Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 63. Смерть Кошового Сірка

За якийсь час після того, 1 серпня 1680 року, Іван Сірко, перебуваючи недалеко від Січі на своїй пасіці (де тепер село Гола Грушівка), помер, а 2 серпня товариство перевезло його на байдаці в Січ і там, на січовому кладовищі, урочисто з гарматною пальбою поховало та, насипавши над домовиною могилу, поставили на ній надгробок із написом, що стоїть і досі, поновлений за часів Нової Січі.

За життя Сірко зажив собі поміж козаками такої великої слави, що останні вісім років козацтво щороку обирало його кошовим отаманом, чего споконвіку на Запорожжі не бувало. Всього ж Сірко був кошовим отаманом аж 15 разів. Наприкінці свого життя він мав такий вплив на запорожців, що під час всіляких на Січі суперечок та заколотів, які іноді зчиняла молодь, досить було йому вийти на майдан і сказати де натовпу: “Слухайте, діти, мене, старого, й робіть так, ік я кажу…” - і запорожці зараз же заспокоювалися й корилися старому кошовому. На татар Сірко нагнав такого страху, що навіть одна чутка про його вихід із Січі змушувала їх тікати в Крим.

Поховавши свого великого отамана, Запорозьке Військо щиро його оплакувало й довго пам'ятало події з його часів. Почасти ті перекази збереглися й до наших днів, причому Сірко згадується як великий характерник, що вміє замовляти ворожі кулі, обводити ворогам очі й таке інше. З народних пісень, крік згаданої, збереглася ще й про його жінку Сірчиху та синів:

Далі дума розповідає, що Петро Сірченко поїхав шукати батька й, не знаючи козіцьких звичаїв, ліг безпечно біля лісу спочивати й був порубаний турками.

Після смерті Івана Сірка кошовим отаманом на Січі був обраний Стягайло, і той, сповіщаючи гетьмана про велике горе, писав разом із тим, що запорожці гуляли чайками на Азовському морі й 8 серпня добули там турецького корабля, а бусурманів на ньому повбивали і в неволю побрали. Виходить так, що той похід на Азовське море був споряджений ще Сірком, і це було його останньою працею.

Коли посланці Стягайла прибули до Москви, то на допиті так сказали про Сірка московським боярам: “Сірко не бажав добра великому цареві найперше за те, що був засланий у Сибір, по-друге - за гетьмана Самойловича, од котрого й Сірку і його жінці та дітям великі утиски були, а Війську Запорозькому образи й кривди, бо Самойлович одібрав у Війська маєтності й промисли і не пропускав на Запорожжя припасу”. Далі ті посланці ще розказали, що за якийсь час перед своєю смертю Сірко звелів зробити собі труну й щоночі лягав у неї, кажучи, що на одужання вже не сподівається.