Син Нептуна

III ПЕРСІ

Дякувати богам, Персі не боявся привидів.

Бо в таборі половина людей були мертвими.

Частина мерехтливих воїнів у пурпурових одежах стояла біля арсеналу та полірувала примарні мечі. Решта вешталась перед бараками. Хлопчик-привид ганявся вулицею за собакою-привидом. А біля стайні сяючий здоровань з головою вовка у червоному одязі охороняв стадо... А це що — єдинороги?

Ніхто з таборян на привидів не зважав, а от самі духи, коли помічали Персі з його супроводом — Рейною попереду і Френком та Хейзел обабіч, — полишали свої справи й витріщались на нього. Деякі виглядали сердитими. Хлопчик-привид вискнув щось на кшталт «Греггус!» і розчинився у повітрі.

Хотів би Персі теж розчинитись у повітрі. Після тижнів, проведених на самоті, від усієї цієї уваги йому було ніяково. Він тримався Хейзел і Френка та намагався бути непомітним.

— Я марю? — запитав він. — Чи це...

— Привиди? — Хейзел повернулась. Вона мала разючі очі, наче з чистого золота. — Це лари. Домашні боги.

— Домашні боги, — промовив Персі. — На зразок... боги, але приручені?

— Духи предків, — пояснив Френк.

Він зняв шолом, відкривши дитяче обличчя, що зовсім не пасувало до його воєнної зачіски та масивної постаті. Френк був схожий на немовля, яке прийняло стероїди та подалося до морського флоту.

— Лари — це щось на кшталт духів-талісманів, — продовжив він. — Зазвичай вони доброзичливі. Ніколи не бачив їх такими знервованими.

— Вони витріщаються на мене, — сказав Персі. — Той хлопчина-привид назвав мене Греггусом. Але моє ім’я не Грег.

— Грекус, — промовила Хейзел. — Коли пробудеш тут деякий час, почнеш розуміти латину. У напівбогів природжена схильність до цієї мови. Грекус означає «грек».

— Це погано?

Френк прокашлявся.

— Може, й ні. У тебе зовнішність типова: темне волосся і таке інше. Можливо, вони вважають, що ти справжній грек. Твоя родина звідти?

— Не знаю. Я вже казав, мої спогади зникли.

— Або можливо...— Френк завагався.

— Що?

— Мабуть, нічого, — відповів Френк. — Між римлянами та греками давня ворожнеча. Іноді римляни використовують слово «грекус», щоб образити чужинця — ворога. Але я б цим не переймався.

Та здавалось, що він переймався.

Вони зупинились у центрі табору, де дві широкі бруковані дороги утворювали літеру «Т».

Вуличний вказівник позначав дорогу до головних воріт, як «Віа Преторія»[7]. Інша дорога, що перетинала центр табору, називалася «Віа Принципаліс»[8]. Під цими написами також були інші, написані рукою: «Берклі, 5 миль»; «Новий Рим, 1 миля»; «Старий Рим, 7280 миль»; «Підземне царство, 2310 миль» (зі стрілочкою вниз); «Рено, 208 миль»; «НЕМИНУЧА ЗАГИБЕЛЬ: ВИ ТУТ!»

Як на неминучу загибель, місце виглядало вельми чистим і впорядкованим. Нещодавно побілені будівлі розташовувалися рівними рядками, наче їх розставив доскіпливий учитель математики. У бараків були тінисті веранди, де таборяни відпочивали у гамаках або грали в карти і пили газовані напої. Кожний будинок мав свій набір прапорів, на яких були зображені римські цифри і різні тварини: орел, ведмідь, вовк, кінь та якась тваринка, що нагадувала хом’яка.

Уздовж вії Преторії рядки крамниць продавали їжу, обладунки, зброю, каву, гладіаторське спорядження і прокатні тоги. Перед агентством з продажу колісниць містилося величезне оголошення: «Цезарь XLS! Антиблокувальна система. У кредит без денаріїв!»

На перехресті доріг стояла найбільш вражаюча будівля — двоповерхова трикутна призма з білого мармуру з колонадою, як у старомодного банку. Перед будівлею стояли римські вартові. Над входом висів великий пурпуровий прапор із золотистими літерами SPQR, прикрашений лавровим вінком.

