Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 96. Нова Січ (1734-1775 роки). Упорядкування Січі на Підпільній

Осівши напровесні року 1834-го новим кошем над річкою Підпільною, недалеко устя річки Базавлука, запорожці, почуваючи себе в небезпеці від помсти татар за свою зраду їм, якнайхутчіше почали робити навкруг коша окопи та зміцнювати своє нове гніздо засіками; на вали поставили біля десятка гармат, захованих у пісках із давніх часів.

Доки навколо Січі копали окопи, всередині будували курені й інші січові будови, було закладено дерев'яну церкву святої Покрови, без якої, на думку запорожців, не може існувати й сама Січ. Тільки далеко не все товариство запорозьке могло прикласти рук до цього впорядкування, бо частина козаків, як і звичайно, пішла на рибальство та полювання, а кільком полкам довелося-таки взяти участь у змаганні польських королів Августа III та Станіслава Лещинського, тільки вже не на боці останнього, як того домагався кримський хан, а на боці російського ставленика Августа III

З Прутської умови, за якою Правобережжя знову дісталося Польщі, та до часів Нової Січі польські пани зрештою винищили незалежне од панів козацтво, зорганізоване Палієм та його товаришами, й поновили порядки, що існували до повстання Богдана Хмельницького. З метою залюднення спустошених земель Правобережної України польські пани закликали на свою дідизну переселенців з Лівобережжя, обіцяючи їм усілякі пільги. Звичайно, на землях, призначених для селитьби, пани виставляли на палі дошки з кількома рядками дірочок, і ті дірки визначали, скільки років поселенці мають володіти грунтами, не виплачуючи оренди і не працюючи на пана. Необачні люди, рятуючись од панщини, що вже заводилася на гетьманщині, тисячами переходили на правий берег Дніпра до грунтів, на яких дехто з них жив ще зі своїми батьками до “Згону”, не задумуючись над тим, що станеться в будучині. Час минав, а пани щороку забивали кілками на своїх дошках по дірочці, а як тільки всі позабивали, селяни опинилися без власних грунтів і цілком у панському ярмі. Одночасно з поневоленням відновлялася на Україні й унія. Вона хутко насувалась із Заходу й нарешті запанувала на Брацлавщині та Київщині.