Глава 124. Заколот на Кубані

У травні року 1797-го перська війна скінчилась, і чорноморці з полковником Чернишовим пішли на Кубань. Втративши у поході половину товариства і натерпівшись всякого лиха, чорноморці повернулись у Катеринодар у кількості всього 504 козаків, друга ж частина загинула під час війни. Козаки мали себе покривдженими своєю старшиною й хотіли поскаржитись Котляревському, але той був на Тамані. Тоді козаки після зустрічі та молебна, коли їм наказано було розходитися по куренях, заявили старшому після Котляревського полковникові Кордовському, що не підуть у курені, доки не задовольнять їх за кривди, вчинені їм під час походу. Вони стали кошем на майдані й сказали, що дожидатимуть, доки повернеться отаман.

У давні часи на Запорожжі козаки зараз витягли б довбиша, вдарили б у котли, скликали б раду, поскаржилися б на старшину товариству, погомоніли б - от би й одлягло од серця. Тепер же, хоч цариця Катерина й подарувала Війську Чорноморському котли, навіть срібні, та старшина далеко заховала їх, щоб козаки вже не почули й дзвону. Та й товариства в Катеринодарі було обмаль - всі сиділи по станицях, або чатували кордони - аж курені бур'яном поросли.

Думали-гадали покривджені та й подали у військову канцелярію скаргу на ім'я “Чорноморського військового общества”, себто звернулися до всієї козацької громади.

Вони скаржились на те, якої шкоди завдавала козакам військова старшина, а саме:

1). Як ішли козаки походом в Астрахань, то Головатий наймав чумаків, щоб везти козацьке збіжжя, та не заплатив за хури з військової казни, а вивернув із козацького жалування по 50 копійок з кожного;

2). В Астрахані ганяли козаків на роботи, а гроші за працю, як чули козаки, старшина забрала собі.

3). У Баку козаків примушували складати в бунти лантухи з припасом, дозволяючи відпочивати тільки по дві години в день. За ту роботу виплачували по 5 копійок за чверть, але козаки не дістали й шага.

4). Під час війни ще багато довелося працювати козакам, та за те їм нічого не дісталося, а чули вони, що старшина приховала 16 000 карбованців, виданих за те від казни.

5). У Баку козацька старшина продала 64 чверті військового борошна за 660 карбованців, але гроші приховала.

6). На переселення козаків із Дністра казна видала 30 000 карбованців, козаки ж нічого з того не отримали.

7). Горілку, яку відпускали з казни для хворих козаків, старшина продавала на свою користь.

Пізніше до тих пунктів обвинувачення козаки додали ще чимало оповідань про попередні неправдиві вчинки старшини, скоєні ще під час турецької війни та після неї, й кінчали собі скарги тим, що козацька старшина забрала собі у власність найкращі на Чорномор'ї землі, рибні лимани та плеса.

Нема чого й казати, що таких злочинів старшини не могло б бути, коли б у Чорноморському Війську, як колись на Запорожжі, щороку збиралися ради, на яких кожен старшина мав би звітуватися перед товариством.

Діставши звістку про незадоволення козаків, Котляревський, пригадавши, мабуть, що на Січі не насмілився б і очей показати, легкодухо втік у Усть-Лабу просити російського війська, щоб вгамувати, як він казав, бунт.

Тим часом чутка про те, що чорноморці почали шукати правди, розійшлася й по станицях, і незадоволені козаки почали і звідтіля сходитися до Катеринодара. Найбільший вплив мав на присутніх ще не старий козак завзятої вдачі Дикун. З наказу Котляревського його було заарештовано, але товариші одбили й визволили Дикуна, й, зібравшись на раду, вирішили скинути всю старшину, яка од них ховається, та обрати нову.

Прибулий випадково на Кубань генерал Пузиревський, на прохання Котляревського, вислухав козаків і, довідавшись, що вони хочуть обрати старшину, сказав, що цього не можна робити, бо Котляревський призначений військовим отаманом од царя. Тоді козаки: Дикун, Шмалько, Собакар, Половий та інші відповіли, що згоджуються коритися Котляревському, але всю останню старшину зараз же поскидають. І так й учинили - обрали, а між усіма Дикуна - військовим осавулом, Шмалька - пушкарем, а Собакаря - полковником на соляний двір.

Тоді Пузиревський вдався до хитрощів: порадив козакам написати скаргу цареві й послати її з депутацією у столицю, а доки депутація повернеться з Петербурга, лишити на уряді стару старшину. Щирі серцем козаки пристали й на це і, не сподіваючись провокації, обрали депутатами всіх тих, хто найбільше обстоював їхні права: Дикуна, Шмалька, Собакаря, Полового та ще до десяти душ. Усіх їх, як тільки вони прибули до Петербурга, було заарештовано; в Катеринодарі ж тим часом почали саджати інших непокірливих. Позаяк острогів у той час не було, то арештованих пускали в глибокі ями, з яких неможливо було вилізти. З одної ями, що була близько од берега Кубані, козаки підкопались до річки, і 30 чоловік втекло на Дунай, передати товаришам звістку, що загинула вже на Кубані запорозька воля. З інших заарештованих, яких налічувалось біля двох сотень, 50 душ померло до закінчення суду через неможливі умови життя в неволі. Багатьох же, кого хотіли посадити, не вдалося розшукати; - треба гадати, що, хоч і далеко був Дунай, а чорноморці знаходили туди стежку: просто брали човники, й, покладаючись на козацького заступника святого Миколу, перепливали Чорним морем.

Довго мучились у тюрмах Дикун, Шмалько, Собакар та Половий, доки нарешті привезли їх назад, у Катеринодар, де мало відбутись катування. Тільки Дикун та Шмалько не дожили до тортур - Дикун помер по дорозі до Катеринодара, а Шмалько - у в'язниці, як уже його привезли до Катеринодара; Собакаря ж та Полового було покарано батогами перед військом, а далі їх затаврували, обірвали їм ніздрі й заслали на каторжні роботи до Сибіру.

Так було поховано на Кубані запорозьку волю, виборче право й військову раду.

Загрузка...