Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 129. Останній Кошовий Отаман Йосип Бондар (Гладкий)

Охочих брати булаву кошового під такий час було небагато, й козацтво довго сперечалося, кого настановити отаманом. Почувши про такий безлад на Січі, підняли голос селяни й почали галасувати, що хочуть мати за кошового Йосипа Бондаря. Той Бондар, а по-письменному, Гладкий, був родом із козаків Золотоніського повіту Полтавської губернії. Біля року 1820-го він, покинувши свою сім'ю пішов в Одесу на заробітки й там вчинив щось таке, що змусило його втекти на Дунай до запорожців. Приписавшись на Січі в Платнирівський курінь під прізвищем Бондаря, він брав участь у війні турків із греками, а 1827-го був отаманом Платнирівського куреня. Які зв'язки мав Гладкий із задунайськими селянами і з яких причин вони хотіли мати отаманом саме того, хто через півроку віддав їх на поталу туркам - невідомо, але треба гадати, що Гладкий був людиною хитрою й потайною, що, незважаючи на недовгий час свого пробування на Січі, зумів запобігти собі ласки на Коші і в селах.

Козаки не сперечалися із селянами, й Гладкого проголосили кошовим. Після обрання, а можливо, що й раніше того, він зав'язав зносини з генералом Тучковим і, забезпечивши собі з боку російського уряду панське становище та добре жалування, а всім козакам і втікачам з України - амністію і волю разом з родинами до кінця життя, Гладкий згодився перейти на бік Росії. Проте, коли став підготовляти до своїх замірів запорожців, то побачив, що старе козацтво не поділяє його думок і не хоче зрікатися підданства турецькому султанові. Це примусило Гладкого бути обережним і ховатися із своїми задумами від усіх. З метою ж зчинити між козацтвом замішання, він пустив чутку, ніби султан, сподіваючись війни на Дунаї, хоче переселити всіх запорожців, разом із райєю (селянами), в Єгипет. Та чутка, справді, дуже збентежила багатьох і сприяла тому, що частина козаків прихильніше поставилась до переходу за Дунай, на російську сторону.

З початку року 1828-го великий візир прислав на Січ наказ готувати козаків до війни; на страсному ж тижні він ствердив, щоб негайно 13000 запорожців було вислано до Силістрії. Почувши, що треба йти “бити брат на брата”, багато запорожців розбіглися по плавнях, маючи надію уникнути тим гріха. Це сприяло заходам Гладкого. Він вирішив просто зрадити старих козаків і послати їх у Силістрію, щоб вони не могли перешкодити йому перейти на російський бік, хоч і міг передбачати, що султанський гнів за його зраду впаде на тих козаків, що перебуватимуть у турецьких руках.

Набравши 2000 неприхильних до його думок козаків, Гладкий хотів вирядити їх у Силістрію, але старі козаки, певно, передбачаючи зраду, змусили його самого йти з ними. Щоб заспокоїти козаків, Гладкий вирушив у Силістрію, але там запевнив візиря, що йому треба вернутись на Січ для того, щоб зібрати ще по плавнях козаків, а далі, підняти Кіш і перевезти його на час війни у Ядерне (Адріанополь). Такі заходи кошового в усьому були бажані візирю, і він відпустив Гладкого на Січ.