— Ваша штаб-квартира? — поцікавився Персі.

Рейна поглянула на нього, так само холодно і вороже.

— Це називається принципія.

Вона оглянула натовп допитливих таборян, які йшли за ними ще від ріки.

— Усім повернутись до своїх обов’язків. Новини будуть на вечірніх зборах. Не забудьте, що після вечері — воєнні ігри.

Від думки про вечерю у Персі забурчав живіт. Від аромату смаженого м’яса з обідньої зали потекла слина. З пекарні поблизу дороги пахло не менш дивовижно, але хлопець сумнівався, що Рейна дозволить це.

Натовп неохоче розійшовся. Дехто з дітлахів шепотілись про шанси Персі.

— Каюк йому, — сказав один.

— Так само як і тим двом, які його знайшли, — сказав інший.

— Еге ж, — буркнув третій. — Нехай вступає у П’яту. когорту. Греки й недотепи.

Декілька дітлахів розсміялись, але Рейна люто зиркнула, і ті розійшлись.

— Хейзел, — промовила Рейна. — Підеш із нами. Мені потрібен твій звіт про те, що сталося біля воріт.

— А я? — запитав Френк. — Персі врятував мені життя. Ми повинні дозволити йому...

Рейна так суворо глянула на Френка, що той позадкував.

— Мушу тобі нагадати, Френку Чжане, — промовила вона, — ти сам на пробатіо. Від тебе достатньо неприємностей цього тижня.

Френкові вуха спалахнули. Він повертів у руках маленьку табличку, що висіла у нього на шиї. Персі не одразу звернув на неї увагу, та здавалось, що це свинцевий іменний жетон.

— Іди до арсеналу, — наказала йому Рейна. — Зроби інвентаризацію. Якщо знадобишся, я тебе покличу.

— Але...— Френк запнувся. — Так, Рейно.

Він поспішив геть.

Рейна зробила знак рукою у напрямку штаб-квартири.

— Що ж, Персі Джексоне, подивимось, чи можна поліпшити твою пам’ять.

Усередині принципія вражала навіть більше, ніж назовні. На стелі сяяла мозаїка із зображенням Ромула і Рема, які сиділи під своєю прийомною матір’ю-вовчицею (Лупа безліч разів розповідала Персі цю історію). Підлога була з блискучого мармуру. Стіни прикрашав оксамит, тож Персі здавалось, що він усередині найдорожчого намету у світі. Уздовж дальньої стіни стояв стенд зі штандартами і дерев’яними палями, прикрашеними бронзовими медалями. «Військові символи», — здогадався Персі. Посередині був один порожній стенд, наче головний прапор зняли для чищення або ще чогось.

У дальньому кутку кімнати знаходилися сходи, що вели донизу. Вони були перекриті залізними ґратами, чим нагадували в’язничні двері. «Цікаво, що там, — подумав Персі. — Чудовиська? Скарби? Напівбоги без спогадів, які натрапили на Рейну, коли вона була в поганому настрої?»

У центрі кімнати стояв довгий дерев’яний стіл, завалений сувоями, записниками, планшетними комп'ютерами, кинджалами. Також на столі стояла величезна чаша з мармеладками, яка здавалась тут дещо недоречною. Обабіч від столу стояли дві статуї хортів[9] у натуральну величину — одна срібна, інша золота. Рейна обійшла стіл і сіла на один з двох стільців із високою спинкою. Персі б не відмовився сісти на другий стілець, але Хейзел залишилась стояти. Він підозрював, що і йому належить робити те саме.

— То...— почав було він.

Собаки-статуї оголили ікла і загарчали.

Персі завмер. Узагалі-то він любив собак, але ці свердлили його своїми яскраво-червоними очима. Їхні ікла здавались гострими, наче бритви.

— Тихо, хлопці, — наказала хортам Рейна.

Вони припинили гарчати, але не відводили від Персі січей, наче вже уявили, наскільки він смачний.

— Вони не нападуть, — промовила Рейна, — хіба що ти щось вкрадеш, або я накажу. Це Аргентум і Аурум.

