Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 103. Межування запорозьких земель

Року 1757-го до фортеці, святої Єлизавети почали збиратись уповноважені для опису земель і меж Запорожжя: від гетьмана Розумовського, від Коша і від Ново-Сербських та Слобідських полків; та тільки межування не відбулося, бо російський уряд не прислав інженерів та землемірів, а тим часом поселенці, мов сарана, щодня наскакували на запорозькі землі з України й Молдови й, дістаючи листи на володіння землями по річках та байраках Запорожжя, виганяли старих запорожців з їхніх зимівників, одбирали пасіки та худобу й осідали, хто де хотів, між Бугом та Дніпром, цілими слободами.

Таке становище змусило запорожців у 1758 році знову послати в Петербург депутатів із проханням, щоб одмежувати запорозькі землі від Ново-Сербії, не дожидаючись того “описанія”, а за картою, складеною року 1740-го інженер-полковником Дебоскетом. З цього видно, що Військо Запорозьке вже зрікалося тих великих земель, що від нього відкраяли, а хотіло хоч забезпечити себе від подальших загарбань. Щоб легше досягти якихось добрих наслідків, Калниш, обраний знову депутатом, повіз од Коша на подарунки петербурзьким вельможам найкращих коней, верблюдів, рибу, кофій і гроші.

Проте, незважаючи на задобрювання вельмож дарунками, справа запорожців не посувалась. Як писав Калнишевський Кошеві, в столиці йому дорікали військовими звичаями, що запорожці “щороку наново обирають кошового отамана й старшину, хоч і попередня старшина була справна”. Такі дорікання виявляють, що петербурзькому панському урядові зовсім незрозумілий був демократичний та республіканський запорозький устрій. Тільки наприкінці року 1759-го депутати повернулися на Січ, повідомивши товариство, що деякі прохання Війська Запорозького задоволене; що ж до земель, то ніякої обіцянки про те, щоб не віддавати її під нові селитьби, не мають.

Невдовзі після повороту Калнишевського з Петербурга на Січі спалахнула велика пожежа. Згоріло аж 14 куренів, і вогонь мало не знищив церкву. Хто підпалив, козаки не знали, і зажурене тим випадком січове товариство почало гомоніти, що та пожежа віщує щось лихе.

Тим часом року 1759-го почалося-таки “описаніє земель Війська Запорозького”. Представники Війська Косап та Самбок уперто обстоювали права Війська Запорозького на землі до річки Синюхи, Висі та Тясмину, так уперто, що в суперечках із депутатами Ново-Сербії та Ново-Слобідського полку писар запорозький Андрій Товстик погрожував, що як слобідські поселенці й надалі будуть захоплювати запорозькі землі, то Військо Запорозьке змушене буде обороняти свої права збройною рукою.

Але Товстик забув, що за Нової Січі не ті були часи, що за кошового Івана Сірка, і за ті слова, що він сказав, генерал Муравйов звелів Товстика заарештувати та ще й примусив Кіш покарати його.

Перепис запорозьких земель тривав кілька років, а тим часом Ново-Слобідські поселенці захопили вже землі на південь од Самоткані по Дніпру, мало не до Романкова.

Незадоволена Лантухом за жорстоку розправу з гайдамаками січова сірома року 1759-го скинула його з уряду та обрала Олексу Білецького, але через рік на Січі взяла гору військова старшина, і обрала Лантуха, так що він знову почав викорінювати гайдамацтво. Восени року 1761-го гетьман Розумовський прислав на Кіш подяку за розгром гайдамаків і потвердив наказ про те, що кошового, суддю, писаря й іншу старшину Війську Запорозькому не дозволяється змінювати за своєю волею без дозволу російського уряду.

На той час, 25 грудня 1761 року, цариця Єлизавета Петрівна померла, і на престол ступив цар Петро III. Невдовзі після того, а саме року 1762-го, на російський престол стала цариця Катерина II. З реєстрів козаків Війська Запорозького, що складало їй присягу, видно, що військо ще було досить численне. Не лічачи тих запорожців, що сиділи зимівниками, присягнуло їх: на Січі - 13 427, у Кальміуській паланці - 674, Бугогардівській - 427, Інгульській - 282, Самарській та Орельській - 2323, Кодацькій - 820, всього - 17 969, та ще жонатих козаків у Самарській паланці нараховувалося 1021 та в Кодацькій - 1291.

На той рік кошовим на Запорожжі став уперше обраний Петро Калнишевський, і 12 вересня року 1762-го він, з усією військовою старшиною, був викликаний до Москви, щоб дивитись на коронацію цариці. Катерина II прихильно зустріла запорожців, подарувала Калнишевському велику медаль із своїм портретом і передала через нього Війську Запорозькому нові клейноди.