Розраївшись із Зборовським і повернувшись до Січі, запорожці зараз же обрали гетьманом Богдана Микошинського і, посідавши на чайки, попливли на лиман ловити турецькі галери та визволяти товаришів із неволі. На цей раз похід був далеко щасливіший, і козаки, застукавши турецький флот біля Очакова, напали на нього зовсім несподівано й, добувши майже всі галери штурмом, повизволяли своїх товаришів, а самі галери попалили.
З походу Богдана Микошинського видно, що Аслам-Кермень, стоячи на острові Тавань, не міг забезпечити турків од козацьких походів на лимани та Чорне море. Запорожці вміли його обминати в темні ночі. Далеко трудніше було їм повертатися назад, бо турки вже знали про них і підстерігали на всіх Дніпрових протоках. Іноді, щоб вернутися на Січ, запорожцям доводилося пробиватися крізь турецькі засади силою і втрачати частину товариства; іноді вони витягали чайки на берег, переносили їх на плечах, обходячи Аслам-город суходолом, а часом було й так, що топили свої чайки нижче Асламу і йшли пішки на Січ, кидаючи в Дніпро чимало важкої здобичі.
Після нападу Богдана Микошинського турецький султан того ж таки 1584 року, поскаржившись у листі до короля, що запорожці попалили його галери, вимагав, щоб той приборкав козаків.
Щоб заспокоїти султана, Стефан Баторій наступного року (1585-го) послав на Січ шляхтича Глембицького вгамувати запорожців, а непокірних привести на волость, та козаки пустили того посланця “у Дніпр води пити”, себто втопили, самі ж того ж таки року аж двічі ходили на татар степами.