Того ж 1574-го року козацтво вдруге втрутилося в молдавські справи. Господар Івоня звернувся до польської шляхти й до козаків, щоб допомогли йому скинути турецьке ярмо. На те прохання відгукнувся й Свірговський, прозваний у народних піснях гетьманом. Зібравши козаків, він вирушив походом до Дністра і, з'єднавшись там з Івонею та молдавським військом, погромив турецькі залоги в Тягині (тепер Бендери), в Білгороді та Браїлові й, добувши всі ті міста, поруйнував їх, коли ж на поміч туркам із Буджака вийшли татари, то Свірговський виступив їм назустріч і, впень розбивши, відігнав назад.
Така славна перемога козаків збентежила султана Селіма, і він вислав проти молдаван та козаків 200 000 турецького війська. У великому бойовищі, недалеко Дунаю, турки здобули перемогу над спільниками й почали оточувати їх з усіх боків. Побачивши свою загибель, Івоня по-лицарському радив Свірговському з рештою козаків тікати за Дністер, але гетьман, а разом із ним і запорожці мали собі за велику ганьбу залишити молдаван при лихій годині, і всі вони до одного на чолі із Свірговським поклали голови в бою біля Килії та річки Дунаю.
Про Свірговського, як і про Байду-Вишневецького, збереглася пісня, хоч треба гадати, що вона не щиро народна:
Ой, як того пана Йвана,
Що Свірговського гетьмана,
Та як бусурмани піймали,
То голову йому рубали, -
Ой, голову йому рубали
Та на бунчук вішали,
Та у сурми вигравали,
З нього глумували.
А з Низу хмара стягала,
Що ворону ключа набігала,
По Україні тумани слала,
А Україна сумувала,
Свого гетьмана оплакала.
Тоді буйні вітри завивали:
- Де ж ви нашого гетьмана сподівали?
Тоді кречети налітали:
- Де ж ви нашого гетьмана жалкували?
Тоді орли загомоніли:
- Де ж ви нашого гетьмана схоронили?
Тоді жайворонки повилися:
- Де ж ви з нашим гетьманом простилися?
У глибокій могилі,
Біля городу Килії,
На турецькій лінії.