Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 119. Вихід запорожців на Тису

Майже тоді запорожці звернулися через австрійського консула в Яссах до цісаря Иосифа II з проханням віддати їх під свою руку й відвести Військові Запорозькому землю під Січ й вольності.

Цісарю бажано було мати проти турків вояків, слава про яких три століття линула по всьому світові, й він призначив для Запорозького Війська землю в провінціях Банаті та Бочці, біля річки Тиси, між містами Цента й Панчова.

Наприкінці року 1785-го в Цісарщину перейшло 8000 душ запорозьких козаків - здебільшого запорожців із Дніпра. За умовою з Австрійським урядом Військо Запорозьке забезпечило собі: 1) свій давній військовий устрій; 2) право вільного обрання військової старшини, при чому та старшина визнавалася австрійським урядом: кошовий отаман у рангу полковника австрійської служби, курінні отамани в рангу ротмистрів; 3) свій виборний військовий суд; 4) право щорічного поділу військових земель поміж куренями (як одвіку бувало); 5) право носити своє запорозьке вбрання і зброю, яка кому до вподоби; 6) діставати од цісаря жалування нарівні з австрійським військом.

Зі свого боку за ті привілеї Військо Запорозьке мало під час війни складати окремий полк вершників і відділ козаків на байдаках, щоб випливати ними в Дунай.

Хто був під той час кошовим отаманом Війська Запорозького - не знати, хоч, певно, в австрійських архівах можна було б знайти більш-менш докладні відомості про життя запорожців на землях Угорщини.

Отож, запорожці вийшли на Угорщину в значній кількості, а проте подальші події виявляють, що й на Дунаї їх лишилося чимало, бо вони брали участь через два роки у війні Туреччини з Росією. Треба гадати, що завдяки втечі за Буг поневоленого люду із Запорожжя та з України, кількість запорожців за Бугом за перші десять років після зруйнування Січі на Підпільній збільшилась із 5000 найменше, як до 15 000, і з тої кількості більше половини війська перейшло в Цісарщину, а біля 7000 лишилося в Туреччині, ставши кошем у Сейменах.