Оповідання про славне Військо Запорізьке низове

Глава 90. Іван Малашевич

Найповажнішим представником партії, прихильної до російської зверхності, був на Запорожжі Іван Олексович Малашевич, обраний року 1714-го кошовим отаманом. Прибічники завзятого Гордієнка з часом почали втрачати свій вплив на громаду й того ж року з пропозиції Малашевича на військовій раді в Січі вирішено було послати до царя через гетьмана Скоропадського прохання прийняти знову Військо Запорозьке під свою руку.

Російський уряд не згодився на бажання запорожців та й не мав змоги, бо всі землі запорозькі на підставі Прутської умови відійшли до Турецької держави, й без нової війни султан їх не віддав би Росії. Невдалий кінець заходів Малашевича зробив його становище в Січі непевним, і восени того ж року, замість Малашевича, запорожці обрали кошовим Василя Осипова.

Чутки про зносини запорожців із російським урядом, мабуть, дійшли до хана, бо тієї ж осені він послав кошовому отаманові наказ, щоб з усім військом вийшов на Каланчак і дав там присягу ханові з тим, щоб дотримуватися його протекції. Такі домагання дуже обурили всіх запорожців, а тут ще татари відібрали в них усі Дніпрові гирла й почали збирати мито з рибалок. Під впливом тих утисків запорожці знову послали прохання до Петербурга про те, щоб їх взяли під царську руку; від присяги ж ханові ухилилися, сказавши, що більшість товариства розійшлась на той час по плавнях.

При тій нагоді Костя Гордієнко поїхав до хана клопотатися на користь Війська Запорозького, доводячи йому, що утиски примусять запорожців знову піддатись цареві. Добре відомий ханові й навіть султанові колишній кошовий мав вплив у Бахчисараї, й року 1715-го хан Каплан-Гірей, щоб прихилити Військо Запорозьке до себе, подарував йому Кизикерменський перевіз через Дніпро з усіма від нього прибутками.

Незважаючи на те, попередні татарські утиски зміцнили на Січі прихильну до Росії партію, й року 1716-го вона, взявши гору, знову обрала кошовим отаманом Івана Малашевича. А 3 травня отаман послав листа до Миргородського полковника Данила Апостола з проханням, щоб заступився за Військо Запорозьке перед гетьманом та царем, а пізніше написав про те ж саме гетьманові Скоропадському. Наслідком усіх цих прохань був тільки від російського уряду дозвіл переходити на Україну поодиноким запорожцям, “до зради непричетним”, і то з умовою, щоб вони вже не верталися на Запорожжя, а служили на Гетьманщині сердюками.

Зрозуміло, що Військо Запорозьке та й сам Малашевич не того бажали, і з Січі на Гетьманщину ніхто не рушив.