Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 64. Боротьба за права й вольності Війська Запорозького (1681-1709 роки). Наступник Сірка

Зі смертю кошового отамана Івана Сірка, можна сказати, закінчилася героїчна доба Запорожжя. Самонадія та гонор полишає Військо. Запорожці майже зовсім перестають втручатися у справи України і дбають тільки про те, як би обстояти й захистити права й вольності Війська Запорозького. На лихо майже двадцять років Запорожжя не мало освіченого й рухливого керманича. У всіх заходах Січі помітна млявість. Іноді хоча й траплялися тут події, що нагадували давні часи, та то вже були окремі й до того ж малі вибухи, взагалі ж серед козацтва не було ні одностайності, ні рішучості.

Так тривало до року 1702-го, доки не став кошовим отаман Кость Гордієнко. Він збудив Запорозьке Військо й запалив серця козаків, та було пізно: на запорозьких землях стояли фортеці з російським військом, а запорожці щодо зброї й військового строю опинилися далеко позаду своїх сусідів.

Перший після Івана Сірка кошовий отаман Іван Стягайло був людиною зовсім нікчемною, не дбав про те, щоб під час перемир'я між Росією й Туреччиною захистити інтереси Війська Запорозького, а тим часом на початку року 1681-го ті держави підписали Бахчисарайську угоду про мир на 20 літ. За тими умовами правобічна Україна між Бугом та Дніпром мала стати пусткою. Запорожжя ж лишилося під рукою царя. Підписуючи згоду, російський уряд не спитав запорожців про їхню думку, а кошовий Стягайло та гетьман Самойлович самі не подбали про задоволення військових потреб, і запорожцям не було надане право вільно плавати Дніпром у Прогної по сіль і в лимани по рибу, а позаяк Військо Запорозьке не могло без того жити, то між запорожцями й татарами виникли непорозуміння.

Дізнавшись, що російський уряд зовсім знехтував Військо Запорозьке, кошовий отаман Стягайло звернувся з проханням безпосередньо до хана, щоб дозволив запорожцям брати в Прогноях сіль, та той одповів, що він не перешкоджає, але, як й іншим покупцям, тільки за гроші.

Яка після Бахчисарайської згоди почалася на Запорожжі скрута, видно з листа новообраного кошового отамана Трохима Волошина до гетьмана Самойловича від 21 липня 1681 року.

Він скаржиться, що турки поновлюють Кизикермен та інші міста на Дніпрі, не пускають жодного козака на лимани по сіль та по рибу “Через те, - пише він, - нам далеко вільніше було, коли ми билися з ворогами святого хреста, бо тоді ми дружно ходили на низ Дніпра; тепер же, після замирення, Військо Запорозьке опинилося неначе в неволі, одрізане од моря”.

Скрутним становищем скористався польський король Ян Собеський і почав засилати на Кіш посланців, підмовляючи запорожців до себе служити й заселяти спустошену Правобережну Україну. Ті заклики мали успіх, і з Запорожжя вийшло кількасот козаків, а між ними й Семен Гурко, прозваний у курені Палієм, що згодом став фастівським полковником і видатним оборонцем посполитого люду.