Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 50. Обрання Гетьманом Виговського та ворогування з ним запорожців

Незабаром після смерті Богдана Хмельницького полковники українських козацьких полків й інша козацька старшина, зміркувавши, що “до булави треба голови” (Юрась же Хмельниченко її не мав), то скликали в Чигирині 26 серпня 1657 року раду з представників од усіх полків і поставили гетьманом колишнього військового писаря Івана Виговського, що, як і вся старшина, мав несхитну думку не тільки обстоювати, а навіть поширювати автономію України, доводячи її до цілковитої незалежності від сусідів.

Обрання гетьмана не в Січі, як завжди бувало, а на Україні, й навіть без участі Війська Запорозького, дуже не сподобалося на Запорожжі, й кошовий отаман Гомон листом до Виговського від Війська Запорозького осудив такий порядок, хоч і додав, що задля спокою рідного краю Запорозьке Військо не буде домагатися скасування цієї ухвали. Образило таке обрання й просте козацтво, що, як і запорожців, не покликали на раду.

У ті часи на Україні виникла ворожнеча посполитого люду та простого козацтва до своєї старшини. Вона постала з того, що старшина забирала собі у власність грунти, річки, млини й таке інше, прагнучи разом із тим підгорнути під себе селянство так само, як робили це десять літ до того польські пани. Через те Виговський, якого обрала гетьманом сама старшина, став одразу нелюбий усьому українському народові.

Під осінь року 1657-го на Україну прийшло російське військо й розташувалося в Києві та в різних містах Лівобережжя. Це викликало обурення у Виговського й усієї козацької старшини, тим більше, що тоді ніхто не нападав на Україну. Маючи надію згодою з Польщею забезпечити Україні ширшу автономію, Виговський розпочав із приводу цього зносини з польським урядом. Але проти таких заходів гетьмана постало Запорозьке Військо, бо, пам'ятаючи польські кривди й зраду, воно не хотіло й чути ні про які умови з Польщею. До запорожців прилучився й полтавський полковник Пушкар і, написавши на Виговського донос цареві, сам зі своїм полком та запорожцями виступив проти гетьмана.

Щоб зміцнити своє становище, Виговський на початку лютого 1658 року в присутності царського посланця скликав у Переяславі раду вже з участю усіх козаків та простого люду, опріч Полтавського полку й запорожців, що ставилися до нього вороже. На тій раді його знову-таки обрали гетьманом, та тільки за те, щоб дістати царське затвердження, він змушений був згодитись поставити в деяких українських містах російських воєвод.

Незадоволений обмеженням гетьманських прав, Іван Виговський поквапився піти на змову з Польщею, а сам вирушив із військом на Пушкаря. Бої між козаками точились із 18 травня аж до 7 червня; перемагали то ті, то інші, але зрештою запорожці зі своїм полковником Бара-башем покинули Пушкаря, і той зазнав поразки і навіть загинув у битві.

Незабаром після того, 6 вересня 1658 року, в Гадячі Виговський підписав умови згоди з Польщею, за якою з воєводств Київського, Чернігівського та Брацлавського складалося “Велике Князівство Руське”, зі своїм військом, судом та православною вірою; керувати ж тим князівством мав обраний всіма станами гетьман.

Запорожці, хоч і дістали од Виговського повідомлення про ту умову, та не хотіли й чути ні про яку згоду з поляками, бо вже зневірилися у їхніх обіцянках.