— Срібло і Золото, — переклав Персі. Латинські означення постали в голові, як і казала Хейзел. Він ледве не запитав, хто з них хто. Але потім зрозумів, що це безглузде запитання.

Рейна поклала кинджал на стіл. Персі ніяк не міг позбутися відчуття, що вони вже зустрічались. Волосся у дівчини було чорне і блискуче, наче вулканічний камінь, і косою спадало на спину. Вона мала поставу фехтувальника — розслаблена та водночас пильна, готова щомиті кинутись у бій. Зморшки навколо очей робили її старшою, ніж вона насправді була.

— Ми зустрічались, — вирішив Персі. — Не пам’ятаю коли. Будь ласка, якщо ти можеш хоч щось мені розповісти...

— Усе згодом, — відповіла Рейна. — Я хочу почути твою розповідь. Що ти пам’ятаєш? Як ти сюди дістався? І кажи правду. Мої собаки не люблять брехунів.

Аргентум і Аурум загарчали, .на підтвердження її думки.

Персі все розповів — як він прокинувся у зруйнованому маєтку в лісах Сономи. Він описав ті дні, що провів у товаристві Лупи та її зграї, навчаючись мистецтва виживати і битись.

Це Лупа розповіла йому про напівбогів, чудовиськ і богів. Вона пояснила йому, що є одним з духів-охоронців Давнього Риму. Напівбоги, такі як Персі, й до сьогодні зобов’язані продовжувати римські звичаї — битися з чудовиськами, служити богам, захищати смертних і підтримувати пам’ять про імперію. Лупа тренувала його багато тижнів, поки він не став сильним, витривалим і лютим, як вовк... Коли її вдовольнили навички Персі, вона відправила його на південь і пообіцяла, що він знайде новий дім і поверне свої спогади, якщо вціліє.

Жодне зі сказаного начебто не здивувало Рейну. Можна навіть сказати, що все це здалось їй досить звичайним — за винятком одного.

— Зовсім немає спогадів? — поцікавилася вона. — Ти досі нічого не пам’ятаєш?

— Розпливчасті уривки.

Персі глянув на хортів. Йому не хотілось згадувати про Аннабет. Це здавалось занадто особистим, до того ж він досі гадки не мав, де її шукати. Він був певен, що вона в таборі... але це було не те місце.

До того ж йому не хотілось ділитись своїм єдиним чітким спогадом: обличчя Аннабет, її. світле волосся і сірі очі, те, як вона сміялась, пригортала його до себе і цілувала щоразу, коли він виробляв щось безглузде.

«Вона певно багато мене цілувала», — подумав Персі.

Він боявся, що варто йому розповісти комусь про цей спогад, і він розтане, як сон. Персі не міг так ризикувати.

Рейна крутнула свій кинджал.

— Більшість з того, що ти описуєш, звична справа для напівбогів. У певному віці, у різний спосіб, ми потрапляємо до «Будинку Вовка». Нас випробовують і тренують. Якщо Лупа вирішує, що ми гідні, вона відправляє нас на південь вступити в легіон. Однак я ніколи не чула, щоб хтось втрачав спогади. Як ти знайшов Табір Юпітера?

Персі розповів їй про. останні три дні: про горгон, які ніяк не помирали; про бабусю, що виявилась богинею; і зрештою про зустріч з Хейзел та Френком біля тунелю в пагорбі.

Після цього розповідати почала Хейзел. Вона назвала його сміливим і відважним, через що Персі зніяковів. Він усього-то ніс одягнену в пакети хіпі-бабцю.

Рейна не відводила від нього пильних очей.

— Тобі забагато років, як на новобранця. Скільки тобі виповнилося? Шістнадцять?

— Мабуть, — відповів Персі.

— Жити стільки років на самоті, без тренувань чи допомоги. Ти мав би вже бути мертвим. Син Нептуна? У тебе має бути могутня аура, що привертає увагу всіх можливих чудовиськ.

— Еге, — сказав Персі. — Вони казали, що від мене погано тхне.

