись, — погодилась вона. — Безпечно. Гарпіям подобається ховатись. Елла швидка. І маленька. І спритна.

— Чудово,— промовив Персі.— Просто залишайся десь поблизу. Я відправлю за тобою друга, який відведе тебе до Табору Юпітера.

Френк зняв з плеча лук і вклав у нього стрілу.

— Друг?

Персі змахнув рукою, наче мовив: «Потім розповім».

— Елло, згодна на це? Хочеш, щоб мій друг відвів тебе до Табору Юпітера і показав тобі твій новий дім?

— Табір, — пробурмотіла Елла. А потім додала латиною: — Мудрості дочку самотній шлях чекає, знаком Афіни вона Рим пропалить.

— Е-е... гаразд, — промовив Персі. — Звучить як щось важливе, але ми можемо поговорити про це потім. У таборі тобі ніщо не загрожуватиме. Будь-яка їжа, книжки.

— Жодних літаків, — наполягла вона:

— Жодних літаків, — погодився Персі.

— Елла полетіла ховатись, — сказала гарпія і червоною блискавкою зникла в лісі.

— Я сумуватиму за нею, — сумно промовила Хейзел.

— Ми з нею ще побачимось, — пообіцяв Персі, але збентежено нахмурився, наче його дуже стурбував той останній рядок пророцтва, у якому йшлось про Афіну.

Вибух висадив ворота аеродрому в повітря.

Френк жбурнув Персі бабусин лист.

— Покажи це пілоту! І лист Рейни теж! Нам негайно треба злітати.

Персі кивнув. Разом із Хейзел вони побігли до літака.

Френк присів за «кадилаком» і почав стріляти в огрів. Він прицілився у найбільшу купку ворогів і випустив стрілу з тюльпановидним наконечником. Як він і сподівався, це була гідра.

Мотузки вилетіли наче щупальця кальмара, і весь перший рядок огрів гепнувся обличчями в бруд.

Френк почув рев двигунів літака.

Настільки швидко, наскільки був здатен, він випустив ще три стріли, утворивши у ряду огрів дірки. Уцілілі перебували лише за сотні ярдів від нього. Найкмітливіші з них зупинялись — вони збагнули, що підійшли достатньо близько, аби жбурляти ядра.

— Френку! — крикнула Хейзел. — Ну ж бо!

Палаюче ядро, зробивши дугу, понеслось у їхньому напрямку. Френк миттю збагнув, що воно має влучити в літак, і вклав стрілу в лук. «Я можу», — подумав він і вистрілив. Стріла перехопила ядро в повітрі й вибухнула вогняною хмарою. Ще два ядра полетіли на нього. Френк побіг.

Позаду затріщав метал. Вибухнув «кадилак». Френк пірнув у літак саме тоді, коли трап почав підніматися.

Пілот чудово розумів ситуацію. Не було ані інструктажу з техніки безпеки, ані напоїв, ані очікування дозволу на зліт. Він натиснув на газ — і літак помчав злітною смугою. Позаду загримів ще один вибух, але друзі вже здійнялися в повітря.

Френк подивився вниз і побачив пронизану кратерами злітно-посадочну смуту, що скидалась на шматок підгорілого швейцарського сиру. Гаї парку Лінн-Каньйон палали. За кілька миль на південь, повите полум’ям і чорним димом, бушувало багаття — усе, що залишилося від маєтку родини Чжан.

Чудова робота, Френку! Не зміг урятувати бабусю. Не зміг скористатись своєю силою. Не врятував навіть їхню подругу-гарпію. Коли Ванкувер щез за хмарами, Френк затулив обличчя долонями і заплакав.

Аітак накренився ліворуч.

Через гучномовець пролунав голос пілота:

— Senatus Populusque Romanus, друзі. Ласкаво прошу на борт. Наступна зупинка: Анкоридж, Аляска.