Глава 8. Гетьман Іван Свірговський

Того ж 1574-го року козацтво вдруге втрутилося в молдавські справи. Господар Івоня звернувся до польської шляхти й до козаків, щоб допомогли йому скинути турецьке ярмо. На те прохання відгукнувся й Свірговський, прозваний у народних піснях гетьманом. Зібравши козаків, він вирушив походом до Дністра і, з'єднавшись там з Івонею та молдавським військом, погромив турецькі залоги в Тягині (тепер Бендери), в Білгороді та Браїлові й, добувши всі ті міста, поруйнував їх, коли ж на поміч туркам із Буджака вийшли татари, то Свірговський виступив їм назустріч і, впень розбивши, відігнав назад.

Така славна перемога козаків збентежила султана Селіма, і він вислав проти молдаван та козаків 200 000 турецького війська. У великому бойовищі, недалеко Дунаю, турки здобули перемогу над спільниками й почали оточувати їх з усіх боків. Побачивши свою загибель, Івоня по-лицарському радив Свірговському з рештою козаків тікати за Дністер, але гетьман, а разом із ним і запорожці мали собі за велику ганьбу залишити молдаван при лихій годині, і всі вони до одного на чолі із Свірговським поклали голови в бою біля Килії та річки Дунаю.

Про Свірговського, як і про Байду-Вишневецького, збереглася пісня, хоч треба гадати, що вона не щиро народна:

Ой, як того пана Йвана,

Що Свірговського гетьмана,

Та як бусурмани піймали,

То голову йому рубали, -

Ой, голову йому рубали

Та на бунчук вішали,

Та у сурми вигравали,

З нього глумували.

А з Низу хмара стягала,

Що ворону ключа набігала,

По Україні тумани слала,

А Україна сумувала,

Свого гетьмана оплакала.

Тоді буйні вітри завивали:

- Де ж ви нашого гетьмана сподівали?

Тоді кречети налітали:

- Де ж ви нашого гетьмана жалкували?

Тоді орли загомоніли:

- Де ж ви нашого гетьмана схоронили?

Тоді жайворонки повилися:

- Де ж ви з нашим гетьманом простилися?

У глибокій могилі,

Біля городу Килії,

На турецькій лінії.

Загрузка...