Рейна майже посміхнулась. Це обнадіювало. Можливо, в ній є щось людське.

— Мав же ти десь жити до «Будинку Вовка», — промовила вона.

Персі знизав плечима. Юнона казала щось про сон, і у нього самого було Неясне відчуття, що він спав, — можливо, тривалий час. Але це здавалось якимсь безглуздям.

Рейна зітхнула.

— Що ж, собаки тебе не з’їли, тож, мабуть, ти кажеш правду.

— Чудово, — сказав Персі. — Наступного разу можна мені детектор брехні?

Рейна підвелась і почала походжати перед прапорами. Металеві пси спостерігали за нею.

— Навіть якщо я погоджусь із тим, що ти не ворог, — промовила вона, — ти не звичайний новобранець. Щоб цариця Олімпу просто так з’явилась у таборі й повідомила про нового напівбога? Востаннє, коли старший бог навідував нас таким чином...— вона похитала головою. — Я чула про таке лише в легендах. До того ж син Нептуна... це не краще передвістя. Особливо зараз.

— Що не так з Нептуном? — запитав Персі. — І що означає «особливо зараз»?

Хейзел застережливо зиркнула на нього.

Рейна продовжувала ходити туди-сюди.

— Ти бився із сестрами Медузи, яких не бачили тисячі років. Ти схвилював наших ларів, які назвали тебе грекусом. І на тобі дивні символи — ця футболка, намисто. Що вони означають?

Персі поглянув на свою розірвану помаранчеву футболку. Колись на ній були якісь слова, але тепер вони занадто вицвіли, щоб їх можна було прочитати. Він мав би викинути її багато тижнів тому — вона зносилась до ганчір’я, але змусити себе позбутися її було йому не до снаги. Персі просто прав футболку у струмках і фонтанах принагідно, а потім знову одягав.

Щодо намиста, то на кожній із чотирьох глиняних намистин були зображені різні символи. На одній — тризубець. На іншій — мініатюрне Золоте Руно. На третій була вирізьблена схема лабіринту, а на останній — зображення будівлі (можливо, Емпайр-Стейт-Білдінг?) та слова навколо неї, розрізнити які Персі не міг. Намистини здавались важливими, наче світлини із сімейного фотоальбому, але він не пам’ятав, що вони означають.

— Я не знаю, — сказав він.

— А твій меч? — поцікавилася Рейна.

Персі перевірив кишеню. Ручка знову була там, як і завжди. Він дістав її, але потім усвідомив, що не показував Рейні меча. Хейзел і Френк так само його не бачили. Звідки вона дізналась?

Було запізно вдавати, що меча не існує... Персі зняв ковпачок. Анаклузмос показався назовні. Хейзел охнула. Хорти сторожко загавкали.

— Що це? — поцікавилася Хейзел. — Ніколи не бачила таких мечей.

Я бачила, — похмуро промовила Рейна. — Він дуже старовинний — грецьких часів. У нас було декілька таких в арсеналі до того... — Вона запнулась. — Назва цього металу — небесна бронза. Він згубний для чудовиськ, як імперське золото, але навіть більш рідкісний.

— Імперське золото? — перепитав Персі.

Рейна дістала свій кинджал із піхов. Без сумнівів, клинок був золотим.

— Метал освятили у давні часи в римському Пантеоні. Таємниця його існування зберігалась імператорами — із його допомогою римські герої вбивали чудовиськ, які загрожували імперії. Колись у нас було більше подібної зброї, але зараз... що ж, маємо що маємо. Я користуюсь цим кинджалом. У Хейзел — спата, кавалерійський меч. Більшість легіонерів носять коротші мечі, що називаються «гладіус». Але твій меч узагалі не римський. Це ще одна ознака того, що ти не звичайний напівбог. І твоя рука...

— Що з нею? — поцікавився Персі.

Рейна показала своє передпліччя. Персі тільки тепер помітив, що на внутрішній стороні руки вона має татуювання: літери SPQR, схрещені меч і факел, а під ними чотири паралельні лінії, наче для відзначення рахунка.

Персі глянув на Хейзел.

— Вони є у кожного з нас, — підтвердила вона, показавши руку. — В усіх повноправних легіонерів.

