Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 15. Кулага

Року 1589-го запорожці знову виходили в море під проводом кошового отамана Кулаги. Наблизившись до міста Козлова й угледівши біля нього кілька турецьких, риштованих гарматами, галер, дочекалися в морі ночі, а як стало темно, то атакували ті галери, перебили турків і, визволивши невольників, попрорубували в галерах днища й пустили їх під воду. Впоравшись із галерами, Кулага пристав до Козлова й дозволив козакам грабувати базарні крамниці. Це було зроблено необачно, бо, доки запорожці розбирали крам, козловський калга Феті-Гірей скликав озброєних татар і кинувся на запорожців, побиваючи їхні розрізнені купи.

Завзято рубався Кулага, та козаки не встигли згуртуватися навколо нього, й татари його вбили, а кілька десятків запорожців захопили в бранці. Інші ж січовики, відбившись од татар, посідали на чайки й виїхали в море. Там вони обрали своїм отаманом Лободу й, пограбувавши під його проводом Білгород (Акерман) на Дністрі, повернулися на Запорожжя.

У всіх цих походах в останні роки брали участь, разом із запорожцями, й українські городові козаки. Від реформи Стефана Баторія 1589 року визнавалися тільки права козаччини; від його обмежень не лишилося і сліду. Реєстри городових козаків не поновлювалися, й жалування козакам не платилося, а через те кожен козак звав себе реєстровцем, аби не платити податків і не підлягати панові. Городові козаки, як і до реформи, літували на Січі й вирушали разом із запорожцями в походи й навпаки: багато січових бурлак виходило на зиму (“вилежувати зиму”, як казали запорожці) до українських міст, і, таким чином, певного поділу козаків на реєстрових та запорозьких знову на якийсь час не стало.

Що більше наближалося XVII століття, то козаччина дедалі зростала й зміцнювалася, й чутка про хист і відвагу запорозьких козаків гучніше лунала повсюди, чи, як висловлювалися запорожці, “дибом по світу вставала”.