Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 101. Суперечки за землі

Біля тих же часів почалися суперечки за землі й на сході Запорожжя із донцями. Чим дужче слабшала татарська орда, тим більше її земель захоплювали запорожці й донські козаки. Землі по Міусу, Лугані, Бахмутці, Терцю, Кальміусу та Берді обидва війська мали тепер своїми, ворогували за них, навіть бились і скаржились один на одного до Петурбурга. Опріч того, козаки обох військ переїздили за Азовське море на рибальство й там билися за коси й лимани.

Року 1745-го в змагання Війська Запорозького з донцями втрутився нарешті російський уряд і царською грамотою наказав кошовому Василеві Сичу, щоб усі побудовані запорожцями на Єйських косах курені попалити й надалі на той бік Азовського моря запорожців не пускати.

Побачивши, як хутко заселялися суміжні із Запорожжям землі, козаки звертались до Сенату з проханням потвердити межі Війська Запорозького, та тільки, замість того, вони діждали, що на військових землях із наказу цариці Єлизавети знову почали будувати фортеці. Першим був збудований Ново-Архангельський шанець на річці Синюсі, проти української Торговиці. Другим - Орловський шанець біля Бугу, де тепер Ольвіопіль.

Запорожці з колишньої партії Гордієнка стали, було, нарікати на Малашевича, що не обстоює давніх меж Запорожжя, але року 1750-го мала місце подія, що подала запорожцям надію на краще й заспокоїла їх: своїм указом цариця від 22 лютого відновила на Україні гетьманство, при чому козацькій старшині було загадано обрати гетьманом Кирила Розумовського, а указом од 19 жовтня 1750 року велено Війську Запорозькому перейти під руку гетьмана України, “як то в минулі часи було, до року 1708-го”.