У татуюванні Хейзел так само були літери SPQR, однак вона мала лише одну смужку, і символ був інший: чорний знак, схожий на хрест, увінчаний здійнятими над головою руками:

Персі поглянув на власні руки. Декілька подряпин, бруд і шматок сирної ковбаски, але. жодних татуювань. .

— Отже, ти ніколи не входив до складу легіону, — промовила Рейна. — Ці символи неможливо видалити. Я гадаю, що може...

Вона потрясла головою, наче відкидаючи думку.

Хейзел нахилилась уперед.

— Якщо він стільки часу протримався одинаком, можливо, він зустрічав Джейсона. — Вона повернулась до Персі. — Ти коли-небудь зустрічав такого напівбога, як ми? Хлопець у пурпуровій футболці із символами на руці...

— Хейзел, — голос Рейни став суворим. — Персі й без цього є про що турбуватися.

Персі торкнувся кінчика свого меча, і Анаклузмос стиснувся до форми ручки.

— Я ніколи не бачив нікого, схожого на вас. Хто такий Джейсон?

Рейна невдоволено поглянула на Хейзел.

— Він мій... був моїм колегою. — Вона вказала рукою на другий порожній стілець.

Легіон зазвичай має двох обраних преторів. Джейсон Грейс, син Юпітера, був нашим претором, перш ніж зник у жовтні минулого року.

Персі спробував підрахувати. Коли він жив у лісі, то нечасто дивився на календар, але Юнона сказала, що зараз червень.

— Тобто його немає вже вісім місяців, а ви його не замінили?

— Він може бути живим, — сказала Хейзел. — Ми не втрачаємо надії.

Біль скривив обличчя Рейни. Здавалось, цей хлопчина Джейсон був для неї кимось більшим, ніж просто колегою.

— Претором стають тільки двома шляхами, — промовила Рейна. — Або легіон здіймає когось на щит після значної перемоги на полі битви, а в нас поки що не було значних битв, або ми влаштовуємо вибори на Святі Фортуни, увечері двадцять четвертого червня. Це за п’ять днів.

Персі здійняв брови.

— Святі тунця[10]?

— Фортуни, — повторила Хейзел. — Це богиня удачі. Усе, що відбувається під час свята на її честь, може вплинути на решту року. Вона може подарувати табору везіння... або безліч неприємностей.

Рейна і Хейзел обидві поглянули на порожній стенд так, наче думали про те, що звідти зникло.

Спиною Персі пройшовся холодок.

— Свято Фортуни... горгони згадували про нього. І Юнона. Вони казали, що цього дня на табір нападуть, і щось про могутню богиню на ім’я Гея, і про військо, і про звільнення Смерті. Хочете сказати, що це вже цього тижня?

Пальці Рейни стиснулись на піхвах кинджалу.

— Ані слова про це за межами цієї кімнати, — наказала вона. — Я не дозволю сіяти паніку в таборі.

— Отже, це правда, — сказав Персі. — Ти знаєш, що повинно статись? Ми можемо якось завадити?

Персі щойно зустрів цих людей. Він навіть не певен був, чи Рейна йому подобається. Але хотів допомогти. Вони напівбоги, так само як і він. У них спільні вороги. До того ж Персі пам’ятав, що сказала йому Юнона: під загрозою опинився не тільки цей табір. Його старе життя, боги, цілий світ під загрозою знищення. Що б не назрівало, воно мало величезне значення.

— Поки що годі розмов, — промовила Рейна. — Хейзел, відведи його на Священний пагорб. Знайди Октавіана. Дорогою можеш відповісти на запитання Персі. Розкажи, йому про легіон.

— Так, Рейно.

У Персі досі постало стільки запитань, що здавалось мозок от-от вибухне. Але Рейна чітко дала зрозуміти: розмову скінчено. Вона сховала кинджал у піхви. Металеві пси піднялись і загарчали, випроваджуючи Персі.

— Щасти з ауспіціями, Персі Джексоне, промовила вона. — Якщо Октавіан дозволить тобі жити, можливо, ми більше поговоримо... про твоє минуле.